Вчення Карла Маркса про суспільство

     Як  загальнонауковий метод, який застосовується в соціальній науці, Маркс розглядає  сходження від абстрактного до конкретного. Цей метод складається в триступінчастому способі пізнання: 1) емпіричне дослідження  об'єкта, що представляє «почуттєве конкретне»; 2) на основі «почуттєвого конкретного» створення абстрактного уявлення про об'єкт (теоретичний  рівень); 3) одержання повного уявлення про об'єкт, коли «почуттєве конкретне», пройшовши через теоретичне осмислення, перетворюється в «уявне конкретне».

     Задовго до виникнення власне структурного функціоналізму Маркс робить перші спроби застосування структурно-функціонального методу дослідження, розглядаючи різні  явища з погляду їх внеску у  визначені соціальні системи. Крім того, ми знаходимо в його працях використання історико-генетичного  і порівняльно-історичного методів.

     Маркс приділяв увагу і математиці, якою іноді займався в час дозвілля; він вважав, що використання математики - ознака зрілості наукової дисципліни.  

     4. Теорія соціальних  систем

     Одним з перших в історії соціології Маркс розробляє дуже розгорнуте уявлення про суспільство як систему. Це уявлення втілене насамперед у  його понятті суспільної формації.

     Термін  «формація» спочатку використовувався в геології (головним чином) і в  ботаніці. Він був введений у науку  в другій половині XVIII ст. німецьким  геологом Г. К. Фюкселем і потім, на рубежі XVIII -ХІХ ст., широко використовувався його співвітчизником, геологом А. М. Вернером.

     У змістовному відношенні вибір цього  терміна був не випадковим і виражав  теоретичну близькість марксового трактування  соціальних систем тодішнім уявлення про системи геологічні. Справді, його поняття суспільної формації, так само як і відповідне геологічне поняття, містить у собі вказівки на властиві цьому комплексу багаторівневий характер; тісний взаємозв'язок різних рівнів; наявність «залишкових» шарів  у цьому комплексі, успадкованих від колишніх епох; спільність ознак, що поєднують весь комплекс, особливо однаковий вік.

     Вперше  Маркс використовує термін «суспільна формація» («Ge - sellschaftsformation ») для позначення французького суспільства початку XIX ст. Надалі він застосовує його до соціальних систем різного масштабу і рівня: від глобальних систем до соціальних мікроодиниць.

     Суспільна формація, по Марксу, - це соціальна  система, яка складається з взаємозалежних елементів і в стані хиткої рівноваги. Структура цієї системи  має наступний вигляд. У її основі лежить спосіб виробництва матеріальних благ, тобто економічна підсистема; для її позначення Маркс іноді  використовує також терміни «економічна  формація» і «економічна суспільна  формація». Спосіб виробництва має  дві сторони: продуктивні сили суспільства  і виробничі відносини.

     Спосіб  виробництва складає, по Марксу, системоутворюючий  компонент соціальної системи, що визначає інші її компоненти. Саме спосіб виробництва  створює якісну визначеність суспільної формації і відрізняє одну формацію від іншої.

     Крім  базису і надбудови формація, по Марксу, містить у собі і визначену  структуру соціальних класів, груп і шарів, що, так само як і надбудова, виражає спосіб виробництва, базис.

     Для Маркса суспільні формації — не просто соціальні системи різного  масштабу і складності. Подібно контівським  «трьом стадіям» це наступні один за одним  періоди всесвітньої історії, етапи, «ступені» суспільного прогресу, які ведуть від «передісторії» до «справжньої» історії людства, тобто  до земного раю. Таке тлумачення соціальних систем випливало з його віри в  прогрес і -  уявлення про соціальну  еволюцію як процес, у якому всі  суспільства неминуче проходять  ті самі фази, і все людство в  загальному рухається в одному напрямку.  

5. Теорія класів  і класової боротьби

     Тема  класів і класової боротьби - центральна в Маркса. Її роль у його доктрині настільки значна, що марксисти часто  ототожнювали «марксистську точку  зору» з «класовою точкою зору».

     Розподіл  суспільства на класи і розгляд  соціального розвитку під кутом  зору взаємодії і боротьби різних класів існували і до Маркса. Сам  Маркс відзначав, що не він відкрив  існування класів у сучасному  суспільстві, класову боротьбу, історичний розвиток цієї боротьби і «економічну  анатомію класів». «Те, що я зробив нового, складалося в доказі наступного:

     1) що існування класів зв'язане  лише з визначеними історичними  фазами розвитку виробництва, 

     2) що класова боротьба необхідно  веде до диктатури пролетаріату,

     3) що ця диктатура сама складає  лише перехід до знищення всяких  класів і до суспільства без  класів», - писав він [22, 427].

     Хоча  поняття класу займає центральне місце в доктрині Маркса, він ніде не дає його загального визначення. Очевидно, це поняття представлялося йому досить очевидним і настільки  фундаментальним, що можна було обійтися без його визначення. Проте, він хотів  визначити це поняття в третьому томі «Капіталу». Але завершальна  глава рукопису, названа «Класи», саме обривається майже відразу  після слів: «Найближче питання, на яке ми повинні відповісти, таке: що формує клас...?» [11, ч. II , 458].

     Проте, уявлення Маркса про класи можна  реконструювати на підставі його робіт  і численних висловлювань про  цей предмет. З його погляду, класовий розподіл відсутній у первісних  суспільствах, у яких існує колективна власність на засоби виробництва; воно виникає тільки в так званих антагоністичних  формаціях, у результаті розвитку поділу праці і приватної власності  на засоби виробництва. Що ж таке класи  в його трактуванні?  

     У самому широкому змісті класи, по Марксу, це будь-які соціальні групи, які  знаходяться по відношенню один до одного в нерівному положенні  і боряться між собою. У цьому  змісті класи містять у собі стани  і будь-які більш-менш значні соціальні  категорії, розташовані на різних ступінях соціальних сходів. У більш вузькому значенні Маркс розуміє під класами  такі соціальні групи, які розрізняються  по їх відношенню до засобів виробництва. Оскільки він бачить основу класового  розподілу суспільства у виробничих відносинах, остільки класи виступають як вираження цих відносин. Різна  форма власності на засоби виробництва  і, головне, наявність чи відсутність  цієї власності виступають як головні  критерії класоутворення.

     Але цих об'єктивних критеріїв ще недостатньо  для того, щоб говорити про клас у повному розумінні слова. Це ще «клас у собі». Клас у повному  значенні, по Марксу, - це «клас для  себе», тобто клас, що усвідомив себе як особливу соціальну групу зі своїми власними інтересами, що протистоїть  іншим групам [21, 183-184].

     Боротьба  між класами, по Марксу, — це в  кінцевому рахунку вираження  боротьби між продуктивними силами, які розвиваються, і відстаючими  від них виробничими відносинами. У визначений історичний період один клас («реакційний») втілює віджиті  виробничі відносини, інший («прогресивний») — виробничі відносини, які народжуються, відповідним продуктивним силам, що розвиваються.

     Пролетаріат і буржуазія, по Марксу, — останні  класи-антагоністи. Майбутня комуністична формація — це безкласове суспільство. Для того, щоб його встановити, пролетаріат, історична місія якого полягає  в тому, щоб, звільнивши себе від  буржуазної експлуатації, одночасно  звільнити все суспільство (людство), повинен завоювати політичну  владу й встановити свою революційну  диктатуру. Таким чином, Маркс не тільки разом із Сен-Сімоном, сен-сімоністами  і Контом пророкує про настання золотого століття, не тільки відкриває в  пролетаріаті нового месію, але і  «науково» обґрунтовує, що цей месія  повинний робити, щоб виконати своє всесвітньо-історичне призначення.

Висновок

     У творчості Маркса наукові і політико-практичні  аспекти переплелися найтіснішим  чином. Хоча сам він вважав себе вченим і був ним у дійсності, наука  в його очах була насамперед не метою, а засобом революційного перетворення суспільства. Тому при розгляді його соціології необхідно постійно розрізняти наукові і позанаукові сторони  його творчості, взаємовплив яких дуже великий. У цілому творчість Маркса носить надзвичайно багатозначний, суперечливий і незавершений характер, який породив безліч різноманітних  і взаємовиключних його інтерпретацій.

     В онтологічному аспекті Маркс  вніс важливий вклад у відкриття  соціальної реальності, розглядаючи  суспільство як систему зв'язків  і відносин між індивідами, як фактор і результат трудової діяльності людей, що одночасно формують соціальні  системи і формуються ними. Суспільство, по Марксу, не просто «включено» у природу; воно знаходиться з нею в складних відносинах взаємообміну завдяки праці, яка зв'язує його з природою і разом з тим протиставляє його їй.

     Як  і Конт, Маркс не проводив чіткого  розмежування між суспільством і  людством, розглядаючи останнє як просто розширене до межі суспільство. Всі суспільства в його уявленні в принципі розвиваються по тим самим  законах. Як і Конт, Маркс вірив  у соціальний прогрес. Але його уявлення про соціальний розвиток було менш спрощеним, ніж у Конта. Він виходив  із багатолінійного характеру соціальної еволюції, тому що вловлював специфіку  окремих суспільств. Він вніс важливий вклад у дослідження соціальної зміни, соціальної і політичної революції. Разом з тим він недооцінював позитивне значення соціальної наступності  і схильний був змішувати соціальну  революцію з політичною. Його трактування  соціальних класів і соціальних конфліктів стало парадигмальним: у противагу  контовській «консенсуальній» парадигмі  суспільства вона разом із соціальним дарвінізмом заклали основи «конфліктної»  парадигми соціального розвитку. З Маркса починається традиція дослідження  позитивних функцій соціального  конфлікту в соціології.

     Пошук соціологічної істини невіддільний від соціальної критики, і цей  елемент у марксової соціології безсумнівно був присутній. Але  величина цього елемента в Маркса була надмірною, і відзначена перевага непомітна переростало в серйозну ваду. Його радикалізм і екстремізм, прагнення революціонізувати все  і вся приводили до того, що із соціолога, який вивчає і, природно, який критикує суспільство, він перетворювався в політика, що руйнує об'єкт свого  вивчення. Наука для Маркса була скоріше засобом змінити світ, чим пояснити його.

Використана література

1. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд.
2. Энгельс Ф. Письмо Конраду Шмидту 5 августа 1890 г. // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 37.
3. Грамши А. Наш Маркс // Грамши А. Избр. произведения. М., 1980.
4. Энгельс Ф. Письма из Лондона // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 1.
5. Маркс К. Письмо Эдуарду Спенсеру Бизли, 12 июня 1871 г. // Там же. Т. 33.
6. Маркс К. Критика политической экономии (черновой набросок 1857-1858 годов) // Там же. Т. 46, ч. I.
7. Маркс К. Письмо П. В. Анненкову, 28 декабря 1846 г. // Там же. Т. 27.
8. Маркс К. Капитал. Т. III // Там же. Т. 25, ч. I, П.
9. Маркс К. Экономические рукописи 1857-1859 годов // Там же. Т. 46, ч. I.
10. Маркс К. Оправдание мозельского корреспондента // Там же. Т. 1.
11. Маркс К. Экономическая рукопись 1861-1863 годов // Там же. Т. 47.
12. Маркс К. Наброски ответа на письмо В. И. Засулич // Там же. Т. 19.
13. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и госу­дарства // Там же. Т. 21.
14. Маркс К. К критике политической экономии // Там же. Т. 13.
15. Маркс К. Введение (Из экономических рукописей 1857-1858 го­дов) // Там же. Т. 12.
16. Маркс К. Классовая борьба во Франции с 1848 по 1850 г. // Там же. Т. 7.
17. Маркс К. Капитал. Т. I // Там же. Т. 23.
18. Маркс К. Нищета философии // Там же. Т. 4.
19. Маркс К. Письмо И. Вейдемейеру, 5 марта 1852 г. // Там же. Т. 28.
20. Маркс К. Наемный труд и капитал // Там же. Т. 6.
21. Соціологія. Підручник / За ред. Печі. – К., 2001.