Мировой страховой рынок

     На  сучасному світовому страховому ринку сформувалися інституціональні структури фінансового посередництва  з практично глобальним розмахом діяльності. Зокрема сучасні світові  страхові брокери розповсюдили свій вплив і розширили сферу своїх  інтересів на консультаційні послуги в області ризик-менеджменту, а також на увесь комплекс послуг, пов'язаних із страхуванням (оцінка ризику, аналіз тарифної політики розслідування виплат і інше).

     Об'єм фінансових ресурсів (страхові резерви, страхові активи, страховий капітал  і ін.), контрольований учасниками світового  страхового ринку, перевищує 22,6 трлн доларів. Такий значний інвестиційний  ресурс що акумулюється учасниками страхового ринку при створенні інституціональних  структур, пулів, об'єднань, зв'язків  перестраховки і фінансових конгломератів  з урахуванням участі цих засобів  в процесі міжнародного руху капіталу робить безпосередній вплив на стан світового і національних фінансових ринків і макроекономічних показників держав 
 

     1.3 Причини та форми глобалізації світового страхового ринку  

     Глобалізація  світового страхового ринку являє  собою процес стирання законодавчих та економічних бар'єрів між національними  страховими господарствами, що відбувається під впливом змін у світовій економіці, і має в якості кінцевої мети формування глобального страхового простору.

     Тенденції до глобалізації світової економіки, що особливо посилилися під кінець минулого століття, торкнулися і страхового ринку. Зближення економік різних країн створює принципово нові умови для страхового бізнесу сприяючи лібералізації міжнародної торгівлі страховими послугами.

     Сучасне значення світового страхового ринку  для розвитку світової економіки  в цілому визначається рядом чинників. По-перше, за рахунок діяльності учасників  світового страхового ринку оптимізується  управління ризиками у світовому господарстві з'являється можливість їх зниження і диверсифікації, що дозволяє зменшити фінансове навантаження на бізнес, населення і бюджет держави в результаті акумуляції додаткових грошових коштів. По-друге страхування служить ефективним способом захисту особистих інтересів і прав населення при настанні несприятливих подій в житті або виникненні форс-мажорних обставин (зокрема, цим цілям служать такі інструменти, як пенсії, страхування життя непрацездатності, втрати роботи і інші).  По-третє, у зв'язку з розробкою інноваційних страхових продуктів, що поєднують в собі елементи інших  фінансових інструментів  (банківський депозит, пайові фонди і ін.), і індивідуальним їх підстроюванням під потреби споживачів страхування стає основним вибором населення і бізнесу при пошуку альтернативних сфер додатка накопичених засобів, і до того ж інструментом, що дозволяє  мінімізувати  втрати, пов'язані з техногенними катастрофами, стихійними лихами терористичними актами, фінансовими катаклізмами, що почастішали в умовах глобалізації світової економіки. По-четверте, страхування служить державним інтересам, наприклад за підтримки національного експорту з використанням механізмів приватно-державного партнерства. 

     РОЗДІЛ 2

СУЧАСНИЙ  СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО  СТРАХОВОГО РИНКУ 

1.  Регуляторні аспекти забезпечення функціонування світового страхового ринку.

  В усіх країнах  світу здійснюється нагляд за діяльністю страхових компаній з метою захисту  прав страхувальників. Забезпечують його органи страхового нагляду або просто регулятори страхових ринків. Нагляд здійснюється державою або під її контролем і передбачає виконання трьох основних функції, які наведено в таблиці:

  Таблиця 2.1  .

*складено автором  за даними 

     У світовій практиці використовують два  основних підходи до державного регулювання  страхової діяльності,  кожен  з яких реалізовується в рамках однієї зі систем права – "континентальної" та  "англо-американської". Система  "континентального" права ("романо-германська" або "кодифікована"), яка існує  в Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Японії та інших державах, полягає  у жорсткій законодавчій регламентації  діяльності суб'єктів страхового ринку  та систематичному контролі за дотриманням законодавства при проведенні страхових операцій. Слід зауважити, що саме цю модель державного регулювання страхової діяльності почала розвивати Україна на початку 90-х років. За "англо-американською" системою права (системою "загального" або "прецедентного" права, яка діє в США, Великобританії, Австралії, Канаді та інших державах, закон не є найвищим та єдиним джерелом права; поряд із законом важливого значення набув судовий прецедент, а законодавством визначено найбільш загальні умови та правові межі економічної діяльності без їх деталізованої регламентації.  У рамках цієї правової системи будується ліберальна модель регулювання страхування,  в якій основну увагу приділяють контролю за фінансовим станом страхових компаній на підставі їх звітності, але відсутні жорстка регламентація,  затвердження страхових тарифів тощо.

     Ліберальна  модель може бути децентралізована та централізована залежно від державного устрою [4,  с. 28].  Децентралізована модель державного регулювання, яка  характерна для США, відповідає принципам  економічного федералізму. Кожен штат має свою власну автономну страхову систему і, відповідно,  власний  наглядовий орган,  який встановлює нормативи страхової діяльності в штаті та контролює звітність  страховиків,  які функціонують на його території. Єдиного органу з  нагляду за страховою діяльністю в США не існує. Вимоги до страховиків  не є уніфіковані, внаслідок чого в різних штатах страховики можуть працювати в принципово різних правових умовах. Централізована модель, яку  використовують у Великобританії, характеризується єдністю системи регулювання.  Британських страховиків контролюють  єдиним органом з нагляду за страховою  діяльністю, вони ж підпорядковані загальним правилам та нормативам. У британській моделі механізм державного регулювання доповнюється саморегулюванням, тобто в рамках цієї моделі деякі  регулювальні функції держави передано саморегулювальним організаціям. Операції зі страхування, як і в континентальній  моделі, підлягають ліцензуванню,  однак  нагляд за страховиками з боку державних  органів порівняно слабкий та полягає, зазвичай, у здійсненні контролю за їх фінансовим станом. Слід зауважити,  що саме британська модель регулювання страхової діяльності була прийнята за основу при створенні уніфікованої системи регулювання на рівні Європейського Співтовариства. Серед основних ознак глобалізації страхового ринку виділяють наступні: пришвидшення концентрації страхового капіталу, а також активний процес купівлі акцій та злиття страховиків різних держав світу; інтернаціоналізація та географічний перерозподіл ризиків каналами міжнародного ринку перестрахування; інтернаціоналізація фінансових операцій страховиків.

     Глобалізація  регулювання страхової діяльності на відміну від глобалізації регулювання  економіки загалом характеризується деякими особливостями, які наведені в таблиці 2.2:

Таблиця 2.2

*складено  автором за даними 

     Дослідження процесів,  що відбуваються на європейському  ринку страхування,  дають змогу  стверджувати, що на сьогодні цей ринок  характеризується дуже високим рівнем розвитку страхування і є унікальним прикладом інтегрованого страхового простору,  в якому страхові компанії можутьреалізовувати свої страхові продукти у всіх європейських державах за принципом єдиної ліцензії, а  споживачі можуть вибирати ті страхові продукти, які найбільшою мірою відповідають їх потребам [3, с. 10].

     Інтернаціоналізація страхового бізнесу в Європейському  Співтоваристві,  безперечно,  вимагала уніфікації його регулювання.  Саме держави ЄС, котрі першими ввійшли  до глобального страхового ринку,  випередили всіх інших на шляху інтернаціоналізації  його регулювання.

     На  європейському рівні міждержавна  система регулювання страхової  діяльності поєднує державне регулювання  та саморегулювання, яке здійснюється міжнародними об'єднаннями страховиків, зокрема, Європейським комітетом зі страхування – ЄКС (Comite Europeen des Assurances, CEA). ЄКС – це консультаційний  та координаційний центр з розвитку страхування у Європі, а також  представницький центр –  для  захисту інтересів європейського  страхового ринку у світовому  масштабі.

     Слід  зауважити, що державне регулювання  страхової діяльності в ЄС базується  на ухваленні та виконанні Директив, які видаються окремо зі страхування  життя та загального  (ризикового) страхування. На думку європейських  експертів, міждержавна система  регулювання в Європейському  Співтоваристві формувалась тричі:

     1-ий  етап (1973-1987 рр.) – зняття обмежень  на діяльність філій та дочірніх  організацій страховиків з держав-членів  ЄС. На цьому етапі було ухвалено  Першу Директиву ЄС зі страхування  від 24 липня 1973 р., яка стосувалася регулювання ризикового страхування. Відповідно до цієї Директиви страховики держав-членів ЄС могли укладати договори з видів ризикового страхування в усіх тих інших членах-державах Співтовариства, де вони мали свої дочірні організації, філії чи відділення. Директива значно спрощувала порядок їх ліцензування та вирівнювала умови функціонування з національними страховиками.

     Аналогічна  Директива зі страхування життя  була прийнята значно пізніше, у 1979 р., однак відповідно до неї режим функціонування страховиків, що займалися страхуванням життя,  за межами своєї держави був більш жорстким порівняно зі страховиками загального страхування.

     2 етап (1987-1994 рр.) – перехідний до  уніфікованого регулювання. У  1987 р.  було підписано Угоду  про Єдину Європу,  відповідно  до якої Європейське Співтовариство  розпочало роботу щодо створення  єдиного європейського ринку  з широким спектром страхових  послуг,  які підпадали під  сферу уніфікованого регулювання. 

     Власне  через це почала діяти ще одна Директива,  процес ухвалення якої почався ще в 1975 р. і тривав 12 років – до моменту  кінцевого оформлення в червні 1987 р. Зазначена Директива давала змогу  проведення операцій з ризикового страхування  страховими компаніями держав-членів Союзу на території будь-якої держави  ЄС без отримання відповідного дозволу  в місцевих органах нагляду. Прийняття  зазначеної Директиви фактично означало взаємне визнання усіма членами  Союзу систем ліцензування страхової  діяльності. Крім того, Директива містила  вимогу інформувати органи страхового нагляду про діяльність дочірніх організацій та філій в державах, що не входили до ЄС (дещо пізніше  частину з обмежень на діяльність за межами ЄС було знято).

     Необхідно зазначити, що процес інтеграції ринків страхування життя проходив повільніше, ніж у загальному страхуванні. Це було пов'язано з тим, що найбільшим європейським страховикам,  які займалися  саме ризиковим страхуванням, доступ на сусідні з національним ринки  був вкрай необхідним. Інші Директиви  ЄС зі страхування стосувалися діяльності страхової компанії, а саме: стандартів обліку та звітності, інвестиційної  діяльності, організації страхового аудиту тощо.  Необхідно зазначити,  що більша частина цієї групи Директив не є обов'язковими до виконання,  а мають рекомендаційний характер: їх застосування на внутрішньому ринку кожної держави залежить виключно від рішення регулювального органу.

     3 етап – з 1994 р. – функціонування  єдиного європейського страхового  ринку з уніфікованим регулюванням. У межах ЄС було відкрито  кордони для взаємного надання  страхових послуг без юридичного  оформлення комерційної присутності  на території тієї чи іншої  держави-члена ЄС.  Внаслідок цього  відбувається швидке зближення  національних систем регулювання  страхової діяльності.

     Процес  інтеграції в ЄС сприяв тому, що у  державах, де протягом тривалого часу використовувалась континентальна модель регулювання, почали проявлятися  риси, які є характерними для ліберальної  моделі. У Франції, наприклад, у 1986 р. було скасовано встановлені державою межі коливання страхових тарифів,  а на початку 90-х років одними з останніх від контролю за тарифами відмовились Німеччина та Італія.

     Уніфікація  вимог у Директивах ЄС не означає, що треба ліквідувати національні  системи регулювання страхового ринку. Навпаки,  за національними  регуляторами залишено виключне право  нагляду за функціонуванням вітчизняних  та іноземних страховиків, контроль за їх фінансовим станом тощо. Крім цього, Директиви ЄС – це лише інструмент прямого регулювання, а непряме  (економічне) повністю здійснюється в  рамках національних систем (наприклад,  оподаткування страхової діяльності).  Тобто,  вибір моделі державного регулювання, його форм та методів залежить від особливостей конкретного страхового ринку,  специфіки його економічного розвитку та національних традицій.

     Глобалізація  страхового ринку відбувається не тільки в межах двох протилежних систем – "континентальної"  та  "англо-американської",  але й в межах світового  страхового простору.  Наукові дослідження  дають змогу твердити,  що системи  державного регулювання страхових  ринків США  (як єдиного національного  ринку, що складається з ринків окремих  штатів) та ЄС (як єдиного європейського  ринку, що формується з національних ринків окремих держав) поступово уподібнюються,  зокрема, в сфері регулювання фінансової надійності та платоспроможності страховиків.  Крім того,  відбувається постійне взаємопроникнення бізнесу, обмін страховими та перестраховими послугами, інформаційний обмін тощо.

     Слід  зауважити, що при цьому взаємодія  на рівні органів страхового нагляду  відбувається більшою мірою, ніж  на рівні страхових компаній. Свідченням цього є створення у 1993 р. Міжнародної  Асоціації Органів Страхового Нагляду (IAIS), до якої ввійшли США, європейські  держави, Росія, Україна та ін. Принципи, на яких базуються нормативні та методологічні  розробки IAIS,  відповідають британській  моделі регулювання,  а принципи її створення та об'єднання органів  страхового нагляду – американській  (за зразком Національної асоціації  страхових комісарів США).

     Паралельно  з інтеграцією систем державного регулювання проходять також  процеси об'єднання систем саморегулювання. На міжнародному рівні об'єднуються  союзи та асоціації трьох основних учасників страхового ринку: страховиків,  професійних страхових посередників та споживачів страхових послуг [1, с. 121].