Соціальний інститут його види та функції

       Політичні інститути – тобто соціальні інститути, пов'язані із               завоюванням влади, її здійсненням та розподілом, забезпеченням                 функціонування суспільства як цілісності: держава, адміністративні               органи, політичні партії і рухи, об'єднання, армія та ін. Тут поширені певні форми діяльності: мітинги, демонстрації, вибори та ін. Кожний з                     політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і           включає соціальні спільності, групи, що спеціалізуються на її реалізації, політичні норми, регулюючі відносини в середині політичних інститутів і між ними, а також між політичними і неполітичними інститутами,               матеріальні ресурси, необхідні для досягнення поставленої мети.

       В процесі інституалізації стихійні і нестійкі форми політичної              діяльності набирають певності, а також здатності до саморегулювання. Політичні інститути виникають у процесі поділу політичної діяльності людей, втілюючись у різних політичних організаціях та установах.               Політичні інститути – забезпечують відтворення, стабільність і               регулювання політичної спільності незважаючи на зміну її складу,               посилюють соціальні зв'язки і внутрішньо групову згуртованість,                здійснюють контроль за політичною поведінкою членів суспільства та ін.

       Інститути культури і соціалізації – найстійкіші, чітко                           регламентовані форми взаємодії з приводу зміцнення, створення і               поширення культури, соціалізації особи, оволодіння ними культурних цінностей суспільства (сім'я, освіта, наука, художні творчі об'єднання та ін). В сучасних розвинутих суспільствах домінуючим виступають             інститути науки і масової вищої освіти, що забезпечують                                  інтернаціоналізацію цінностей, компетентність, ерудицію, незалежність особистої відповідальності і раціональності, ефективності дії та ін. У       високо розвинутих суспільствах соціальними інститутами стають і багато видів діяльності в сфері науки, медицини та ін.

       Інституціалізовані  соціальні зв'язки є формальні і неформальні.   Формальні соціальні інститути мають спільну ознаку: взаємодії між         суб'єктами здійснюються на основі формально застережених правил,             законів, регламентів, положень та ін. Формальні соціальні інститути             відіграють важливу роль у зміцненні суспільства. До формальних                    соціальних інститутів відносяться:

       • економічні інститути – банки, виробничі установи;

       • політичні інститути –  парламент, міліція, уряд;

       • виховні і культурні інститути  – родина, інститут,                                            навчальні заклади, школа, художні установи.

       Неформальні соціальні інститути хоча і регламентуються в                  соціальних діях, зв'язках, але не оформлені законом та ін. Візьмемо            інститут дружби: йому властиво багато ознак соціального інституту, адже дружба –  один із елементів, що характеризує життя будь-якого                              суспільства, є обов'язковим, стійким явищем в житті людей. Регламентація в дружбі досить повна, чітка, часом навіть жорстка. Образа, суперечки, припинення дружніх зв'язків – своєрідність форми соціального контролю в інституті дружби. Та регламентація ніяк не оформлена у вигляді законів, адміністративних кодексів. У дружбі є ресурси (довір'я, симпатії, дії              знайомства та ін.), але немає настанов. Дружба має чітке розмежування в тому числі від любові, взаємовідносин з колегами по службі, братніх              відносин, але немає чіткого професійного статусу, прав, обов'язків та ін. Природно, неформальні соціальні інститути засновані на тісних особистих зв'язках, взаємних симпатіях безпосередньому спілкуванні, спільності дій, прагненні, почутті, інтересів. Соціальний інститут і соціальний контроль тут здійснюється з допомогою неформальних санкцій – моральних норм, звичаїв, традицій та ін. 

3. Функції соціальних  інститутів. 

       Соціальні інститути здійснюють у суспільстві  важливі функції:     інтеграцію і об'єднання суспільства, диференціації, поселення за певними соціальними статусами і ролями, вироблення чітких норм, правил,            принципів життєдіяльності суспільних спільностей; регулювання відносин у соціальних спільностях, залучення людей до суспільної діяльності,    здійснюють соціальний контроль.

       Соціальні інститути тісно взаємодіють  із суспільством. Основою взаємодії, є реалізація головної функції інститутів – задоволення                    конкретних соціальних потреб, інтересів та ін.

       Кожен з інститутів виконує специфічну функцію. Їх сукупність    формує загальні функції. Основоположними  і найбільш значущими серед них  є:

       • регулятивна функція – полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин           (забезпечується виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки);

       • функція відтворення, безперервності суспільних відносин –              завдяки їй соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління; соціальні інститути; існують у всіх суспільствах і є частиною звичаїв народу;

       •  інтегративна функція – полягає у згуртуванні прагнень, дій,        відносин індивідів, що в цілому забезпечує соціальну стабільність                суспільства;

       • комунікативна функція – спрямована на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх               спільної життєдіяльності.

       Соціальні інститути бувають монофункціональні  і                                  поліфункціональні, залежно від кількості основних і неосновних функцій, що вони реалізують. Проте якщо сталися зміни, які в соціальних потребах не знаходять адекватного відображення в структурі і функціях                            відповідного соціального інституту, то в його діяльності виникають явища дисфункції. Дисфункції виражаються в нестачі матеріальних засобів і в організаційних неполадках, у неясності мети діяльності.

       Одним з явних виражень дисфункції соціального  інституту є        персоналізація його діяльності. Соціальний інститут, як відомо,                     функціонує за своїми, об'єктивно діючими механізмами, де кожна людина, на основі норм і зразків поведінки, у відповідності із своїм статусом, грає визначені ролі. Персоналізація соціального інституту означає, що він       перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб і об'єктивно встановлених цілей, змінюючи свої функції в залежності від інтересів окремих осіб, їх персональних якостей і властивостей.

       Незадоволена  суспільна потреба може бути викликаною до життя стихійною появою нормативно неурегульованих видів діяльності, що         прагнуть заповнити дисфункцію інституту, за рахунок порушення                  існуючих норм і правил. У своїх крайніх формах подібна активність може виражатися в протиправній діяльності. Так, дисфункція деяких                     економічних інститутів є причиною існування так званої                           "тіньової економіки", що виливається у спекуляцію, хабарництво,                  крадіжки і т.д. Виправлення дисфункціи може бути досягнуто зміною              самого соціального інституту чи створенням нового соціального інституту, який задовольняє дану суспільну потребу.

       В повсякденному житті соціальні  зв'язки, дії між людьми                     досягаються через соціальні інститути. По-перше, особливим типом         регламентації регулювання взаємовідносин, механізмами регуляції              соціальних інститутів, якими більш твердо забезпечуються регулярність, чіткість, висока передбачливість і надійність функціонування соціальних зв'язків.

       По-друге, чітким розподілом функцій, прав і обов'язків  учасників взаємодії. Кожний виконує  свої функції, а тому і кожний інший має досить надійні та обґрунтовані сподівання. Якщо не дотримуються обов'язки, то вживаються санкції, а звідси поведінка індивіда в межах соціального       інституту володіє великою передбачливістю, а діяльність соціальних      інститутів – регулярністю самовідновлення.

       По-третє, регулярність і самовідновлюваність більшості соціальних інститутів забезпечується також знеособленістю вимог до того, хто             включається в діяльність соціального інституту, а виконання певного кола обов'язків веде до поділу праці і професіоналізації, реалізації функцій та ін. Для виконання своїх функцій соціальний інститут має установи, в межах яких організується діяльність людей, здійснюється управління                           соціальними діями, зв'язками, контролюється їх діяльність та ін. Кожний соціальний інститут володіє необхідними засобами, ресурсами та ін. Так наприклад, соціальний інститут охорони здоров'я має такі установи:        лікарні, поліклініки, профілакторії, санаторії, має свої органи управління, бо для діяльності системи охорони здоров'я потрібні ресурси (приміщення, медичне устаткування, кваліфікація лікарів та ін.).

       Кожна з функцій знаходить конкретне відтворення в діяльності і своєрідності, в багатоманітних соціальних інститутах.

       Розвиток  соціальних інститутів відбувається у  двох основних              варіантах. По-перше, виникають нові соціальні інститути. В сучасних умовах формування державності України створюються такі важливі                соціальні інститути: фінанси, армія, дипломатія, соціальні інститути вищої освіти, науки та ін., що стають важливим фактором підвищення динамізму суспільства.

       По-друге, розвиток, удосконалення уже сформованих  соціальних інститутів. У сформованих соціальних інститутах є значно більша потенція різноманітності, спеціалізації зв'язків, функцій, установ. Так, в Україні з надр загальносудової системи розвивається Конституційний суд,              виділяється в самостійний – правоохоронний інститут слідства, в межах інституту охорони здоров'я має тенденцію стати самостійним соціальним інститутом наркологічна служба та ін. Виникнення соціального інституту робить обслуговуючий ним соціальний зв'язок незалежним, самостійним і рівноправним з іншими зв'язками. Важливе значення має перерегуляція            інституалізації зв'язків. Зберігаючи соціальні інститути, основні учасники соціальних дій, зв'язків змінюють кардинально принципи регуляції. Так, зокрема, сталося з інститутом власності. Людей не влаштовує моральне, матеріальне, юридичне регулювання їх обов'язків і прав, пов'язаних з            власністю. Якщо раніше громадяни України не володіли, не мали                      власності, але одержували право на гарантований мінімум рівня життя, то тепер багато хто хоче володіти, розпоряджатися власністю, ризикувати, мати шанс, жити заможно і незалежно, вільно. Якщо ж відбувається      накладення основних систем соціальних інститутів (економічних,                політичних та, ін.), то проводиться перегляд основних систем цінностей, принципів регулювання та ін., але сам процес збою соціальних дій, зв'язків веде до небажаних наслідків, драматичних подій та ін.                                                             

       Суспільство – це система соціальних інститутів, їх регулятори   –   постійно перебувають в процесі оновлення.

4. Основні риси соціальної організації. 

       Суспільство як соціальна реальність упорядковано не тільки                    інституціально, а й організаційно. Організація як процес налагодження та узгодження поведінки індивідів притаманна всім суспільним утворенням – об'єднанням людей, закладам, установам тощо.

       Соціальна організація – соціальна група, орієнтована на                    досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і формування                        високоформалізованих структур.

       Багато соціологів називають соціальні організації різновидом              соціального інституту, але вони мають відмінні від них риси:

       1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом         (інструментом) вирішення завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

         2. Соціальна організація має чіткий загальнообов'язковий порядок, система її статусів і ролей  – ієрархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламенти,               розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких  – чітко визначені, а відносини передбачають владу і                                підпорядкування (субординацію).

        3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій           кожна організація повинна мати координуючий орган або систему             управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей  організації, зовнішнього середовища.

        Диференціація завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на структуру і форму організації. Основний критерій                     структурування соціальних організацій  – ступінь формалізації існуючих у них відносин. З урахуванням його розрізняють формальні й неформальні організації.

        Формальні організації. Будують соціальні відносини на підставі регламентації зв'язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове                      підприємство, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). В          основі формальної організації лежить розподіл праці, її спеціалізація за функціональною ознакою. Чим розвинутіша спеціалізація, тим                        багатостороннішими і складнішими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації.  Формальна організація нагадує          піраміду, в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім                 горизонтального розподілу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна організація раціональна, для неї характерні виключно службові зв'язки між індивідами.