Шляхи удосконалення соціально-правового захисту дітей від насильства у сім’ї

Орган, до якого надійшла заява чи повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає заяву чи повідомлення, та в межах своїх повноважень вживає передбачені законом заходи з попередження насильства в сім’ї [9].

Дитина вправі особисто звернутися до органів опіки й піклування, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інші уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Згідно Закону “Про попередження насильства в сім’ї” визначено

 

17

перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї. Такими установами визнані:

• спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;
• служба дільничних інспекторів міліції;
• кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
• органи опіки і піклування;
• кризові центри;
• центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї;
• органи виконавчої влади;
• органи місцевого самоврядування [9].

У кожного з цих органів різні обов’язки, тому вони повинні співпрацювати разом, адже тоді складатиметься майже повна картина окремих випадків, відповідно, стане простіше й ефективніше допомагати постраждалим від насильства в родині.

Отже, вирішення проблеми насильства в сім’ї й суспільстві залежить від ступеня усвідомлення суспільством глибини цієї проблеми. Жорстокість у ставленні до дітей якоюсь мірою виправдовувалися у якості крайніх “виховних” заходів. Протягом історії діти нерідко опинялися жертвами деспотизму дорослих. У зв'язку з цим для вирішення проблеми насильства дітей у сім'ї й жорстокого поводження з неповнолітніми необхідно поставити в основу принцип гуманізму й вимоги людської моралі. І завдання полягає не стільки в тому, щоб почати практикувати ненасильницькі способи діяльності, скільки в тому, щоб відмовитися від тих виключних випадків насильства, які все ще прийнято вважати виправданими, законними, справедливими. І тому створено і діє багато нормативно-правових документів, які забезпечують захист дітей від насильства в сім’ї. Це як міжнародні так і вітчизняні нормативно-правові акти, які визначають особливості соціальних прав захист

дітей, органи і установи, які повинні здійснювати дану діяльність.

18

2. Види та причини насильства над дітьми у сім’ї

 

Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по

відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації

насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи міліціонерів та соціальних робітників є дуже важливим. Домашнє насильство над дітьми завжди є встановленням контролю над ними, коли кривдник намагається бути єдиним “розпорядником” їх життя. Підкоряючись, дитина стає безпорадною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше - навіть не намагається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насильства часто самі відмовляються від спроб допомогти.

Виділяють наступні види насильства над дітьми:

- фізичне, яке розглядають як дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, в результаті яких фізичне або розумове здоров'я дитини порушується або знаходиться під загрозою пошкодження (тілесні покарання, удари долонею, стусани, дряпання, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, вживання палиці, ременя, ножа, пістолета).

- економічне  – це фінансовий контроль та фінансові обмеження, заборона працювати на певній роботі, заборона працювати взагалі, заборона вчитись чи підвищувати кваліфікацію. Свідоме руйнування майна, зловмисне пошкодження особистого майна особи, позбавлення можливості користуватись одягом чи майном. Позбавлення їжї, позбавлення медичної допомоги.

- психологічне – це ігнорування почуттів дитини; образа переконань, що мають цінність для нeї, вiросповідань, національної, pacoвoї та класової

19

приналежності або походження, публічна образа, приниження дитини; знущання над домашніми тваринами або їx знищення на очах дитини з метою причинити їй біль; покарання дітей.

- сексуальне  насильство над дітьми. Сексуальна жорстокість до дитини – це будь-який сексуальний досвід між дитиною до 16 років (за окремими джерелами – до 18 років) і людиною, яка старше за неї, принаймні, на 5 років.

Даний вигляд сексуального насильства характеризується “залученням залежних, психічно і фізіологічно незрілих дітей і підлітків в сексуальні дії, що порушують суспільні табу родинних ролей, які вони ще не можуть повністю зрозуміти, і на які не в змозі дати осмисленої згоди” [22, с. 50].

За видами насильства, які було вище зазначені, можна виділити причини сімейного насильства над дітьми. За результатами досліджень Д.Джиллігена, спершу причиною насильства над дитиною вважали психопатологію батьків, потім увагу було перенесено на соціальний контекст, з чого й дійшли висновку: фактори ризику приховані в соціальній ізольованості та системі цінностей батьків, яке й зумовлює насильницьке ставлення до дитини [26, c. 234].

На сьогодні існує два підходи, які пояснюють причини насильства й жорстокості в сім'ї: соціологічний і психологічний. Соціологічний підхід розглядає жорстокість у сім’ї, як прийняту соціокультурну зумовленість вирішення конфлікту шляхом насильства в соціальній групі. Причинами постають стереотипи сімейних відносин, виховання з дитинства, низьке соціальне й матеріальне положення сім’ї, постійні сварки й проблеми в сім’ї, які, у свою чергу, призводять до стресів, а останні – до жорстокої поведінки зі своїми співмешканцями.

Психологічний підхід пояснюється наявністю психологічних захворювань у членів родини, характерами особистостей, поведінкою дитини або

батьків, негативним особистісним досвідом батьків, який вони пережили в дитинстві, а також зловживання алкоголем і наркотиками [5, с. 58 – 68]

20

Причини насильства дітей у сім'ї розглядають у чотирьох контекстах:          соціокультурний, сімейний, індивідуальний і кризовий. Під соціокультурним контекстом розуміють аналіз класової структури суспільства й економічного

стану окремих класів (робота /безробіття; добробут/ситуація бідності; умови проживання). Крім того, тут треба враховувати в чому специфічні для кожного суспільства установки й ставлення до насильства, зокрема до

насильства дітей у сім'ї, відносини між поколіннями й статями, ролями батьків і дітей, формальні і неформальні соціальні мережі тощо.

Оскільки, у культурі існує взаємозв’язок між насильницькими формами поведінки й уявленнями про мужність, які формують у “сильної статі” установку на панування над іншими людьми (над жінкою й дітьми). Здійснення такого прагнення за допомогою насильства визнають здебільшого як “легітимне”. Така ситуація може бути причиною ескалації (переходу з одного покоління в інше) жорстокої поведінки з дітьми в сім’ї з боку чоловіків. Друга причина – поширення в культурі уявлень про методи виховання. До сьогодні фізичні покарання розглядають як гарний спосіб педагогічного впливу на “неслухняну дитину”.

Сімейний контекст включає аналіз змін структури сім’ї (зниження народжуваності, плюралізм форм шлюбу й сім’ї, частоту розлучень і розриву стосунків), специфічну структуру відносин і їх динаміку (велика кількість конфліктів між поколіннями, неадекватний розподіл влади, двозначні взаємостосунки, конфлікти й недомовленості між подружжям, рольові зміни в стосунках між батьками й дітьми), а також фрагментарність сімейних відносин і часті нововведення і зміни. Жорстоке ставлення до дітей у сім’ї в цьому контексті детермінується стресами батьків, сварками між подружжям, роздратованістю й нервозністю батька та матері. Найголовніше, що при цьому дитина переймає модель вирішення конфліктів і засвоює приклади поведінки в складній ситуації.

 

21

Індивідуальний контекст розглядається і з боку батьків, і з боку дітей. Індивідуальний контекст батьків спирається на пропоноване розуміння сили й слабкості. Він включає уявлення батьків про здоровий спосіб життя, специфічні погляди на особистий досвід дитинства, рівень самооцінки й

самоконтролю, уявлення про виховання й виховні методи, ступінь пристосування до фрустрації і здатність боротися зі стресами.

При розгляді індивідуального контексту дітей слід враховувати, що діти - не тільки об'єкти впливу інших, але й самі - дійові особи, вони не просто реагують на все, що відбувається навколо них, але й самі створюють ситуацію і певною мірою управляють діями своїх батьків. Не слід забувати про те, що діти не мають достатньо повноважень і знань, які б дозволяли повністю контролювати ситуацію. З цієї позиції жорстоке ставлення з  дітьми - це, як правило, вияв влади батьків (і в цілому дорослого світу).

Кризовий контекст має передбачати вивчення дефіциту засобів і можливостей для встановлення й підтримки безконфліктної ситуації в сім'ї, навантажень, викликаних соціальними змінами, і зниження опірності батьків у кризових ситуаціях, компетентності дорослих людей вирішувати конфлікти й змінювати свої уявлення про дітей у процесі їх подорослішання тощо. [5, c. 58 – 68].

 Отже, насьогоднішній день розрізняють причини та  чотири види насильства в сім’ї: фізичне, психологічне, економічне, сексуальне. Найбільш гостро постає проблема насильства в сім’ї над дітьми. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю цієї категорії. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним становищем по відношенню до дорослих.

Підсумовуючи матеріал першого розділу варто зазначити, що було проаналізовано понятійно–категоріальний апарат проблематики, який висвітлений на належному рівні. Також було розкрито історичні аспекти

 

22

виникнення насильства над дітьми в   сімя’х. Можна зазначити, що у процесі історичного становлення насильство в сім’ї сягає давнини.

Серед основних видів насильства на дітьми в сім’ї виділяють фізичне, психологічне, економічне, сексуальне.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

23

РОЗДІЛ 2

 

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО – ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ ВІД НАСИЛЬСТВА У СІМ’Ї

 

  2.1. Методи роботи з попередження насильства у сім’ї

 

Ефективність системи профілактики правопорушень в значній мірі залежить від дієвості форм та методів, які застосовуються. Перед тим як перейти до методів, необхідно з'ясувати саме поняття "метод".

Методи адміністративної діяльності в сфері профілактики правопорушень, так само як і її форми, досить різноманітні. У загальноприйнятому розумінні термін "метод" означає спосіб чи прийом здійснення чого-небудь. Виходячи з цього, під методами будь-якої діяльності слід розуміти способи, прийоми, засоби, які використовуються для досягнення поставленої мети і становлять зміст цієї діяльності [16, с. 180]. Отже, методами є передбачені адміністративно-правовими нормами різноманітні засоби, прийоми і способи, за допомогою яких здійснюється вплив на суспільні відносини з метою реалізації своїх правоохоронних завдань та функцій [17, с. 30].

Тому, основні методи соціальної роботи, це: вправи, вимоги, інформування, переконання, роз’яснення, драматизація, переклад, розв’язування ситуації. Для реалізації цих методів використовують тренінги, цикли знань, вуличну соціальну роботу, соціологічні дослідження, батьківські лекторії, школи молодого подружжя. Але міжнародна спільнота усвідомлює всю гостроту та важливість проблеми насильства в сім’ї та намагається виробити єдину систему попередження насильства над дітьми та захисту його жертв. Однією з найважливіших складових цієї системи є відповідне правове забезпечення.

24

На сьогодні українське суспільство визнає існування проблеми насильства в сім’ї та жорстокого поводження з дітьми, а також необхідність

здійснення комплексу систематизованих, послідовних кроків щодо удосконалення системи попередження та подолання цих явищ. Прийнято ряд законодавчих актів, спрямованих на попередження насильства у сім’ї та над дітьми, в яких визначено, що основою діяльності має стати міжвідомча взаємодія, тобто спільна діяльність різних фахівців - держ-службовців, соціальних працівників, правоохоронців, освітян, медиків. Але фахівці не завжди готові до виконання функцій, які покладає на них держава, часто – через нестачу спеціалізованої підготовки, яка допомогла б виявляти насильство на ранніх стадіях, вчасно ідентифікувати тих, хто від нього страждає, надавати якісну допомогу сім’ям та окремим їхнім членам, у першу чергу - дітям.

Зокрема, визначено необхідність внести до навчальних програм у закладах базової середньої та вищої медичної освіти, післядипломної освіти курси з питань попередження насильства в сім’ї та допомоги його жертвам для медичних працівників усіх спеціальностей. Адже саме лікар часто може стати першим, до кого звернеться жертва насильства, саме лікарі стикаються з наслідками насильницьких дій та легко можуть їх ідентифікувати, допомогти жертві порадою, скерувати для отримання професійної соціальної та юридичної допомоги до інших структур.