Статистика в державному управлінні

Статистичні висновки.

За роки незалежності мережа навчальних закладів зазнала певних змін за структурою та у просторі й часі. В Україні функціонує 16,3 тисячі дошкільних навчальних закладів. Поширюються інтеграційні процеси. Створено 1,3 тисячі навчально-виховних комплексів "дошкільний навчальний заклад-загальноосвітній навчальний заклад", які відвідують діти дошкільного віку і мають змогу перебувати впродовж усього дня, де успішно вирішуються питання наступності й безперервності , освіти та початкової загальної середньої освіти, визначаються пріоритетні напрями спільної навчально-виховної діяльності.

Створюються нові типи дошкільних навчальних закладів різних за змістом і профілем роботи, зокрема, художньо-естетичного, фізкультурно-оздоровчого, гуманітарного спрямувань, що дає змогу вибирати батькам дошкільний навчальний заклад за уподобанням.

Урізноманітнюється структура мережі навчальних закладів за формами власності. До складу мережі входить 371 дошкільний навчальний заклад приватної форми власності, 5,2 тисяч - колективної власності, 1,2 тисячі - державної власності, 9,5 тисячі - комунальної власності, режимами перебування дітей (прогулянкові, з групами короткотривалого перебування).

Аналіз ситуації засвідчує, що темпи скорочення за період 1991-2000 роки загального контингенту дітей у цих закладах України становить 57 відсотків, міських поселеннях - 53 відсотка, сільських- 69 відсотків. 

У 1991 році цей показник становив по Україні 55 відсотків, у міських поселеннях - 61 відсоток, сільських поселеннях - 40 відсотків. Станом на кінець 2000 року охоплення дітей дошкільними навчальними закладами скоротилося і становить по Україні 37 відсотків від чисельності дітей відповідного віку на кінець року, у міських поселеннях - 49 відсотків, сільських - 16 відсотків. 

Позитивну динаміку, починаючи з 1997 року, має показник, який характеризує чисельність дітей у дошкільних навчальних закладах з розрахунку на 100 місць. Призупинено падіння його виміру і забезпечено певні умови до зростання. У 2000 році цей показник становить по Україні 87 осіб, у міських поселеннях - 98 осіб, сільських - 58 осіб. Темпи приросту 2000 року у порівнянні з базовим 1997 становлять відповідно 29 відсотків по Україні, 32 відсотки - міських поселеннях та 35 відсотків сільських поселеннях.

З 1991 року мережа загальноосвітніх навчальних закладів під впливом складних соціально-економічних тенденції розвитку держави зазнавала змін у просторі, часі та структурі. Несприятлива демографічна ситуація та певні соціально-економічні чинниками призвели до скорочення контингенту учнів та зменшення кількості загальноосвітніх навчальних закладів, особливо шкіл І та І -II ступенів у сільській місцевості.

На формування контингенту учнів загальноосвітніх навчальних закладів суттєво впливають об'єктивні чинники, а саме: демографічна, етнічна та соціально-економічна ситуація в країні, рівень соціальної захищеності громадян.

Аналіз статистичних даних підтверджує певні тенденції у формуванні структури контингенту учнів загальноосвітніх навчальних закладів за формами навчання, освітніми рівнями, певними категоріями учнів, які потребують соціального захисту з боку держави. За віковим цензом контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів, як правило, формується із дітей віком від 6 до 18 років. Виключенням є контингент учнів вечірніх (змінних) загальноосвітніх навчальних закладів.

Контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів має стабільну структуру. Зміни станом на початок 2000/01 навчального року у порівняні з початком 1991/92 навчального року незначні.

Загальний контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів 2000/01 навчального року у порівнянні з 1991/92 навчальним роком зменшився на 4,8 відсотка і становить 6764 тис. осіб. Контингент учнів денних загальноосвітніх закладів скоротився на 4 відсотки і становить 6647 тис. осіб. Суттєво скоротився за цей період контингент учнів вечірніх (змінних) загальноосвітніх навчальних закладів. Темп скорочення - 36,4 відсотка. За цією формою навчається 117 тис. громадян.

На 44 відсотка зріс контингент денних загальноосвітніх навчальних закладів І ступеня. Майже не змінився контингент учнів денних загальноосвітніх навчальних закладів III ступеню. На 20 відсотків скоротився контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів II ступеня та на 16 відсотків денних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей з розумовими та фізичними вадами. Поступово збільшується контингент учнів, які навчаються в гімназіях, ліцеях, колегіумах, навчально-виховних комплексах, що свідчить про зростання мотивації молоді до здобуття якісної освіти.

На початок 2000/2001 навчального року в 21260 денних загальноосвітніх навчальних закладах системи Міністерства освіти і науки України (без спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів) навчалося 65510 тис. учнів, що на 382 тис. менше, ніж на початок 1996/97 навчального року. У міських поселеннях чисельність учнів скоротилася на 7,7 відсотка, у сільських - на 0,9 відсотка. Однією з причин скорочення контингенту було зменшення впродовж 1995 - 1999 років контингенту учнів, зарахованих до першого класу, і лише у 2000 року зафіксовано значне зростання чисельності учнів-першокласників Це відбулося, насамперед, за рахунок прийому до першого класу дітей 6-річного віку. Позитивною є тенденція до продовження навчання в загальноосвітніх навчальних закладах: прийом до 10-х класів, в порівнянні з 1996 роком, збільшився на 5 відсотків. Більше ніж вдвічі, порівняно з 1996 роком, зменшився контингент учнів, що навчається в другу зміну.

З розвитком мережі загальноосвітніх навчальних закладів недержавної форми власності суттєво (більше як на 50%) збільшився, порівняно з 1996 роком, контингент учнів цих закладів.

На формування контингенту першокласників значною мірою впливають демографічні та соціальні фактори, стан здоров'я дитини, а також визначений законодавством віковий ценз.

За останнє десятиліття в Україні динаміка контингенту першокласників набула стійкої тенденції до зменшення. Так, порівняно з 1992 роком, їх кількість зменшилась майже на 67 тис. В 2000 році цей показник збільшився майже на 76 тис., що пов'язано, в першу чергу, із впровадженням у дію положень Закону "Про загальну середню освіту" та нормативно-правових актів Міністерства освіти і науки України щодо прийому до першого класу дітей 6-річного віку. Разом з тим, контингент першокласників загальноосвітніх навчальних закладів міст зменшився, порівняно з 1996 роком на 4 тис. учнів, в той час як кількість учнів 1 класу в сільській місцевості зросла майже на 2 тис. учнів.

Відповідно до віку першокласника (6 або 7 років) учні здобувають початкову освіту за навчальними програмами чотирирічної або трирічної школи І ступеня. З 1997 року відбувається значне збільшення кількості першокласників 6-річного віку. А з 2001 року відбувся перехід початкової освіти на 4-річний термін навчання. Разом з тим, батьки дітей мають право самостійно вирішувати, з якого віку їх дитина розпочне навчання у першому класі, враховуючи стан здоров'я та рівень підготовки дитини до школи.

Щороку збільшується частка учнів, які продовжують навчання в 10-х класах загальноосвітніх навчальних закладів, прийом до яких у 2000 році склав 67,7 відсотка до випуску з 9 класу (в 1996 році цей показник складав 64,1 відсотка).

Динаміка випуску із загальноосвітніх навчальних закладів в основному обумовлюється демографічною ситуацією в Україні. Так, кількість випускників 9-х класів денних загальноосвітніх навчальних закладів у 2000 році збільшився, порівняно з 1992, майже на 34 тис. учнів, причому контингент випускників сільських шкіл має тенденцію до щорічного збільшення, в той час як чисельність випускників 9-х класів шкіл міста у 2000 році, у порівнянні з 1999, дещо зменшилась.

Динаміку контингенту випускників загальноосвітніми навчальними закладами за ступенями характеризують темпи приросту. Процес падіння виміру контингенту випускників загальноосвітніми навчальними закладами II ступені призупинено у 1995 році, у загальноосвітніх навчальних закладах III ступені у 1994 році. Починаючи з цих років, зафіксовано процес зростання контингентів випускників загальноосвітніх закладів II та III ступенів. Темпи приросту контингенту випускників шкіл II ступеня становлять 12,7 відсотка, III ступеня - 36,3 відсотка.

Темпи приросту контингенту випускників 2000 року по відношенню до 1991 року загальноосвітніх навчальних закладів II ступеню становить 3 відсотки, III ступеню - 18,3 відсотка. Стійкою до зростання є тенденція випуску учнів з 11 -х класів загальноосвітніх навчальних закладів, як у міській, так і в сільській місцевостях.

Певну частину випускників щороку складали учні, залишені на повторний курс навчання, і такі, що не одержували документа про освіту (видавалась довідка). Так, у 2000 році налічувалось 41 тисяча залишених на повторний курс, майже 5 тис. учнів 9-х класів та 13000 учнів 11-х класів не одержали документа про освіту. Як правило, переважну більшість цих учнів складали міські жителі. І хоча щороку кількість залишених на повторний курс зменшувалась, наслідком другорічництва були значні економічні витрати на повторне навчання, морально-психологічні травми дітей та їх батьків, разом з тим, таким методом боротьби за якість навчання практично ніколи не вдавалося суттєво підвищити рівень знань учнів. З 2001 року у зв'язку з переходом на 12-бальну систему оцінювання досягнень у навчанні учні загальноосвітніх навчальних закладів не залишаються на повторний курс з причин невстигання.

Кадрові ресурси

Державна політика у сфері формування та зміцнення кадрового потенціалу загальноосвітніх навчальних закладів спрямована на всебічну фінансову, матеріальну підтримку педагогічних працівників, їх соціальний захист.

На початок 2000/01 навчального року в загальноосвітніх навчальних закладах працювало 546,6 тисяч педагогічних працівників (без сумісників), що на 17,1 тисячу або на 3,0 відсотка менше, ніж 1996/97 навчальному році. За цей період дещо підвищився їх якісний склад за освітньо-кваліфікаційними рівнями педагогічної освіти. Частка педагогічних працівників, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, магістра зросла з 82,5 до 85,0 відсотків.

Спостерігаються певні тенденції у формуванні структури вчительських кадрів початкових класів загальноосвітніх навчальних закладів. Має місце скорочення чисельності вчителів початкових класів як в цілому по системі, так в міських та сільських поселеннях. У той же час частка вчителів початкових класів, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, магістра в цілому зросла і становила у 2000/01 навчальному році 68,9 відсотка, в міських поселення - 77,7 відсотка, сільських поселеннях - 60,3 відсотка. Частка вихователів, які не викладають предмети зменшилася до 13,8 тисяч у 2000 році. У початкових класах сільських поселень відповідно до 2,8 тисяч.

Позитивні тенденції мають місце у формуванні структури педагогічних працівників 5-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Збільшилася їх чисельність по системі в цілому, а також в міських та сільських поселеннях. Поліпшилася структура вчительських кадрів денних загальноосвітніх навчальних закладів, які викладають основи наук у 5-11 класах, за рівнем освіти (кваліфікації). На 17,6 тисяч зросла чисельність вчителів цієї категорії з вищою освітою.

Певних змін зазнала структура вчительських кадрів за віковим цензом. Зменшилися частки чисельності вчителів, які викладають окремі предмети, віком до ЗО років і становить у структурі 22,7 відсотка, віком 31-40 років - 27,5 відсотка. Без змін залишилася частка чисельності вчителів віком 41-50 років і становить 26,5 відсотка. Дещо зросли частки вчителів віком 51-55 років та понад 55 років і становлять відповідно 11,3 та 12,0 відсотка.

Структура педагогічних кадрів за стажем педагогічної роботи включає 9,5 відсотка вчителів зі стажем до 3-х років, 20,0 відсотків - від 3 до 10 років, 32,8 відсотка - від 10 до 20 років, 37,7 відсотка - більше 20 років.

Матеріальні ресурси

За період з 1996 по 2000 рік відбулися певні зміни в технічному оснащенні загальноосвітніх навчальних закладів. Дещо скоротилася кількість загальноосвітніх закладів, що мають з фізики. У той же час збільшилася кількість навчальних закладів, які мають кабінети біології, української мови та літератури, іноземних мов. Спостерігається тенденція до збільшення навчальних закладів, оснащених кабінетами основ інформатики та обчислювальної техніки, але це збільшення відбулося лише в міських поселеннях. У сільській місцевості, навпаки, спостерігається зменшення кількості таких закладів. У міських поселеннях 60,9 відсотка загальноосвітніх навчальних закладів мають кабінети з основ інформатики і обчислювальної техніки, а сільських поселеннях - лише 23,0 відсотка. Одночасно з цим відбувається значне зменшення кількості робочих місць з ЕОМ (на 1842 місця, з них 1491 - у сільських поселеннях.

Збільшилася кількість навчальних закладів фізкультурний зал, центральне опалення. У той же час зменшилася кількість закладів, які мають підсобне господарство, медичні кабінети, пришкільні інтернати. Відбулося значне скорочення кількості навчальних закладів, які мають їдальню або буфет, скоротилася кількість в їдальнях і буфетах. При цьому кількість закладів, які мають їдальню або буфет, зменшилося лише у сільській місцевості.

Значно погіршився технічний стан навчальних закладів. Майже п'ята частина загальноосвітніх навчальних закладів потребує капітального ремонту і майже п'ять відсотків знаходяться в аварійному стані. При цьому, понад 70 відсотків навчальних закладів, які потребують капітального ремонту або перебувають в аварійному стані знаходяться у сільській місцевості. Слід зазначити, що спостерігається тенденція до скорочення кількості навчальних закладів, які знаходяться в аварійному стані.

Висновок.

З наведених показників, якими керуються для визначення рівня та якості дошкільної та середньої освіти зрозуміло, що в розрізі двох – трьох та навіть п’яти – десяти років важко прослідкувати в освіти будь які статистичні тенденції. Коливання у фінансуванні матеріально – технічного забезпечення прямо, в розрізі одного десятиліття, не відображається прямо та негайно на якості отриманих знань. Крім того зростання фінансування через інфляційні процеси не тягне за собою якихось покращень. В більш тривалих проміжках часу можливо і можна виявити певні зв’язки, наприклад пов’язуючи з рівнем комп’ютеризації або забезпечення шкільним автобусом, але з іншого боку, для особливостей нашої держави, через десять років – це буде (або було) фактично зовсім інше суспільство. З іншими запитами і цінностями. Окрім того органи управління освітою не мають таких завдань найретельнішого відслідковування  статистичних взаємозв’язків.. На думку автора роботи, статистика в дошкільній та середній освіті носить більш інформаційний характер, аніж практичний. Як це може бути в галузях реальної економіки.