Адаптація системи в середовищі

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ

СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

 

 

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 

з дисципліни «Теорія систем»

Тема №11

«Адаптація системи в середовищі»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ–2012

ЗМІСТ

 

Вступ 3

Розділ І. Система та її властивості 4

1.1Поняття  системи 4

1.2. Властивості системи 5

 

Розділ ІІ. Адаптація системи в середовищі 6

 

Висновок 13

Практичне завдання 15

Список використаної літератури 19

 

 

 

 

ВСТУП

В сучасних ринкових умовах, коли вплив зовнішнього  середовища на організацію є змінним, складним та сильним, успішність функціонування будь-якої організації залежить від  врахування зовнішніх чинників у  своїй діяльності, що дає змогу їй краще адаптуватися до викликів цього середовища. Управління організацією в умовах ринкової економіки складніше, ніж в умовах центральної системи.

Це пов’язано з розширенням прав відповідальності та з необхідністю пристосування до змін у зовнішньому середовищі. Проблеми ефективної роботи підприємств пов’язані зі значними змінами в зовнішньому середовищі й впливом на результати його діяльності. Це підвищує актуальність постійного вдосконалення процесу адаптації підприємства до зовнішнього оточення та дозволяє вчасно реагувати на зміни. Розробка та впровадження ефективної системи адаптації до змін зовнішнього середовища підприємства сприяє його стабільному функціонуванню на ринку, здобуванню конкурентних переваг, незважаючи на значні впливи політичних, економічних та соціальних чинників. Необхідність адаптації підприємств до зовнішніх умов визначається динамічними процесами в економіці. Активна співпраця з країнами-членами СОТ та упорядкування інтеграційних ініціатив між ними відкривають для України нові перспективи підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, а також висвітлюють проблеми можливості їхньої адаптації до нових умов діяльності.

Тому  здатність до змін стає ключовим фактором підвищення конкурентоспроможності окремих суб’єктів господарювання та національної економіки в цілому. У сучасних умовах набуває особливого значення необхідність формування системи заходів щодо адаптації підприємства до свого оточення.

Мета контрольної: «Розглянути та дослідити систему, та її адаптацію в середовищі». 

 

Розділ І. Система і її властивості

1. Поняття системи

 

Термін  «система» використовується у тих  випадках, коли треба охарактеризувати об’єкт, який досліджується чи проектується як дещо ціле, складне, про який неможливо одразу дістати просте уявлення.

Існує понад 30 визначень системи. В енциклопедії система визначається прямим перекладом з грецької мови як об’єднання частин. Найбільш відомі визначення системи такі:

Система — це певна сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, що характеризується цілісністю, емерджентністю та стійкістю. З цієї позиції поняття "організація" відповідає поняттю «система». Проте поняття «організація» дещо ширше за поняття «система», оскільки відображає не тільки стан порядку, але і процеси впорядкування [1, Ст. 98].

Система — це сукупність елементів, яка має нові властивості, відсутні у кожного елемента.

Система — це сукупність засобів вирішення проблеми.

Ці та інші визначення системи характеризують різні підходи до розгляду систем, аналізу закономірностей їх розвитку та функціонування.

Розрізняють матеріальні й абстрактні (ідеальні) системи.

Матеріальні системи — це системи, утворені засобами матеріального світу. Системи неживої природи (природні утворення: атоми, молекули, астрономічні об’єкти, хімічні сполуки та системи, створені людиною), системи живої природи (біологічні організми, популяції, екосистеми) і соціальні системи (етнос, нація, держава, партії та ін..).

Матеріальні системи можуть бути створені людьми або природними утвореннями, які існують незалежно від  людини. Перші системи називають штучними, другі природними. Проміжне положення займають змішані системи.

Абстрактні (ідеальні) системи — це системи, створені нашим мисленням, продукти розумової діяльності. До них відносяться мови, знакові системи, наукові системи, наукові й релігійні теорії тощо.

2. Властивості  системи

Поняття «система» найкраще конкретизується  у процесі розгляду її властивостей. В.Н. Спіцнандель у своєму підручнику виділяє чотири основні властивості системи, а саме:

— система  перш за все є сукупністю елементів. При певних умовах елементи можуть розглядатися як системи;

— між  елементами існують суттєві зв’язки  чи властивості, які за силою зв’язку перевищують зв’язки між елементами системи та елементами, які не входять у систему. під суттєвими зв’язками розуміють такі, які закономірно з необхідністю визначають інтегровані властивості системи. Ці суттєві зв’язки визначають систему, відділяючи її від простої сукупності (конгломерату) і виділяють її з навколишнього середовища у вигляді цілого об’єкта;

— системі  властива певна організація, що виявляється  у зменшенні ентропії системи в порівнянні з ентропією сукупність елементів, які складають систему. Воно визначає ступінь неорганізованості, безладу, хаосу. Організація системи приводить до зменшення безладу, зменшення кількості можливих станів системи;

— існування  інтеграційних властивостей, тобто  властивостей, які властиві системі в цілому і не властиві жодному елементу системи. Тобто властивості системи не зводяться тільки до властивостей її елементів.

Розглянемо  більш детально ці властивості системи  і виділимо основні ознаки. Такими ознаками системи є:

— цілісність;

— якісна визначеність;

— відмежованість відносно середовища;

— гетерогенність і структурованість;

— взаємодія  частин системи між собою;

— взаємодія  і зв’язок з навколишнім середовищем;

— наявність  інтегральних характеристик;

— емерджентність;

— наявність цілей та їх сукупності, ціленаправленість [2, Ст. 17].

Розділ ІІ. Адаптація системи в середовищі

 

Згідно тлумачному словнику С. І. Ожегова, поняття адаптація трактується як «пристосування організму до мінливих зовнішніх умов» [3]. З розвитком теорії систем її основні постулати було спрямовано на більшість неоднорідних матеріальних об’єктів реальності, тому адаптація почала розглядатись як «процес пристосування системи до умов зовнішнього та внутрішнього середовища, іноді як результат такого процесу». В дослідженнях присвячених системним аспектам діяльності підприємства, адаптація розглядається науковцями в ракурсі системного підходу, тому відповідає визначенню процесів пристосування: «економічної системи та її окремих суб`єктів, працівників до умов зовнішнього середовища, що змінюється, виробництва, праці, обміну, життєвих потреб населення», «системи до реальних умов» , «системи та її окремих елементів до мінливих умов життєдіяльності».

Підприємства, так і економіку  в цілому розглядають як адаптивні  системи. Ці системи поділяють на самонастроювальні та самоорганізуючі. Самонастроювальні системи відповідно до змін зовнішнього середовища змінюють спосіб функціонування ( підприємство розширює випуск продукції слідом за збільшенням попиту), самоорганізуючі – змінюють структуру, організацію системи ( на підприємстві створено відділ стандартизації у зв’язку із зростанням вимог до якості виробу). Таким чином, можна стверджувати, що адаптивні процеси є спонтанними процесами організаційних змін, що виникли як реакція на постійні впливи зовні або на незадовільні виробничо-господарчі показники діяльності підприємства та обумовлені низкою послідовних заходів, які здійснюються у ході тривалого періоду часу і впливають на традиційні критерії, структуру влади та компетентність менеджерів.

Залежно від об’єкта змін можна виділити структурну та функціональну адаптацію. Структурна адаптація визначається процесами організаційних змін у структурі підприємства ( реструктуризації, реорганізації та ін.). Це можливо лише у випадку, якщо всі структури підприємства спроможні в будь-який момент часу з мінімальними втратами для ефективності підприємства в поточний момент почати процес реструктуризації (локальний або глобальний) за критерієм одержання максимального ефекту від виробничо-господарської та фінансової діяльності у довгостроковій перспективі.

Адаптивність організаційної структури управління полягає в організаційній підтримці поведінки підприємства в умовах, обумовлених зовнішнім середовищем і стилем керівництва [4, Ст. 523] й визначається системними властивостями структуроутворюючих елементів:

— конструктивними (архітектурними) особливостями, що відбивають її устрій – кількість ієрархічних рівнів, склад структурних підрозділів, їх підпорядкованість;

— функціональними особливостями, що визначають її здатність забезпечувати досягнення поставлених цілей – норма керованості, ступінь об'єктивної спрямованості, ступінь цільової спрямованості, ступінь однорідності розв'язуваних завдань, повнота розв'язуваних завдань в одному підрозділі, трудомісткість рішення завдань управління; — здатностями до розвитку, параметрами яких є ступінь адекватності, надійності й ступінь відновлення.

Функціональна адаптація забезпечується змінами, що відбуваються в функціях підприємства — реінжиніринг, стратегічне перепроектування, реконструювання компетенцій, диверсифікація діяльності. І. Ансофф адаптивність підприємства визначав «здатностями, можливостями й мотивацією для того, щоб мислити й діяти стратегічно». Адаптивність та стратегічна гнучкість, як вважав І. Ансофф, досягаються: диверсифікованістю діяльності, потреб і технологій, що задовольняються — «щоб несподівана зміна в одній стратегічній області бізнесу не призвела до серйозних руйнівних наслідків в інших» і створенням у ресурсному портфелі компанії певного запасу стратегічного потенціалу — «ресурсів і можливостей, які використовуються в різних стратегічних областях бізнесу».

Управління процесами адаптації можуть носити поточний і стратегічний характер, бути процесами інноваційного розвитку або процесами пристосування, виживання підприємства. Доказом тому є існуюча концепція Раймонда Е. Майлса, Гранта Майлса, Чарльза К. Сноу [5, Ст. 101] «організаційних процесів», в якій автори визначають три групи організаційних процесів: операційні, що підвищують продуктивність; інвестиційні, що поповнюють поточні активи та надають нові ресурси для підйому економічної активності або різностороннього розвитку; адаптаційні – процеси перегрупування активів та ресурсів, що керують реакцією на ринкові можливості та спрямовують зусилля на накопичення та використання знань. Адаптаційні процеси представляють три складові: перша стосується використання поточних активів і ресурсів. Наприклад, спроможність набрати, використати та розформувати міжфункціональну команду, що працює над проектом. Ефективні адаптаційні процеси не тільки дозволяють збирати та використовувати інформацію для управління потоками ресурсів, а й також регулюють цей процес з тим, щоб тимчасові переміщення активів та інших ресурсів не створювали би дорогих протиріч, що визивають постійні перегрупування можливостей; друга – стосується розподілу ресурсів між підприємствами, особливо як спосіб реакції на швидкоминучі вимоги ринку. Спроможність швидко та ефективно встановлювати зв’язок з постачальниками, партнерами та покупцями, є результатом процесу навчання. Для організації покращення спроможності ефективно здійснювати подібну взаємодію може мінімізувати низхідні та східні операційні витрати на координацію, а також підвищити віддачу від тимчасових альянсів; третя складова характеризує інновації. Це стосується підприємств-лідерів, що постійно створюють нові товари (або способи їх застосування), без значних технологічних проривів. Інші підприємства віддають перевагу зосередженню на постійних потоках інноваційних процесів, таких, як застосування передових технологій виробництва для ряду стандартних товарів та послуг. В обох випадках організації отримують вигоду – незвичайно високий прибуток.

Для підприємства найбільш важливим є безперервне удосконалення  всіх трьох складових адаптаційних процесів. Це можливо лише за умов супроводження процесів адаптації процесами пізнання, навчання, нагромадження та використання досвіду персоналу управління підприємства. Швидка реконфігурація ресурсів, програми управління взаємовідносинами та різні інноваційні експерименти — все це слугує для створення організаційних здібностей і приводить до удосконалення адаптаційних процесів, сутності організаційного пізнання. Максимальна додана вартість виникає не за рахунок відкриття будь-якого окремого підходу, а за рахунок пізнання підприємством поліпшених методів відкриття, що можуть бути використані для безпосередньої адаптації в майбутньому. У більш широкому сенсі процеси, що допомагають адаптації та полегшають її, сприяють організаційному пізнанню.

Дослідники пов’язують процеси  адаптації з процесами розвитку і як найбільш значущі фактори для промислових вітчизняних підприємств, що адаптуються до умов ринкових відносин, виділяють:

— технологічні — перехід від традиційних технологій до високих та надвисоких технологій, вихід на світовий ринок з конкурентоспроможною продукцією; заміщення не відтворювальних природних ресурсів на відтворювальні; відмова від застосування небезпечних для населення технологій, що загрожують здоров’ю людей; повторне використання природних ресурсів та утилізація екологічно небезпечних відходів; — у структурі потреб — досягнення зниження матеріало- та енергомісткості виробленої продукції при збереженні (підвищені) споживчих властивостей товарів; розвиток сфери послуг; значне підвищення якості та надійності споживчих властивостей товарів; підвищення культури споживання;

— виробничі — створення великих компаній з високим рівнем диверсифікації виробництва, навколо яких формується сіть середніх підприємств та підприємств малого бізнесу; орієнтація на розвиток виробничої кооперації в межах регіону та за його межами; створення умов для виконання робіт повного циклу «розробка — впровадження» з метою реалізації продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках; формування інтелектуально-творчих зон, що забезпечують розвиток найбільш ефективних напрямків виробничої діяльності та виключають процеси застою в прикладних науках, техніці та виробництві; забезпечення мобільності трудових ресурсів, рееміграційного та міграційного процесів.

Підприємство, як і всяка система, «має граничні можливості адаптації до умов виробництва, що змінюються, (закономірність еквіфінальності системи)» [6, Ст. 144]. Наявністю граничних можливостей адаптації обумовлена періодично виникаюча потреба в технічному переозброєнні й реконструкції підприємства, відновленні або підвищенні рівня кваліфікації його персоналу, зміні стратегічного набору зон господарювання, зміни філософії бізнесу й виборі такої організаційної структури управління, яка б відповідала цим факторам.