План

Вступ

1. Загальне розуміння  соціології К.Маркса

2. Людина і суспільство  у вченнях К.Маркса

3. Методологія Маркса  у соціологічних  дослідженнях 

4. Теорія соціальних  систем

5. Теорія класів  і класової боротьби

Висновок

Використана література

Вступ

     Не  дивлячись на критичне відношення сучасників до маркизмуа та його засновника, слід зазначити, що Карла Маркс був  обдарованою особистістю. Це всебічнорозвинена  та ерудована людина минулого. Визначити  його наукову «спеціальність» непросто, як непросто відокремити його наукову  діяльність від публіцистичної і  політико-практичної. Маркс закінчив юридичний факультет, дисертацію написав  по філософії, багато років присвятив  вивченню економіки й інших наук. Його праці носять міждисциплінарний  характер. Але до якої б наукової дисципліни чи жанру формально не відносилася та чи інша його робота, йому було характерне соціологічне бачення  досліджуваної проблематики.

     Ідеї, поняття, проблеми, які він розробляв  у своїх філософських, історичних, економічних, публіцистичних працях, є  соціологічними по суті і складають  внесок у розвиток соціології як науки. Це відноситься, зокрема, до таких його праць як «Німецька ідеологія» (написана в співавторстві з Енгельсом), «Убогість філософії» (1847), «До критики  політичної економії» (1859), «Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р.» (1850), «Капітал» (т. I , 1867; тт. II - III видані після смерті Маркса Енгельсом) і т.д.

     Не  дивно тому, що вчення Маркса дуже рано стали витлумачувати не тільки як економічне чи політичне, але і соціологічне, і таке тлумачення збереглося донині. Дослідженню соціології Маркса присвячена величезна кількість праць; кожний більш-менш серйозний курс історії  соціології містить про неї розділ.

     1. Загальне розуміння  соціології К.Маркса

     Розуміння Маркса-соціолога пов'язане зі специфічними труднощами, які випливають з особливостями  його творчості. Нерозривний зв'язок наукового пошуку і практичних устремлінь викликає необхідність виділення власне наукового змісту його теорій. Міждисциплінарний  характер його творчості ускладнює  пошук власне соціологічних аспектів його наукових досліджень.

     Сам Маркс не використовував у них  термін «соціологія». Це не дивно, з  огляду на те, що даний термін у його час, по-перше, ще не затвердився більш-менш міцно, по-друге, зв'язувався винятково  чи головним чином з доктриною  Конта, до якої Маркс у цілому відносився негативно.

     Творчість Маркса носить значною мірою незавершений і багатозначний характер. Він  не створив твір, у якому б у  зв'язному і розгорнутому вигляді  представив свою систему поглядів на суспільство, подібно тому, як це зробив Конт. Його соціологічні ідеї розсіяні в самих різних творах. До того ж  ці ідеї дуже часто викладаються не у формі позитивного розгортання, а у формі полеміки з тими чи іншими опонентами, іноді відомими, іноді маловідомими чи безвісними.

     Деякі твори Маркса залишилися незакінченими  і при його житті були опубліковані лише частково, інші - узагалі побачили світло десятиліття спустя після  його смерті. До останніх, крім «Німецької ідеології», відносяться, зокрема, «Економічно-філософські  рукописи 1844 року» (вперше цілком опубліковані мовою оригіналу в 1932 р., на російській — у 1956 р.), «Критика політичної економії» (вперше опубліковано мовою оригіналу  в 1939 р. у Москві) і т.д. Кожна нова публікація породжувала нові інтерпретації  ідей Маркса.

     Усі ці обставини мають два важливих наслідки. По-перше, всяка інтерпретація  поглядів Маркса — це завжди, так  чи інакше, їх реконструкція. Так відбувається якоюсь мірою з будь-якою масштабною теоретичною системою, але з марксовою  — особливо. По-друге, існує величезна  безліч найрізноманітніших, суперечливих і взаємовиключних інтерпретацій  спадщини Маркса. Це різноманіття підсилюється тим, що в процесі свого поширення  як політико-ідеологічну систему  марксизм одержував тлумачення в  залежності від того, на який соціальний, національний, культурний ґрунт він  потрапляв, у якому середовищі він  функціонував. До дійсного часу у світі  існує величезна марксистська і  марксологічна література, по масштабах  і стилю яка нагадує тексти по теології і бібліїстиці.

     У результаті «марксизм» відокремився від  свого творця і став жити власним  життям. Це почалося ще при житті  Маркса; так, із приводу своїх французьких  послідовників кінця 70-х років  він говорив: «Я знаю тільки одне, що я не марксист» [2, 370].

     Реконструкція при тлумаченні соціології Маркса необхідна  і неминуча, з огляду на незавершеність і багатозначність його творчості, злиття в ньому різних наукових дисциплін, а також наукових і позанаукових компонентів. Але для того щоб  ця реконструкція могла бути більш-менш адекватною, важливо постійно розрізняти і розділяти: 1) доктрину Маркса, чи марксизм Маркса, з одного боку, і марксизм, точніше, марксизми, які виникли  після Маркса, - з іншої; 2) наукові  і позанаукові компоненти творчості  Маркса; 3) усередині наукових компонентів: соціологічні і позасоціологічні, які  відносяться до інших соціальних наук; 4) соціологію Маркса і марксистську соціологію, тобто ті соціологічні теорії і підходи, які являють  собою розвиток, тлумачення і застосування його ідей. Навіть для того, щоб зрозуміти  взаємовплив цих сторін, їх необхідно  розрізняти.

     Зрозуміло, здійснювати це розрізнення і  поділ далеко не просто, а іноді  і неможливо, але прагнути цього  потрібно, якщо ми хочемо зрозуміти  саме соціологію Маркса.

2. Людина і суспільство  у вченнях К.Маркса

     Будь-яка  значна по масштабу теорія суспільства  припускає явну чи неявну присутність  якоїсь теорії людини, її сутності і  місця у світі. Іншими словами, з  теоретичною соціологією завжди межує визначена філософська  антропологія. Так було й у Маркса. Його бачення людини сформувалося під  впливом просвітителів, Гегеля, Фейєрбаха, а також Гесса. Хоча Маркс не ставив перед собою задачі створити особливу філософську антропологію, його концепція  людини в цілому відрізнялася глибокою оригінальністю.

     Відповідно  до Маркса, людина - це насамперед homo faber, людина виробляюча. Продуктивна праця - от що відрізняє людину від тварини. Людина відрізняється від тварини  тим, що не стільки пристосовується  до навколишнього світу, скільки  його пристосовує до себе.

     Разом з тим праця зв'язує людину з  природою. Завдяки праці в ході історичного розвитку люди все більше опановують природні стихії. Але разом  з тим, у міру оволодіння цими стихіями, створені самими людьми продуктивні  сили і суспільні відносини все  більше протистоять їм у якості зовнішніх, далеких, ворожих для них сил. Відбувається відчуження людини від  створених нею сутностей. Людина виявляється відчуженою від результатів  своєї праці, від процесу праці, від суспільства і від самої  себе (самовідчуження). Тільки в майбутньому  комуністичному суспільстві, коли закінчиться  «передісторія» людства і почнеться  його «справжня» історія, коли людство  з «царства необхідності» перейде  в «царство волі», людина повернеться  до самої себе, і відчуження буде переборено.

     Маркс виходить з руссоїстського погляду  на людську природу, відповідно до якого  людина по природі своєї — істота цілісна, «невідчужена», добра. В оцінці людської природи К.Маркс непохитний раціоналіст: людина, у його розумінні, істота споконвічна і безумовно  розумна. Конт навіть у своїй «об'єктивній»  соціології, не говорячи про «суб'єктивний», залишає місце для віри і почуття  як важливих факторів людської життєдіяльності.

     Для того щоб споконвічно позитивні  родові якості людини проявилися, необхідно  докорінно перетворити суспільство. У майбутньому комуністичному людстві (Маркс, як і Конт, виходить із уявлення про «розшерення соціальної вселенної», розглядаючи людство як розширене  до межі суспільство) людина, переборюючи  відчуження, повернеться на нові, більш  високі ступіні до свого вихідного  й у той же час справжнього  стану. Відмінність же цього, нового «золотого століття» від первісного полягає в тому, що тут «невідчуженість» базується не на низькому рівні продуктивних сил і обмеженості відносин людей  між собою і з природою, а, навпаки, на безмежному росту продуктивних сил, на всемогутності людини і небаченому достатку.

     Ця  концепція людини, яка безпосередньо  переростає в утопію, складає свого  роду постійний фон наукових пошуків  Маркса. Останні, однак, мали потребу  в менш абстрактних постулатах і  категоріях. Тому Маркс формулює тезу про соціальну сутність людини і  звертається до її вивчення. Одна з  найбільш відомих його Тез про  Фейєрбаха» говорить: «...Сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду. У своїй дійсності вона є сукупність усіх суспільних відносин» [1, т. 3,3]. Важливо мати на увазі, що це не психологічний, а саме філолофсько-антропологічний постулат: він відноситься не до особистості, а саме до природи людини взагалі, оскільки мова йде про сукупність усіх суспільних відносин.

     Таким чином, Маркс, як і Конт, вносить важливий вклад у відкриття соціальної реальності і тим самим — в  онтологічне обґрунтування соціології як науки. Але розуміє цю реальність він інакше, ніж Конт. На відміну  від Конта його не можна вважати  соціальним реалістом, як, проте, і соціальним номіналістом. Його трактування взаємин  суспільства й індивіда базується  на розумінні взаємозалежності, взаємодоповнюваності і взаємопроникненні цих сутностей. В інтерпретації Маркса суспільство  являє собою систему зв'язків  і відносин між індивідами, які  утворяться в процесі діяльності, насамперед – трудовий, «Суспільство не складається з індивідів, а  виражає суму тих зв'язків і  відносин, у яких ці індивіди знаходяться  один до одного», — писав він [8, 214]. Суспільство в його розумінні  — це «продукт взаємодії людей»; при цьому люди не вільні «у виборі тієї чи іншої суспільної форми» [9, 402].

     Соціальність, по Марксу, виявляється не тільки у  формі «безпосередньої колективності», коли індивід взаємодіє з іншими віч-на-віч. Суспільство присутнє в  людині і впливає на її поведінку  і тоді, коли індивід знаходиться  наодинці із собою.

     Особистість, по Марксу, — не вихідний пункт соціально-історичного  розвитку, а його результат. Підкреслюючи соціальну обумовленість свідомості і поведінки індивіда, Маркс розглядав  розвиток особистості як вищу мету суспільного розвитку, яка буде досягнута  тільки після радикального перетворення суспільних відносин.  

     3. Методологія Маркса  у соціологічних  дослідженнях 

     Як  і Конт, Маркс вважає, що соціальний розвиток відбувається відповідно до визначених законів. Закон він розуміє  як «внутрішній і необхідний зв'язок»  між явищами [11, ч. I , 246]. Для Маркса закони являють собою щось набагато більше, ніж просто деякі однакові відносини між соціальними фактами, коли за певних умов одні факти виступають як причина інших. Подібно Гегелю і Кошу, він вірить в існування  універсальних і незмінних історичних законів, по яких розвивається все людство. Він вірить в історичну необхідність, що пробиває собі дорогу через численні випадки. Як і Конт, Маркс - еволюціоніст; він вважає, що всі суспільства  чи раніш пізніше проходять у  своєму розвитку ті самі стадії. Задача соціального вченого — досліджувати суспільство на визначеній «ступіні»  його прогресивного розвитку.

     Знання  законів історичного розвитку, по Марксу, дає можливість не тільки розуміти минуле і сьогодення, але і, головне, пророкувати майбутнє. Звідси важливе  місце пророцтв у його працях, причому  пророцтв що активізують. Знання приречень  історичної необхідності, що виступила  як заміна волі божественного провидіння, приводило до того, що проходження  історичним законам чи тенденціям сприймалося  як моральний борг. Оскільки закони пробивають собі дорогу через діяльність людей, то люди - автори історичної драми, що пізнали ці закони, — не повинні  чекати, коли вони самі проб'ють собі дорогу; люди можуть і повинні прискорити дію цих законів, якщо вони хочуть перейти з царства необхідності в царство волі. Таке активістське тлумачення соціальних законів підкріплювалося політичним радикалізмом Маркса і його послідовників.

     У зв'язку з загальною діалектичною орієнтацією Маркса найважливіше місце  в його методології займає виявлення  всякого роду протиріч, колізій, напруг, конфліктів. Це відноситься до дослідження  взаємин між різними факторами  соціального життя, суспільствами, соціальними інститутами, групами  і т.д. Маркс схильний розглядати протиріччя, боротьбу між протилежними силами і тенденціями як джерело  і рушійна сила розвитку. Ця методологічна  установка протилежна контівській, яка була спрямована на виявлення  єдності, солідарності, згоди в різних сферах соціальної реальності.

     У Маркса ми зустрічаємо дві протилежні методологічні тенденції: природничонаукову, характерну для позитивізму як ідеології  науки, і протилежну їй, що підкреслює специфіку соціологічного знання, його відмінність від методів і  результатів природничих наук. Не дивно тому, що дві протилежні традиції в соціологічній думці XX в.: «природничонаукова»  і «гуманістична», «пояснююча» і  «розуміюча» — обидві апелюють до Маркса як до одного зі своїх зачинателів.

     Природничонаукова тенденція проявилася в Маркса досить рано і почасти перетиналася з  матеріалістичними установками  його мислення. Вже в «Економічно-філософських рукописах 1844 року» він висловлював  судження, під якими підписався б  і Конт і багато інших соціологів позитивістської і натуралістичної  орієнтації: «Згодом природознавство  включить у себе науку про людину в такій же мірі, у якій наука  про людину включить у себе природознавство: це буде одна наука»; «...Природознавство... стане основою людської науки...» [1, т. 42, 124].

     Але, не чекаючи цього майбутнього  стану, Маркс у своїх соціальних дослідженнях використовував природничонаукові  і загальнонаукові методологічні  уявлення. Так, у його системному підході  до суспільства частково знайшли  вираження уявлення про геологічні системи і біологічний організм. Відкриття клітки вплинуло на його аналіз товару як «клітки», як елементарної, найпростішої одиниці капіталістичної економічної системи. У той же час Маркс застосовує і протилежний метод: рух від складних форм до простих, — спираючи при цьому на морфологічні уявлення: «Анатомія людини — ключ до анатомії мавпи. Натяки ж на більш високе в нижчих видів тварин може бути зрозумілі тільки в тому випадку, якщо саме це більш високе уже відомо. Буржуазна економіка дає нам, таким чином, ключ до античного і т.д.» [12, 42]. Узагалі Маркс не уникає використання біологічних аналогій.