Правове регулювання робочого часу

 

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

     ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 

     Правове регулювання робочого часу 
 
 
 

                                                                                        індивідуальна робота

                                                                                    студентки ІІІ курсу

     юридичного  факультету

                                                                          групи 3429-1

                                                                               Приходько Яни 
 
 
 
 
 

     2011

     Зміст

Вступ

1. Поняття робочого  часу та його види за трудовим  законодавством

         1.1 Поняття робочого часу

     1.2 Нормальний робочий час

     1.3 Скорочений робочий час

     1.4  Неповний робочий час

     1.5 Надурочний робочий час

2. Поняття та види режимів робочого часу.

          2.1 Поняття режиму робочого часу, його складові та види.

     2.2 Характеристика ненормованого режиму робочого часу

     2.3 Режим роботи змінами

     2.4 Характеристика режиму роботи  з роздробленим робочим днем

          2.5 Правове регулювання гнучкого графіку роботи

     2.6 Режим з вахтовим методом організації  робіт

Висновки

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Конституція України зазначає, що кожна особа  має право на працю, що включає  можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується.

     Також Основний закон встановлює право кожної особи, яка працює, на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Всі ці правила конкретизовані і розширені в межах чинного законодавства України, зокрема, в Кодексі законів про працю України, в підзаконних нормативних актах тощо.

     Обов'язковою умовою трудових відносин є тривалість робочого часу, тобто часу, протягом якого працівник відповідно до законодавства, колективного договору, угоди про працю і правил внутрішнього трудового розпорядку повинен перебувати у визначеному йому місці і виконувати роботу, яка йому доручається

     Конституція України чітко зазначає, що максимальна  тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку визначається виключно законодавством. Це позбавляє права  окремих державних органів та приватних структур самостійно визначати ці строки, не дає можливості створення поля для зловживань.  
 
 
 
 
 
 

1. Поняття робочого  часу та його  види за трудовим  законодавством

1.1 Поняття робочого часу

     Робочий час — це встановлений законом, колективним  договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.

     Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий  тиждень — це встановлена законом  чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується 2 види робочого тижня: 5-денний або 6-денний. Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби за графіком чи розпорядком роботи.

     Тривалість  робочого часу може бути предметом  централізованого, локального, колективно-договірного  та індивідуально-договірного регулювання. КЗпП визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору, встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуально-договірному рівні (при укладенні трудового договору). 

     1.2 Нормальний робочий час

     Робочий час поділяється на види. Зокрема, відповідно до чинного трудового  законодавства України розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації. 

     1.3 Скорочений робочий час

     Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.

     Скорочений  робочий час характеризується певними ознаками, закріпленими у КЗпП, а саме:

     - перелік працівників, які можуть  працювати на умовах скороченого  робочого часу, вичерпно передбачений  у законодавстві. Разом з тим роботодавець має право (але не зобов'язаний) вийти за рамки законодавства та надати можливість окремим працівникам виконувати роботу на умовах скороченого робочого часу і за рахунок прибутку;

     - скорочена тривалість робочого  часу є нормальною та максимально допустимою нормою робочого часу для працівників, які мають право на такий вид робочого часу;

     - суб'єкти, умови та порядок застосування  скороченого робочого часу є  обов'язковими для роботодавця  і не залежать від волі працівників;

     - виконання роботи на умовах скороченої тривалості робочого часу не звужує обсяг трудових прав працівників (не впливає на розмір заробітної плати, тривалість відпусток тощо).

     Норма скороченого робочого часу є не однаковою  та диференціюється законодавцем залежно  від суб'єктів та умов праці (ст. 51 КЗпП).

     Право на скорочену тривалість робочого часу закріплене для неповнолітніх працівників. Для осіб віком від 16 до 18 років  норма робочого часу складає не більше 36 годин на тиждень, а для тих, що не досягли 16 років — 24 години на тиждень. Така ж тривалість робочого часу передбачена для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул. Тривалість робочого часу для неповнолітніх працівників, які здійснюють роботу під час навчання, не може перевищувати половину відповідних максимальних норм скороченого робочого часу (наприклад, для осіб віком до 16 років — 12 годин на тиждень).

     Скорочений  робочий час передбачений також  для працівників, зайнятих на роботах  з особливо шкідливими умовами праці. Норма робочого часу для цієї категорії працівників не може перевищувати 36 годин на тиждень та диференціюється залежно від виду виконуваної роботи, займаної посади чи професії. Перелік таких робіт і тривалість їх виконання визначений «Переліком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163.

     Перелік є обов'язковим для застосування на всіх підприємствах, де використовуються визначені види виробництв, цехів, робіт, професій та посад, незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також від форм власності підприємств, організацій і установ.

     Скорочена тривалість робочого часу передбачена  законодавством також для медичних працівників. Норма робочого дня є не однаковою для різних категорій медпрацівників.

     Скорочена тривалість робочого часу законодавчо  закріплена для педагогічних працівників  дошкільних, загальноосвітніх та спеціальних  середніх та вищих навчальних закладів. Норма робочого часу обчислюється навчальними годинами та диференціюється залежно від займаної посади, виконуваної роботи та виду навчального закладу.

     Право на скорочену тривалість робочого часу мають також інваліди 1-ї та 2-ї  груп, які працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці цих осіб.

     Трудовим  законодавством передбачені випадки  можливого скорочення тривалості нормального  робочого часу всіх працівників та підприємств. Так, відповідно до ст. 53 КЗпП напередодні святкових, неробочих і вихідних днів тривалість роботи працівників скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Потрібно наголосити, що вказана підстава не застосовується щодо працівників, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав.

     Скорочена тривалість роботи напередодні вихідних днів передбачена законом для  працівників, які працюють на умовах 6-денного робочого тижня: тривалість роботи в такі дні не може перевищувати 5 год.

     Тривалість робочого дня скорочується також на одну годину при роботі в нічний час. Відповідно до законодавства нічним вважається час з 22 години вечора до 6 години ранку. Скорочення не допускається, якщо це зумовлено умовами виробництва. Скорочення тривалості робочого часу не застосовується, якщо істотною умовою трудового договору є робота працівника в нічний час.

     Трудовим  законодавством встановлені обмеження  залучення окремих працівників  до роботи у нічний час. Зокрема, забороняється  використовувати працю жінок. Виняток становлять галузі народного господарства, де це викликано особливою необхідністю та дозволяється як тимчасовий захід. Обмеження щодо застосування праці жінок у нічний час не поширюється на фермерські господарства та на сімейні підприємства.

     У нічний час забороняється використовувати працю вагітних жінок; жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших 18 років.

     Відповідно  до ч. З ст. 12 Закону України «Про охорону праці» залучення інвалідів  до робіт у нічний час можливе  лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

     Встановлення  скороченого робочого часу не впливає  на розмір заробітної плати. Незважаючи на те, що нічна зміна коротша  на одну годину, робота, яка виконується  в нічний час, оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором.

     Умови, підстави та порядок встановлення скороченого  робочого часу можуть бути обумовлені в рамках соціального партнерства  та закріплені у колективному договорі. На рівні підприємства та за рахунок його коштів скорочений робочий час може встановлюватися для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. 

     1.4  Неповний робочий час

     Наступним видом робочого часу є неповний робочий час. На відміну від скороченого, неповний робочий час встановлюється за погодженням між працівником та роботодавцем. Така домовленість між сторонами трудового договору може бути як безпосередньо при прийнятті на роботу, так і згодом, в період роботи; на певний термін і без зазначення такого терміну.

     Неповний  робочий час може бути у вигляді: а) неповного робочого дня (тобто  зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин); б) неповного робочого тижня (при якому  зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень) і в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень).

     При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці — в залежності від виробітку.