Історичні аспекти формування засад соціального захисту

     Соціальний  ризик - це виникнення в суспільстві  обставин, що наносять істотного збитку багатьом особам одночасно. Для адаптації  людини, яка відчула на собі негативні  наслідки дії соціального ризику, існує система соціального захисту.

     Сучасна реакція на ризики та інструмент запобігання  їх негативної дії - це страхування. До страхових ризиків відносять  такі випадки соціальної небезпеки, появу яких можна прогнозувати й  оцінювати на базі історичних даних  та за допомогою математико-статистичних методів.

     Згідно  з Законом України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів  громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування  або чинним законодавством за рахунок  грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами  страхових платежів.  

     Система державного соціального страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання громадянам соціального захисту за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових зборів громадян і підприємств, установ і організацій, що використовують найману працю, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

     Задачею соціального страхування є "захист прав і інтересів громадян, що мають  право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають  право на їхнє забезпечення у випадку  хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з  незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою  дитиною або дитиною-інвапідом, хворим членом родини, у випадку смерті громадянина і членів його родини та ін."

     Основні поняття, суб'єкти і об'єкти страхування, принципи управління, структура та елементи системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що запроваджується в Україні, визначено  Основами законодавства України  про загальнообов'язкове державне соціальне страхування .

     Згідно  з основами, передбачається встановлення п'яти видів соціального страхування:  на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасних випадів на виробництві та професійного захворювання; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, витратами, зумовленими народженням та похованням;  пенсійне і медичне страхування.

     Кошти за кожним із напрямів формуються за рахунок  внесків роботодавців і найманих працівників (за винятком страхування  від нещасних випадків на виробництві  і професійного захворювання). Управління в системі соціального страхування  здійснюється на основі поєднання інтересів  застрахованих громадян, роботодавців та держави на засадах трипартизму.

     До  джерел соціальних виплат державної  системи страхування підносяться  Пенсійний фонд України; Фонд соціального  страхування України; Фонд сприяння зайнятості України.

     Протягом  останнього часу Верховна Рада України  прийняла Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування  на випадок безробіття", "Про  страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", "Про розмір внесків на деякі  види загальнообов'язкового державного соціального страхування", "Про  страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування  від нещасного випадку на виробництві  і професійного захворювання", що дозволило, починаючи з 2001 року, запровадити  в Україні чотири з п'яти основних видів загальнообов'язкового державного страхування: на випадок безробіття; на випадок хвороби; від нещасних випадків на виробництві; пенсійне страхування.

     Міжнародний досвід свідчить, що добре налагоджена  система соціального страхування  активно сприяє розвитку економіки  і розв'язанню соціальних проблем.

     Реалізація  системи соціального захисту  населення на страховій основі - прогресивний напрям соціальної політики, який забезпечує індивідуалізацію внесків  застрахованих осіб, встановлює залежність розміру допомоги від сплати страхових  внесків, страхового стажу, сприяє / легалізації  трудових доходів громадян. Але, слід зауважити/ що в Україні запровадження  такої системи має бути тісно  пов'язане з податковою політикою  та -політикою грошових доходів населення, тому що перекласти на працівників  частину сплати страхових внесків  з роботодавців можна лише за умови  підвищення його заробітної плати. 
 
 
 

3. Реформування  системи соціального  захисту в Україні.

     У травні 1996 р. Україною було підписано  Європейську соціальну хартію,   що   зобов'язує   нашу   державу   дотримуватися   певних міжнародних стандартів щодо соціального  захисту громадян. Це перший крок на шляху приєднання до світової спільноти, оскільки за час представництва колишнього СРСР і незалежної України в Міжнародній Організації Праці не було ратифіковано жодної конвенції цієї організації щодо соціального забезпечення й охорони здоров'я.

     Важливою  умовою досягнення в суспільстві  соціальної стабільності є реформування системи соціального захисту, головною метою якого є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення  тягаря наслідків економічних реформ для найуразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації  населення до цих перетворень.

     Перспективи розвитку системи соціального захисту, орієнтовані на XXI вік, визначені  Концепцією соціального забезпечення населення України. По суті, розроблена широкомасштабна, комплексна державна програма розвитку соціального забезпечення. Така програма створена в нашій країні уперше. Вона покликана радикально змінити систему соціального  захисту населення.

     Серед головних напрямків реформування цієї сфери слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного  страхування; реформування системи  соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам  рівних з іншими громадянами можливостей  для участі в різних сферах життя  суспільства тощо.

     Удосконалення соціального страхування передбачає заходи, спрямовані на законодавче, організаційне, фінансове, кадрове забезпечення сфери  соціального страхування на основі Конституції України.

     Реформування  системи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян має відбуватися шляхом законодавчого  визначення умов і порядку здійснення страхування на основі таких основних принципів, як відповідальність суспільства  і держави за дбайливе ставлення  до особистості громадянина та його потреб; державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх  прав, пов'язаних з отриманням соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним  соціальним страхуванням.

     Суттєвою  складовою соціальної політики сьогодні є реформування насамперед тих структурних  механізмів системи соціальної безпеки  людини, які ставлять працюючого в  абсолютну залежність від державної  системи соціального захисту. Розв'язання таких суперечностей передбачає насамперед розширення та поглиблення  соціально-економічної бази системи  соціального забезпечення населення. В її основі повинен лежати перерозподіл функцій із соціального захисту  населення і насамперед фінансової відповідальності за його здійснення між державними органами; працедавцями й працівниками. Такий перерозподіл розширить соціально-економічний  простір підвищення соціальної безпеки  населення, дасть змогу значно послабити  потужний податковий прес на державні та місцеві бюджети, підвищить регулятивну  ефективність власне державних форм соціального захисту населення  й забезпечення соціальних гарантій. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

     Соціальний  захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки, відповідно до ст. 46 Конституції України  це закріплене право громадян, яке  забезпечується загальнообов'язковим  державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків  громадян, підприємств, установ і  організацій, а також бюджетних  та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права;

     Соціальний  захист в Україні реалізується через  матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального  страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим  категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

     Система соціального захисту інвалідів  передбачає пенсійне обслуговування; соціальні допомоги; реабілітаційні програми та заходи щодо активізації  життєдіяльності інвалідів (можливості працевлаштування, соціально-побутові та медичні заходи, інші програми).

     Важливою  умовою досягнення в суспільстві  соціальної стабільності є реформування системи соціального захисту, головною метою якого є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення  тягаря наслідків економічних реформ для найуразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації  населення до цих перетворень.

     Серед головних напрямків реформування  слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного страхування; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в різних сферах життя суспільства тощо.

     Розглядаючи добробут як мету соціального захисту, слід зазначити, що в людському суспільстві  поняття добробуту є відносним. У сфері соціального захисту  під добробутом розуміють відсутність  хвороб і можливість задовольнити основні  потреби людей, а ці потреби змінюються в часі й просторі. Навіть двадцять-тридцять років тому потреби пересічного  українця дещо відрізнялись від теперішніх. Різняться також потреби жителів  міста й села, пенсіонерів і  дітей, людей з різним рівнем освіти й соціальним статусом. Сучасні системи  соціального захисту мають тенденцію  до задоволення специфічних потреб окремих груп населення, що змінюються в часі й просторі. Зазначимо, що матеріальний добробут не є самоціллю, а лише передумовою створення  соціального добробуту — таких  умов життя, в яких людина добре почувається, може фізично й розумово розвиватися.

     Отже, кінцевою метою соціального захисту  є надання кожному члену суспільства  незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності  можливості вільно розвиватися, реалізовувати  свої здібності. Якщо звернутися до ст. 24 Конституції України, яка проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичними, релігійними та іншими переконаннями, за статтю, етнічним та соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання, мовними та іншими ознаками, стає зрозуміло, що соціальний захист є одним з інститутів, який забезпечує права і свободи громадян.

     Отже, соціальний захист — це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх. 

     Список  використаної літератури 

1. Конституція України (Основний закон). - К.: Право, 1996. - 54 с.

2. Указ  Президента України "Про Основні   напрями соціальної політики  на період до 2004 року" // Офіційний  вісник України, 2000.-№15.

3.Постанова Кабінету Міністрів України "Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим  сім'ям" .http://webua.net/socinform/dop_ditі2002.htm.

4. Положення "Про порядок призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми". // Урядовий кур'єр, 2000. - №34.

5. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Закони України. - Том 1. - К.: АТ "Книга", 1996. - С. 301 - 309.

6. Закон України "Про пенсійне забезпечення". Закони України, Том 2. - К.: АТ "Книга", 1996. - С. 254 - 285.

7. Закон України "Про державну соціальну допомогу, малозабезпеченим сім'ям" від 01.07.2000 р.// Праця і зарплата,'2000, №25. - С. 2 - 3.

8.Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування// Відомості Верховної Ради України, 1998. - №23.

9. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. –Х.:Вид. ХДЕУ, 2003.–200с.

10. Скуратівський В.А., Палій О.М., Ліанова Е.М. Соціальна політика:Навч. Посібник.-К.:УАДУ,1997.-360с.