Права профспілок в Україні

      Динаміка  статусу, його розвиток  відбувається  за  рахунок  реалізації

наданих профспілкам  прав, залучення у статус прав, яких  раніш  не  було,  у

зв'язку з розвитком  економічних і соціальних відносин,  виключення  з  нього

деяких прав, що не відповідають сучасним умовам. Радикальні зміни у  статусі

профспілок відбуваються в зв'язку з  переходом  на  нові  економічні  рейки,

упровадженням нових  принципів управління економікою  в  умовах  різноманіття

видів власності  й організаційно-правових форм підприємств.

      У  статус суб'єктів права, у тому  числі профспілок, крім прав входять  і

юридичні обов'язки.

      Права  й обов'язки профспілок у сфері  праці мають особливості:

по-перше, юридичні обов'язки прямо не покладаються державою  на  профспілки,

вони  випливають  із  захисної   функції   цієї   громадської   організації,

спираються  на  її  статути  і  зв'язані  з  правами.  У  результаті  надані

профспілкам  права  одночасно  означають  і  їх  обов'язок.  Це  -  особлива

юридична категорія  права-обов'язку, де право і  зобов'язання  знаходяться  в

нерозривній єдності;

по-друге,  це  обов'язок  не  перед  державою,  а  перед  працівниками,  чиї

інтереси профспілки повинні представляти і захищати;

по-третє, юридичні обов'язки профспілок полягають у необхідності  реалізації

наданих їм прав. Інакше вони не зможуть захистити працівників;

по-четверте, виконання  такого роду  обов'язків  забезпечується,  насамперед,

силою суспільного, морального (внутрішньопрофспілкового) впливу.

      Профспілки  як громадська організація не  відповідають перед державою  за

реалізацію своїх  прав і обов'язків (Виключенням є  майнова  відповідальність

в суді за проведення страйку, визнаного судом незаконним.) Але тут  юридична

відповідальність, випливає з порушення норм трудового законодавства,  носить

усе-таки  цивільно-правовий  характер).  Держава   впливає   на   здійснення

профспілками їх прав та обов'язків шляхом  сприяння  реалізації  наданих  їм

прав, створення гарантій для їхньої успішної діяльності.

      До  юридичної (дисциплінарної) відповідальності  можуть бути  притягнуті

звільнені  від  основної  роботи  в  організації  працівники   профспілкових

органів,  винні  в  тім,  що  права  профспілок  не  здійснюються.  Юридична

відповідальність  таких осіб настає  за  поданням  профспілкових  органів  як

роботодавців.

      Права   і обов'язки профспілок ,як особлива  категорія містять одночасно

юридичну можливість і зобов’язання. У нормативних  правових  актах  містяться

права, а не вимоги до профспілок. Права здобувають ознаки обов'язків у  силу

потреби в їх здійсненні. У них закладена  соціальна  необхідність.  Тому  що

без надання права  не може бути зобов'язання для його реалізації,  виправдане

використання терміна  “права  профспілок”,  припускаючи  під  цим  як  власне

права, так і єдину  категорію прав-обов'язків.

      Концепція  нерозривності прав і  обов'язків   профспілок  має  практичне

значення: якщо здійснення прав  залежить  від  волі  суб'єкта,  то  юридичні

обов'язки треба завжди виконувати. Отже, при наявності  відповідної  ситуації

профспілки повинні  використовувати надані їм права.[4] 
 
 

      2. Особливості  діяльності профспілок в умовах  перехідного періоду до

      ринкової  економіки. 
 
 

      Як  показує  досвід  світової  історії  періоди  економічних   спадів  і

потрясінь приводили  до  кризи   профспілкового  руху  .  Криза  профруху  в

перехідний  період  неминуча.  У  країнах  СНД,  зокрема  -в  Україні,  вона

виявляється у формі  відриву профспілок від мас, падінні  ефективності  їхніх

дій, скорочення чисельності  їх членів.       Як  показує  практика,  система

соціально-трудового  захисту у нашій країні знаходиться  поки  в  зародковому

стані. У період тривалого  і хворобливого становлення нової  системи  трудових

відносин  працівники   більшості   підприємств   країни   виявилися   зовсім

незахищеними. Це підтверджують  дані соціологічного обстеження ринку  праці  в

2002 році.

У ході обстеження працівниками 246 підприємств п'яти регіонів  України  було

задане  питання  про  те,  хто  їх  захищає.  Більш  13  відсотків  опитаних

відповіли, що ніхто, а 16 - що  захищають  самі  себе.  Таким  чином,  понад

чверть працівників  не розраховують на захист, а змушені  самі  шукати  шляхи

для вирішення своїх  проблем і конфліктів.

      Досвід  країн з розвинутою соціально  - орієнтованою ринковою економікою

показує, що для успішного  соціального  захисту  трудящих  в  сфері  трудових

відносин встановлення  співпраці між роботодавцями  і  найманими  робітниками

-  потрібно,  щоб   трудові  ,соціально-трудові  питання   на   підприємствах

вирішували рівноправно  і уповноважені представники  інтересів   працівників,

так і роботодавців.

      Поряд  з іншими громадськими організаціями  профспілки  в  нашій  країні

претендують на те, щоб  бути  захисниками  інтересів  найманих  працівників.

Разом з тим, судячи  з  результата  обстеження,  самі  працівники  не  часто

знаходять захист від  сваволі адміністрації в особі  цих  профспілок.  Тільки

13 процентів опитаних  указали, що їх захищає профспілка,  а  41  працівників

сподіваються на захист зі сторони  адміністрації  підприємства.

      Здавалося  би, ситуація повинна розвиватися   в  протилежному  напрямку,

адже звичайно роботодавець зацікавлений не в захисті,  а  в  обмеженні  прав

найманих працівників - він скорочує їх, затримує видачу  зарплати,  часом  і

зменшуючи її і т.д. А працівники як і раніше шукають  у  нього  захисту!  Що

стосується професійних  союзів, що для того вони і створені,  щоб  допомагати

трудящим у кризових ситуаціях, та в даній ролі вони рідко  виступають.

       Утім,  керівники  думають   по-іншому.  Більш  третини   профспілкових

лідерів і дві  третини директорів вважають себе  захисниками  працівників.  У

даному  випадку  в  наявності  переоцінка  своєї  ролі  в  сфері  соціально-

трудового захисту  працівників як першої, так і  другої  категорій  опитаних.

Відповіді   (опитування)   працівників   на   аналогічні   питання    сильно

відрізняються від  відповідей адміністрації і профспілкових  керівників.

      Цікаво  й інше. Також більш третини  голів профспілкових  організацій   з

числа  опитаних  вважають,  що   працівників   захищає   адміністрація.   Ще

залишилися 25 відсотків  які указали, що або працюючі  самі  себе  захищають,

або їх ніхто не захищає, або їх захищає мікроколектив (найближчі  колеги  по

роботі).

      З  одного  боку,  такий  розподіл  відповідей  означає,  що  профспілки

усвідомлюють свій  незначний  вплив  на  підприємствах,  що  вони  не  мають

належний  авторитет.  У  даному  випадку  зрозуміло,  чому  майже   половина

опитаних  працівників  сподівається  на  захист  керівника  й  адміністрації

підприємства, оскільки за ними залишається пріоритет у  прийнятті  остаточних

рішень у трудових суперечках.

      З  іншого боку, відповіді профлидерів  говорять  як   про  пасивність  і

небажання профспілок виступати на стороні працівників  проти  адміністрації,

так і про прагнення  перекласти  захисні  функції  на  роботодавців,  що  має

інтереси,  протилежні  інтересам  працівників.  Недивним  у  цьому   зв'язку

виглядає і те, що частина голів профорганізацій  вважає,  начебто  робітники

самі себе захищають, думаючи, що  іншої форми підтримки  вони не потребують.

      Більшість  відповідей показує, що працівники  як  і  раніше  вбачають  у

профспілках  розподільника  соціальних  благ,  потім  збільшення  заробітної

плати. Звертання  ж за допомогою при рішенні  трудових  суперечок   далеко  не

на першому місці.

       Як  і  раніше  на  промислових   підприємствах,  в  установах   охорони

здоров'я, науки профспілки  активно  обговорюють  з  адміністрацією  питання

продуктивності  праці.  І  якщо  в  промисловості  це  майже  з'ясовано,  то

незрозумілий вплив  профспілок на продуктивність праці  в бюджетній сфері,  де 

навіть визначення її, як відомо, проблематично.  Тому не дивно виглядає  той

факт, що захищеність  працівників  бюджетної  сфери  є  одою  з  найнижчих  у

народному господарстві. Видно, значно простіше брати участь у  господарських

дискусіях, і при  цьому не нести ніякої відповідальності.

      Тим  часом адміністрація найчастіше  намагається  самотужки  вирішувати

виробничі проблеми, одноосібно відповідаючи за наслідки своїх дій.  Особливо

це відноситься  до приватних підприємств, де більшість  керівників  (більш  58

процентів)  відзначили,  що   тільки   директор   і   адміністрація   несуть

відповідальність  за господарські невдачі.

      Як  показало обстеження, у даний  час ні традиційні, ні  знову   утворені

профспілки не володіють  достатньою силою ,  щоб  захистити  працівників  від

зубожіння і правового  нігілізму. Знову створені профспілкові групи  звичайно

складаються з кількох  осіб, що залежать від волі  “роботодавця”,  і  бояться

втратити роботу.

         Профспілкові  комітети  домагаються   деяких  поступок   з   сторони

адміністрацій  підприємств  для  своїх  членів,  але   роздрібний   характер

протестів не  робить  помітного  впливу  на  покращення  положення  найманих

працівників у України.

      Та  й взагалі про яку  рівноправність  соціальних  партнерів  може  йти

мова,  якщо  керівники  підприємств  лише  на  8,5  відсотка  вважають,   що

профспілка захищає  їхніх працівників. Це  знову  підтверджує  той  факт,  що

керівництво підприємств  не бачить  в профспілках реальної сили,  здатної  їм

протистояти.  Директор  на  підприємстві  -  і  роботодавець,   і   захисник

інтересів  найманих  працівників  одночасно.  Під   крилом   “директорського

захисту“ у багатьох працівників виникає страх залишитись без  роботи  що  не

дивно   .Цей  страх  не  дозволяє  багатьом  працівникам  активно  пручатися

сваволі адміністрації  і змушує погоджуватися з  порушеннями  їхніх  трудових

прав, що виявляються  й у затримках заробітної плати, і в її зменшенні,  і  в