Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Декабря 2011 в 01:29, курсовая работа
Також Основний закон встановлює право кожної особи, яка працює, на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Всі ці правила конкретизовані і розширені в межах чинного законодавства України, зокрема, в Кодексі законів про працю України, в підзаконних нормативних актах тощо.
Вступ
1. Поняття робочого часу та його види за трудовим законодавством
1.1 Поняття робочого часу
1.2 Нормальний робочий час
1.3 Скорочений робочий час
1.4 Неповний робочий час
1.5 Надурочний робочий час
2. Поняття та види режимів робочого часу.
2.1 Поняття режиму робочого часу, його складові та види.
2.2 Характеристика ненормованого режиму робочого часу
2.3 Режим роботи змінами
2.4 Характеристика режиму роботи з роздробленим робочим днем
2.5 Правове регулювання гнучкого графіку роботи
2.6 Режим з вахтовим методом організації робіт
Висновки
Список використаної літератури
Елементами гнучкого графіка є наступні:
Основну частину робочого часу при режимі змінного (гнучкого) графіка робочого часу складає фіксований час — час обов’язкової присутності працівників, які працюють за режимом змінного (гнучкого) графіка роботи, на роботі.
Друга частина робочого часу при застосуванні режиму змінного (гнучкого) графіка роботи — це змінний (гнучкий) час, визначений працівником на свій розсуд. Змінний робочий час повинен бути відпрацьований працівником таким чином, щоб у цілому була дотримана тривалість роботи, встановлена правилами внутрішнього трудового розпорядку чи графіком змінності в розрахунку на день або тривалість робочого часу, встановлена на обліковий період.
Режим
змінного (гнучкого) графіка роботи
може запроваджуватися на певний період
або без обмеження строком. Скасування
гнучкого графіка роботи передбачає попередження
працівників за два місяці.
2.6 Режим з вахтовим методом організації робіт
Вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива.
Роботу за вахтовим методом організації робіт варто кваліфікувати як таку, що має ознаки двох правових конструкцій, притаманних чинному законодавству України про працю. По-перше, виконання працівником трудових обов’язків із застосуванням вахтового методу має ознаки роботи за режимом підсумованого обліку робочого часу. По-друге, вахтовий метод організації робіт пов’язаний з поїздками працівників на роботу в іншу місцевість, тобто має риси відрядження, рухомого характеру праці.
Відповідно до ст. 61 КЗпП України запровадження вахтового методу організації робіт допускається за умови погодження з профспілковим органом та за згодою працівника. Крім того, власник зобов’язаний погодити з профспілковим комітетом графік роботи на вахті (як правило, на рік) і повідомити про це працівників не пізніш як за один місяць до введення його в дію.
Вахтовий
метод організації робіт
Доставка
працівників від місця
Працівники, які залучаються до роботи вахтовим методом, підлягають попередньому і періодичному медичним оглядам. До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняється залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, а також осіб, які мають медичні протипоказання для такої роботи.
Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної профспілки, — 2 місяців. Тривалість робочого дня не повинна перевищувати 10 годин. При вахтовому методі організації робіт, крім табеля обліку робочого часу, ведеться спеціальний облік робочого часу і часу відпочинку на кожного працівника із зазначенням відомостей за місяцями і наростаючим підсумком з початку року.
Крім
заробітної плати працівникам, які
виконують роботи вахтовим методом,
за кожен день перебування в місцях
проведення роботи, виплачується надбавка
до тарифних ставок і посадових окладів
у розмірі не вище граничної норми добових,
встановлених для відряджень у межах України.
Висновки
Трудові правовідносини виникають між працівником і роботодавцем на підставі укладення між ними трудового договору з приводу використання найманої праці працівника. Обовязковою умовою цих відносин є тривалість робочого часу. Адже праця кожної особи буде ефективною тільки тоді, коли працівник чітко буде знати час, який відведено для виконання його трудових обов’язків. Тоді кожна особа зможе чітко планувати свій день, час відпочинку, щоб її робота була результативною.
Тривалість робочого часу встановлюється як у централізованому порядку, і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.
Конституція України в ст. 45 передбачає, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу.
Правове
регулювання робочого часу здійснюється
на основі великої кількості законодавчих
та підзаконних нормативних актів.
Показовим при цьому є той
факт, що до сьогодні в Україні діє
велика кількість нормативних актів
СРСР. Незважаючи на те, що сьогодні в нашій
державі існує кодифікований нормативний
акт, який повинен був би належним чином
регулювати питання робочого часу, їх
вирішення залишає бажати кращого. Це
свідчить про нагальну необхідність розробки
та прийняття нового трудового кодексу,
в якому б ці питання були врегульовані
на належному рівні та не допускали двоякого
тлумачення та розуміння.
Список використаної літератури