Соціологія особистості

Для підліткового віку характерними є явища акселерації (прискорений соматичний розвиток і фізіологічне дозрівання підлітка, що виявляється у збільшенні маси тіла, ранніх термінах статевого дозрівання) та інфантилізму (збереження в психіці й поведінці підлітка особливостей, притаманних дитячому віці). Ці особливості нерідко породжують різноманітні психологічні колізії - смислові бар'єри, конфлікти, афективні форми поведінки. Інфантильний підліток вирізняється незрілою емоційно-вольовою сферою, що проявляється у несамостійності рішень і вчинків, почутті незахищеності. Посилюють інфантилізм недоліки освіти й виховання. Йдеться про такі стилі впливу дорослих на підлітків, як диктат, опіка та вседозволеність.

Важливою для  підлітка є самооцінка своєї зовнішності: вони хочуть подобатися іншим, мати привабливу зовнішність. Необразливий на перший погляд жарт на його адресу може спричинити або гострий конфлікт, або глибокі переживання.

Важливим соціально-психологічним  новоутворенням підліткового віку є  дорослість. Виявляється вона як новий  рівень домагань, якого підліток фактично ще не досяг.

У підлітковому віці втрачають свою актуальність стосунки з батьками, вчителями, а найважливішими стають стосунки з однолітками. У спілкуванні з ровесниками у них формується не лише перше, серйозніше, порівняно з ранніми віковими зв'язками, товариство, в якому вони отримують підтримку і можуть досягти самовираження, а й реалізується потреба в суспільному визнанні їх соціальної значущості. Таким чином створюються численні підліткові угрупування (референтні групи), в яких підлітки намагаються привернути до себе увагу. Загалом чим гірші стосунки підлітка з дорослими, тим частіше він звертається до однолітків і більше від них залежить.

Сощально-психологічною  особливістю сьогодення стали більш  гнучкі, рухливі, рівноправні стосунки батьків і дітей. Підлітки намагаються  більш автономно вирішувати свої справи, менше радяться з дорослими. Суттєвою є розбіжність у сприйнятті одного покоління іншим: дорослим здається, що діти недооцінюють їх і переоцінюють себе, а підлітки нарікають на нерозуміння, несправедливість дорослих.

Для старшокласників  провідним центром розвитку стає особистісне самовизначення, а центром  життєвої ситуації, навколо якого  починає обертатись вся їх діяльність та інтереси, вибір життєвого шляху. Особливої уваги вони надають  самоосвіті та самовихованню. Саме в ці роки розгортається активний процес набуття досвіду спілкування, становлення світогляду, завершується формування соціальних установок.

У цей період вже не такими гострими є міжособистісні конфлікти, менше проявляється негативізм у ставленні до інших, поліпшується фізичне та емоційне самопочуття, підвищується комунікабельність, знижується рівень тривожності, нормалізується самооцінка.

Основним партнером  у спілкуванні є ровесник або  значущий друг. У процесах спілкування  та взаємодії старшокласники знаходять нових друзів та зберігають давніх. Вони шукають друзів за принципом схожості, заміщуючи їх кількість якістю дружби з ровесниками, що поділяють їх погляди і цінності.

Успішна соціалізація учнів в школі не можлива без  успішної соціалізації в сім'ї. Тісна взаємодія цих інститутів у процесі соціалізації завжди дає позитивний ефект.

Найважливішим чинником, який впливає на процес соціалізації студентської молоді, є навчальна  діяльність. Процес навчання охоплює  не тільки дидактичний, пов'язаний із засвоєнням знань, компонент, а й соціально-психологічний, що відтворює характер взаємин у студентській групі, соціально-психологічну групову атмосферу. Соціально-психологічний компонент навчальної діяльності студентів утворюють такі складові: проблеми адаптації студентів до умов навчання у вузі; особливості створення позивного соціально-психологічного клімату у студентській групі; особливості налагодження стосунків студентів із викладачами; проблеми міжособистісних конфліктів. У цьому