Соціальні конфлікти

      Якщо після інциденту знайти  компроміс і попередити розвиток  конфлікту не вдалося, то за  першим інцидентом слідує другий, третій... Конфлікт вступає в наступний етап – наростання, або ескалації. Ескалація конфлікту – це ключова, сама напружена його стадія, коли відбувається загострення всіх протиріч між його учасниками і використовуються всі можливості для перемоги. На цій стадії питання стоїть так: „хто кого” і стає майже неможливо застосовувати мирні способи вирішення конфлікту. Емоції часто заглушують розум, логіка поступається почуттям, головне завдання нанести опонентові якомога більшу шкоду. Розвиток конфлікту починає носити спонтанний і не невправний характер. Серед основних моментів, які характеризують етап ескалації виділяють такі: 1) створення образу ворога („хто не з нами, той проти нас” „якщо ворог не здається, його знищують”), 2) демонстрація сили і загроза її застосування (найчастіше через ультиматуми), 3) застосування насилля (економічне, політичне, моральне, домашнє (сімейне) насилля), 4) тенденції до розширення і поглиблення конфлікту (охоплення нових сфер, території, країни).

Кульмінація (пік) наступає тоді, коли ескалація  конфлікту привела одну чи обидві сторони до дій, які наносять серйозний  ущерб справі, яка їх пов’язує. Кульмінація  – це вища точка ескалації. Вона зазвичай відображається в якомусь  „вибуховому епізоді”. При кульмінації  конфлікт досягає такої напруги, що обидвох чи принаймні одній  стороні стає ясно, що продовжувати конфлікт просто немає сенсу( або вони утомлюються від конфлікту, це набридає їм, і виникає бажання якось улагодити розбіжності). Кульмінація безпосередньо підводить сторони до усвідомлення необхідності перервати дії і шукати вихід із конфлікту. Ескалація не обов’язково закінчується кульмінацією. Не рідко сторони починають шукати міри по пригашенню конфлікту.

Завершення  конфлікту. Це остання стадія відкритого конфлікту, вона означає будь-яке  закінчення. Часто завершення конфлікту  характеризується тим, що обидві сторони  усвідомили безрезультатність продовження  конфлікту, або навіть з тим, що один із опонентів був знищений в процесі  конфлікту. Основні форми завершення конфлікту : дозвіл, врегулювання, загасання, усунення або переростання в інший конфлікт.

По своєму характеру завершення конфлікту  може мати наступні наслідки. З позиції  реалізації мети протиборства: переможним, компромісним, програшним. З точки  зору форми вирішення конфлікту: мирним, насильницьким. З точки зору функцій конфлікту: конструктивним, деструктивним. З точки зору ефективності і повноти вирішення: повністю вирішеним, відкладеним на певний час.

Післяконфліктний період включає два етапи: часткову нормалізацію стосунків опонентів і повну нормалізацію їх стосунків.

Часткова  нормалізація стосунків відбувається в умовах, коли не зникли негативні  емоції, що мали місце в конфлікті. Етап характеризується переживаннями, осмисленням своєї позиції. Відбувається корекція самооцінок, рівнів домагання, відношення до партнера. Загострюється  відчуття провини за свої дії в  конфлікті. Негативні установки  по відношенню один до одного не дають  можливості відразу нормалізувати  відносини. [1.161-165]

Повна нормалізація стосунків настає при  усвідомленні сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії. Цьому сприяє подолання негативних установок, продуктивна участь в спільній діяльності, встановлення довіри.

  Врегульований конфлікт сприяє поліпшенню соціально-психологічних характеристик як окремих груп, так і між групової взаємодії. Він сприяє згуртованості груп підвищує рівень ідентифікації її членів із спільними цілями і задоволеності в групі. В той же час, він розвиває шанобливе відношення до колишніх опонентів, дозволяє краще зрозуміти їх інтереси, цілі і спонукання.

     Особливості сучасних соціальних конфліктів у світі та в Україні

3.1. Конфліктологія не обмежується дослідженням тільки класових конфліктів, а виходить з того, що суспільство включає у себе можливість найрізноманітніших конфліктів. У багатьох розвинутих країнах класової колонізації расова напруга завжди домінувала у відношенні до класових протиріч. Багатогранність соціальних конфліктів зумовлена складністю соціальної структури суспільства, в якій виражені різноманітні групи та спільноти, що відрізняються за майновим, етнічним, релігійним та іншими параметрами. У кожної з цих груп є власні інтереси, які формуються на основі усвідомлення свого становища в суспільстві. Це положення може оцінюватися як незадовільне та несправедливе, в категоріях панування і підпорядкування одних груп над іншими, що робить закономірним появу суспільних протиріч. Чим складніше суспільство, чим воно більш багатошарове, тим більше можливих приводів для виникнення соціальних колізій.

У сучасних умовах кожна сфера суспільного  життя породжує специфічні види соціальних конфліктів. У деяких регіонах нашої  планети спостерігається зростання  політичних, етнічних, релігійних конфліктів..

Особливо  місце у соціальних конфліктів займає війна. Війна – найвища форма  соціального конфлікту, і вона була притаманна всім етапам розвитку світової цивілізації.

Війна – це організована збройна боротьба між державами, народами, націями, класами, релігійними конфесіями, політичними  угрупованнями.

Майже у 30 країнах сучасного світу йдуть  різної гостроти й інтенсивності  громадські війни, у цих державах існую по дві армії, які протидіють між собою.

 Велику  загрозу людству несе міжнародний  тероризм. У різних структурах  міжнародного тероризму задіяні  тисячі людей. Для боротьби  з тероризмом ряд держав змушені  створити спеціальні військові  підрозділи, також існують міжнародні  організації для боротьби з  тероризмом (Інтерпол).[3.257-260]

3.2. Започаткований проголошенням незалежності України процес демократизації та переходу до ринкових відносин, які передбачають "вільну гру" різноманітних соціальних та індивідуальних інтересів та прагнень, різко посилив дію конфліктогенних факторів в усіх сферах життя українського суспільства. Практичний досвід останнього десятиліття XX ст. яскраво демонструє значне загострення боротьби за владу, статус і ресурси, права і сфери впливу найрізноманітніших соціальних суб'єктів від владних структур центрального і регіонального рівня до трудових колективів, профспілок, політичних партій і громадських рухів, національних та релігійних спільнот, соціальних груп та окремих особистостей. Протиборство конфліктуючих сторін набуває різноманітних форм — від трудових суперечок, страйків до масових акцій соціального протесту з вимогами зміни існуючої системи влади, що супроводжуються внутрішніми розколами соціальних спільнот, рухів, соціальних інститутів.

За усього розмаїття факторів, що впливають  на ступінь конфліктності у суспільстві, головну роль відіграють протиріччя між трьома головними суспільними  структурами та всередині них. Мова йде про владу (законодавчу, виконавчу  та судову), підприємництво (державне, колективне, приватне, спекулятивне, мафіозне, компрадорське) та виробників матеріальних та духовних благ (інтелігенція, службовці, робітники і селяни, фермери, студентство  та ін.). Протиріччя між ними посилюються, деякі з них набувають форму  соціальних антагонізмів. Найбільш набуло протиріччя між прихильниками та супротивниками центральної виконавчої влади, що особливо яскраво виявилось під час так званого "касетного скандалу", парламентських виборів 2002 року, коли "партія влади", по суті, виявилась аутсайдером парламентських перегонів. Цей антагонізм охопив усі рівні соціального організму — класи, соціальні групи, соціальні інститути, суспільство у цілому.

Посилюється конфлікт новонародженого класу  буржуазії з іншими класами та соціальними групами, який розгортається  навколо розподілу кредитів, механізмів приватизації, податкового законодавства. Наростають страйки шахтарів, працівників бюджетної сфери, організовані виступи трудящих у протест проти невиплати заробітної плати, заборгованостей з пенсій, підвищення цін на товари та комунальні послуги. Почастішали акції трудящих, пов'язані із відстоюванням свого права власності на майно підприємств. Поряд з економічними вимогами трудящі все частіше висувають політичні вимоги зміни існуючої системи влади, відставки уряду, переобрання президента України.

Загалом трудові конфлікти є реакцією на перекоси в економічній та соціальній політиці уряду і пов'язані з  перерозподілом власності та становленням ринкових відносин, які неминуче призводять до поляризації соціальних груп.

Більшість соціально-політичних конфліктів виникають  з приводу перерозподілу влади, домінування тих чи інших політико-бізнесових груп, прагненням розширення ними сфери  свого впливу. Тут домінують конфлікти  між різними гілками влади (зокрема, законодавчою та виконавчою), конфлікти  між політичними партіями та блоками, конфлікти між центральною та регіональною владою.

Особливістю сучасної ситуації в Україні є  те, що значна частина конфліктів, причини  яких знаходяться поза політикою, набуває  політичного забарвлення внаслідок  спекулятивного використання політичними  партіями та рухами історичних, соціокультурних, духовних проблем сьогодення у своїх  вузькопартійних інтересах. Це, зокрема, стосується проблеми двомовності в  Україні, оцінки окремих історичних подій та особистостей, міжконфесійних взаємин. [4.232-235]

Висновок

Соціальна неоднорідність суспільства, відмінність  в рівні прибутків, влада, престижі, нерідко призводять до конфліктів. Конфлікти є невід'ємною частиною громадського життя. Це обумовлює пильну увагу соціологів до дослідження конфліктів.

Соціальні конфлікти супроводжують всю  історію людства. Війни і революції, демонстрації і страйки, мітинги  і політична боротьба у парламенті - ось далеко не повний перелік форм, в яких можуть протікати конфлікти. Їх наслідки для суспільства неоднозначні. Одні з них призводили до загибелі імперій, до втрати державної незалежності, інші сприяли прогресивному розвитку суспільства, роблячи його ще більш  демократичним і справедливим. Якщо зробити загальне визначення соціального конфлікту, то це, як зіткнення сторін, думок, сил. Водночас, соціальний конфлікт — найвища стадія розвитку протиріч у системах відносин між індивідами, соціальними групами, соціальними інститутами, суспільства в цілому, яка характеризується посиленням протилежних тенденцій та інтересів соціальних спільностей та індивідів.

Деякі соціологи марксистської і немарксистської  орієнтації дотримуються думки, що конфлікт усього лише тимчасовий стан суспільства, яке може бути здолане раціональними  засобами і, отже можливе досягнення такого рівня громадського розвитку, коли соціальні конфлікти зникнуть. Більшість  же соціологів  немарксистської  орієнтації схиляються до думки, що існування  суспільства без конфліктів неможливе. Вони підтримують давню філософську  традицію, згідно якої конфлікт є невід'ємною  частиною буття, головним рушієм громадського розвитку. А це означає, що конфлікт це не дисфункція, не аномалія, а норма  стосунків між людьми необхідний елемент соціального життя, який дає вихід соціальній напруженості, енергії діяльності, породжуючи соціальні  зміни різного масштабу.

      Використана література

1. Городяненко В.Г.  Соціологія. Підручник, 3-тє видання. Київ, 2006.

2. Здравописнов А. Социология конфликта. М., 1995.

3. Литвиненко Д.А, Павліченко П.П.. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2000.

4. Пірен М.І. Конфлікт і управлінські ролі. Соціально-психологічний аналіз. — К., 2000.

5. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология. - М.: Центр, 1996.