Поняття трудового права, його джерела

ЗМІСТ

 

 

1. Поняття трудового права, його джерела.

 Місце кодексу законів про  працю в системі трудового  права України……………………………………………………………………………...3

2. Колективний і трудовий договір…………………………………..…….…....5

3. Робочий час і час відпочинку………………………………………….…...….7

4. Підстави та порядок звільнення  працівника з роботи…………..…...…..10

5.Трудова дисципліна. Дисциплінарна  та матеріальна відповідальність…………………………………………………………….……12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття трудового права, його джерела.

 Місце кодексу законів  про працю в системі трудового права України

 

Трудове право є самостійною галуззю права, яка регулює порядок виникнення, зміни і припинення трудових відносин працівників, робочий час і час відпочинку, питання нормування і оплати праці, основи внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарну відповідальність працівників і т.п. Ці трудові відносини складають основну, проте, не єдину групу відносин, які регулюються трудовим правом. Проте трудове право регулює не всі відносини, а тільки певний їх круг.

Трудовими відносинами є відносини працівника з працедавцем по використовуванню його здібності до праці.

До джерел трудового права відносяться різні нормативно-правові акти: Конституція України, Кодекс законів про працю України та інші закони України, (наприклад, Закони «Про зайнятість населення», «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», «Про охорону праці», «Про відпустки» і ін.). А також: підзаконні акти, локальні правові акти та інше.

Конституція України проголосила, що людина, його життя, здоров'я і безпека признаються щонайвищою соціальною цінністю, а права людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Конституція України закріплює принцип рівності трудових прав громадян незалежно від раси, кольори шкіри, політичних, релігійних і інших переконань, пола, етнічного і соціального походження, майнового положення, місця проживання, по мовних або інших ознаках. У ній закріплена рівність прав жінок і чоловіків, яка, зокрема, забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей в отриманні освіти і професійної підготовки, в праці і винагороді за нього; спеціальними заходами по охороні праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, що дають жінкам можливість поєднувати роботу з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток і інших пільг вагітним жінкам і матерям (ст. 24).

Конституція (ст.ст.36, 42-46) закріплює наступні основні трудові права і свободи громадян:

1. право на працю і свобода праці - це означає можливість заробляти собі на життя працею, який громадянин вільно обирає або на який вільно погоджується; в той же час заборонено використовування примусової праці;
2. право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом;
3. право на заробітну платню не нижче рівня, визначеного законом, і право на своєчасне отримання винагороди за працю;
4. право на належні, безпечні і здорові умови праці;
5. право на відпочинок;
6. право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів;
7. право на соціальний захист, що включає  право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття за незалежними від них обставинами, а також в старості і в інших випадках, передбачених законом;
8. право громадян на об'єднання в професійні спілки і участь в них з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав і інтересів; профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.

Ці конституційні положення знаходять свій подальший розвиток і конкретизацію в нормах трудового права.

Конституція не тільки закріпила вказані права громадян, але і встановила  порядок їх захисту, у тому числі судовий.

В Конституції визначено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, основи регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України.

2. Колективний і трудовий договір

 

Колективні угоди і договори є локальними нормативними актами.

Колективна угода - ця термінова угода, яка укладається на державному, галузевому і регіональному рівні між власниками і органами, уповноваженими представляти трудящих, про встановлення нормативних положень  з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів держави, трудящих і власників, а також уповноважених ними органів.

Колективний договір є різновидом колективної угоди, яка укладається між власником підприємства, установи, організації (або уповноваженим їм органом) і трудовим колективом найманих працівників з метою врегулювання:

1. виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, що вимагають додаткової регламентації з урахуванням особливостей праці на даному підприємстві, в установі, організації;
2. питань, не врегульованих чинним законодавством.

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Воно полягає на основі генерального, галузевих і регіональних угод. В ньому  деталізує і конкретизується чинне законодавство про працю з урахуванням специфіки даного підприємства, розв'язуються питання, не врегульовані чинним законодавством і т.п.

Трудовий договір - ця угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, або фізичною особою, відповідно до якої працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник або фізична особа зобов'язаний виплачувати працівнику заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи (ст. 21 КЗпП України).

Сторонами трудового договору є найманий працівник з одного боку та роботодавець з іншого.

Працівник – це фізична особа, яка працює на підставі договору на підприємстві, установі або організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Роботодавець - власник підприємства, установи або організації незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності  або уповноважений ним орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Змістом  трудового договору є умови, які визначають  права і обов¢язки  його сторін. Виділяють основні умови до яких належать: місце роботи, зміст роботи,  тривалість трудовох відносин, умови роботи і режим праці, оплату праці, час, з якого працівник  має стати до роботи. Можуть бути також і додаткові умови – це забезпечення житлом, транспортом для підвезення на роботу  та певними  пільгами.

При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, що поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походженні, а також документи, представлення яких не передбачено законодавством (ст. 25 КЗоТ України).

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі (КЗпПУ ст.24). В ряді випадків це робити обов¢язково.

 Контракт є особливою формою  укладання трудового договору. У контракті передбачають обсяги  пропонованої роботи та вимоги  до якості  і строків її виконання, строки дії контракту, права, обов¢язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов¢язань з урахуванням специфіки  роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця. Укладення трудового договору оформляється  наказом чи розпорядженням роботодавця про зарахування працівника на роботу.

Відповідно до ст.23 КЗпП  України трудовий договір може бути :

• Безстроковим, що укладається на невизначений строк;
• На визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
• Таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Записи про прийом працівника на роботу, його переміщення по службі  проводяться в його трудовій книжці. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств усіх форм власності, які пропрацювали на них  понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Трудові книжки ведуться роботодавцем і зберігаються в нього.

 

 

3. Робочий час і час відпочинку

 

Час, протягом якого працівники виконують доручену їм  роботу, називають робочим.

Законом встановлено такі види тривалості робочого часу :

• нормальна тривалість;
• неповний робочий час;
• ненормований робочий день;
• робота в нічний час;
• надурочні роботи.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може первищувати 40 годин на тиждень незалежно від форм власності підприємства, де він працює.

Більшість працівників має п´ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. На тих підприємствах, де запровадження п´ятиденного тижня є недоцільним – встановлено шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників (як при 5 -, так і при 6-денному )  робочому тижні скорочується на одну годину.

Нічним часом є час з 22 години до 6 години. 

Право на скорочений робочий час передбачено законом. Власник підприємства зобов¢язаний  його дотримуватися, незалежно від будь-яких умов. При цьому зарплата  працівникам не повинна зменшуватися.

Неповний робочий час означає, що працівник працює менше нормальної тривалості робочого тижня  (тобто менше сорокагодинного робочого тижня). Неповний робочий час може встановлюватися за погодженням між працівником і  роботодавцем. При цьому тривалість його не повинна бути меншою, ніж половина  нормальної тривалості  робочого дня.

Термін "ненормований робочий день" зовсім не означає, що працівники, для яких він встановлений, повинні  працювати необмежений час. Загальна тривалість роботи і для таких працівників не може перевищувати 40 год на тиждень з відповідним розподілом цього  часу на 5 чи 6 робочих днів.

Надурочними вважають роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Роботодавець може застосовувати надурочні роботи  лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством.

До надурочних робіт забороняється залучати такі категорії працівників:

1. вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
2. осіб, молодше 18 років;
3. працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і ПТУ без відриву від виробництва в дні занять.

Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину – інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою.

Надурочні роботи можуть проводитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства. Вони не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Час відпочинку – це встановлений законом час, на протязі якого працівники вільні від виконання  своїх трудових обов´язків і який вони можуть використовувати  на свій розгляд. Кожна людина, яка працює, має відпочивати для відновлення своїх сил і здоров´я.

Основними видами відпочинку є:

• перерви на протязі робочого дня;
• перерви між робочими змінами  чи робочими днями; 
• щотижневі дні відпочинку;
• святкові і неробочі дні;
• відпустки.

Одним з видів часу відпочинку є відпустка.

Право на відпустку мають працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності, а також  ті, хто працює за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустку мають громадяни України, які мають трудові правовідносини з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності, а також працюючі за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни і особи без громадянства, які працюють на Україні, мають право на відпустку нарівні з громадян України.

Щорічна відпустка - ця встановлена законом кількість календарних днів в році безперервного відпочинку, що надається працівнику із збереженням заробітної платні і місця роботи.

Закон України "Про відпустки ", КЗпП У установлюють такі види відпусток: