Цна на мінеральну воду

ЛУЖАНСЬКА-7 
Історія мінеральної води Лужанська-7 
Ф.Візнер в 1935 році писав, “На обох берегах Великої Пині розташовано багато джерел вуглекислих лужних вод: на правій стороні дороги від Голубиного до. Поляни (1/2 км до Солочина) в місцевості, що називається Луги, розташоване джерело “Луги Маркетини” (Маргіт) та “Луги Алжбетини” (Ержибет); води обох джерел розливаються і вивозяться. В 400 кроках від цих джерел є джерело вуглекислої лужної води “Жофія” (раніше воно називалось Ірма, потім Панонія)”.

Як стверджує Dr.Hanko Vilmos (1912), “на  основі закордонних досліджень складу води цього джерела можна вважати, що вона найближча до білінскої лужної квасної води, з якою повністю ідентична”. Це висловлювання наводить на думку, що як “Панонія Жофія”, так і “Білінска киселка” (Чеська Республіка) найближча в групі середньо-мінералізованих вод Лужанського Родовища до мінеральної води, отриманої свердловиною №7-Р з глибини 150м в полосі Бачавських пісковиків, які створюють пологу антиклінальну складку на території санаторію “Квітка полонини”. Експлуатація цієї свердловини почалася у 1968 році. Вона використовується в бюветі санаторію для питного лікування. 
Розлив мінеральної води” Лужанська-7″ започатковано ТзОВ “Маргіт” у 1997 році. 
Мінеральна вода реалізується в межах України та експортується в країни СНД.

СВАЛЯВА

Історія мінеральної води Свалява 
Місто Свалява розташоване на найстародавнішому шляху Закарпаття, який веде від Верецького перевалу, “Великих Руських воріт”, в Дунайську низину. Назва Свалява пов’язана зі словом “сіль”, у тому смислі, що тут знаходяться соляні мінеральні джерела (Я. Штернберг, 1991). Про Свалявське джерело мінеральної води вперше згадується у звіті Dolhai А. для короля Матяша у 1463 році. У 1709 році це джерело відвідав Ракоці Ференц II, тодішній глава Мукачівського герцогства.

Подальша історія мінеральної  води Свалява, як і інших відомих мінеральних вод цього краю (Полянської, Плосківської, Оленівської, Лужанської), тісно пов’язана з періодом існування Мукачівсько-Чинадіївської домінії, що входила до Березької жупи, яка у 1728 році перейшла у володіння династії Шенборнів на Закарпатті. Найбільший розквіт домінії починається з першої половини XIX століття в період правління графа Ервіна-Фрідріха, який був одночасно і головою Березького комітату. В другій половині XIX ст. – на початку XX ст. Мукачівсько-Чинадіівська домінія досягла такого рівня виробництва різних товарів, що без перебільшення можна сказати – такого господарського “монстра” не знала на той час і Західна Європа. Коли у 1885 році у Будапешті відкрилась господарська виставка, домінія Шенборнів була представлена на ній окремим павільйоном, а каталог-путівник по ньому складав цілу книгу. На цей період у Сваляві було створено державне орендне підприємство для розливу мінеральних вод Шенборна Бухгейма Фрідріха Кароля. В його володінні були практично всі джерела найбільш цінних вуглекислих гідрокарбонатних вод Свалявщини – Сваляви, Неліпина, Солочина, Поляни, Павлова, Плоского, Оленьова. У Неліпині графи Шенборни у 1800 році заснували і перші купелі.

У 60-70 роках були побудовані залізниці, що давали вихід із Закарпаття у центральні райони Угорщини, Трансільванію тощо. У 1887 році завершилося прокладання залізниці Мукачево – Свалява – Лавочне – Стрий, що з’єднала Закарпаття з Галичиною. Мінеральні води вивозились до Відня, Парижу, Будапешта, в Галичину. 
Хоча перші записи про Свалявську мінеральну воду відносяться до XV століття, перші свідчення про вивіз Свалявської мінеральної води з’являються в добу правління останнього Ракоці (1676-1735), тоді з домінії вивозили разом із винами і квасну воду буркутів у бочках аж до Москви, її ставили на рівні з “єгерською” (тобто карлсбадською та марієнбадською). Про вивіз Свалявської мінеральної води є відомості в 1800 році, коли згадується Редліх Сем’єн, власник ресторану у Львові, що возив Свалявську мінеральну воду для реалізації у своєму ресторані як високо вартісний напій.

У 1826 році на джерелі існували і  популярні серед населення купелі, однак у 1834 році його, як і Плосківське  джерело, орендували тільки для вивозу бочками.

Із середини XIX сторіччя почався  розлив води у пляшки під назвою “Szolyvai” (“Свалявська”) з джерела на правому березі р.Латориці під горою з сірих пісковиків на розташованому поряд заводі розливу мінеральної води. Свалявська мінеральна вода (її називали “Королевою сечогінних і розчинюючих сечові солі лікувальних вод”) експортується у Відень, Париж. У 1842 році в Будапешті вона була визнана однією із кращих за своїми смаковими якостями, а в 1855 році – отримала золотий диплом на виставці вод Європи в Парижі. В 1884 році висока оцінка була дана їй у Відні. З існуючих джерел відомо: якщо у 1855 році було продано 50 ящиків Свалявської води, то дещо пізніше – 55 тис. ящиків, тобто до 1 млн. пляшок.

На заводах мінеральні води з  будь-якого джерела розливались  у малі (1/2 л) та великі пляшки (3/4 л), а  також у якісну упаковку – пляшки Бордо. В ящиках по 60 та 40 пляшок вода відправлялася від залізничної станції Свалява-Неліпино. Тут же приймалася і порожня тара.

Мінеральна вода Свалявська відзначена: Будапешт 1842, Париж 1855, Відень 1866, 1873, Будапешт 1882, 1883, Кошице 1880, Відень 1884, Будапешт 1884, Собранце 1881, Ужгород 1883, Мараморош-Сігет 1882, Будапешт 1885, 1895,1911.

Почесні грамоти: Відень 1873, 1894, Будапешт 1885, 1896 (Міllеnnium), Чернівці 1886, Лугош 1911

Відновлення розливу мінеральної  води під назвою “Свалява” почалося у 1946 році вже з пробурених на Свалявському родовищі свердловин мінеральних вод Свалявським заводом мінеральних вод, який у 1950 році ввійшов до Лужанського заводоуправління мінеральних вод.

Мінеральна вода реалізується в  межах України і експортується в країни СНД, США, Канаду.

НЕЛІПИНОІсторія мінеральних вод Неліпина 
Історія неліпинських мінеральних вод тісно пов’язана з історією свалявських мінеральних вод, бо село Неліпино фактично розташоване на південних околицях Сваляви і навіть створені на цих джерелах купелі називались і Свалявськими.Перші згадки про Неліпинські води відносяться до 1755 року, коли граф Шенборн, у володінні якого знаходились ці джерела, відправив до Відня на дослідження Сусківську і Неліпинську воду хоча результати цих досліджень залишились невідомими. В 1795 році Неліпинську, Пасіцьку, Свалявську, Голубинську воду вивчав Sebeok А. 
Неліпинські вуглекислі лужні води набули такої слави, що їх почала відвідувати і аристократична знать. Це вимусило владу заснувати тут у 1800 році упорядковані купелі. Вони постійно розширювались, модернізувалися і невдовзі стали визнаним і популярним курортом, що налічував 68 жилих помешкань, 22 ванних кабін, в якому був лікар. Одним із орендаторів Свалявського філіалу курорту був лікар Карловський Л. У 1871 року Неліпино стало однією з зупинок залізниці. Так, в 1879 році курорт відвідало 385, а в 1880 році – 419 людей. Працював він тільки з травня по жовтень. Не менш знаменитим тут був і липовий парк, засаджений при заснуванні курорту. Гості відвідували прилеглі живописні місця – Ждимир, Жденієво, Заньку, Свалявські полонини.Найбільш показаними для лікування тут були захворювання шлунка, печінки при жировому переродженні та застою жовчі, легенів, сечового міхура, подагра, ревматизм, особливо, що супроводжувались остеопорозом, захворювання селезінки, нервові розлади та ін. Вода для питного лікування із джерела “Стефанія” використовувалася на місці й тільки ті, хто тут лікувалися, могли вивозити її додому.Як пише Weisner F. (1935), “В Неліпино є джерело для пиття і купелів “Stepanka” і джерело для купелів. При них діють купелі “Stefania”. Одна з купальних будов існує на вуглекислому лужному джерелі “Stepanka”, друга на залізистому джерелі, третя будова для питного лікування, Купелі розташовані на лівому березі потока Віса, де він впадає до р.Латориці”. Липовий парк, окремі споруди курорту збереглися до 1945 року.

Розлив мінеральної води під  назвою “Неліпинська” зі свердловини  № 21 Неліпинського родовища мінеральних  вод було розпочато у 1956 році Свалявським заводом продтоварів, а з 1999 року під назвою “Поляна Неліпинська” зі св. № 20.

ШАЯН

Історія шаянських мінеральних вод 
Історія шаянських вод пов’язана з віковою історією Марамороша, його столиці м.Хуст, Хустського Замку на вершині замкової гори, який охороняв дороги з Молдавії, Польщі, Трансільванії, так званий “соляний шлях” вивозу кам’яної солі з Солотвинських солекопалень ще в 892 році. Найширше історія мінеральних вод Марамороша відображена в монографії Sziladyi І. (1876).

Хоча цілющі джерела Марамороша були відомі з прадавніх часів, згадки про мінеральні джерела на південно-східних околицях смт.Вишково, колишньому “коронному місті”, що знаходиться на відстані 20 км від м.Хуст, з’являються починаючи з 1753 року у працях ВеІ М., Platini, dr.Lenhossek M., Muller B. та Tognio L. Це джерела під назвами “Nyulas”, “Kovacs”, “Visk-vagegyi furdo”, “Joros forras”.

Відомо, що тут в 1818 році на базі цих  вуглекислих гідрокарбонатних залізистих мінеральних вод була заснована  одна з найстаріших і відомих купалень Марамороської жупи “Замкова Купіль” у підніжжя Замкової гори (г.Варгедь, 991м).

L.Tognio у 1863 році у джерелі “Nyulas”  знайшов дуже великий вміст  вуглекислоти та заліза на  рівні джерел Кобилецької Поляни. А в джерелі “Kovacs”, вода  якого давала коричневий залізистий осад – багато заліза та кремнію. “Вода цих джерел по лікувальному впливу могла змагатись із залізистими водами знаменитого курорту Пірмонт. Вода джерел була чиста та приємна, закрита в пляшки з корками довго зберігала свіжість та специфічний смак залізистих вод” (Sziladyi I.,1876). Тут було рекомендоване лікування при малокрів’ї, жіночих хворобах та при катарах шлунка. В 1887 році “Замкову Купіль” описав Boleman I.

Щодо джерел у місцевості Шаян на південно-західній околиці Вишкова, то в 1876 році вони згадуються в переліку мінеральних джерел як “Sajani kulso forras” та “Sajani belso forras” (Шаянське зовнішнє та внутрішнє джерело). На період 1935 тут існує водолікарня з 4 ванними кімнатами та 19 покоями для гостей, де використовуються вуглекислі хлоридно-гідрокарбонатні залізисті шаянські джерела.

На південь від Вишкова описані  також джерела “Elso hatuslo borkut” та “Szaszborkut”.

Як пише Sziladyi I.(1876), “Деякі із джерел живописної Шаянської долини (зовнішнє Шаянське джерело) та Вишк-Варгедьське (головне джерело) прекрасні для змішування з вином, мають у своєму складі високий вміст гідрокарбонатів, кремній, залізо. Тому вони були популярні і як винні води, на зразок подібних вуглекислих гідрокарбонатніих вод Бережськоїжупи (Свалявська, Лужанська та ін), що широко розвозились у бочках, бутлях, обплетених лозою”.

На базі Шаянського родовища вуглекислих  мінеральних вод в живописній місцевості Шаян, розташованій в Солотвинській  западині Закарпатського прогину, оточеній невисокими горами з округлими вершинами – Великий (477 м), Середній (325 м) і Малий Шаян на курорті Шаян у 1952 році було відкрито санаторій “Шаян” на 150 місць. В умовах курорту для питного лікування, вуглекислих мінеральних ванн, промивань кишечника та іншого порожнинного введення використовуються гідрокарбонатні натрієві води свердловин №4, №242 біля підніжжя г.В.Шаян. Хлоридно-гідрокарбонатна мінеральна вода св.№ 2 біля підніжжя г.М.Шаян, що однією із перших була рекомендована для лікування урологічних захворювань ще у 50-ті роки XX сторіччя, в тому числі корифеєм медицини Закарпаття професором А.Фединцем, в умовах курорту Шаян використовується тільки для питного лікування, а з 1999 року почала розливатись у пляшки. 
Розлив мінеральної води “Шаянська” зі св. №242 розпочався ще в 1964 році . На сьогодні вона розливається кількома потужними фірмами на сучасних лініях розливу. 
Мінеральна вода реалізується в межах України та експортується в країни СНД.

ДРАГОВО

Історія мінеральної води Драгівська 
Як пише Drahny Fr. (1924): “Жупа Марамороська найбагатша мінеральними водами. В 98 селах тут відомі 234 мінеральні джерела, багато з яких знаходяться біля залізничного шляху Кіральгаза-Ясіня. Найвідоміші із мінеральних джерел – “буркутів” – народ охрестив своїми, часом багатозначними назвами”. Серед “Святих керниць” згадується і Драгівська мінеральна вода: “Безсмертна керниця” (с.Боронява), “Свята керниця” (с.Бобовище), “Золота керниця” (с.Золотарьово), “Драговська керниця” (с.Драгово), “Княжева керниця” (м.Тячів) та ін. (Стрипський Г.,1924). Назви свідчать, що джерела існували ще за часів язичництва. В період від XVI до середини XIX ст. як знання про мінеральні джерела, так і їх використання в порівнянні з середньовіччям суттєво поступилися вперед. Поруч таких “керниць” селяни будували колиби, викопували ями, ставили бочки без дна і приймали купелі під відкритим небом. Використання мінеральної води з лікувальною метою під наглядом лікарів почалося, загалом, у XIX ст. Тоді ж біля джерел мінеральних вод спритні підприємці почали будувати водолікарні, пансіонати, готелі. 
Марамороські джерела вуглекислих вод здобули особливої слави з XVI століття, коли в 1558 році на шляху з Царгороду до Москви через Карпати московське посольство зупинилося в Угольському монастирі і у своєму звіті цареві Іванові Грозному розповіло про мінеральні багатства цього краю. Як описує А.Петров (1924), “У волості Мараморош, у горах Полонинних на річці Угля між тих великих річок й гір стоїть монастир. У тім монастирі – говорить звіт – є криниця, в якій вода солодка, як грушевий квас з медом… Той квас п’ють усі браття (ченці)… так само як і гості… Одні джерела теплі, одні студені. До цих вод приходить багацько людей, хворих на різні хвороби, немочі, лягають до них, і всім, хто приходить, вертається здоров’я й одужання. Спосіб лікування подібний тому, який і досі зустрічається в неустаткованих карпатських купелях біля джерел лікувального характеру. Але могли бути і купелі: поблизу монастиря в одній горі досі ще ховаються сліди купелів, що витесані в камені”. Угольське родовище на берегах р. Малої Угольки розташоване поряд із Драгівським родовищем вуглекислих мінеральних вод аналогічного складу У 1876 у монографії Sziladyi І. серед вказаних 234 джерел найбільш відомими визначені такі драгівські джерела -”Monastir”, “Lejkum”, “Monchul”.

Wiesner F. (1935), так описує Драгівські  джерела: “На лівому березі  ріки Тереблі в місцевості  званій Кваси є 3 вуглекислі  лужно-залізисті джерела, названі  “Ракоці” (найкраще), “Лейкум” (у півгодини  від нього) та “Менчул” (у 6 км). Перед Світовою війною діяли в Драгові купелі, але їх будови під час війни було знищено. На правому березі р.Тереблі в місцевості званій Ольшани також є вуглекисле лужно-залізисте джерело”. 
У 1945 році методи народного лікування в с.Драгово в живописній “Монастирській балці” біля потока Монастир спостерігав Бабинець А. (1963). Бетонні ванни, які заповнювали водою із джерел, збереглися біля Драгова до початку 60-х років XX століття. 
Розлив мінеральної води “Драгівська” існував в кінці XIX ст. Він відновився в 1945 році.