Социальный конфликт

 Конфлікти. Психологія конфлікту  при спілкуванні

Основні поняття: конфлікт, конфліктна ситуація, види і типи конфліктів, динаміка конфлікту, елементи і сигнали конфлікту. 

План

__MCE_ITEM__1.                 Поняття конфлікту в соціальній психології.

__MCE_ITEM__2.                 Структура конфлікту.

__MCE_ITEM__3.                 Динаміка конфлікту.

__MCE_ITEM__4.                 Функції конфлікту.

__MCE_ITEM__5.                 Типи та види конфліктів.

Поняття конфлікту трактується в рамках соціальної психології досить широко. У загальному розумінні конфлікт (від лат. – зіткнення протилежних інтересів, поглядів) – це протиріччя, що виникає між людьми, колективами в процесі їхньої спільної діяльності через непорозуміння або протилежність інтересів, відсутність згоди між двома або більше сторонами.

Конфлікт не потрібно сприймати  з негативних позицій, асоціюючи  його з ворожнечею і болем. Це не обов”язково негативне явище. Вони можуть бути як конструктивними (допомагати краще зрозуміти один одного, «розставити крапки над і»), так і деструктивними (ще більше загострити взаємостосунки).

Структура конфлікту. Аналізуючи структуру конфлікту, можна виділити наступні основні поняття: сторони (учасники) конфлікту, умови протікання конфлікту, образи конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, результати конфліктних дій.

Сторони конфлікту. Учасниками, або сторонами, конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи  й організації, держави, коаліції держав і так далі. З погляду спеціальних  інтересів соціальної психології, що досліджує внутріособистісні (інтраперсональні), міжособистісні (інтерперсональні) і міжгрупові (інтергрупові) конфлікти, найбільше типовими сторонами конфлікту є, очевидно, окремі аспекти особистості, самі особистості й соціальні групи. У плані такої класифікації сторін можливі конфлікти типу: аспект особистості - аспект особистості, особистість - особистість, особистість - група, група - група. Учасники конфлікту характеризуються, загалом кажучи, широким набором істотних у тім або іншому відношенні ознак. У соціально-психологічному відношенні учасники конфлікту характеризуються в першу чергу мотивами, цілями, цінностями, установками та ін.

Умови протікання конфлікту. Крім характеристик учасників, конфлікт істотно залежить від зовнішнього  контексту, у якому він виникає  й розвивається. Важливою складовою  частиною цього контексту виступає соціально-психологічне середовище, представлене звичайно різними соціальними групами  з їхньою специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями й т.д. При цьому важливо підкреслити, що соціально-групове середовище необхідно  розуміти досить широко, не обмежуючись  лише найближчим оточенням особистості. Тенденція до такого звуження поняття  середовища характерна для більшості  буржуазних авторів. Типовим прикладом  щодо цього може служити позиція  прихильників інтеракціонізму в соціальній психології. Останні, по суті, обмежують поняття середовища контекстом малої групи. Для марксистських досліджень характерно значно більше широке розуміння соціального середовища особистості, що істотно включає в себе крім малих груп більші соціальні групи, такі, як класи, націй, професійні групи й т.д. Без обліку впливу цього більше широкого контексту неможливо зрозуміти змістовну сторону мотивів, цінностей, норм і інших соціально-психологічних аспектів соціальних процесів взагалі й конфлікту зокрема.

Образи конфліктної ситуації. Характеристики учасників конфлікту  й особливості умов його протікання визначають конфліктну поведінку сторін. Однак зазначений визначальний вплив  ніколи не здійснюється безпосередньо. Ланкою, що опосередковує, виступають ідеальні картини, образи конфліктної  ситуації, наявні в кожного з учасників  конфлікту. Ці внутрішні картини  ситуації включають подання учасників  про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності, можливості тощо), подання  про конфронтуючі сторони (їхні мотиви, цілі, цінності, можливості тощо) і подання  про середовище, у якій складаються  конфліктні відносини. Саме ці образи, ідеальні картини конфліктної ситуації, а не сама реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки  учасників. Остання обставина представляється  принципово важливою з погляду соціально-психологічних  досліджень конфлікту. Вона виявляє, можливо, найбільш істотний зріз соціального  конфлікту як об'єкта соціально-психологічного аналізу. У цілому образи, внутрішні  картини конфліктної ситуації породжуються й зумовлюються об'єктивною реальністю. Однак відносини образів і  реальності досить складні, і вони допускають, зокрема, випадки серйозної розбіжності.

Можливі дії учасників  конфлікту. Образи конфліктної ситуації, наявні в її учасників, визначають набір  можливих дій, що вживаються сторонами. Оскільки дії конфронтуючих сторін великою мірою впливають одні на одних, взаємозумовлюються, у будь-якому конфлікті вони здобувають характер взаємодії. Дії включають також моменти спілкування сторін і відіграють у цьому зв'язку важливу інформаційну функцію. Як відзначає Т. Шеллінг, маючи на увазі конфліктну ситуацію, слова часто дешеві, учасники воліють судити про наміри, цінності, можливості конфронтуючих сторін у першу чергу не за їхніми словами, а по їхніх діях. Аналогічним образом вони часто звертаються до дій для того, щоб передати конфронтуючій стороні свої наміри, оцінки й демонструвати свої можливості.

Результати конфліктних  дій. Результати (наслідки) конфліктних  дій не являють собою щось, що лежить за межами самого конфлікту. Навпроти, вони органічно уплетені в самий  конфлікт. По-перше, вони включаються  в конфлікт на ідеальному рівні: учасники конфлікту із самого початку мають  деякий образ можливих рішень і відповідно до цього образу вибирають свою поведінку. Не менш істотно, однак, що й самі реальні  наслідки конфліктних дій виявляються  складеним елементом процесу  конфліктної взаємодії. Як правило, у конфлікті дії вживають вроздріб і тому перемежовуються з їхніми результатами. Усвідомлення цих результатів, корекція учасниками своїх подань про  конфліктну ситуацію на основі такого усвідомлення - важливий момент конфліктної  взаємодії.

Динаміка конфлікту. Усякий реальний конфлікт являє собою процес. Розгляд конфлікту в динаміці припускає вичленовування стадій конфлікту. До їхнього числа можна віднести наступні: а) виникнення об'єктивної конфліктної ситуації; б) усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації; в) перехід до конфліктної поведінки; г) виріщення конфлікту.

Виникнення об'єктивної конфліктної  ситуації. У більшості випадків конфлікт породжується певною об'єктивною конфліктною  ситуацією. Істота останньої в загальному й схематичному виді можна представити  в такий спосіб. Сторони А и  Б виявляються учасниками об'єктивної конфліктної ситуації, якщо прагнення  сторони А к досягненню деякого  бажаного для неї стану З об'єктивно  перешкоджає досягненню стороною Б  деякого бажаного для неї стану  Д. І навпаки. В окремих випадках С и Д можуть збігатися. Це, наприклад, має місце, коли обидва учасники, А  і Б, прагнуть до однієї й тії же мети, але при цьому досягнення цієї мети одним з них виключає досягнення її іншим. Крім того, А и В можуть виявитися сторонами однієї й тої ж особистості, у цьому випадку ми маємо справу з внутрішньоособистісним конфліктом.

Якийсь час об'єктивна  конфліктність ситуації не усвідомлюється сторонами. Цю стадію тому можна назвати  стадією потенційного конфлікту, тому що справжнім конфліктом він стає лише після сприйняття, усвідомлення об'єктивної ситуації її учасниками.

Усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації. Щоб конфлікт став реальним, учасники його повинні  усвідомити сформовану ситуацію як конфліктну. Саме сприйняття, розуміння реальності як конфліктної породжує конфліктну поведінку. Звичайне розуміння ситуації в якості конфліктної є результатом  осмислення реально сформованого об'єктивного  протиріччя інтересів, прагнень. Однак  нерідко конфліктність образів  виникає у випадку, коли об'єктивна  основа конфлікту відсутня. Більш  детально можливі наступні варіанти відносин між ідеальними картинами  й реальністю:

1.   Об'єктивна конфліктна ситуація існує, і сторони вважають, що структура їхніх цілей, інтересів конфліктна, і правильно розуміють істину реального конфлікту, тобто правильно оцінюють себе, один одного й ситуацію в цілому. У цьому випадку перед нами адекватно зрозумілий конфлікт.

2.   Об'єктивна конфліктна ситуація існує, і сторони сприймають ситуацію як конфліктну, однак з тими або іншими істотними відхиленнями від дійсності. Це випадок неадекватно зрозумілого конфлікту.

3.   Об'єктивна конфліктна ситуація існує, але вона не усвідомлюється сторонами. У цьому випадку ми, по суті, не маємо справу з конфліктом як соціально-психологічним явищем, оскільки психологічно він не існує для сторін і вони конфліктним чином не взаємодіють.

4. Об'єктивна конфліктна  ситуація відсутня, але проте  відносини сторін помилково сприймаються  ними як конфліктні. У цьому  випадку ми маємо справу з  так званим помилковим конфліктом.

5.   Конфліктність відсутня і об'єктивно, і на рівні усвідомлення.

Для соціально-психологічного аналізу, очевидно, особливо цікаві випадки  неадекватно зрозумілого й помилкового  конфлікту. Оскільки саме внутрішня  картина ситуації, наявна в учасників, визначає їхнє безпосередню поведінку  в конфлікті, важливо ретельно досліджувати, з одного боку, фактори, що визначають її відхилення від реальності (наприклад  рівень інформованості учасників, структуру  їхніх комунікацій і т.д.), і, з  іншого боку - механізм впливу самих  цих відхилень на плин конфлікту (його тривалість, інтенсивність, характер дозволу й т.п.).

Крім того, усвідомлення ситуації як конфліктної завжди є емоційно забарвленим. Виникаючі емоційні стани  виявляються включеними в динаміку будь-якого конфлікту, активно впливаючи  на його плин і результат. Механізм виникнення й впливу емоційних станів учасників конфлікту на його розвиток також є специфічною проблемою  соціально-психологічного аналізу.

Перехід до конфліктної поведінки. Крім емоційного забарвлення, усвідомлення конфліктної ситуації може супроводжуватися переходом до конфліктної поведінки  сторін. Конфліктну поведінку можна  визначити як дії, спрямовані на те, щоб прямо або побічно блокувати  досягнення конфронтуючою стороною її цілей, намірів і так далі. Помітимо, що необхідною умовою, необхідною ознакою  конфліктної поведінки є її усвідомлення сторонами в якості саме конфліктної. Якщо, наприклад, сторона А вживає дії, що блокують досягнення стороною Б її цілей, але при цьому ні А, ні Б не усвідомлюють, що ці дії  перешкоджають Б, то поведінку А  не можна назвати конфліктною.

Конфліктна поведінка  однієї сторони стосовно іншої не обов'язково є результатом усвідомлення конфліктної ситуації між цими сторонами. Конфліктна поведінка А стосовно Б може бути, наприклад, формою зняття внутрішньої напруги А. У цьому  випадку ми звичайно маємо справу з переходом внутрішнього конфлікту  в зовнішній.

Конфліктні дії різко  загострюють емоційне тло протікання конфлікту, емоції ж, у свою чергу, стимулюють конфліктну поведінку. Взагалі істотно, що взаємні конфліктні дії здатні видозмінювати, ускладнювати первісну конфліктну структуру, привносячи нові стимули для подальших дій. Таким  чином, стадія конфліктної поведінки  породжує тенденції до ескулації, дестабілізації конфлікту.

Разом з тим цій же стадії властиві й тенденції протилежного характеру. Справа в тому, що конфліктні дії виконують у відомому змісті пізнавальну функцію. Сторони вступають  у конфлікт із деякими гіпотетичними, апріорними картинами своїх інтересів, можливостей і т.п., намірів, цінностей  іншої сторони й певних можливих оцінок середовища. У ході конфліктних  дій сторони зіштовхуються із самою дійсністю, що коректує їх первісні апріорні картини. Ця корекція приводить  до більше адекватного розуміння  сторонами наявної ситуації, що, у свою чергу, звичайно сприяє вирішенню  конфлікту, принаймні, у формі припинення конфліктних дій.

Нерідко конфлікт ототожнюють  зі стадією конфліктної поведінки. Таке ототожнення представляється  помилковим: конфлікт - значно більше складне, багатогранне явище. Однак справедливо, що перехід до конфліктної поведінки  означає вступ конфлікту у  свою відкриту, явну й звичайно найбільш гостру стадію. І тому природно, що в  першу чергу на усунення конфліктної  поведінки бувають спрямовані різні  способи вирішення конфлікту.

Вирішеннял конфлікту. Вирішення - заключна стадія еволюції конфлікту. Вирішення конфлікту можливо, по-перше, за рахунок перетворення самої об'єктивної конфліктної ситуації й, по-друге, за рахунок перетворення образів ситуації, наявних у сторін. Разом з тим і в тім, і в іншому випадку можливе двояке вирішення конфлікту: часткове, коли виключається тільки конфліктна поведінка, але не виключається внутрішнє стримуюче спонукання до конфлікту в сторін, і повне, коли конфлікт усувається й на рівні фактичної поведінки, і на внутрішньому рівні. Повне усунення конфлікту за рахунок перетворення об'єктивної конфліктної ситуації ми маємо, наприклад, коли за допомогою розведення сторін вони втрачають можливості й необхідності контакту й, отже, конфліктної взаємодії (переклад одного з конфліктуючих співробітників в інший підрозділ). До того ж типу ставиться вирішення конфлікту, що полягає в боротьбі сторін за деякі обмежені ресурси, за допомогою вишукування додаткових ресурсів і повного задоволення ними обох сторін. (Покупка другого телевізора в родині, якщо два її члени бажають одночасно дивитися різні програми.)

Часткове вирішення конфлікту  на об'єктивному рівні має місце, коли за допомогою відповідної модифікації  реальних умов середовища конфліктна ситуація перетвориться таким чином, що сторони виявляються незацікавленими  в продовженні конфліктних дій, хоча прагнення досягти первісної  мети в сторін залишається. До цього  типу відносяться, адміністративні  вирішення конфлікту, які вводять  певні заборони й санкції на випадок  їхнього порушення.

Вирішення конфлікту за допомогою  зміни образів, наявних у сторін, - особливо цікавий для соціального  психолога випадок. Подібне вирішення  конфлікту (повне або часткове) припускає, насамперед, переструктурування наявних  цінностей, мотивів, установок, а також  прийняття нових, і тому тут доречний весь арсенал засобів, розроблювальних  соціальною психологією для цих  цілей.

Розглядаючи динаміку конфлікту, доречно відзначити також наступне. По-перше, все сказане вище щодо динаміки конфлікту не слід розуміти в тому розумінні, що всякий конфлікт неодмінно  проходить кожну з перерахованих  стадій. По-друге, важливим моментом динаміки конфлікту є його можливі переходи з одних форм в інші. Діапазон таких переходів досить широкий. Наприклад, внутрішній конфлікт (внутріособистісний, внутрігруповий) може переходити в зовнішній (міжособистісний, міжгруповий) і зовнішній - у внутрішній. Останнє, зокрема, має місце у випадку часткового вирішення конфліктів, коли тим або іншим чином призупиняється конфліктна поведінка, спрямована зовні (на конфронтуючу сторону), але внутрішнє прагнення до цієї конфліктної поведінки не зникає, а лише стримується, породжуючи тим самим внутрішнє напруження, внутрішній конфлікт. Далі згадуваний нами помилковий конфлікт, тобто конфлікт, що виникає при відсутності об'єктивної конфліктної ситуації в силу помилкового взаємного сприйняття сторін, може трансформуватися в щирий, справжній.