Стилістика ділового мовлення та редагування службових документів

Відкритий міжнародний  університет розвитку людини „УКРАЇНА”

 

 

 

 

 

Кафедра документознавства та

інформаційної діяльності

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни:

 „Стилістика ділового мовлення та редагування службових документів”

 

                                     

                                        Виконала:

                                                              студентка ІІ курсу ЗДІ-41

                                                              Топчій Альона Сергіївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2006

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Специфіка офіційно-ділового стилю

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

• нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;
• точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;
• документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;
• наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;
• сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є  визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів.

Мовознавець М. Пилинський зазначав, що найпершою традиційною ознакою досконалості для групи «нехудожніх» стилів, до яких належить й офіційно діловий, залишається стислість, а також такі вимоги:

—  додержання основних загальномовних і функціонально-стилістичних мовних норм;

—  слова й вирази, що безпосередньо пов'язані з  думкою, повинні стояти в тексті якнайближче;

—  дотримування максимально  чіткого, послідовно-логічного і граматичного зв'язку між реченнями, що містять окремі судження;

—  вставні речення, застереження, супровідні  твердження, усякі відхилення від основної думки  повинні значно поступатися своїм обсягом перед викладом основної думки [5, с. 170-171].

У результаті багатовікового розвитку в ОДС сформувалися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1)  широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);

2)  наявна фразеологія  повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

3)  обов'язкова відсутність  будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

4)  синонімія повинна  бути зведена до мінімуму й  не викликати двозначності сприймання;

5)  наявність безособових  і наказових форм дієслів у  формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії¹;

6) чітко регламентоване  розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність  обов'язкових стандартних стійких  висловів, певних кліше (що дозволяє  користуватися готовими бланками);

7)  до мінімуму зведено  використання складних речень  із сурядним і підрядним зв'язком,  натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

ОДС має такі функціональні  підстилі:

Законодавчий— використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний— використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. ін.

Юридичний— використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:

—  між державою та підприємствами й організаціями  всіх форм власності;

—  між підприємствами, організаціями та установами;

—  між державою та приватними особами;

— між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;

—  між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.

Адміністративно-канцелярський — використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:

—  службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;

—  службові відносини  між структурними підрозділами одного підпорядкування;

—  службові відносини  між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

—  приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній  кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.

Сучасна людина так чи інакше долучена до наукової чи виробничої сфери. Це — одна з передумов злиття наукового й офіційно-ділового стилів унаслідок їхнього спільного  функціонування в одному часі й просторі. Ці два стилі не лише функціонально близькі — вони є спорідненими з походження, що принципово уможливлює їхнє зближення в умовах історичної потреби. У період свого становлення ці два стилі «поряд із процесами дивергенції завжди показували багато пунктів конвергенції, у результаті чого утворився складний конгломерат схожих спільностей і пізніших сходжень і взаємопроникнень [6, с. 127]. Нині відбувається процес відродження — на якісно новому рівні — книжної мови (а українці, як відомо, мали високорозвинену книжну мову ще в XIV-XVI ст.).

Той факт, що більшість  сучасних людей функціонує в науково-виробничій сфері, є причиною взаємопроникнення двох інших різновидів мови — писемної (книжної) та розмовної (яку не варто обмежувати лише розмовно-побутовим стилем). Розмовний стиль уже має досить істотно виявлений різновид — розмовно-офіційний (професійний), тобто мову, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах.

Формулюючи поняття  «ділова мова», слід мати на увазі  принаймні три сучасні стилі — офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки ділова мова містить близькі, взаємопроникні й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використання цих засобів — необхідна умова досягнення успіхів у професійній сфері.

Із часу введення курсу «Ділова українська мова» у вищих навчальних закладах (1992) відбулася певна переорієнтація щодо розуміння самого предмета викладання.

Низький рівень культури усної й письмової ділової  мови спричинений багатьма чинниками  як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, серед яких основними є:

1. Знання мови й  мовна грамотність не усвідомлюються  певною категорією суспільства як такі, що є обов'язковими для досягнення високих щаблів у службовій кар'єрі.

2. Невміння відділяти  явища, одиниці, структури однієї мови від іншої в умовах функціонування на одній території двох і більше мов.

3.  Відсутність навичок  користування довідковою літературою, недостатність такої, завелика вартість подібних видань (словників, енциклопедій, довідників тощо).

4. Шаблонність, несамостійність  мислення, нетворчий підхід у  розв'язанні різноманітних проблем  як загального характеру, так  і в офіційній сфері.

5.  Спрощений підхід  до вивчення як мови документів, так і їхньої структури і як наслідок — невміння врахувати конкретні чинники, що впливають на ситуацію.

 

2. Стилістика категорії роду іменників

Стилістичні функції  морфологічних форм мови прийнято характеризувати  за тими морфологічними категоріями, значеннями, які властиві словам певної частини мови. Іменники, наприклад, здебільшого витлумачуються стилістично за категоріями роду, числа і відмінка, іноді окремо розглядаються стилістичні функції власних і загальних іменників, стилістичні особливості варіантних форм певної іменникової лексеми і т. ін.

Іменники - слова самостійної частини мови, назви предметів, істот, явищ тощо. Порівняно зі словами всіх інших частин мови іменників незрівнянно більше в будь-якій мові.

У різних стилях мови категорія роду іменників виявляється неоднаково. Рід  іменників української мови — одна з її визначальних морфологічних (ширше - граматичних), серед них і стилістичних ознак.

Немає жодного іменника у формі однини, який би не належав  до певного роду. Виняток становлять лише іменники, яким властива тільки парадигма (система форм) множини: ворота, двері, вершки, нутрощі та ін.

В українській мові іменники стіл, берег чоловічого роду, іменники книга, осінь — жіночого, а поле, весілля — середнього. Пояснити належність іменників до певного роду можна лише загально, зсилаючись на внутрішні закони розвитку мови. Рід іменників у різних мовах не збігається. Наприклад, іменник дівчина (дівчинка) в українській мові є іменником жіночого роду, а іменник das Medchen (дівчина) в німецькій мові належить до середнього роду; дитя, дитинчатко, дитинятко, дитятко — середнього роду, а дитина, дитинка, дитиночка — жіночого. Окремі іменники мають форми чоловічого і жіночого родів: учитель, співробітник, викладач, професор, лікар, аспірант, студент (чол. р.) і вчителька, співробітниця, викладачка, професорка, лікарка, студентка (жін. р.). В офіційно-діловому і науковому мовленні зазвичай вдаються до форм чоловічого роду, а в мовленні розмовно-побутовому звичніше и умотивованіше з погляду стилістичного сприймаються форми жіночого роду. Крім того, ці іменники використовуються не з однаковою частотністю і стилістичною вмотивованістю. Наприклад, іменники викладачка, професорка, на відміну від викладач, професор, сприймається дещо менш офіційно й шанобливо. Іменники інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак належать до чоловічого роду, не розрізняються за статевою ознакою (певною мірою через переважання чоловіків у цих професіях). З цим, однак, зовсім не узгоджується родова сутність іменників педагог, лікар. Вони належать до чоловічого роду, хоча значно частіше в цій сфері діяльності працюють жінки. Немає статевого розрізнення в іменниках кінь і коник (зменшено-пестливе до кінь), коняка (зневажливе), а також у фразеологічних сполученнях слів: на білому коні в'їхати (про переможця); на коні бути (бути у вигідному становищі); хід конем (про рішучий захід, до якого вдаються у крайньому разі).

У мовленні переважно  зі стилістичною метою вживаються іменники так званого спільного роду — слова на позначення осіб чоловічої і жіночої статі за характерними рисами їхньої поведінки: писака, кусака, читака, потіпака, посіпака, верещака, витріщака, рубака, задавака, позивака, служака, одчаяка, заводіяка, базіка, недоріка, кривляка, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, бідага, молодчага, волоцюга, ледацюга, жаднюга, сердяга, бродяга, добряга, скуп'яга, знайда, пройда, роззява, шельма, невидимка, плакса, рюмса, замазура, невдаха, бідолаха, рева, причепа, підлиза, нездара, ненажера, потвора, заїка, каліка, нероба, ябеда, єхида, недоторка, листоноша та ін. Вони з однаковою стилістичною функцією вживаються на позначення осіб чоловічої і жіночої статі.

Іменники спільного  роду можуть використовуватися як іменники чоловічо-жіночого роду (вовчище), жіночого й середнього (дівчисько), а найчастіше вони одночасно є назвами чоловічого й жіночого (власне спільного) роду: Знадобився ще один постріл, перги ніж страшний вовчище висолопив язика (З газети); Господи, що те дівчище не натерпілося за свій вік (І. Франко); Чи у тебе встиду-сорому нема. Що тебе заблуда кожний обніма (Л. Первомайський); Іде молода листоноша... Із чорної сумки на боці біліють газети й листи (В. Сосюра).

Більшість іменників спільного роду стилістично маркована, бо вони використовуються переважно в розмовно-побутовому й художньому, частково в публіцистичному стилях мови. Іменники спільного роду вкрай обмежено вживаються в офіційно-діловому і науковому мовленні.

Отже, категорія роду іменників стилістично важлива, в багатьох випадках нею привноситься в мовлення певна значеннєвність, своєрідна емоційність.

3. Практичні завдання

1. Замінити  прикметниковими словосполученнями  подані вирази та звороти  (Модуль 3, завд. І типу, пит. 4)

• Звіти, що подаються щомісячно - щомісячні звіти.
• Поведінка на службі - службова поведінка.
• Підпис, зроблений своєю рукою - власноручний підпис.
• Пункти, що зазначені вище - вищезазначені пункти.
• Відомості, що нижче вказані - нижчевказані відомості.
• Видатки по господарству - господарські видатки.
• Комісії, що проводяться щоквартально - щоквартальні комісії.
• Вакансії, що з’являються щороку - щорічні вакансії.

2. Скласти речення в офіційно-діловому стилі з поданими вставними словами. Пояснити стилістичну функцію вставних слів