Соціальна педагогіка с сфері охорони дитини

Соціальна педагогіка с сфері охорони дитини

Боротьба за утвердження прав людини завжди була каталізатором широкомасштабних змін у суспільно-політичному житті  будь-якої цивілізованої країни, вела до осмислення ролі людини у соціальному  середовищі. Україна як демократична, суверенна і правова держава має своїм завданням не тільки розвивати демократичні цінності, пов'язані із визнанням пріоритету її прав, але й удосконалити практичні інструменти регулювання суспільних відносин із забезпечення цих прав.

Сьогодні у вітчизняній і зарубіжній педагогічній теорії вивчаються різні питання охорони дитинства (Н.І. Агаркова, О.Л. Караман, І.М. Ковчина, Л.Я. Оліференко, Т.М. Піддубна, В.А. Варивдін, І.П. Клеманович, Л.В. Кальченко та ін.). Водночас узгодження і конкретизації потребують основні терміни зазначеної проблеми.

Мета даної статті: розкрити сутність поняття "соціально-педагогічне  забезпечення прав дітей", визначити  напрями такої діяльності.

Для визначення поняття "соціально-педагогічне  забезпечення прав" потрібно, насамперед, звернутися до аналогічних дефініцій у теорії права. Зокрема, професор П.М. Рабінович зазначає, що "забезпечення прав і свобод людини" включає три елементи (напрями) державної діяльності щодо створення умов для здійснення прав і свобод людини: 1) сприяння реалізації прав і свобод (формування загальнолюдських гарантій); 2) охорона прав і свобод людини (в т.ч. профілактичні заходи); 3) захист прав і свобод людини (відновлення порушеного правомірного тану, притягнення порушників до відповідальності) [9, 10-11]. Такої точки зору на досліджуване поняття дотримуються О.Д. Святоцький, Є.Б. Червякова, В.С. Заяць, О.В. Марцеляк, О.І. Наливайко та ін. [10; 30]. О.В.Марцеляк у свою чергу уточнює, що поняття "забезпечення прав і свобод" охоплює здійснення певних коригуючих дій, спрямованих на: а) удосконалення національного законодавства країни і приведення його до міжнародних стандартів у галузі прав людини; б) реалізацію громадянами своїх прав і свобод; в) охорону прав і свобод людини і громадянина; г) захист прав і свобод [10, 10].

Вважаємо за необхідне окремо розкрити сутність понять "захист прав" і "охорона  прав" (хоча погляди науковців-юристів  щодо критеріїв розмежування понять "охорона" і "захист" різняться). Так, із охороною насамперед пов'язані  заходи профілактики, попередження, недопущення можливих порушень. Охорона прав має на увазі правомірну реалізацію прав під контролем соціальних інституцій, але без їхнього втручання. Натомість заходи захисту здійснюються у випадку порушення прав для їх відновлення. Це "відновлення порушеного суб'єктивного права компетентними органами чи самим суб'єктом цього права. Відповідно до ч. І статті 55 Конституції України захист прав людини в Україні здійснюється судами.

Звернемося до визначення понять "забезпечення" і "захист" у сучасному тлумачному словнику української мови. "Захист" трактується тут як "1) охорона, заступництво; 2) відстоювання в суді інтересів клієнта [7, 192], а "забезпечення" – як "1) надання достатніх для життя матеріальних засобів, необхідних для діяльності, функціонування чого-небудь; 3) охорона кого-, чого-небудь від небезпеки" [7, 185]. Отже, під захистом мають на увазі передбачені законом заходи у разі порушення прав, а забезпечення охоплює дії, що охороняють кого-, чого-небудь від небезпеки.

Отже, поняття "забезпечення прав людини" за своїм змістом ширше, ніж поняття "захист прав людини" і визначається як "діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і громадян із створення сприятливих умов (гарантій) для правомірної та неухильної їх реалізації й захисту. Таким чином, серцевиною процесу забезпечення прав людини є створення гарантій їх реалізації" [10, 22].

У пошуках визначення поняття "соціально-педагогічне  забезпечення прав дитини" ми звернулися до дефініції соціально-юридичного забезпечення прав людини. У цьому плані привертає увагу точка зору А.С. Мордовцева: "Це певна система засобів і факторів, що забезпечує необхідні умови для поваги усіх прав і свобод людини і є визначальними для її вільного і повноцінного розвитку" [4, 85]. Захист прав, зазначає науковець, – ядро механізму соціально-юридичного забезпечення прав людини.

У педагогічній науці напрацьовано ряд концептуальних підходів до проблеми педагогічної підтримки і захисту  дитинства. Зокрема, російська дослідниця Т.М. Піддубна [6, 22]визначає такі групи підходів: соціально-педагогічний; особистісно орієнтований; реабілітаційний; психолого-педагогічний. При цьому науковець визначає педагогічну підтримку і захист як "діяльність педагога, спрямовану на діагностику, виявлення проблем дітей, визначення їх інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод, що заважають їх адаптації і реабілітації в полі культурному освітньому просторі" [6, 24].

Теоретичним осердям нашого дослідження  є розуміння соціальної педагогіки як науки, що вивчає "особливості соціального виховання особистості у процесі її соціалізації. Визначення, організація та використання всього виховного потенціалу соціуму для соціалізації індивіда є основним змістом соціальної педагогіки" [1, 9].

Щоб зрозуміти "природу" соціально-педагогічного  забезпечення прав дітей, вважаємо за доцільне проаналізувати підходи до трактування соціально-педагогічної діяльності. Потрібно зазначити, що у  докторських дисертаційних дослідженнях із соціальної педагогіки останніх років (О.В. Безпалько, Ю.Й. Поліщук) здійснено глибокий аналіз сутності й концепції соціально-педагогічної діяльності, тому зупинимося лише на окремих аспектах цього питання. Зокрема, цікавою видається для нас думка В.А.Нікітіна, котрий вважає, що чільне місце у соціально-педагогічній діяльності мають займати питання смислу і значення екзистенційних потреб людини, проблеми етичної і моральної оцінки, обліку невербальних форм вираження бажань, потреб, інтересів, умінь співпереживати, відчувати,… рефлексувати і саморефлексувати [5, 37].

Істотне значення для розуміння  вищезазначеного поняття має  наукова позиція професора І.Д. Звєрєвої, відповідно до якої "коли застосовують поняття "соціально-педагогічна  діяльність", то мають на увазі  педагогічну діяльність за умови дефіцитів, які відбиваються на способі життя дитини, дорослого, їхній поведінці" [2, 19]. Логічним продовженням зазначеного є дефініція соціально-педагогічної діяльності О.В. Безпалько, яка під соціально-педагогічною розуміє діяльність, спрямовану на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб чи відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини. Результатом соціально-педагогічної діяльності є формування в особистості певного рівня соціальних якостей, самосвідомості, самовизначення та самоствердження … відповідно до її можливостей та особливостей соціального середовища.

Коли ми говоримо про соціально-педагогічні  аспекти захисту дитинства, то маємо  на увазі, по-перше, формування основ педагогічного мислення у різних суб'єктів соціуму, які беруть участь у роботі з дітьми; по-друге, оволодіння цими суб'єктами педагогічно доцільними технологіями соціального захисту, здатними привести у рух механізми розвитку соціальних ініціатив самих дітей і повноцінно використовувати можливості сім'ї, інших інститутів, соціуму в цілому для забезпечення соціальної турботи щодо дотримання прав дітей, організації підвищення якості їх життя" [11, 46].

Отже, незважаючи на певні відмінності у судженнях, позиції багатьох учених співпадають у тому, що "сутність забезпечення прав дітей полягає у підтримці і допомозі дитині з метою задоволення її потреб й інтересів за допомогою організаційних, правових, фінансово-економічних, соціально-психолого-педагогічних засобів, форм і методів" [6, 25]. У даній ситуації не можна не погодитися, що "мова йде не про захист прав у вузькоюридичному аспекті, а про широке розуміння захисту прав дитини на адекватний її природним задаткам розвиток і реалізацію природних здібностей, на адаптацію мікросоціуму до потреб дитини з її конкретними психофізіологічними, етнічними і культурними особливостями" [8,с. 78].

Враховуючи вищевикладене, доцільним  видається використання саме терміна "соціально-педагогічне забезпечення прав дітей" Його можна визначити як соціально-педагогічний процес, мета якого полягає у створенні сприятливого соціально-виховуючого середовища, тобто ефективних умов для реалізації, охорони й захисту прав дитини шляхом гармонізації задоволення її особистісних потреб.

У результаті об'єктивного аналізу  тлумачень поняття "соціально-педагогічна  діяльність", "мета соціально-педагогічної діяльності", ми дійшли висновку, що соціально-педагогічне забезпечення прав дітей можна розглядати у  широкому і вузькому значенні. Зокрема, у широкому значенні, це – загальна мета соціально-педагогічної діяльності; у вузькому – напрям соціально-педагогічної діяльності.

Соціально-педагогічне забезпечення прав дитини як і соціально-педагогічна  діяльність загалом має виражати соціальний аспект, що визначається соціальним замовленням, соціальними проблемами, соціокультурними особливостями середовища та знаходить своє відображення у соціальній політиці держави. Тому вектори соціально-педагогічного забезпечення прав дітей можуть змінюватися залежно від загострення тих чи інших проблем у сфері охорони дитинства.

Цілі соціально-педагогічного забезпечення прав дітей:

• виявлення і педагогічно вмонтоване використання соціально-виховних чинників, які впливають на дитину на різних етапах її розвитку та процес забезпечення її прав;
• вивчення соціально-виховного потенціалу різних соціальних інститутів, що працюють з дітьми і в інтересах дітей, а також залучення його до процесу забезпечення прав дітей;
• розробка та використання ефективних форм і методів соціально-педагогічного забезпечення прав дітей.

Соціальний педагог  діє у системі соціально-педагогічного  забезпечення прав дітей як член команди, до складу якої входять: медичні працівники, психологи, працівники органів внутрішніх справ, представники неурядових організацій, інші фахівці, а також члени сім'ї дитини, представники її найближчого оточення. Як зауважує Т.І. Шульга, "успіх зусиль команди буде залежати від здатності її членів плідно співпрацювати, оцінювати ситуацію" [8, 48]. Для побудови системи соціально-педагогічного забезпечення прав дітей потрібно: виявити ті заклади, організації і служби, які у сукупності будуть розв'язувати завдання соціально-педагогічного забезпечення прав дітей; визначити взаємозв'язки між цими структурами; виокремити функції соціального педагога, який здійснює таку діяльність, та її напрями.

Особливості соціально-педагогічного  забезпечення прав дітей характеризуються функціями соціального педагога, які достатньо обґрунтовані вітчизняними і зарубіжними науковцями (Т.Ф. Алєксєєнко, В.Г. Бочарова, М.П. Гур'янова, Ю.В. Василькова, Т.А. Василькова, О.В. Безпалько, І.Д. Звєрєва, В.А. Поліщук, О.Л. Караман та ін.) Зокрема, заслуговує на увагу класифікація функцій Т.Ф. Алєксєєнко: посередницька, діагностично-прогностична, профілактична, корекційно-реабілітаційна, комунікативна, охоронно-захисна, організаційна, прогностична, методична, науково-дослідницька, менеджменту.

Досліджуючи проблему захисту  дитинства, О.Л. Караман аналізує теоретико-пізнавальні  і прикладні функції [3, 15-16]. Теоретико-пізнавальні функції, з позиції науковця, полягають у накопиченні всебічних знань про дитину та її розвиток, процесів і явищ, що відбуваються у суспільстві; опис, пояснення і пошук глибинних основ цих процесів; прикладні – у безпосередній практичній соціально-педагогічній роботі.

Поділяючи означену вище наукову позицію, до теоретико-пізнавальних функцій соціально-педагогічного  забезпечення прав дітей можна зарахувати: визначення цілей, завдань, змісту соціально-педагогічного  забезпечення прав дітей; окреслення шляхів та способів виявлення потенціалу соціуму й умов його ефективного використання; розробка багаторівневих навчальних програм підготовки фахівців соціальної сфери до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей; виявлення, аналіз і узагальнення передового досвіду у сфері охорони дитинства та ін.

Прикладні функції соціально-педагогічного  забезпечення прав дітей проявлятимуться  у: роботі з консолідації зусиль суспільства; координації спеціалістів різних галузей, інституцій, що надають соціальні послуги дітям та їхнім сім'ям; вивченні стану дитини, оцінці її потреб; впровадженні технологій профілактичної, реабілітаційної соціально-педагогічної роботи з дітьми; розробці проектів і програм у сфері охорони дитинства та активній участі в них.

Функції соціального  педагога безпосередньо пов'язані  із напрямами соціально-педагогічної діяльності у сфері забезпечення прав дітей. Іншими словами, функції  соціально-педагогічної діяльності –  це основні напрями роботи соціального  педагога, в яких конкретизується її зміст.

Напрями діяльності соціального  педагога щодо соціально-педагогічного  забезпечення прав дітей окреслювалися  у різних дослідженнях. Певною мірою  узагальнивши та доповнивши існуючі  наукові доробки у контексті  завдань нашого дослідження, визначаємо такі основні напрями професійної діяльності соціального педагога щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей:

а) вивчення стану дитини, її сім'ї та умов їх соціальної адаптації (оцінка потреб дитини та її сім'ї);

• визначення рівня задоволення базових потреб дитини, її психологічного і фізичного стану;
• аналіз ситуації у колективі дітей; вивчення умов життєдіяльності дитини в різних середовищах; виявлення ризиків, що негативно впливають на розвиток дитини;
• створення, банку даних дітей і сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах;
• створення картотеки інституцій, що працюють з дітьми чи для дітей (служб, закладів соціального обслуговування, центрів та ін.), з метою вивчення їх потенціалу;
• здійснення прогнозування розвитку соціально-педагогічної ситуації у конкретному середовищі;

б) профілактика явищ дезадаптації та сприяння особистісному розвитку дитини: