Закордонний досвід приватного медичного страхування і його види

             Міністерство освіти і науки України

                                               Миколаївська філія

                  Європейський  університет

 

 

        Реферат                                                        на тему:

    «Закордонний досвід приватного медичного страхування і його види»     

 

 

 

Виконала:

студентка 441 групи

Коваленко Тетяна

Перевірив:

ст. викл. Єлеонський  А. Л.

 

 

 

Миколаїв, 2012

План

Вступ

1. Німеччина

2. Франція
3. Швеція
4. Великобританія
5. США
6. Японія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Вступ

У більшості  західноєвропейських країн система  добровільного і обов'язкового медичного  страхування утворилася в результаті загальної необхідності перерозподілити  тягар фінансових витрат на лікування  з окремих громадян на суспільство  в цілому. Така допомога забезпечувалася  виключно приватними, професійними організаціями  і суспільствами взаємного страхування  аж до XX століття. Потім роль держави  в організації і фінансуванні медичної допомоги стала зростати. У більшості країн під впливом  профспілок ремісники, працівники промисловості  першими отримували перевагу перед  іншими групами населення завдяки  розвитку державної системи страхування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В різних країнах залежно від особливостей розвитку охорони здоров'я віддається перевага тій чи іншій формі медичного  страхування. Обов'язкове медичне страхування  існує у Франції, Канаді, Німеччині, Голландії, Швеції, Бельгії та інших  країнах. Разом з тим, наприклад, в Ізраїлі та Швейцарії переважає  добровільне медичне страхування, а обов'язкове державне страхування  поширюється тільки на військовослужбовців  та поліцейських.

Як показує  досвід, у країнах з розвинутими  системами суспільної охорони здоров'я  переважає обов'язкова форма страхування, а в країнах, де більший розвиток мають приватні (комерційні та некомерційні) страхові програми, використовується добровільне медичне страхування.

Водночас, у Західній Європі саме акціонерна форма створення страхових медичних організацій виявилась найбільш непопулярною, оскільки під час здійснення діяльності у сфері охорони здоров'я  важко розраховувати на сталі  прибутки. У Німеччині, навпаки, ця форма  посідає значне місце. При цьому  законодавство Німеччини зобов'язує страхові медичні організації значну частину прибутку передавати на користь  клієнтів. Страхові медичні організації  здійснюють свою діяльність на основі договорів про співробітництво  із медичними установами.

Німеччина

Є однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування є Німеччина. Система медичного страхування  створена в Німеччині ще в 1881 році.

Основним  принципом німецької системи  медичного страхування є те, що уряд не бере на себе відповідальність за фінансування охорони здоров'я (за винятком деяких його сегментів), а  лише створює умови для того, щоб  необхідні фонди були створені працівниками та роботодавцями, а також здійснює нагляд над функціонуванням усієї  системи медичного страхування. В Німеччині діє децентралізована система медичного страхування. Ним займається біля 1200 страхових  кас (страхових фондів) побудованих  по професійному принципу (шахтарі,фермери, моряки та ін.), по територіальному принципу та ерзац каси. Територіальні страхові каси беруть на себе страхування тих  категорій, що не охоплені страхуванням на підприємствах. Всі три різновиди  кас входять у систему керованого державою медичного страхування.

Головна функція уряду по відношенню до медичного страхування; - забезпечення відповідності діяльності страхових кас нормам закону,зокрема,забезпечення виконання страхових програм. У зв'язку з цим держава надає медичному страхуванню обов'язковий характер та визначає його головні умови - базові ставки страхових внесків, схему фінансування та організації медичної допомоги, бере участь у формуванні цін на медичні послуги, надає недержавним органам - страховим компаніям та асоціаціям лікарів значні функції в управлінні системою з наданням їм прав представляти інтереси застрахованих та інтереси медичних працівників.

Страхові  каси в Німеччині - це автономні організації, яким надано право встановлення ставки страхового внеску вище його базового рівня,розширення сфери медичних послуг вище базової програми,вибору форми  взаєморозрахунків із лікувально-профілактичними  закладами. Звідси їх повна фінансова  незалежність від держави. Але це,у  свою чергу,не значить, що страхові каси не є часткою системи охорони  здоров'я Німеччини. Страхові каси є  органічною невід'ємною частиною всієї  системи охорони здоров'я, його підсистемою. Страхові каси тісно взаємодіють  з урядом, в виконанні активної політики стримування росту вартості медичної допомоги, беручи на себе зобов'язання більш жорсткої системи взаєморозрахунків  з медичними закладами, введенням  доплат застрахованим та інше, в  результаті чого страхові каси не є  опонентами органів управління охороною здоров'я та розділяють із ними відповідальність за стан медичної допомоги населенню.

Перш  за все слід зазначити, що в Німеччині  існує два види медичного страхування: державне і приватне. За статистикою, близько 87% застрахованих осіб є  членами державних лікарняних кас  і лише 13% — застраховані у приватних лікарняних касах 1%.

Відмінність між обома видами страхування  полягає в основному в механізмах сплати внесків та розподілу медичних послуг. Так, наприклад, якщо для розміру  внесків до державних лікарняних кас визначальним є величина доходу застрахованої особи, то внески до приватних  лікарняних кас залежать найчастіше від віку, а в окремих випадках — також і від ступеня ризику захворювання застрахованої особи. Що стосується права на медичну допомогу, то система державного медичного  страхування гарантує однаковий  для всіх застрахованих осіб, визначений законодавством, основний рівень медичного обслуговування, незалежно від розміру заробітку чи віку застрахованої особи. Обсяг медичного обслуговування та розмір відшкодування витрат при страхуванні у приватних лікарняних касах визначаються у кожному конкретному випадку індивідуально. Так, застрахована у приватній лікарняній касі особа може самостійно визначати умови та обсяг медичного страхування і обирати від основного рівня медичного обслуговування до лікування у найкращого у світі лікаря, а також від повного відшкодування лікарняною касою вартості медичних послуг та засобів лікування до високої особистої участі у відшкодуванні витрат. Тобто, у сфері приватного медичного страхування існує широке поле для свободи. Звичайно, чим ширший каталог медичних послуг і розмір відшкодування їх витрат лікарняною касою, тим дорожчим є приватне страхування.

Державне  медичне страхування Німеччини  є загальнообов’язковим. Тобто, кожен  найманий працівник, а також особи, які навчаються на виробництві (Auszubildende), підлягають обов’язковому державному медичному страхуванню і мають бути членами однієї з вільно обраних ними державних лікарняних кас. За певних умов обов’язковому державному медичному страхуванню підлягають особи, які отримують допомогу по безробіттю (Arbeitslosengeld II), працівники сільського і лісового господарства та члени їх сімей, особи, які займаються мистецькою діяльністю, студенти, пенсіонери тощо.

Окрім осіб, які підлягають загальнообов’язковому  державному медичному страхуванню, послугами і захистом державного медичного страхування користуються також особи, які добровільно  стали членами державних лікарняних кас (§9 SGB V). Слід зазначити, що на відміну  від приватних, державні лікарняні  каси не мають права відмовляти особам у членстві.

У рамках так званого сімейного страхування (Familienversicherung) послугами і захистом державного медичного страхування користуються також члени сімей (чоловік або дружина та неповнолітні діти) осіб, що є застрахованими в системі державного медичного страхування. Такі члени сімей звільняються від самостійної сплати страхових внесків, однак за умови, що їх заробіток не перевищує певну встановлену законодавством межу.

 

 

Франція

Французька  модель медичного страхування характеризується ефективною інтеграцією з усією  системою соціального страхування. У системі соціального страхування  існує понад двадцяти різних видів, у тому числі медичне страхування  – на випадок хвороби, тимчасової непрацездатності, нещасного випадку, вагітності тощо.

У Франції  медичне страхування введено  в 1910 році спочатку у вигляді фондів взаємодопомоги, а починаючи з 1928 року ці фонди, були перетворені в  страхові компанії. В теперішній час  у Франції існує єдина ієрархія страхових кас, діє вертикальна  система медичного страхування: могутня страхова організація - Національна  страхова організація, яка знаходиться  під контролем Міністерства соціального  забезпечення та праці й обіймає 78% населення.

Крім  обов'язкового державного страхування  існує мережа добровільного страхування  і місцеві фонди соціальної допомоги. За рахунок останніх отримують медичне  обслуговування незастраховані французи, число яких не перевищує 2%.

Розвиток  соціального страхування 

У Франції  питання про організацію страхування  здоров'я, виплати пенсії по старості та інвалідності вперше було розглянуте ще Конвентом, який створив реєстр - "Книгу національної добродійності", і Законом "22 флореаля другого  року", що визначили, які категорії  населення підлягають запису до цього  реєстру. Але після опублікування  цього Закону, Конвент із фінансових міркувань відмовився від його виконання. І лише через 100 років французький уряд приступив до втілення в життя принципів, проголошених Великою французькою революцією.

Фермери Франції зберегли свої страхові компанії, але і вони, у цілому, підпорядковані загальним правилам, встановленим урядом. Ці фермерські та інші професійні страхові каси обіймають 12% населення. Окрім цього, Франція має розвинуту мережу приватних страхових компаній. У випадку отримання страхового поліса у приватній страховій компанії, вона, як і будь-яка страхова каса, оплачує госпітальні затрати та рахунки пацієнта за прийом лікарів. Перелік додаткових послуг варіюється та є предметом конкуренції між приватними страховими компаніями.

У липні 1913 р. у Франції був прийнятий закон, відповідно до якого проводилося страхування робітників від нещасних випадків і професійних захворювань. За цим законом підприємець зобов'язаний був виплачувати грошову допомогу протягом календарного року з моменту звільнення працівника, це питання розглядалось комісією, до якої входили депутати, співробітники страхових організацій, робітники і підприємці. Закон мав дуже важливе значення в становленні системи страхування здоров'я.

Великобританія

У Великобританії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров'я,що обумовлює  його державний характер із великою  часткою централізації управління. Закон про страхування, що прийнятий  у 1912 році ввів принцип обов'язковості, та охопив у коло обов'язкового медичного  страхування третю частину населення  Англії, Шотландії та Ірландії, практично  всіх осіб, працюючих та службовців по договору найму за невеликим винятком.

Фінансовою  основою Національної системи охорони  здоров'я є надходження від  податків, які складають 90% бюджету  охорони здоров'я. Тільки 7,5% бюджету  формується за рахунок внесків роботодавців. Таким чином, Національна система  охорони здоров'я практично існує  за рахунок коштів, що вносяться  платниками податків та виділяються  урядом на охорону здоров'я зі статті затрат на соціальні потреби.

В цілому, пацієнти платять 10% вартості лікування. Всі працюючі підлягають обов'язковому страхуванню здоров’я за винятком непрацюючих жінок у шлюбі, які можуть приєднатися до страхування по добровільним програмам. За рахунок цих коштів часто надаються фінансові допомоги по тимчасовій непрацездатності в зв'язку із хворобою.

Уряд  Великобританії пропонує стимулювати  намагання Національної системи  охорони здоров'я до підвищення ефективності надання медичної допомоги за рахунок  збільшення конкуренції між її різновидами. Введено розділення відповідальності за придбання медичної допомоги та за її надання. Система медичного  страхування також приєднана  до придбання медичної допомоги.

Приватне  медичне страхування у Великобританії охоплює переважно ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною службою охорони здоров'я. Приватним  добровільним медичним страхуванням охоплено більше 13% населення.

Добровільним  медичним страхуванням в Англії займаються різні страхові компанії. Але ведучу роль серед них займає страхова асоціація "БУЛА",що виникла в 1947 році в результаті об'єднання невеликих страхових організацій. Прибуток, що отримується від страхових операцій "БУЛА" практично йде на розширення та модернізацію сітки комерційних медичних закладів. Ця сітка використовується як у рамках страхових програм, так і поза ними. Прибуток від комерційної діяльності медичних закладів у свою чергу підтримує медичне страхування, забезпечуючи фінансову стабільність "БУЛА".