Закордонний досвід приватного медичного страхування і його види

Головний  принцип діяльності приватних страхових  компаній - це доповнення державної  системи охорони здоров'я. Це означає, що об'єктом страхування є тільки ті ризики, які не бере на себе Національна  служба охорони здоров'я. Враховуючи високий рівень розвитку Національної служби охорони здоров'я, сфера діяльності приватного медичного страхування  достатньо обмежена, вона охоплює  лише платну частину медичної допомоги, як у комерційних медичних закладах,так  і в лікарнях Національної служби охорони здоров'я. Страхові програми добровільного медичного страхування  розгалужуються тільки на ту частину  діяльності державних медичних закладів, яка виходить за рамки суспільних зобов'язань.

Швеція

Витрати на охорону здоров'я в Швеції покриваються з суспільних фондів приблизно на 90%. Приватні фонди беруть незначну участь в фінансуванні охорони здоров'я  країни. У 1982 р. вони покривали 9% витрат на охорону здоров'я населення, до 1990 р. частка їх участі зросла приблизно  до 12%.

Всезагальне обов’язкове медичне страхування  було введено в 1955 році і обіймало всіх громадян віком до 16 років. Національна  система соціального страхування - загальна й обов’язкова для  всього населення країни. Особливо медичне та стоматологічне страхування  є його невід’ємною частиною. Управління всією системою здійснюється 26 регіональними  бюро соціального страхування.

Приватна  практика в Швеції ніколи не заборонялася, але попит на неї був невеликий  і відмічався тільки серед найбільш забезпечених жителів великих міст.

Лікарняне обслуговування, яке в Швеції розвинене  найбільш широко, повністю безкоштовне  для населення. Плата стягується лише за деякі види амбулаторного  обслуговування, але вона завжди була невелика, що практично зняло будь-які  фінансові обмеження доступу  до медичних служб.

У 1955 р. в  Швеції була почата програма медичного  страхування, яка до 1962 р. охопила  все населення. Суспільні фонди  керуються страховими органами, які  відшкодовують витрати пацієнтів  на відвідування лікарів, в тому числі  і приватних, на 75%, і будують свої відносини з медичними установами і фахівцями на контрактній основі.

Шведська  система охорони здоров'я в  значній мірі децентралізована. На вищому урядовому рівні Міністерством  охорони здоров'я і соціального  забезпечення визначаються стратегія  і загальне планування розвитку охорони  здоров'я, а Національна рада охорони  здоров'я і добробуту визначає і контролює роботу служб охорони  здоров'я в масштабах всієї  країни. 
На місцях кожна рада округу забезпечує медико-санітарне обслуговування всіх, хто проживає на території даного округу. Вона є власником всіх державних медичних установ округу і всіх фінансових коштів, які розподіляє між ними.

Кошти, що знаходяться в розпорядженні  ради округу, складаються приблизно  на 70% з податкових надходжень і на 20% з державних субсидій, та інших  надходжень (плата пацієнтів за послуги, відшкодування витрат від муніципалітету на пацієнтів, які повинні залишатися в лікарнях після лікування, прибуток від нерухомого майна). Відсоток податку, що стягується визначається радою округу (хоч парламентські рішення 1991-1993 рр. перешкоджають його завищенню). Податкові збори залежать багато в чому від зарплати і зайнятості населення, а отже, від загального економічного становища в країні.

З кінця 80-х - початку 90-х років погіршилося  фінансове положення в усіх радах  округів при зростанні потреби  і витрат на охорону здоров'я, тому знадобилися додаткові асигнування  з боку уряду, щоб дещо пом'якшити положення.

Назріла необхідність реформ у сфері фінансування і організації медичного обслуговування. Провели експеримент і змінили  систему оплати праці медичного  персоналу, поставивши її в залежність від числа і якості наданих  населенню послуг; надали хворим право  вибору лікаря, прийняли ряд заходів  з метою зміцнення первинної  медико-санітарної допомоги (ПМСД) і  посилення її ролі в охороні здоров'я  населення.

Оскільки  охорона здоров'я Швеції по міжнародних  стандартах оцінюється досить високо, задачею реформи є створення  найкращих можливостей для використання і розвитку ресурсів, які є. Для аналізу і оцінки були відібрані 3 моделі, що відповідають двом керівним принципам: принципу рівності, що розуміється як рівний доступ до служб охорони здоров'я, і принципу використання суспільних фондів як основного джерела фінансування.

США

У США існує система медичного страхування, що базується на сполученні центрального страхового фонду із мережею місцевих незалежних страхових організацій. Кошти акумулюються в центральному фонді, що не виконує адміністративних функцій, а потім розділяються між страховими організаціями на основі законодавчо затвердженої форми розрахунків. Ця система діє в США в частині програм "Медікер" та "Медікейт". Ці системи обіймають більше 20% населення, групове страхування за місцем роботи складає 58% та добровільне медичне страхування не за місцем роботи – 2%.

Близько 15% населення не мають доступу  до медичного страхування: це малозабезпечені, безробітні, безпритульні та члени  сімей працівників підприємств, що не забезпечуються системою медичного  страхування. Наявність роботи не гарантує отримання медичної страховки. Найбільш широко медичним страхуванням охоплені робітники промисловості, державні службовці, члени профспілок, робітники, які працюють повний робочий день. Втрата робочого місця автоматично  призводить до втрати медичної страховки. Таким чином, у США медичне страхування тісно пов'язане із трудовою діяльністю. Економіка медичного обслуговування в США – парадоксальна сукупність недоліків та переваг. США витрачають на охорону здоров'я 11,5% валового прибутку – більше, ніж будь-яка інша країна у світі і, водночас, понад 15% американців не мають ніякого фінансового захисту від великих витрат на медичну допомогу через відсутність страхових медичних полісів.

Серед приватних  страхових компаній у США найбільш розповсюджені та відомі дві некомерційні страхові компанії: "Блу крос" та "Блу шилд". Вони проводять добровільне медичне страхування, що забезпечує оплату госпіталізації або лікарської амбулаторної допомоги та медичних послуг для клієнтів, які проживають в даному районі. Сьогодні діють чисельні асоціації цих товариств, що платять за всі види медичної допомоги. З 1981 року в США розроблена система класифікації випадків госпіталізації, або діагностичних груп. Розрахунок за медичне обслуговування за програмами "Медікер" та "Медікейт" виконувався при цьому в залежності від кількості медичних послуг. Така система розрахунків призводила до безпідставної затримки хворих на стаціонарі, зростання числа операцій без показників, клінічних, лабораторних та інших досліджень. При цьому, основної мети — доступності медичної допомоги для всіх громадян – так і не було досягнуто.

У таких  умовах функціонують практично всі  медико-соціальні програми США. Нові моделі Національної системи охорони  здоров'я передбачають збільшення розмірів страхових внесків, що супроводжують  ріст цін. Тому, обов'язкове медичне  страхування не розповсюджене серед  малозабезпеченого прошарку населення  у США.

Прикладом переважно платного фінансування медичної допомоги, з коштів громадян, є США, де біля 90 % американців користуються послугами приватних страхових  компаній, витрачаючи на внески більше за 10 % сімейних прибутків. На думку  фахівців, економіка медичного обслуговування в США - це парадоксальне з'єднання  надмірностей і недоліків.

Прихильність  до ринку і приватного медичного  страхування на контрактній основі, орієнтація медичної допомоги на оптимальний  об'єм при мінімальних витратах пов'язана  з наявністю в країні переважно "імігрантського" населення, з його роз'єднанням, корпоративністю профспілок. Активізація суспільної діяльності в США в 1983 р. призвела до створення ряду національних програм: медичної допомоги біднякам "Медікейд" і немолодим особам - "Медікер".

Японія

Японська  система охорони здоров'я посідає  одне з останніх місць у чільній  десятці лідерів. Нині в Японії діє  система державної страхової  медицини, яка функціонує завдяки  державному та приватному страхуванню  здоров'я. Є також Закон "Про  охорону здоров'я літніх людей". Згідно із цим законом, літні люди, які потребують лікування, можуть розраховувати  на різноманітні страхові відшкодування, які оплачує держава. Люди пенсійного віку діляться на дві вікові категорії, від чого залежить кількість пільг  та відшкодувань: старші 75 років та від 65 до 75 років. На лікування людей  похилого віку кошти надходять із фондів муніципальних органів. Окремо виділяється група осіб, визнаних інвалідами чи постраждалими.

Існує декілька видів страхування здоров'я громадян. Страховий поліс робітника видається  тим, хто зайнятий у тому чи тому секторі трудової діяльності. Загальний  медичний поліс призначено пересічним мешканцям населених пунктів, які визнаються об'єктами медичного страхування. Система національного медичного страхування охоплює всіх мешканців регіону і підпорядковується муніципалітету. Серед застрахованих є багато осіб із низьким рівнем доходу.

Виробничих  підприємств мають окрему страховку  від нещасних випадків. Службовці  державних підприємств та працівники муніципальних органів користуються додатковими системами медичного  страхування. Загалом система страхування  є досить складною і розгалуженою.  Медичне страхування передбачає відшкодування витрат у випадку  лікування, травми, смерті тощо. Перевищення  лімітованої суми допускається у  надзвичайних ситуаціях. Загалом громадянам доводиться платити з власної  кишені близько 20-30% від необхідної для лікування суми. Ці гроші потрібно заплатити лікарю готівкою відразу  після візиту.

Страхові  поліси пропонують різні умови, від  яких і залежить перелік медичних послуг, на які можна розраховувати. Типовий пакет медичної страховки  здебільшого передбачає усі види амбулаторної допомоги, включаючи обстеження, аналізи, лікування у стоматолога, а також придбання ліків. Однак  за лікування у стаціонарі, операції, пологи тощо доводиться платити окремо і чималі суми. Загалом, типова приватна страховка передбачає повернення 80% коштів для застрахованого та 70% коштів - для членів його родини. Державна страховка  має приблизно ті самі умови.

Видається медичний поліс здебільшого на 12 місяців, після чого термін його дії  подовжують. Коштує страховий пакет  мінімум 120-130 доларів США. На думку  японців, тягар медичних витрат для  осіб із середнім рівнем доходів, які  не можуть розраховувати на пільги, є зависоким.

Фінансова підтримка медичного страхування  здійснюється завдяки перспективному плану на 5 років. Витрати на ліки (близько 30%) та обстеження становлять левову частку витрат японської системи  охорони здоров'я.

 

Країна	Добровільне страхування	Обов’язкове страхування	Особливості страхування
Німеччина	Система державного медичного страхування  гарантує однаковий для всіх застрахованих  осіб, визначений законодавством, основний рівень медичного обслуговування, незалежно від розміру заробітку чи віку застрахованої особи Застрахована у приватній  лікарняній касі особа може самостійно визначати умови та обсяг медичного  страхування Внески до приватних лікарняних кас залежать найчастіше від віку, а в окремих випадках — також  і від ступеня ризику захворювання застрахованої особи Обсяг медичного обслуговування та розмір відшкодування витрат при  страхуванні у приватних лікарняних касах визначаються у кожному  конкретному випадку індивідуально. .	Державне медичне страхування  Німеччини є загальнообов’язковим. Тобто, кожен найманий працівник, а також особи, які навчаються на виробництві підлягають обов’язковому державному медичному страхуванню і мають бути членами однієї з вільно обраних ними державних лікарняних кас. За певних умов обов’язковому державному медичному страхуванню підлягають особи, які отримують допомогу по безробіттю працівники сільського і лісового господарства та члени їх сімей, особи, які займаються мистецькою діяльністю, студенти, пенсіонери тощо. Держава визначає ставки страхових  внесків, схему фінансування та організації  медичної допомоги, бере участь у формуванні цін на медичні послуги, надає  недержавним органам значні функції  в управлінні системою з наданням їм прав представляти інтереси застрахованих  та інтереси медичних працівників.	Є однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування; уряд не бере на себе відповідальність за фінансування охорони здоров'я, лише створює умови для того, щоб необхідні фонди були створені працівниками та роботодавцями.
Франція	Існує мережа добровільного страхування  і місцеві фонди соціальної допомоги. За рахунок останніх отримують медичне  обслуговування незастраховані французи, число яких не перевищує 2%. У випадку отримання страхового поліса у приватній страховій компанії, вона, як і будь-яка страхова каса, оплачує госпітальні затрати та рахунки пацієнта за прийом лікарів. Перелік додаткових послуг варіюється та є предметом конкуренції між приватними страховими компаніями.	Існує єдина ієрархія страхових кас, діє вертикальна система медичного  страхування: могутня страхова організація - Національна страхова організація, яка знаходиться під контролем Міністерства соціального забезпечення та праці й обіймає 78% населення.	У Франції існують Франції фермерські страхові компанії, але і вони, у цілому, підпорядковані загальним правилам, встановленим урядом. Ці фермерські та інші професійні страхові каси обіймають 12% населення
Великобританія	Добровільним медичним страхуванням в Англії займаються різні страхові компанії. ведучу роль серед них  займає страхова асоціація "БУЛА", виникла в результаті об'єднання  невеликих страхових організацій. Прибуток, що отримується від страхових  операцій "БУЛА" практично йде  на розширення та модернізацію сітки  комерційних медичних закладів. Ця сітка використовується як у рамках страхових програм, так і поза ними. Прибуток від комерційної діяльності медичних закладів у свою чергу підтримує  медичне страхування, забезпечуючи фінансову стабільність "БУЛА".	Обов’язкове страхування охоплює  практично всіх осіб, працюючих та службовців по договору найму за невеликим  винятком. Всі працюючі підлягають обов'язковому страхуванню здоров’я за винятком непрацюючих жінок у шлюбі, які можуть приєднатися до страхування по добровільним програмам. За рахунок цих коштів часто надаються фінансові допомоги по тимчасовій непрацездатності в зв'язку із хворобою.	Страхові програми добровільного  медичного страхування розгалужуються  тільки на ту частину діяльності  державних медичних закладів, яка  виходить за рамки суспільних  зобов'язань. Приватне медичне страхування  у Великобританії охоплює переважно  ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною службою охорони здоров'я.
Швеція	Лікарняне обслуговування, яке в Швеції розвинене найбільш широко, повністю безкоштовне для населення. Плата  стягується лише за деякі види амбулаторного  обслуговування, але вона завжди була невелика, що практично зняло будь-які  фінансові обмеження доступу  до медичних служб	Всезагальне обов’язкове медичне  страхування було введено в 1955 році і обіймало всіх громадян віком до 16 років. Національна система соціального  страхування - загальна й обов’язкова  для всього населення країни. Особливо медичне та стоматологічне страхування  є його невід’ємною частиною. Управління всією системою здійснюється 26 регіональними  бюро соціального страхування.	Лікарняне обслуговування, яке в Швеції розвинене найбільш широко, повністю безкоштовне для населення. Приватна практика в Швеції ніколи не заборонялася, але попит  на неї невеликий і відмічається тільки серед найбільш забезпечених жителів великих міст.
США	Серед приватних страхових компаній у США найбільш розповсюджені  та відомі дві некомерційні страхові компанії: "Блу крос" та "Блу шилд". Вони проводять добровільне медичне страхування, що забезпечує оплату госпіталізації або лікарської амбулаторної допомоги та медичних послуг для клієнтів, які проживають в даному районі. Сьогодні діють чисельні асоціації цих товариств, що платять за всі види медичної допомоги.	США існує дві урядові програми, які знаходяться на державному фінансуванні - це "Медікер" (для медичноі допомоги літнім - після 65 років) і "Медікейд" (для безробітних, незаможних і деяких груп інвалідів).	У США біля 90 % американців користуються послугами приватних страхових  компаній, витрачаючи на внески більше за 10 % сімейних прибутків Прихильність до ринку  і приватного медичного страхування  на контрактній основі, орієнтація медичної допомоги на оптимальний об'єм при мінімальних витратах пов'язана  з наявністю в країні переважно "імігрантського" населення, з його роз'єднанням, корпоративністю профспілок.
Японія	Страхові поліси пропонують різні  умови, від яких і залежить перелік медичних послуг, на які можна розраховувати. Типовий пакет медичної страховки здебільшого передбачає усі види амбулаторної допомоги, включаючи обстеження, аналізи, лікування у стоматолога, а також придбання ліків. Однак за лікування у стаціонарі, операції, пологи тощо доводиться платити окремо і чималі суми. Загалом, типова приватна страховка передбачає повернення 80% коштів для застрахованого та 70% коштів - для членів його родини. Державна страховка має приблизно ті самі умови.   Видається медичний поліс здебільшого на 12 місяців, після чого термін його дії подовжують	Страховий поліс робітника видається  тим, хто зайнятий у тому чи тому секторі трудової діяльності. Виробничих підприємств мають окрему страховку від нещасних випадків. Службовці державних підприємств та працівники муніципальних органів користуються додатковими системами медичного страхування	Є Закон "Про охорону здоров'я  літніх людей". Згідно із цим законом, літні люди, які потребують лікування, можуть розраховувати на різноманітні страхові відшкодування, які оплачує держава. Люди пенсійного віку діляться на дві вікові категорії, від чого залежить кількість пільг та відшкодувань: старші 75 років та від 65 до 75 років. На лікування людей похилого віку кошти надходять із фондів муніципальних органів. Окремо виділяється група осіб, визнаних інвалідами чи постраждалими

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Медичне страхування передбачає страхування  на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення  різноманітних потреб населення  в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням  системи охорони здоров'я.

Медичне страхування, яке провадиться в  обов'язковій формі, набуває рис  соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. За умовами  обов'язкового медичного страхування  роботодавці мають відраховувати  від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього  фонду може створюватись і за рахунок  внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Частина кожної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного  обслуговування. Із коштів створеного страхового фонду відбувається відшкодування  необхідного мінімального рівня  витрат на лікування застрахованих  працівників у разі їхньої непрацездатності через втрату здоров'я.

Головне призначення страхової медичної організації в системі обов'язкового медичного страхування полягає  в тому, щоб при оплаті рахунків медичних установ контролювати якість наданих медичних послуг і їх відповідність  медико-економічним стандартам.

Добровільна форма медичного страхування  передбачає застосування видів страхування, в яких відповідальність страховика виникає за фактом захворювання або  лікування. Виплату за цими видами страхова організація здійснює у вигляді  фіксованої страхової суми або добових. Добровільною формою охоплені й ті види страхування, згідно з якими  відповідальність страхової організації  настає в разі звернення страхувальника (застрахованого) до медичної установи за одержанням медичної допомоги або  послуг відповідно до умов договору страхування.

Узагальнюючі  інформацію, можна зробити висновок, що добровільне та обов’язкове страхування  в тій чи іншій мірі розвинуте  у кожній країні. В залежності від  історичного, економічного та політичного  розвитку у кожній країні існують  свої особливості страхування та може переважати певний вид страхування.

 

Cписок використаних джерел

 

1. Архипов А.П. О страховом андеррайтинге / А.П. Архипов, Е.И. Дьяков // Финансы. – 2005. – № 8. – С. 51–56.
2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа – 6-те видання/ В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич – К.: Знання, 2008. – 351с.
3. Грузєва Т.С. Фактори ризику в формуванні здоров’я населення // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2003. – № 2. – С. 9–17.
4. Єрмілов, В. Медичне страхування: комерційний чи соціальний варіант / В.Єрмілов/Урядовий кур’єр.-2009.-19 берез. - с.21.
5. Закон України "Про страхування" //Урядовий кур"єр.-1996.-
6. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. - К.: Т-во "Знання", 1998.
7. Інтернет-журнал про страхування «Форіншурер»: http://forinsurer.com
8. Кудрявцев А.А., Плам Р.Г., Чернова Г.В. Страхование здоровья (опыт Великобритании). – М.: «Анкил», 2003. – 216 с.
9. Лаптєв С.М., Грушко В.І., Денисенко М.П., Кабанов В.Г., Ковтун І. О., Любунь О.С. Основи актуарних розрахунків: Навч.-метод. посібник. – К.: Алерта, 2004. – 327 с.
10. Мних М.В. Медичне страхування за кордоном та можливості його реалізації в Україні // Держава і економіка. – 2006. - №6.
11. Мних М.В. Медичне страхування та необхідність запровадження в Україні /М.В. Мних/ Економіка та держава, 2008р. №2. – с.39-41.
12. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни "Страхування".-Київ: 2000. КНЕУ
13. О.В. Солдатенко. Добровільне медичне страхування як джерело фінансової забезпеченості медичної галузі/ Фінансове право №1(11), 2010 – с. 31-34
14. Привалова Е.П. Особенности андеррайтинга при страховании жизни // Страховое дело. – 2005. – № 5. – С. 42–46.
15. Решетников А.В. Финансовый менеджмент в системе обязательного медицинского страхования. Экономика здравоохранения // www.medi.ru.
16. Словарь страхових терминов / Под ред. Е. В. Коломина, В. В. Шахова. - М.: Финансы й статистика, 1991.
17. Стеценко В.Ю. Адміністративно-правове забезпечення обов’язкового медичного страхування (іноземний досвід та пропозиції для України) / В.Ю. Стеценко // Форум права. – 2010. – № 2. – С. 482–488 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-2/10cvjpdu.pdf
18. Стеценко В.Ю. Медичне страхування як складова системи страхування (правові аспекти) / В. Ю. Стеценко // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 597–602 [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09cvjcpa.pdf
19. Страхування: Підручник / Керівник автор, колективу і наук. ред. С.С. Осадець. - К.: КНЕУ, 2006.
20. Страхування: Практикум: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. Рекомендовано МОН / За ред. В.Д. Базилевича. — К., 2011. — 607 с.
21. Страхування: Практикум: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. Рекомендовано МОН / За ред. В.Д. Базилевича. — К., 2011. — 607 с.
22. Стрилецький В.Л. Вплив економічної кризи на медичне страхування /В.Л. Стрилецький/ Фінансовий ринок України – 2009р. - №3. – с.58-60.
23. Сушко В.А. Страхование. Словарь-справочник. – М.: Книжный мир, 1999. – 408 с.
24. Тернов С.Ф., Малаховская М.В. Экономические принципы государственного регулирования рынка медицинских услуг // Экономика здравоохранения. – 2005. - №1.
25. Троцька А.О., Русул Л.В. Перспективи розвитку медичного страхування в Україні// Збірник статтей та доповідей ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених (14-15 травня 2009р.). – 2009. – Т.2. – с.122-123.
26. Четыркин Е.М. Актуарные расчеты в негосударственном медицинском страховании. – М.: Дело, 1999. – 120 с.
27. Щеглова Е. Налог на здоровье: [Про державне медичне страхування в Україні] // Контракти. - 2003. - 13.10(№41). - С.18-19.
28. Юлдашев Р.Т. Страховой бизнес: Словарь-справочник. – М.: Анкил, 2000. – 272 с.
29. Юркин Г. Германия – страна с развитой системой медицинского страхования //Врач. – 2007. – № 11.