Фортифікаційні споруди України

 

Зміст

Аккерманська (Білгород-Дністровська) фортеця…………….. 2

Генуезька фортеця……………………………………………… 6

Державний історико-архітектурний 

      заповідник "Хотинська фортеця"………………………….. 8

Кам'янець-Подільська фортеця………………………………. 12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аккерманська (Білгород-Дністровська) фортеця

Аккерманська фортеця  – одна з наймогутніших та найцікавіших фортець Півдня. ЇЇ прекрасно збережені мури, що височіють над темними водами лиману, і нині вражають своєю величчю та неприступністю.

 Фортеця стоїть на скелястому  березі Дністровського лиману  на місці Тіри - давньогрецького  поліса V – IV ст. до н. е. Укріплення, що формувалося протягом XIV –  XV ст, належить до баштово-стінового типу. Воно складається з чотирьох частин: цитаделі або генуезького замку північного (гарнізонного), південного і портового дворів. Найбільш давньою є цитадель, споруджена в другій половині XIII - першій половині XIV ст., імовірно, генуезцями. У південній оборонній стіні цитаделі влаштовано в'їзну браму, а на замковому подвір'ї розташовувалися пристінні житлові корпуси та каплиця. Могутні оборонні мури завтовшки 3-5 м і заввишки близько 15 м завершувалися зубцями-мерлонами. Відкритими бойовими галереями вони поєднувалися з п'ятиярусними наріжними баштами, увінчаними зубцями-мерлонами та конусоподібними дахами. В баштах збереглися щілиноподібні бійниці. Кожна башта мала підвальні приміщення, де зберігалися боєприпаси, а верхні яруси використовувалися за певним функціональним призначенням. Так, у південно-західній розміщувалася в'язниця, у північно-західній – скарбниця, а південно-східна була комендантською. Саме в ній 1789 р. комендант турецького гарнізону передав ключі від фортеці М. Кутузову. 

 На рубежі XIV-XV ст. придністровські  землі увійшли до складу Молдавського князівства, і місто-фортецю стали називати Четатя-Алба (Біла фортеця). Протягом 1438-1454 рр. у південному напрямку від цитаделі було зведено могутню фортифікаційну систему, що складалася з двох поясів оборонних мурів, загальною довжиною близько 2 км, і 26 башт. Зовні укріплення оточував глибокий рів. Із заходу до оборонного муру вздовж лиману вузькою смугою примикав ще один укріплений двір - портовий. До фортеці вели дві в'їзні брами, влаштовані в оборонних мурах: зі сходу - головна Кілійська брама та з заходу - Овідіопольська брама. Сполучення з портовим двором з боку лиману здійснювалося через водяний барбакан з воротами. 

 Незважаючи на міцність укріплення, у 1484 р. після тривалої облоги його захопили турки й назвали Акерман (Біла фортеця). Понад 300 років перебувала фортеця під турецьким володарюванням. У 1789 р. Акерман перейшов під управління російських військ, а з 1832 р. фортеця втратила військово-оборонну функцію.. До нашого часу в основному збереглися оборонні мури та башти, що визначають історично сформовану планувально-просторову структуру фортеці. З початку XX ст. тут ведуться реставраційні роботи, що дало можливість активно використовувати історико-архітектурний комплекс із культурно-туристичною метою. Серед численних башт, що збереглися, особливу зацікавленість викликають башти Овідія та Пушкіна. 

Крайня південно-східна башта  фортеці має дві назви —  Дівоча та Овідієва. Вона знаходиться  ліворуч від Головної брами фортеці. Ліворуч від Головної брами фортеці  знаходиться «Дівоча» башта. Походження назви «Дівоча» пов'язане з таким  переказом: у молдавського господаря  Олександра Доброго ніби то була дочка  принцеса Тамара, дівчина небувалої вроди. Свавільна і жорстока, вона оточила себе розгульною челяддю і, користуючись відсутністю батька, що часто вирушав на чолі раті на битву з ворогами, грабувала навколишнє населення, розбишакувала на великій дорозі.Одного разу, коли Олександр Добрий збирався в новий похід, Тамара попросила у нього гроші нібито на будівництво монастиря. Батько виконав прохання дочки.Зі всього князівства зігнали людей. Але не будинок для божих слуг задумала будувати Тамара. Вона збудувала над лиманом могутню фортецю, в яку переселилася зі своїми прибічниками, оголосивши себе незалежною царицею. Тепер розбійницькі набіги скоювалися з фортеці. Грабежі та пожежі обезлюдили навколишні міста та села. Чутка про жорстоку царицю-самозванку рознеслася далеко за Дунай і Дністер, навіть за Чорне море.

Але повернувся з походу Олександр Добрий. Замість монастиря  він побачив фортецю. Дізнавшись про лиходійства дочки, господар бере фортецю з боєм, знищує розбійників, а улюблену дочку проклинає. Як тільки слова проклять батька торкнулися вух  Тамари, вона негайно ж заснула. Сплячу дівчину понесли в башту і  за велінням господаря живою замурували в її стінах. Відтоді башта зветься  «Дівочою».

Інша легенда пов'язує цю башту з ім'ям римського поета  Овідія, автора знаменитих «Метаморфоз» і «Науки про кохання». Саме «Наука про кохання» викликала страшенний гнів у божественного Августа, він  вбачав цей твір, як замах на моральність  римського суспільства. На початку  н. е., вже на схилі віку, придворний поет імператора Августа, Овідій Назон, був засланий у східну провінцію  Риму, в Нижню Мезію в місто  Томи (нині місто Констанца в Румунії). Проте довгий час була жива легенда  про те, що в 8 році н. е. опального  поета ніби то прийняла стародавня Тіра.

Щодо О. Пушкіна, то його відвідини Акерманської фортеці є достеменним фактом. Під час перебування в Одесі О. Пушкін у грудні 1821 р. побував в укріпленні, і саме там народився задум створення послання "К Овидию". Башту Пушкіна розміщено над лиманом, навпроти башти Овідія. Триярусна, чотиригранна, з балконом башта Пушкіна виходить у бік лиману. У різний час фортецю відвідали й інші відомі особистості: Леся Українка, Максим Горький, Адам Міцкевич, Іван Нечуй-Левицький.

 Акерманська фортеця  є унікальною пам'яткою оборонної  архітектури XIIІ—XV ст., цінним об'єктом наукових досліджень і культурно-туристичного використання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Генуезька фортеця

       Головна визначна пам'ятка Судака - Генуезька фортеця. Фортеця була побудована за проектом генуезьких фортифікаторів(1371-1469 р.р.) у кращих традиціях західноєвропейського середньовіччя, на древньому кораловому рифі, що представляє собою конусоподібну гору (гора Киз-Кулле-Бурун або Кріпосна), біля Судакської бухти Чорного моря. Генуезька фортеця має площу майже 30 гектарів. Зараз це найбільша зі збережених у світі генуезьких фортець. Судакська Генуезька фортеця дуже вдало розташована. Потужні фортифікаційні спорудження робили фортецю майже неприступною: із заходу фортеця важкодоступна, з півдня та сходу її захищають стрімкі стіни гори, що спускаються до моря; з північного сходу виритий глибокий рів.

Генуезька фортеця має  два яруси оборони - нижній і верхній. Нижній ярус захищений стіною 6-8 метрової висоти й 1,5-2 метрової товщини. Стіна укріплена чотирнадцятьма бойовими вежами висотою 15 метрів, а також комплексом Головних воріт. Кожна вежа називалася ім'ям консула, при якому її побудували, про це говорять збережені плити деяких веж з геральдичною символікою й написами середньовічною латиною. Верхній ярус оборони містив у собі вежі та Консульський замок, з'єднані в один комплекс стіною, яка йде по самому гребені гори, а також комплекс Дозорної вежі. Між верхнім і нижнім ярусами оборони розташовувалося місто.

До наших днів з башт північно-східної ділянки нижнього оборонного поясу краще збереглася триярусна, відкритого типу (тристінна) башта Пасквале Джудіче, споруджена 1392 р. Цікавими є і башти Півкругла (єдина в системі фортеці півкругла в плані) та Коррадо Чікало, яку було зведено в 1404 р. З оборонних споруд портового укріплення, розташованих біля західного підніжжя Фортечної гори, збереглася триярусна, квадратна в плані башта Астагвера (Портова), споруджена в 1386 р.

У різні періоди історії  Генуезькою фортецею володіли хазари, візантійці, генуезці, половці, золотоординці, турки. Всі ці народи залишили про себе слід. Найчастіше це відбивалося у модернізації архітектурного вигляду фортеці, зокрема спрямованого на поліпшення побутових умов. Але, звичайно ж, велика увага приділялася вдосконаленню оборонних властивостей фортеці, це було викликано появою нових видів озброєння. Цікава історія однієї вежі. Вона виділяється серед інших тем, що має округлу форму, тоді як інші мають квадратну. Округла форма вежі була новинкою свого часу, вона призначалася для оборони від круглих ядер гармат. Ідея полягала в тому, що при дотичному влученні ядра в стіну вежі частина сили удару буде розсіяна (порівняно із влученням у плоску стіну). Але поки її перебудовували, з'явилися нові могутніші гармати, тож така форма спорудження вже не рятувала від них. Нажаль, вежа стала лише даниною моді. Також простежується наступність культур між народами. Так, наприклад, основне культове спорудження Генуезької фортеці неодноразово перетворювалося під храми для народів різних віросповідань, які з'являлися в фортеці в різні часи (тобто старий будинок не руйнували для того, щоб побудувати нове). Тут збереглися стінні зображення Георгія Переможця та православної ікони навіть тоді, коли воно використовувалося як мусульманська мечеть.

Судацьке укріплення як за історико-культурною значущістю, так  і за масштабністю фортифікаційної  системи є унікальною пам'яткою  оборонної архітектури Таврії X-XVIII ст.

Державний історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця"

Розташований на важливих транспортних магістралях, Хотин  завжди привертав  увагу завойовників. З метою захисту від них була споруджена фортеця, яка пережила століття і бачила під своїми мурами полчища воїнів Османської імперії, повстанців Мухи, народних месників Дитинки, вояків Дмитра Вишневецького, Петра Дорошенка. Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти у Хотин двічі вступали війська Богдана Хмельницького.

Хотин, що приваблює туристів з усього світу, одне з найдавніших міст України, у 2002 році відсвяткував своє 1000-річчя. На початку XI ст. київський князь Володимир Великий створив систему прикордонних фортець на заході й півдні своєї держави, у тому числі Хотин.

Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею і одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами-кам'янками, які датуються IX-X ст., а на глибині 1,2-1,4 м було виявлено культурний шар VII-VIII ст.

Особливо великим населеним  пунктом Хотин був в XI-XIII ст., коли він входив до складу Київської Русі. Тоді він займав територію більш  як 20 га. Історики обґрунтували тезу, що замок і місто Хотин походять з самою початку XI ст.

Після монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина, як одного з найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному заході ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі і стримували грабіжницькі напади степових кочівників.

 

Князь Данило Галицький, хоч  і вимушений був підкоритися Золотій орді, не відмовився від боротьби з нею. Він посилено будував нові і укріплював старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині в 40-50-х роках XIII ст. замість дерев'яних побудували кам'яні укріплення.

Наприкінці XIV ст. Хотин увійшов  до складу Молдавської держави. Воєвода Стефан III Великий значно розширив кордони фортеці. Було зведено мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів. Упродовж XV-XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів.

Влітку 1538 р. під час облоги замку польськими військами на чолі з графом Яном Тарновським було знищено частину стін і башт. У 1540-1544 рр. їх відбудували.

Після занепаду Молдавського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. Так було в 1563 році, коли козаки на чолі з легендарним Дмитром Вишневецьким (Байдою) зайняли фортецю і почали переговори з молдавським господарем про спільний виступ проти Туреччини. Через зраду молдавських бояр загін козаків був розгромлений, а Дмитро Вишневецький був страчений в Константинополі.

У 1615 р. польські війська  зайняли Хотин. Після Цецорської війни 1620 р. між Польщею та Туреччиною, в ході якої польські війська були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жулкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від турецької навали.

У вересні - на початку жовтня 1621 року біля стін Хотинської фортеці  проходили події знаменитої Хотинської війни, яка прославила запорозьких  козаків і їхнього гетьмана Петра  Конашевича-Сагайдачного і стала  зламним моментом в історії Османської імперії. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос в літературі.

Впродовж XVII століття Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час визвольної війни у Хотині 1650-1653 рр. перебували війська Богдана Хмельницького. 11 листопада 1673 р. коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Війни з турками тривали ще довгі роки. Тільки на початку XVIII століття туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці. Після реконструкції 1712-1718 рр. (при допомозі французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.

Хоча в ХVIII-ХІХ ст. фортеця  поступово втрачає своє оборонне значення, під її мурами продовжують кипіти битви. Її кілька разів штурмують російські війська. В 1739 році вони вступають в Хотин після перемоги над турками у битві під Ставчанами в якій хоробро билися з ворогами українці, росіяни, грузини і молдовани.

Лише після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Хотин увійшов до складу Росії і став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, турки майже повністю знищили Хотин, який поступово став відбудовуватись.

В 1832 р. на території фортеці  було збудовано нову церкву св. Олександра Невського. 1856 року уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового  об'єкту. Саме місто протягом XIX ст. розбудовувалось  на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 р. Хотин нараховував 18126 мешканців. Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. в Хотині діяли 3 броварні, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), 2 чоловічі однокласні училища та одне приватне.