Загальна декларація прав людини

Загальна декларація прав людини

Загальна декларація прав людини: енциклопедичні дані.

 

В Організації Об'єднаних Націй День прав людини міжнародне свято, що відзначається 10 грудня за пропозицією Генеральної асамблеї ООН (на ознаменування річниці ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини в 1948 році).

Концепція

 

Витоки явища, яке згодом стали називати правами людини, беруть свій початок з найдавніших часів людської історії. Ідеї про цінність і недоторканність життя, рівність людей перед вищими силами містяться ще в прадавніх міфах і віруваннях. В античні часи такі погляди набули широкого поширення у Стародавній Греції. Вони стали закономірним наслідком полісної форми демократії і були пов’язані переважно з поняттям громадянства, яке передбачало рівність усіх членів полісу в користуванні правами та свободами, насамперед політичними. У працях давньогрецьких мислителів-софістів ще в VІ–V ст. до н.е. були закладені й основи концепції природного права, розвинуті згодом філософами та юристами Стародавнього Риму.

 

Європейські філософи епохи Просвітництва розвинули теорію природного права, під впливом якої були сформульовані такі документи, як англійський Білль про права 1689, американський Білль про права та французька Декларація прав людини і громадянина.

Концепція

 

Під час Другої світової війни виникла потреба в прийнятті міжнародного білля щодо прав людини. У своєму зверненні до нації 1941 президент США Франклін Рузвельт закликав до захисту того, що він назвав істотними чотирма свободами: свободи слова, свободи совісті, свободи від страху та свободи від злиднів. Ця декларація відображала переконання початку 1940-х, за якими захист прав людини повинен був стати умовою мирних угод після закінчення війни. Статут ООН підтвердив віру в фундаментальні права, гідність і цінність людської істоти і зобов’язав усіх членів ООН забезпечити повагу й дотримання людських прав та основних свобод для всіх без розрізнення щодо раси, статі, мови чи релігії.

 

Коли після Другої світової війни злочини Нацистської Німеччини стали відомі світовій громадськості, склався консенсус щодо того, що Статут ООН недостатньо чітко визначає права, про які йде мова, тому виникла потреба прийняття загальної декларації, яка б уточнила перелік прав людини, щодо яких діяли б положення Статуту ООН.

Підготовка проекту

 

У січні 1946 року в першій частині своєї першої сесії, що відбулася в Лондоні, Генеральна Асамблея розглянула проект декларації основних прав людини і свобод та передала цей проект Економічній і Соціальній Раді "для подання на розгляд Комісії з прав людини під час розробки нею міжнародного білля про права людини". На початку 1947 року на своїй першій сесії Комісія доручила своїм посадовим особам розробку (за її власним формулюванням) "попереднього законопроекту міжнародного білля про права людини". Згодом ця робота була передана офіційному редакційному комітету, який складається із членів Комісії представників восьми держав, дібраних із належним урахуванням географічного розподілу.

 

 1946 — у Лондоні в Центральному залі Вестмінстера відбулося перше засідання Генеральної Асамблеї ООН, у якому взяли участь представники 51 країни .

  
Утворення комісії з прав людини

 

До комісії увійшли представники Австралії, Бельгії, Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки, Чилі, Китайської Республіки, Куби, Єгипту, Франці ї, Індії, Ірану, Лівану, Панами, Фі ліппін, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів Америки, Радянського Союзу, Уругваю та Югославії. Очолив підготовку проекту Декларації за дорученням генерального секретаря ООН канадець Джон Петерс Гамфрі, який незадовго до того був призначений директором Відділу прав людини ООН.

 

 Рене Кассен, Елеонора Рузвельт та інші члени комісії ООН з прав людини, 1949 р. Фото ООН

Підготовка Загальної декларації прав людини

 

Підготовка Загальної декларації прав людини відбувалася в умовах складної дипломатичної боротьби, а її ухвалення було результатом розгляду й погодження різних поглядів і точок зору. Виявлялось це в тому, що західні держави орієнтувалися на Французьку декларацію прав людини і громадянина 1789 р., Конституцію США 1787 р. та інші документи, що проголошують природний характер прав і свобод людини, які належать кожному з моменту народження.

 

Французька декларація прав людини і громадянина 1789 р

 

Конституція США 1787 р.

Структура

 

Структуру «Загальної декларації» запропонував Рене Кассен у другому варіанті проекту. Кассен працював із першим варіантом, підготовленим Джоном Гамфрі. На організацію документу вплинув Кодекс Наполеона. Вона починалася із преамбули, де були окреслені загальні засади. Кассен порівнював Декларацію з портиком грецького храму із фундаментом, східцями, чотирма колонами і фронтоном. За моделлю Кассена останні три статті Декларації утворюють фронтон, що зв'язує всю структуру в одне ціле. Ці статті присвячені обов'язками індивіда перед суспільством і накладає заборону зловживання правами на шкоду тій меті, яку заклала в них Організація Об'єднаних націй. Статті 1 та 2 закладають фундамент, наголошуючи на принципах гідності, свободи, рівності й братерства. Сім абзаців преамбули проголошують причини виголошення «Декларації» і є сходинками до неї. Основний текст «Декларації» формує чотири колони. Перша колона (статті 3-11) проголошує права індивіда, такі як право на життя і заборону рабства. Друга колона (статті 12-17) проголошує права індивіда в громадянському й політичному суспільстві. Третя колона (статті 18-21) проголошує духовні, публічні й політичні свободи, такі як свободу віросповідання й свободу асоціацій. Четверта колона (статті 22-27) визначає соціальні, економічні й культурні права.

Прийняття

 

Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 з 40 голосами «за». Голосів «проти» не було, а 8 делегацій утрималися: Білоруська РСР, Чехословаччина, Польща, Українська РСР, Радянський Союз, Югославія, Південна Африка та Саудівська Аравія).

За декларацію проголосували: Афганістан, Аргентина, Австралія, Бельгія , Болівія, Бразилія, Бірма, Канада, Чилі, Ки тай, Колумбія, Куба, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Єгипет, Сальвадор, Е фіопія, Франція, Греція, Гватемала, Гаїті, І сландія, Індія, Іран, Ірак, Ліван, Ліберія, Л юксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Нікарагуа, Норвегія, Пакистан, П анама, Парагвай, Перу, Філіппіни, Таїланд, Швеція, Сирія, Туреччина, Сполучене Королівство, Сполучені Штати Америки, Уругвай і Венесуела.

 

Фото: Перша леді США Элеонора Рузвельт читає «Загальну декларацію прав людини».

Загальна декларація прав людини— рішення Генеральної Асамблеї ООН, прийняте у 1948 році, яке є найбільш авторитетним джерелом міжнародних норм щодо прав людини. Загальна декларація разом з Міжнародними пактами про права людини іноді позначається як Міжнародний Білль про права людини.

 

 

«Загальна декларація прав людини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 в паризькому палаці Шайо. Вона прекладена принаймні 375 мовами й діалектами мов. Декларація була прямим наслідком досвіду Другої світової війни і вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Вона складається з 30 статей, зміст яких був уточнений і розвинутий через інститути міжнародних угод, регіональних та національних конституцій та законів. «Міжнародний Білль про права людини» був прийнятий Генеральною Асамблеєю в 1966 після затвердження двох Міжнародних пактів: «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародного пакту про громадянські та політичні права».

Згідно ст. 1 Загальної декларації прав людини Всi люди народжуються вiльними i рiвними у своїй гiдностi та правах. Вони надiленi розумом i совiстю i повиннi дiяти у вiдношеннi один до одного в дусi братерства.

Кожна людина повинна мати всi права i всi свободи, проголошенi цiєю Декларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або iншого становища. 
 
 Крiм того, не повинно проводитися нiякого розрiзнення на основi полiтичного, правового або мiжнародного статусу країни або територiї, до якої людина належить, незалежно вiд того, чи є ця територiя незалежною, пiдопiчною, несамоврядованою або як-небудь iнакше обмеженою у своєму суверенiтетi.

Кожна людина має право на життя, на свободу i на особисту недоторканнiсть.

Нiхто не повинен бути в рабствi або у пiдневiльному станi; рабство i работоргiвля забороняються в усiх їх видах.

Нiхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гiднiсть, поводження i покарання.

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктностi.

Всi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримiнацiї. 
 

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними нацiональними судами в разi порушення її основних прав, наданих їй конституцiєю або законом.

Нiхто не може зазнавати безпiдставного арешту, затримання або вигнання.

Кожна людина, для визначення її прав i обов'язкiв i для встановлення обгрунтованостi пред'явленого їй кримiнального обвинувачення, має право, на основi повної рiвностi, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно i з додержанням усiх вимог справедливостi незалежним i безстороннiм судом.

1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненнi злочину, має право вважатися невинною доти, поки її виннiсть не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усi можливостi для захисту. 
 
2. Нiхто не може бути засуджений за злочин на пiдставi вчинення будь-якого дiяння або за бездiяльнiсть, якi пiд час їх вчинення не становили злочину за нацiональними законами або за мiжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче вiд того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання у його особисте i сiмейне життя, безпiдставного посягання на недоторканнiсть його житла, тайну його кореспонденцiї або на його честь i репутацiю. Кожна людина має право на захист закону вiд такого втручання або таких посягань.

1. Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави. 
 
2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, i повертатися у свою країну.  

Кожна людина має право шукати притулку вiд переслiдувань в iнших країнах i користуватися цим притулком. 
 
 Це право не може бути використане в разi переслiдування, яке в дiйсностi грунтується на вчиненнi неполiтичного злочину, або дiяння, що суперечить цiлям i принципам Органiзацiї Об'єднаних Нацiй.  
 

1. Кожна людина має право на громадянство. 
 
2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений громадянства або права змiнити своє громадянство.  

1. Чоловiки i жiнки, якi досягли повнолiття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, нацiональностi або релiгiї одружуватися i засновувати сiм'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження пiд час шлюбу та пiд час його розiрвання. 
 
2. Шлюб може укладатися тiльки при вiльнiй i повнiй згодi сторiн, що одружуються. 
 
3. Сiм'я є природним i основним осередком суспiльства i має право на захист з боку суспiльства та держави.  

1. Кожна людина має право володiти майном як одноособово, так i разом з iншими. 
 
2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений свого майна.  

Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.

Кожна людина має право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.

1. Кожна людина має право на свободу мирних зборiв i асоцiацiй. 
 
2. Нiхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоцiацiї.  

1. Кожна людина має право брати участь в управлiннi своєю країною безпосередньо або через вiльно обраних представникiв. 
 
2. Кожна людина має право рiвного доступу до державної служби в своїй країнi. 
 
3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у перiодичних i нефальсифiкованих виборах, якi повиннi провадитись при загальному i рiвному виборчому правi шляхом таємного голосування або ж через iншi рiвнозначнi форми, що забезпечують свободу голосування.  

Кожна людина, як член суспiльства, має право на соцiальне забезпечення i на здiйснення необхiдних для пiдтримання її гiдностi i для вiльного розвитку її особи прав у економiчнiй, соцiальнiй i культурнiй галузях за допомогою нацiональних зусиль i мiжнародного спiвробiтництва та вiдповiдно до структури i ресурсiв кожної держави.

1. Кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi та на захист вiд безробiття. 
 
2. Кожна людина, без будь-якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю. 
 
3. Кожний працюючий має право на справедливу i задовiльну винагороду, яка забезпечує гiдне людини iснування, її самої та її сiм'ї, i яка в разi необхiдностi доповнюється iншими засобами соцiального забезпечення. 
 
4. Кожна людина має право створювати професiйнi спiлки i входити до професiйних спiлок для захисту своїх iнтересiв.