Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України

Серйозну загрозу нормальному функціонуванню страхового ринку України також становить тенденція до монополізації страхового ринку в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.

Реформування системи соціального страхування передбачає поряд з вдосконаленням системи соціальних виплат розвиток добровільного страхування, що дасть змогу мобілізувати грошові заощадження громадян, використати їх в національній економіці та забезпечити належний рівень соціального захисту населення України. Для цього необхідно:

• створити мережу закладів "Асістанс-Україна", на основі якої буде створюватися система медичного страхування;
• розробити прозорі та прийнятні правила і засади діяльності страховиків України, пов'язаної з обслуговуванням системи соціального страхування;
• забезпечити поряд із загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням розвиток додаткових форм страхування населення від ризиків, які мають соціальне значення, на добровільній основі шляхом їх законодавчого врегулювання, зокрема, впровадження довгострокових видів особистого страхування.

Зважаючи на соціальну важливість розвитку довгострокових (накопичувальних) видів страхування до моменту зниження рівня інфляції (менш як 10 відсотків), необхідно розглянути питання використання вільноконвертованої валюти під час здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування, зокрема питання здійснення страхових платежів у вільноконвертованій валюті, формування математичних резервів у вільноконвертованій валюті та з метою диверсифікації ризиків розміщення резервів в активи інших категорій, не передбачених Законом України "Про страхування".

Враховуючи недостатню капіталізацію страховиків, їх низькі можливості для відшкодування за значними ризиками та зважаючи на тенденції світового ринку страхування до концентрації, необхідно підвищувати фінансову міцність і стабільність страховиків України шляхом:

• сплати внесків до статутного капіталу страховика виключно грошима, в тому числі в іноземній валюті;
• вдосконалення механізму формування страхових резервів, системи розміщення страхових резервів;
• розширення ринку перестраховування, активізації роботи з нерезидентами щодо взаємного перестраховування;
• законодавчого врегулювання питань захисту заощаджень громадян за довгостроковим страхуванням життя, здоров'я та пенсійним страхуванням. [4]

Довіра до страхування як інституту соціально-економічного захисту є однією з необхідних передумов розвитку страхового бізнесу. З метою відновлення довіри до страхової галузі необхідно:

• поступово замінити обов'язкове державне страхування безпосереднім відшкодуванням з державного бюджету за рахунок коштів, передбачених на утримання відповідних державних органів;
• впровадити нові ефективні та привабливі для населення форми фінансових послуг, зокрема таких, як надання кредитів під заставу страхових полісів тощо;
• інформувати населення через засоби масової інформації про стан страхового ринку і рівень державного контролю за його діяльністю;

Перспективи розвитку страхової галузі вимагають докорінних змін у системі підготовки та забезпечення кадрами учасників страхового ринку. У зв'язку з цим необхідно:

• визначити кваліфікаційні вимоги до працівників страховиків та страхових посередників;
• проводити науково-дослідну роботу з підвищення кваліфікації персоналу страховиків і страхових посередників.

У разі позитивної тенденції розвитку економіки обсяги надходження страхових платежів збільшуватимуться. Буде забезпечено зростання частки добровільного страхування з одночасним збільшенням масштабів обов'язкового страхування. Найбільш швидкі темпи прогнозуються для розвитку майнового страхування та страхування відповідальності. Зростання попиту на страхові послуги, активна державна підтримка страхування, розвиток інфраструктури ринку страхування сприятиме підвищенню інвестиційного потенціалу страхового ринку за рахунок збільшення розміру страхових резервів.[20, с.117].

3.2. Напрями підвищення ефективності страхової діяльності в     ринковому середовищі

У страхуванні визначення собівартості страхових послуг — одне з досить складних і найменше висвітлених в економічній літературі питань. Зумовлюється це перш за все ризиковим (імовірнісним) характером руху і формування страхового грошового фонду. Наприклад, якщо підприємства сервісу заздалегідь знають розмір необхідних витрат, то страхові компанії, беручи на себе відповідальність згідно з договором, досить орієнтовно знають, скільки в кінцевому результаті обійдеться йому страхова послуга, тобто або в суму витрат на ведення справи, або набагато більшу суму з урахуванням обсягів виплат страхового відшкодування. При цьому собівартість страхових операцій являє собою сукупність всіх витрат страховика (включаючи відрахування в резервні фонди), які необхідні для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій і гарантії виконання зобов’язань перед страхувальниками.

Практика роботи страхових організацій показує, що в страховій діяльності зниження собівартості можливе шляхом, по-перше, зміцнення фінансової стійкості страхових операцій і, по-друге, відповідною економією управлінських витрат. Вважається, що найбільш перспективним в реалізації першого напряму є оптимізація страхового портфеля і використання можливостей регулювання ринку за допомогою правильно складеного страхового договору і умов його виконання. При цьому фінансова стійкість залежить перш за все від розміру і складу страхового портфеля та пов’язаною з цим можливістю територіальної розкладки збитків і визначення рівнів страхових тарифів. Це обумовлює і більш високі тарифи у малих страхових компаніях і змушує їх шукати відповідні ринкові ніші на страховому ринку. тобто займатися тими видами страхування, де менша конкуренція і виключені значні ризики [3, с.11].

Іншим напрямом роботи по зміцненню фінансової стійкості різних страхових компаній є оптимізація і конкретика ділового і правового змісту договору страхування. Наприклад, страховик може обумовити страхувальнику певні вимоги, спрямовані на зменшення ризику.

Досвід  зарубіжних країн показує, що диференціація ризиків забезпечує більш стабільну ринкову позицію страховика за рахунок комбінування ризиків і стимулювання страхувальників до укладання комплексних договорів за рахунок деякого зниження тарифів. Відповідно при цьому тариф може бути нижчим, ніж при укладанні декількох договорів по одному ризику кожний. При укладанні цього договору  економляться і витрати на ведення справи, тобто це взаємовигідна справа. Разом з тим зарубіжний досвід підтверджує, що реальну можливість зменшення ціни на страхові послуги дає участь страховика в комерційній діяльності, яка базується на характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, оскільки від моменту надходження платежів страховиків на рахунок страховика до їх виплати як страхового відшкодування проходить певний час, який визначається строком дії договору.

Крім того, страховик формує резервні фонди, кошти яких довгий час можуть не використовуватися. Це дає можливість страховику брати участь не тільки в комерційних операціях, а й у прямому інвестуванні, враховуючи при цьому мобільність наявних у нього коштів і кон’юнктури ринку.

Як відомо, під фінансовою стійкістю страхових операцій розуміється постійна збалансованість або перевищення доходів над витратами страховика в цілому по страховому фонду. При цьому в основі забезпечення фінансової стійкості лежать перш за все оптимальні розміри тарифних ставок, а також достатня концентрація коштів страхового фонду, що дає можливість територіальної і часової розкладки збитку. Концентрація коштів страхового фонду досягається при неухильному зростанні числа страхувальників і застрахованих об’єктів.

У розвинутих країнах велика увага приділяється страховому маркетингу, який включає: вивчення ринку з метою визначення страхових потреб; формування  на основі останніх страхових послуг; визначення ціни на страхову послугу (страхового тарифу) по кожному виду страхування та способи її виплати; роз’яснювальну роботу по діючих договорах і видах страхування; рекламу нових послуг, вибір конкретних страхувальників та організацію їх обслуговування.

Маркетинг розглядається як один з методів комерційної діяльності страхових компаній і дослідження ринку страхових послуг. Служби маркетингу створюються перш за все для гнучкого пристосування діяльності страхових компаній до змін економічної ситуації та кон’юнктури ринку. Разом з іншими службами відділи маркетингу створюють єдиний механізм управління процесами, спрямованими на задоволення попиту страхового ринку і отримання прибутку від страхових операцій.

Оскільки страхова діяльність постійно пов’язана з різними ризиками через фінансовий механізм, виникає необхідність управління ризиками і фінансовими відносинами між страховиками і страхувальниками, тобто організації ризик-менеджменту.

Основні правила, на підставі яких приймаються рішення в ризик-менеджменті, зводяться до забезпечення максимального виграшу, а стратегія базується на оптимальних результатах при раціональному співвідношенні між ризиком і величиною отриманого прибутку.

В великих страхових компаніях, таких як НАСК «Оранта», питаннями маркетингу, ризик-менеджменту і ділової стратегії займається Департамент економічного аналізу,  до складу якого входять Управління економічного аналізу і зведеного планування, маркетингу та ділової стратегії, а в регіональних структурах (обласних дирекціях) – відділи зведеного планування і економічного аналізу [6, с.41].

Розвиток українського страхового ринку об’єктивно супроводжуватиметься хворобами росту, які на різних етапах були характерні для провідних страхових ринків зарубіжних країн. Це в першу чергу недостатній фінансовий потенціал українських страховиків, низька технологічність здійснення страхових операцій, відсутність нормального конкурентного середовища як фактора постійного підвищення якості страхових послуг. Виходячи з досвіду роботи в галузі страхування Європейськоі Організації Економічного Співробітництва і Розвитку в практиці вітчизняного страхування можна використати  ряд найбільш важливих правил формування і регулювання страхових ринків і, зокрема:

• для забезпечення захисту споживача, захисту економіки в цілому, повинні бути встановлені відповідні в розумних межах регулюючі положення;
• страховики повинні допускатися на ринок, згідно з суворими ліцензійними критеріями;
• страхування є виключним видом діяльності страхового товариства;
• держава не повинна перешкоджати виходу на національний ринок іноземних страховиків;
• держава повинна установити чіткі межі правового поля для заключення страхових контрактів;
• держава повинна мати спеціальні законоположення щодо податкових пільг, звільнень, відрахувань в страховій області, зокрема, в пенсійному страхуванні, близькому до страхування життя;
• кожна держава повинна мати незалежний спеціалізований орган в справі нагляду за страховою діяльністю;
• страхові компанії, здійснюючи страхову діяльність, повинні мати достатній запас платоспроможності і працювати на адекватних тарифах;
• страхові посередники, які працюють на ринку, повинні бути зареєстровані за відповідними вимогами (за рівнем кваліфікації, рівнем капіталу і т.п.);
• обов’язкове страхування повинно здійснюватися в галузях, і в першу чергу в соціальній сфері, де страхові ризики мають масовий характер, а страхові фонди формуються достатньо великою кількістю страхувальників;
• на ринку страхування і перестрахування повинно бути чесне конкурентне середовище;
• держава повинна всебічно розширяти міжнародне співробітництво в області обміну інформацією про діяльність страхових компаній;

Цілком природньо, що становлення українського страхового ринку буде проходити з певними виключеннями з вищенаведених правил. Проте рівень прояву характерних рис цих правил на страховому ринку може бути мірилом інтегрованості українського ринку у світовий.

Позитивним прикладом цього може бути досвід роботи Національної акціонерної  страхової компанії «Оранта», яка розширює географію своєї діяльності і зміцнює зв’язки  з великими страховими фірмами-партнерами з Великобританії, Франції, Німеччини, Швейцарії, Польщі, Росії, Молдови та інших держав. У процесі становлення до ринкових відносин НАСК «Оранта» враховує досвід європейських країн по страхуванню і визначила для себе чіткі стратегічні цілі, такі як:

• розвиток та розширення всіх видів страхування завдяки впровадженню європейських та світових технологій;
• реалізація страхових продуктів у прямій залежності від потреб ринку;
• максимальний обсяг охоплення ринку, повне обслуговування потреб клієнтів, лідерство  у питаннях зниження собівартості страхових премій;
• побудова розгалуженої мережі індивідуального обслуговування, пошук та розробка нових видів страхування;

В цілому можна констатувати, що практично вже створені організації і правові основи для формування ринкових відносин в страхуванні та розвитку ринків окремих страхових продуктів на різних рівнях. Проте потребується удосконалення в напрямі більш чіткої регламентації організаційно-економічних питань розвитку страхування та визначення фінансових результатів роботи страховиків.

В умовах ринкової економіки добровільне страхування стає пріоритетним і у зв’язку з цим на часі стоїть важлива проблема відродження довіри населення до страхування, як однієї з дієвих форм соціального захисту громадян і посилення уваги страховиків до населення, як основного партнера.

Одним з найважливіших напрямів розвитку і ефективного функціонування страхового ринку є забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності страховиків і страхувальників.

Важливим напрямом залишається впровадження зарубіжного досвіду організації страхування і ефективного функціонування страхового ринку, оскільки в розвинутих країнах існує чітка національна система координації діяльності страхових організацій при провідній ролі держави у розробці програм і стратегії розвитку страхування, а також є позитивний досвід розвитку кооперативних страхових організацій.

Таким чином, основні напрями розвитку і ефективного функціонування національного страхового ринку нерозривно пов’язані зі створенням конкурентного середовища і вдосконаленням його організаційної структури.