МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

    ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛIННЯ 

Кафедра менеджменту невиробничої сфери 

   
 
 
 
 
 
 
 
 

^{РЕФЕРАТ} 

на тему «Етапи еволюцiйного розвитку соцiального захисту в Українi у дорадянський перiод соцiального захисту» 
 

                                                        

    Виконала:

    студентка 4-го курсу

денної  форми навчання

групи МПД-08-1  

    Іванова Д.C.

                                                            Перевiрила:

    ст.викл.Вовк С.М. 

                                                               
 
 
 
 
 

    Донецьк - 2011

Зміст 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

 
 

     Скасування  кріпацтва в Росії та подальші реформи дали поштовх бурхливому розвитку економіки у другій половині ХІХ ст. У цей період одним з  найважливіших індустріальних районів стає Україна. Донбас та Придніпров’я стають загальноросійським центром розвитку важкої промисловості. У лісостепових районах Правобережної й Лівобережної України великого розвитку набула цукрова промисловість. Загальна чисельність фабрик та заводів в українських губерніях на протязі 60-90-х рр. збільшилась з двох до восьми тисяч.

     Відповідно  такими ж швидкими темпами відбувалося  й зростання чисельності промислових  робітників. Наприкінці минулого століття ця соціальна верства в Україні  нараховувала близько 300 тис.  чоловік.

     Швидкий ріст робітничого класу та його страйкова  боротьба призвели до виникнення низки  пов’язаних між собою проблем, які  був змушений вирішувати уряд царської Росії. Найважливішими були - регулювання  тривалості робочого дня, обмеження застосування дитячої та жіночої праці, порядок розв’язання спірних питань між промисловцями та найманими робітниками, тощо. Серед цих проблем не на останньому місці стояло і соціальне страхування робітників.

     Необхідність  грунтовного вивчення соціального страхування у дорадянський період як на законодавчому рівні, так і його застосування на практиці  набуло актуальності нині, коли Україна повернула на ринковий шлях розвитку. Як показує практика, стосунки між працедавцями та найманими робітниками  нерідко закінчуються конфліктами. Однією з причин конфліктів виступає й украй недостатнє соціальне забезпечення трудящих у випадках втрати працездатності. Отже, на сучасному етапі слід створювати ефективно діючу систему державного соціального страхування, при цьому необхідно врахувати досвід минулих поколінь. 

     1. Історіографія та джерельна база 

1. Розвиток соціального страхування промислових робітників

 

       Історія розвитку соціального  страхування промислових робітників  України є мало дослідженою  темою . Існує лише невелика кількість робіт, які  безпосередньо присвячені питанням соціального забезпечення трудящих.

     Початок дослідженням  було покладено у 1896 р., коли у Нижньому Новгороді був скликаний загальноросійський торгово-промисловий з’їзд. У виданих працях з’їзду виявилось багато статей із аналізом тогочасних форм соціального страхування у різних районах Росії. Безпосередньо пов’язаними з темою дослідження виявились статті Г.Ф.Тигранова  та О.О.Мікуліна . У першій йде мова про діяльність допоміжних кас, створених адміністраціями підприємств для забезпечення травмованих на виробництві робітників. Серед останніх згадуються організації, створені власниками залізорудних копалень у Кривому Розі та каменярень Одеси. Г.Ф.Тигранов помилково відносив їх до робітничих кас, не вбачаючи того факту, що вся діяльність керувалась виключно промисловцями, робітники ж лише сплачували внески. Стаття О.О.Мікуліна була присвячена розвиткові приватного страхування на підприємствах Одеси. Як зазначав автор, поширюватися воно у цьому місті починає з початку 90-х рр. При цьому більше страхували своїх робітників дрібні промисловці. Власники великих промислових закладів безпосередньо сплачували компенсації потерпілим на виробництві.

     Так, саме в цей період з’являються  перші роботи по історії гірничої промисловості Донбасу та Придніпров’я, де окрім іншого згадується діяльність заводських та рудничних медичних закладів. 

     Через декілька років продовжила тему приватного страхування робітників невелика робота А.А.Пресса. Хоча її автор і не робить ніяких певних висновків, цікава вона насамперед великим статистичним матеріалом, що використовується у роботі: наводяться дані про кількість застрахованих робітників по губерніям, в тому числі і в Україні, витрати на страхування промисловців, прибутки страхових компаній.

     На  початку ХХ ст. у Петербурзі деякий час виходив спеціалізований  журнал «Промышленность и здоровье», в якому багато місця відводилось  проблемам соціального забезпечення найманих робітників. Так, у статті Л.Бартенсона розглядалося становище із страхуванням шахтарів у Донбасі. Робота С.Татищева була присвячена робітничим товариствам допомоги, у тому числі діючим в Україні. Найбільш цікавою виявилась стаття П.Лікіна, де йшла мова про виникнення та розвиток «Товариства допомоги гірничим робітникам Півдня Росії». Дослідник вважав, що причиною створення підприємцями подібної організації виявились не абстрактні принципи справедливості, не філантропія, а власна користь. Остання полягала, передусім, у необхідності постачання вугільних шахт робочою силою та необхідності хоча б мінімально забезпечити шахтарів, травмованих на виробництві.

     Роботи  про соціальне забезпечення з’являються  і в інших періодичних виданнях того часу. Однією з них виявилась стаття  Ковальова про наслідки дії закону 1903 р. у гірничій та гірничозаводській промисловості Півдня.

     Діяльність  лікарняних кас Катеринослава у 1914 та 1915 рр. аналізується відповідно у  роботах І.Оборіна та анонімного автора. В обох працях зазначаються відмінності у функціонуванні дрібних кас та тих, що діяли при розташованих тут підприємствах важкої індустрії. Роботі лікарняних кас Одеси у 1914-1915 рр. також присвячена невеличка праця Н.А.Сетницького.

     Під час громадянської війни у  виданих працях Київського губернського статистичного бюро була вміщена  робота Б.О. Чорного « Матеріали по робітничому питанню та промисловості м. Києва (1914 – 1917 рр.) », де приділялася увага діючих у Києві лікарняних кас на основі їх звітів за роки війни. Автор підкреслює важливу роль лікарняних кас у соціальному страхуванні робітників.

     У 20-х роках питання соціального  страхування робітників України  побічно висвітлювались у дослідженнях М.Балабанова та К.А.Пажитнова, пов’язаних з загальними проблемами становища пролетаріату у дожовтневий період. 

     У середині 20-х рр., у зв’язку з десятиріччям страхової кампанії в країні, з друку вийшов спеціально присвячений цій події збірник статей. Серед інших, в цьому збірнику була вміщена стаття Б.Г.Данського. В ній автор досліджував хід страхової кампанії на Брянському заводі, у Катеринославі  й зробив висновок про сильні бойкотиські настрої серед робітників.

     Після цього збірника аж до середини 50-х  рр. дослідження по історії соціального  страхування не проводились.

     Дослідження відновились у другій половині 50-х  років, при цьому основною темою, що цікавила науковців, виявилась політична боротьба у робітничому середовищі під час проведення страхової кампанії на Україні. Саме цій проблемі присвячені роботи Л.І.Болясного та Б.А.Шарафутдінова. Обидва автори занадто перебільшують ступінь організованості робітників України та вплив більшовиків на проведення страхової кампанії.

     Декілька  різнопланових невеличких за обсягом  робіт відносно соціального забезпечення робітників України та Росії з’являються у 60-х - на початку  70-х рр.  Серед останніх  слід виділити роботи Л.М.Іванова, в яких без явного ідеологічного підтексту розглянуто загальні тенденції історії страхування робітників царської Росії, і зокрема України, як   частини імперії в той час.

     Таким чином, підводячи підсумок аналізу  літератури по соціальному страхуванню робітників України дожовтневого періоду, слід визнати відсутність загальних робіт по цій темі. В існуючих дослідженнях розглядалися лише окремі аспекти соціального страхування. Ряд цих питань потребує додаткового вивчення. У тому числі, історія установ, створених промисловцями для соціального забезпечення робітників, страхова кампанія 1912 - 1914 рр., функціонування лікарняних кас у промисловості України в період. Багато проблем фактично зовсім випадало з поля зору науковців. Серед них загальний розгляд інституту фабричної медицини, наслідки дії закону 1903 р., робота «Товариства допомоги робітникам кам’яноломень Одеси», діяльність Окружних страхових товариств. Все це у комплексі вимагає проведення грунтовного дослідження по даній темі.

       Другу групу складають видані  збірники та документи по історії  робітничого руху в Україні та Росії. Вміщені у них відомості змальовують, щоправда, лише у негативному плані, діяльність заводських лікарень та установ соціального страхування, подають дані про вимоги робітників щодо поліпшення соціального забезпечення, вказані під час заворушень і в листівках соціал-демократів.

             

     1.2.Умови праці в промисловості України 

     На  основі,в першу чергу, даних фабричної  інспекції, гірничого нагляду, земських статистиків з’ясовується, що рівень травматизму в промисловості України наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. був високим. Кількість нещасних випадків по промислових підприємствах українських губерній лише за період 1904-1906 рр. склала величезне число в 200 тисяч, з яких 85% припадало на металургійну та видобувну галузі. Якщо співставити ці дані з загальним числом зайнятих у промисловості України у визначений термін, то з’ясовується, що виробничі травми щорічно завдавали шкоди здоров’ю кожному третьому робітникові. Таким чином, щоб така велика кількість потерпілих, які втратили  повністю, або частково засоби до існування, не призводила до соціальних заворушень, то перед урядом і промисловцями виникла необхідність запровадження соціального страхування робітників.

     Заклади заводської медицини виявились фактично першими установами соціального забезпечення промислових робітників. В обов’язки закладів фабричної медицини входило надання безкоштовної медичної допомоги травмованим та хворим робітникам. Виникають лікарні у середині ХІХст. по ініціативі промисловців. З 90-х рр. XIXст.  уряд ввів обов’язкові норми медичного забезпечення робітників. Наприкінці минулого століття медичним обслуговуванням вже було охоплено 100 % робітників металургійної промисловості , 77  % шахтарів Донбасу та 68 % зайнятих у фабрично – заводській промисловості.  Однак рівень цього обслуговування був низьким.

     Страхові організації виникли у видобувних галузях, де кількість травмованих поставала найбільшою. Серед них були: «Товариство допомоги гірничим робітникам Півдня Росії» (виникло у 1884 р.), «Товариство допомоги робітникам кам’яноломень Одеси» (1886 р.) та «Каси допомоги робітникам заводів криворізьких залізорудних копалень» (1890 р.).

     Найбільш  значною з цих установ була, безперечно, перша, яка об’єднувала в своїх лавах близько 2/3 власників шахт Донбасу, що  діяла протягом 1884 - 1917 р.. Однак допомога потерпілим надавалась далеко не в кожному випадку каліцтва на виробництві. Порядок та розміри її одержання залежали виключно від правління товариства. Так, за період з 1887 – 1904 рр. на шахтах скоїлося близько 70 тис. нещасних випадків, допомогу в середньому у розмірі 150 карбованців на травмованого,  отримали лише 1100 важкотравмованих робітників. Ця сума становила, пересічно, піврічний заробіток шахтаря.

           Зміст приватного страхування полягав у тому, що власник промислового закладу відраховував певну суму грошей приватній страховій компанії й таким чином перекладав з себе на страховий заклад відповідальність за винагороду потерпілим на виробництві, останні тепер вже висували позов не до підприємця, а до страхової компанії.

     На  початку ХХ ст. близько 22% промислових  робітників були застраховані у приватних  страхових компаніях. Розміри компенсацій травмованим з боку страхових компаній рідко коли перевищували декілька десятків карбованців, тобто, в кращому випадку, заробіток потерпілого за три місяці.

     Таке  ставлення страхових компаній до потерпілих пояснюється досить легко.Ці організації були чисто комерційними установами, які працювали головним чином заради власного прибутку, скорочуючи при кожній нагоді витрати, пов’язані з компенсаціями робітникам.