Соціальний інститут його види та функції

        М. Вебер розглядав організацію як систему влади і розробляв          теоретичні основи її управління. На його думку, вимогам спеціалізованої і багатогранної організації найліпше відповідає бюрократична система.         Переваги бюрократії найпомітніші, коли їй (бюрократії) під час виконання службових обов'язків вдається виключити особисті, ірраціональні та           емоційні елементи. Відповідно до цього бюрократії притаманні:                    раціональність, надійність, економічність та ефективність, невиразність, нейтральність, ієрархічність, законність дій, централізація влади. Головний недолік бюрократії  – відсутність гнучкості, шаблонність дій. 

        Неформальні організації. Ґрунтується на товариських взаєминах та особистому виборі зв'язків учасників і характеризується соціальною             самостійністю. Ними є любительські групи, відносини лідерства, симпатій тощо. Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відносини за своїми потребами.

        Переважна більшість цілей, які ставлять перед собою люди,           соціальні спільноти, неможливо досягти без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш значущі серед них:

        • організації з виробництва товарів і послуг (промислові,                    сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансові установи, банки);

        • організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);

        • організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);

        • науково-дослідні організації;

        • органи законодавчої, виконавчої влади.

        їх називають ще діловими організаціями, які виконують суспільно корисні функції: кооперацію, співробітництво, підпорядкування                    (співпідпорядкування), управління соціальний контроль.

        Загалом кожна організація існує у специфічному фізичному,             технологічному, культурному, політичному і соціальному оточенні,         повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Немає організацій              самодостатніх, закритих. Усі вони, щоб існувати, функціонувати, досягати цілей, повинні мати численні зв'язки з навколишнім світом.

Висновок 

       Отже, інститут – це своєрідна форма людської діяльності,                       заснованої на чітко розробленій ідеології, системі правил і норм, а також розвинутому соціальному контролі за їхнім виконанням. Інституціональна діяльність здійснюється людьми, організованими в групи чи асоціації, де проведений поділ на статуси і ролі, відповідно до потреб даної соціальної групи чи суспільства в цілому. Інститути, таким чином, підтримують                    соціальні структури і порядок у суспільстві.

       Соціальні інститути відрізняються своїми функціональними               якостями:

       1) Економіко-соціальні інститути – власність, обмін, гроші, банки, господарські об'єднання різному типу – забезпечують усю сукупність           виробництва і розподілу суспільного багатства, з'єднуючи разом з тим, економічне життя з іншими сферами соціального життя.

       2) Політичні інститути – держава, партії, профспілки й іншого роду громадські організації, які переслідують політичні цілі, спрямовані на встановлення і підтримку визначеної форми політичної влади. Їхня         сукупність складає політичну систему даного суспільства. Політичні               інститути забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних                 цінностей, стабілізують домінуючі в суспільстві соціально-класові             структури.

       3) Соціокультурні і виховні інститути  ставлять метою освоєння і  наступне відтворення культурних  і соціальних цінностей, включення             індивідів у визначену субкультуру, а також соціалізацію індивідів через          засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, і нарешті, захист визначених цінностей і норм.

       4) Нормативно-орієнтовані інститути  морально-етичної орієнтації і  регуляції поводження індивідів. Їх ціль – додати поведінці і мотивації     моральну аргументацію, етичну основу. Ці інститути затверджують у         співтоваристві імперативні загальнолюдські цінності, спеціальні кодекси й етику поведінки.

       Нормативно-регламентовані інститути – визначають                       суспільно-соціальну регуляцію поводження на основі норм, правил і          розпоряджень, закріплених у юридичних і адміністративних актах.              Обов'язковість норм забезпечується примусовою силою держави і                    системою відповідних санкцій.

       5) Церемоніально-символічні і ситуаційно-конвенціональні                  інститути. Ці інститути засновані на більш-менш тривалому прийнятті конвенціональних (за договором) норм, їх офіційному і неофіційному       закріпленні. Ці норми регулюють повсякденні контакти, різноманітні акти групового і міжгрупового поводження. Вони визначають порядок і спосіб взаємного поводження, регламентують методи передачі й обміну                    інформацією, вітання, звертання і т.д., регламент збір, засідань, діяльність якихось об'єднань.

список використаної Літератури: 

1. Соціологія: Підручник для студентів вищих  навчальних                закладів ⁄ За ред. В. Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 500 с.
2. Андрущенко В. П., Горлач М. І. Соціологія. Київ – Харків. 1998. – 346 с.
3. Волков Ю. Г. Социология: Учебн. Для  вузов / Под  ред.             Добренькова В. И. – М.: Гардарики,  1998.
4. Кравченко А.И. Социология для экономистов: Учеб. пособие для вузов. – М., 2000.
5. Лукашевич Н.П.,  Туленков Н.В. Социология: Учебн. пособие. – К.:МАУП, 2002. – С.67-69.
6. Осипов Г. В. Социология. – М.: Мысль, 1990.
7. Осипова Н. П.,  Воднік В. Д., Клімова Г. П. та ін.; За ред. Н. П. Осипової. Соціологія: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003.
8. Піча В.М. Соціологія: Загальний курс: Навчальний посібник. К.: 1999. – 567 с.
9. Попова І.М. Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальнтх закладів. – 2- ге вид. – К.: Тандем, 1998. – 272с.
10. Социология: наука  об  обществе: Учебн. Пособие / Под  общ. ред.  В. П. Андрющенко,  Н. И. Горлача. – Харьков: Рубиков,  1996.
11. Социология: Учебник / Отв. ред. П. Д. Павленок. – М.:                                Книготорговый  центр „ Маркетинг”, 2002. – 432 с.