Лекции по "Трудовому праву"

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, СИСТЕМА  ТРУДОВОГО ПРАВА

1. Предмет, метод, функції, система трудового права України.
2. Джерела трудового права України.
3. Принципи трудового права України.
4. Суб'єкти трудового права України.

 

1. Предмет,метод,функції, система трудового права України

Трудове право займає одне з ведучих  місць в системі галузей права  України. Його значення визначається місцем праці в суспільстві. Кожній людині, яка реалізує закріплене в ст.43 Конституції  України право на працю, потрібно зіткнутись з нормами трудового  права.

Трудове право, як галузь - це система правових норм, що регулюють сукупність суспільних відносин з приводу використання найманої праці.

Предмет трудового права відповідає на питання: які суспільні відносини регулюються цією галуззю права.

Предмет регулювання трудового права становлять дві групи відносин:

1. трудові відносини, які виникають між працівником і роботодавцем;
2. інші суспільні відносини, тісно пов’язані з трудовими.

Трудові правовідносини розділяються на індивідуальні та колективні трудові відносини.

До індивідуальних трудових відносин відносяться правовідносини:

• - по укладенню, зміні та припиненні трудового договору;
• - по відстороненню працівників від роботи;
• - по атестації працівників;
• - по оплаті праці та нормуванню праці;
• - по робочому часі та часі відпочинку;
• - по дисципліні праці;
• - по охороні праці;
• - по дисциплінарній відповідальності;
• - по матеріальній відповідальності сторін трудового договору;
• - по матеріальному забезпеченню працівників в разі тимчасової непрацездатності.

До колективних трудових відносин відносяться відносини:

• - по участі трудових колективів по установленню колективних умов праці;
• - по колективним переговорам;
• - по укладенню та виконанню колективного договору;
• - по діяльності професіональних союзів;
• - по розгляду та вирішенню індивідуальних та колективних трудових спорів.

Трудовим законодавством не регулюються:

• відносини по проходженню служби в органах Міністерства внутрішніх справ;
• проходження служби військовослужбовцями;
• праця судів, прокурорсько-слідчих працівників;
• відповідно до ч.2 ст. 3 КЗпП особливості і праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю;
• трудова діяльність окремої особи, що не пов’язана з застосуванням найманої праці та яка виконується власними силами, на власний ризик;
• праця у домашньому господарстві, навіть щодо питання додержання правил техніки безпеки та охорони праці;
• праця громадян, які працюють за цивільно-правовими угодами на виконання певної роботи чи надання послуг за відповідну працю;
• працю осіб, засуджених до позбавлення волі.

Відносини, що тісно пов’язані  з трудовими це:

• відносини щодо зайнятості і працевлаштування;
• відносини щодо професійної підготовки та перепідготовки кадрів (підвищення кваліфікації) безпосередньо на виробництві;
• відносини щодо нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю;
• організаційно-управлінські відносини у сфері праці;
• правові відносини і відносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової або постійної втрати працездатності;
• відносини по соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню трудящих.

Всі ці відносини групуються навколо  трудових відносин, які в даній  системі є головними.

Отже, предметом трудового права України є суспільні трудові відносини, які виникають із застосування працівниками здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової або постійної втрати працездатності.

У визначенні галузі права важливе місце поряд з предметом належить методу правового регулювання. Під методом слід розуміти спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб'єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов'язків.

Для трудового права України  метод визначається нормативним  регулюванням трудових відносин. За допомогою  закріплення у відповідних правових нормах прав і юридичних обов'язків фіксуються три первинних способи впливу на поведінку людей: дозвіл, наказ і заборона. .

1).Дозвіл дає широку можливість сторонам самим встановлювати для себе суб'єктивні права і брати обов'язки по виконанню певних трудових повноважень. Держава дозволяє громадянам вступати в трудові відносини з досягненням 16-річного віку, а з дозволу батьків і осіб, що їх замінюють, як виняток, — навіть в разі досягнення 15 років. З метою підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних і середніх спеціальних навчальних закладів, які досягли 14-річного віку, у вільний від навчання час для виконання роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процес навчання (ст. 188 КЗпП України).

2).Наказ вміщує в собі імперативні засади, що є обов'язковими для обох сторін трудових правовідносин. Вони спрямовані на створення здорових і безпечних умов праці, регулювання праці жінок, неповнолітніх, осіб з пониженою працездатністю, обмеження нічних та надурочних робіт та в інших випадках, коли є потреба встановити конкретні вимоги, до яких прагне держава в трудових відносинах. При імперативному способі діяльність сторін не може суперечити положенням, що встановлені державою.

 3).Заборона також носить імперативний характер. Забороняється приймати неповнолітніх на певні види робіт, жінок — на підземні роботи, звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації (ст. 184 КЗпП).

Залежно від способу впливу на поведінку  людей можна визначити два методи правового регулювання: державно-нормативний і колективно-договірний (локальний).

1).Державно-нормативний метод виражається в тому, що держава розробляє і приймає закони та інші форми нормативних актів, що спрямовані на здійснення всієї системи державного управління суспільством. Всі законодавчі акти, що приймаються як органами державної влади, так і органами державного управління, є результатом державно-нормативного методу регулювання.

2).Локальний  метод правового регулювання проявляється переважно у формі колективного договору, що вміщує основні положення з питань праці і заробітної плати, робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, що розроблені власником або Уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом в межах наданих йому прав. Тому цей метод прийнято називати колективно-договірним, хоч поряд з колективним договором можуть прийматися й інші форми локальних актів: правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання, інструкції щодо охорони праці тощо.

Функція права — це напрям правового впливу на суспільні  відносини, що визначає службове призначення права в житті суспільства.

Функції трудового  права:

1.Економічна або виробнича функція.

2. Соціальна функція.

3. Ідеологічна (виховна) функція.

Регулюючи трудову діяльність громадян трудове право активно впливає  на виробництво і тим самим виконує економічну, виробничу функцію. Саме через трудові відносини реалізуються виробничі програми, створюються і збільшуються народне багатство і фонди матеріального забезпечення працюючих.

Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що за її допомогою формується особа працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особи працівника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах трудового колективу та громадських організаціях.

До соціальної функції трудового права тісно примикає ідеологічна (виховна) функція, яка має загальну соціальну спрямованість на справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї справедливості. Провідне становище людини у виробництві визначають його розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина відіграє активну роль в суспільному виробництві.

Система трудового права  України – це структура взаємозв'язаних норм, що регулюють трудові відносини.

 Система трудового права  поділяється на дві частини:  загальну і особливу. До загальної частини відносяться норми, що є єдиними для всіх трудових відносин, вони визначають:

- принципи правового регулювання;

- джерела трудового права України;

- класифікують суб'єктів трудового права;

- визначають правове становище  професійних спілок і трудових  колективів;

- поняття, порядок підготовки  та укладення колективних договорів;

- класифікують правові відносини, що виникають із застосування праці;

- визначають поняття працевлаштування  і його правові форми.

Особливу частину складають норми, що регулюють певні елементи трудових відносин:

• - порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин;
• - тривалість праці та відпочинку;
• - види оплати праці, порядок і строки виплати заробітної плати;
• - питання внутрішнього трудового розпорядку;
• - дисциплінарну і матеріальну відповідальності працівників;
• - охорону праці;
• - порядок вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів.

2. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація

Джерела трудового права  України – це спосіб вираження норм права, що приймаються компетентними на те органами держави і призначені регулювати трудові відносини в процесі застосування праці і суспільного захисту людей праці.

Конституція України  як основне джерело трудового  права.

Основним джерелом трудового права  є Конституція України від 28 червня 1996 року, яка закріплює трудові  права громадян та гарантії їх реалізації.

В ч.1 ст.43 сформульовано право на працю.

Особливу увагу приділено забезпеченню економічних та соціальних прав. Збільшені  гарантії прав на випадок безробіття, а також незаконного звільнення. Так, в ч.2 ст.43 передбачено обов’язок  держави по створенню умов для  повного здійснення громадянами права на працю, гарантуванню рівних можливостей в виборі професії та роду трудової діяльності.

В ч.3 ст.43 містяться норми, які забороняють  примусову працю. Ця норма відповідає ст.8 Міжнародного пакта про громадянські та політичні права.

Вперше в Конституції в ч.4 ст.43 закріплено право кожного на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату,не нижче чим закріплено законом.

В ст.44 Конституції закріплено право  працівників на страйк для захисту  своїх соціальних та економічних  інтересів.

Ст.45 Конституції закріплює право кожного працюючого на відпочинок.

В відповідності з ч.3 ст.36 Конституції  громадяни мають право на участь в професіональних союзах з метою  захисту своїх трудових та соціально-економічних  прав та інтересів.

Важливою юридичною гарантією прав та свобод являється судовий захист. В ст.55 Конституції закріплено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кодекс законів про  працю України, затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р., уведений в дію з 1 червня 1972 р. Він складається з 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главою «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», главою “Трудовий колектив». Назва глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по декілька разів.

Поряд із КЗпП, діють інші закони України,прийняті Верховною Радою України .Закони, які регулюють трудові відносини можна розділити на :

1.Закони які безпосередньо регулюють  трудові відносини ( галузеві  закони).