Трипільска культуратрипільска культура

1.    Енеолітична епоха

 

    Енеоліт -  мідно-кам`яна епоха , що була перехідною від кам`яного віку до

епохи бронзи . Це був якісно новий період розвитку продуктивних сил та

виробничих відносин первісного суспільства ,час дальшого вдосконалення

відтворюючих форм господарства – землеробства та скотарства. На зміну

премітивному ,мотичному землеробству неолітичної епохи прийшло значно

продуктивніше землеробство з використанням рала і тяглової сили. Дальший

розвиток енеолітичними  племенами скотарства зумовив потребу  його

спеціалізації за окремими галузями; з`явилося вівчарство та конярство.

Поряд з традиційним домашним ремеслом виникли спеціалізовані галузі общинного ремесла,продукція якого  йшла на задоволення потреб первісної общини вцілому.Яскравим показником розвитку енеолітичних племен є те , що вони освоїли нову сировину, оволоділи першим металом – міддю.Добування міді ,особлива технологія її обробки викликали до життя нову галузь виробничої – первісну металургію міді.

    Зростання загального  обсягу суспільного виробництва  сприяло нагромадженю общинного  багатства, що в свою чергу  відкривало великі можливості  для міжплеменного обміну. Дальший розвиток суспільного виробнитства , поліпшення на його основі общинного доброботу,стимулювавши зростання чисельності населення. Разом з тим збільшувалися розміри енеолітичних поселень та їх кількість.

    Значне зростання  кількості поселень й відносне  перенаселення викликали

сегментацію енеологічних племен та їх розселення на нові землі. Все  це не

могло не позначитися вдосконалення  суспільної організації енеолітичних

племен.

    Енеоліт був  періодом розквіту патріархальних  суспільних та сімейних відносин,що зрештою спричинилося до формування велікіх ,спільних за пходженням,міжплеменевих обєднань, які займали значні тереторії.Відносне перенаселення при низькому рівні розвитку продуктивних сил зумовлювало виникнення міжплеменних сутичок та війн. Про це свідчить  як зросла рухливість енеолітичних племен, так и поява  значної кількості кам`яної та металевої зброї, спорудження перших укріплень. Великі зрушення в економічному та суспільному житті енеолітичного населення знайшли відповідне відображення і в складних ідеологічних уявленнях, а також у розміщенні тогочасного мистецтва.

    Енеолітична епоха,як і епоха неоліту, характерезується нерівномірністю

господарського та суспільного  розвитку тогочасного населення. Поряд  із

передовими племенами  з енеолітичним укладом культури та побуту існували

племена з відносно відсталим, неолітичним характером господарства та

культури, що підтверджується різним рівнем їх матеріальної і духовної

культури. В епоху енеоліту в лісостеповій та степовій смугах Правобережної

України проживали землеробсько-скотарські племена трипільської культури,

культур Гумельниця, лінійчастого посуду та кулястих амфор, у лісостеповій та степовій смугах Лівобережжя –  рибальсько-скотарські племена неолітичної дніпро-донецької культури, а в пізніші часи  - скотарські племена

середньостогівської та ямної  і скотарсько –землеробські племенакемі-обинської культур. У північній поліській смузі сучасної тереторії України, як і в епоху неоліту, продовжувало жити мисливсько-рибальське населення.

     Отже, трипільська  культура – археологічна культура  часів мідного віку,

пам`ятники якої вперше дослідив В.В. Хвойка біля с.Трипілля на Київщині в

кінці 19 ст. Трипільська культура переважно розвивалася на Правобережній

Україні і в Молдавії.Розрізняються 3 етапи трипільської культури:

-         ранній(4000-3600 р. до н.е.);

-         середній(3600-2800 р. до н. е.) ;

-         пізній (2800-2000 р. до н. е.) ;

  Спочатку носії трипільської  культури жили в басейнах річок Пруту, Дністра та Пд. Бугу; згодом вони розселилися в Придністров`ї, на Волині, в Пд.-зах.

Причорномор`ї

 

2.Ранньотрипільські   племена

    

     Давньотрипільська культура дістала свою назву від  с.Трипілля на Київщині (тут наприкінці минулого століття вперше виявлено археологічні пам`ятки цієї культури). Питання про походження трипільської культури ще остаточно не розв'язане. Існує кілька точок зору щодо її походження. Деякі вчені вважають, що трипільська культура виникла на основі місцевої неолітичної буго-дністровської культури. Інші дотримуються думки, що джерела трипільської культури слід шукати десь на Балканах або у Східному Середземномор'ї, звідки вона у більш-менш сформованому вигляді з'явилась у межиріччі Дністра та Північного Бугу. Найвірогід-нішим є погляд, згідно з яким трипільська культура виникла в результаті поєднання місцевих та прийшлих елементів. Безперечним е те, що вже у другій чверті IV тисячоліття до н. е. в Середньому Подністров'ї та на Південному Бузі проживало кілька племінних груп осілого трипільського населення. Всі вони в цілому характеризуються спільними рисами в культурі й побуті, відмінних від культури і побуту численних сусідніх племен раннього періоду енеоліту.

     Ранньотрипільські  племена жили у поселеннях, які  розташовувалися поблизу річок, на мисах перших надзаплавних терас. Селилися трипільці також і на високих берегах річок, там, де була джерельна вода. Родові поселення налічували по кілька десятків жител та господарських споруд, які розміщувалися кількома рядами або колами. У поселеннях жило кількасот чоловік.

    До найкраще  досліджених належить ранньотрипільське поселення поблизу

Луки-Врубловецької на Дністрі. На ньому виявлено сім жител-напівземлянок

завдовжки 6—12 м та одну трикамерну напівземлян-кову будівлю завдовжки

43 м з 11 вогнищами. Ранньотрипільські племена будували житла двох

типів: заглиблені житла, що нагадують дуже поширені в неолітичну епоху будівлі типу землянок, і наземні житла досить складної конструкції (вони

найхарактерніші для трипільського  населення). Підлога в них викладалася з

глиняних обпалених вальків, обмазаних зверху глиною. Така підлога добре

захищала житло від  вологи. Наземні житла мали прямокутну форму. Їх глиняні стіни споруджувалися на дерев'яному каркасі. Найчастіше житло будувалося з двох або трьох кімнат, в яких складалася глинобитна піч. В кожному житлі проживало відповідно дві або три споріднені за походженням сім'ї. Провідними галузями господарської діяльності трипільських племен було землеробство та скотарство. Завдяки застосуванню первісного рала підвищилась у порівнянні з неолітичною епохою загальна культура землеробства, виникла можливість перейти до перелогової системи землекористування, а також до впровадження^ярих та озимих посівів. Земельні угіддя трипільців знаходилися поблизу їхніх поселень. Оброблені первісним ралом землі засівалися твердою й м'якою пшеницею, ячменем та просом. Є всі підстави гадати, що трипільці вирощували також бобові і льон.

    Другою, тісно  пов'язаною з землеробством галуззю  господарства трипільців було скотарство — приселищне розведення переважно великої, а також дрібної рогатої худоби та свиней. Для випасу використовувалися пасовиська на плато, заплавних луках річок та їх приток. Продукти тваринництва йшли на задоволення потреб трипільців у м'ясі, молоці та шкірі. Крім того, вівчарство забезпечувало населення вовною. Велика рогата худоба використовувалась як тяглова сила на оранці, для перевезення врожаю, будівельних матеріалів тощо.

    

   Гончарна піч з поселення трипільської культури в с. Жванпях Хмельницької області.

  Ранньотрипільське населення, на відміну від трипільських племен пізнішого

часу, значною мірою зберегло такі традиційно неолітичні форми господарювання, як рибальство та мисливство. Трипільці полювали на благородного оленя, козулю, кабана, рідше — на лося і тура, на різних хижаків (ведмедя, лисицю та ін.), гризунів (бобра, зайця, білку) та птахів. На кістяні та мідні гачки вони ловили в ріках веризуба, щуку, судака, сома та іншу рибу.

    Багатогалузеве  господарство ранньотрипільських  племен вимагало постійного виготовлення  значної кількості різноманітних знарядь праці, мисливської зброї, а також предметів побуту. Основною сировиною (як і в неолітичну епоху) був кремінь та камінь з місцевих родовищ. Зростаюча потреба у різноманітних виробах зумовила великий попит на кремінну сировину, внаслідок чого у трипільських племен Подністров'я виникла окрема галузь виробництва, пов'язана з добуванням кременю. Свідченням цього є численні штольні, зокрема на Білій Горі поблизу с. Студениці в Середньому Подністров'ї. Видобутий кремінь перевозився до трипільських поселень, де працювали спеціальні майстерні по виготовленню крем'яних виробів. Хоч в епоху енеоліту первісна людина почала користуватися виробами з міді, потреба у виробах з кременю не тільки не зменшилася, а, навпаки, зросла. Трипільські каменярі виготовляли широкий асортимент крем'яних виробів, які застосовувались у різних галузях господарства, а також у побуті. До них належали крем'яні та кам'яні відбійники, ретушери, точильні камені, без яких не могла обійтися жодна кремене- та каменеобробна майстерня. Для обробки дерева, яке використовувалось у житлобудівництві, з каменю та кременю виготовляли сокири, долота, тесла, свердла, скобелі та інші знаряддя. Великим попитом у трипільських племен користувався серп. З кременю виготовляли невеликі пластини-вкладиші, які вставляли у вигнуту рогову або дерев'яну оправу.

    Різноманітні знаряддя праці виготовляли також з кістки, рогу, дерева та

глини. Це були інструменти  для обробки шкур, виготовлення одягу, для плетіння та в'язання.

    Ранньотрипільські  племена застосовували перший  механічний пристрій — ручний лучковий дриль для свердління різних матеріалів. Вони в числі перших в енеолітичну епоху на сучасній території Української РСР користувалися виробами з міді. Оскільки родовищ міді на території трипільських племен не було, то мідні вироби сюди довозилися. Серед них переважали шильця, рибальські гачки та прикраси. Найближчим центром, де існували родовища міді і де металургія міді набувала значного розвитку в енеолітичну епоху, був Балкано-Карпатський район.

    У трипільських племен високого технічного та художнього рівня досягло

керамічне виробництво. Трипільські  майстри досконало оволоділи  складною

технологією виготовлення кераміки. Відповідно до її призначення існувало

виробництво господарського та побутового посуду, для чого використовувалися різні гатунки сировини — глини та домішок. Незважаючи на те, що трипільські гончарі не знали гончарного круга, їх вироби вражають різноманітністю та витонченістю форм. Для розпису глиняного посуду трипільці широко застосовували мінеральні фарби. На відміну від неолітичної кераміки, яку випалювали на відкритих вогнищах, трипільський посуд випалювався у спеціальних печах. Посуд виготовляли двох різновидів: так званий кухонний і столовий. Продукція керамічного виробництва трипільців йшла на задоволення господарських та побутових потреб не окремої сім'ї чи поселення, а цілої групи поселень певного району. Цим, зокрема, пояснюється та обставина, що саме в керамічній продукції трипільських племен так яскраво виражені місцеві етнографічні особливості окремих племінних груп трипільського населення.

   Все сказане свідчить про те, що виготовлення оригінального глиняного посуду у трипільців було справою майстрів-професіоналів, а керамічне виробництво — спеціалізованою галуззю общинного ремесла.

    Розвиток виробництва, істотні зрушення в різних галузях господарської

діяльності, нагромадження  виробничого та суспільного досвіду  — все це знайшло відповідне відображення як в самому мисленні, так і в досить складних ідеологічних уявленнях ранньотрипільських племен, які визначалися безпосередніми потребами землеробсько-скотарського виробництва і спрямовувалися на забезпечення його успішного розвитку. Вирішальною умовою розвитку землеробсько-скотарського виробництва була, звичайно, врожайність, родючість землі. Саме тому ідея родючості Набуває домінантного значення в ідеологічних уявленнях стародавніх землеробів. З культом родючості пов'язана ціла система релігійно-магічних обрядів трипільських племен. Саме культові родючості зобов'язана своїм виникненням і високим художнім розвитком оригінальна антропоморфна та зооморфна пластика. Одне з центральних місць в ідеологічних уявленнях, а відповідно і в антропоморфній глиняній пластиці, займала богиня родючості- Велика Матір всього сущого, значна кількість схематичних скульптурних зображень якої лишиласяна кожному ранньотрипільському поселенні. Про специфічно землеробський характер антропоморфних зображень богині родючості свідчать спеціальні домішки борошна та зерен злаків до глини, з якої їх виліплено, що мало магічне значення. З виготовленням та магічним використанням зображень богині родючості пов'язані релігійні обряди, ви- конувані під час зимово- весняних свят трипільських землеробів. З цим обрядом були також пов'язані глиняні чоловічі фігурки.

    Ідею плодючості у скотарстві втілюють глиняні скульптурні зображення

свійських тварин, переважно бика, свині, собаки, а також птахів. З цією ж

ідеєю був тісно пов'язаний обряд культових поховань людей у житлах, звичайно під їх долівкою. Він підпорядковувався ідеї збереження сім'ї, продовження роду тощо. Культом родючості пояснюються релігійно-магічні обряди поховань в межах житла черепів свійських тварин: бика (або його рогів), собаки, свині.

   Складна система господарства ранньотрипільських племен зумовила і відповідну соціальну організацію, яка базувалася, мабуть, на патріархально-родових відносинах. У кожному трипільському поселенні жили члени одного роду, поділеного на великі патріархальні сім'ї, які в свою чергу складалися з окремих парних сімей. На чолі роду стояв старійшина, який керував усім господарським та суспільним життям родової общини. Кожне плем'я мало свою територію, Що становила племінну власність і поділялася між окремими родовими поселеннями. Мова кожного племені була діалектом загальної міжплемінної мови. Окремі племена відрізнялися від інших споріднених трипільських племен не тільки своїм діалектом, а й певними етнографічними особливостями культури. На сучасній території України, у Подністров'ї та на Південному Бузі, в ранньо- трипільський час проживало кілька таких племінних груп.

    

 

    

 

 

3.Середньотрипільські племена

    Середній період енеоліту був періодом дальших помітних зрушень у

господарському та суспільному житті трипільських племен, дальшого

збільшення чисельності населення. Відносна перенаселеність змушувала

трипільські племена освоювати сусідні землі. Трипільські племена Середнього Подністров'я розселювалися на північний захід у Верхнє Подністров'я. Трипільські племена Побужжя просунулися далі вгору Південним Бугом і на північний схід, вздовж течії Росі, досягнувши Середнього Дніпра і витіснивши звідти племена Дніпро-донецької культури.         Внаслідок збільшення трипільського населення і його розселення в середній період енеоліту на нові землі на широких просторах між Прутом і Дніпром уже проживало кільканадцять трипільських племен, кожне з яких характеризується відповідними етнографічними особливостями матеріальної культури.

    У цей час помітно збільшилися розміри трипільських поселень, житлових та господарських споруд. В окремих поселеннях, як, наприклад, у Володимирівні на Південному Бузі, налічувалося вже понад двісті будівель, а кількість жителів сягала двох тисяч.

    У трипільських племен Побужжя та Подніпров'я простежується певна