Роль Герберта Спенсера у розвитку соціологічної науки

     Простий перенос ідей Спенсера для пояснення всього сучасного соціуму звичайно неможливий. Це всього лише один з мов, один з рівнів розгляду, і на своєму рівні - це дуже сильна мова в чому заслуга Спенсера як філософа. Сила у філософії - дуже гарне знання своїх границь. Однак, можливе пояснення деяких макросів економічної системи. Хто знає, може наш всесвіт відкритий стосовно привнесеного в неї ззовні змісту, тоді створення такої метамови нерозв'язне завдання, всесвіт знань може виявитися критичної до такої постановки питання в рамках позитивізму[3, c. 38-41]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Герберт Спенсер як фундатор еволюціонізмута  його основні погляди

     Еволюціонізм - один із провідних напрямків досліджень суспільних процесів, роль якого значно зросла в Європі після оприлюднення вчення Ч. Дарвіна про антропосоціогенез.

     Ідея  суспільного прогресу як поступового  розвитку була базовою у творчості  англійського мислителя Герберта Спенсера (1820-1903 pp.), який, на думку вчених, на сім  років раніше за Ч. Дарвіна висунув  ідею еволюції.

     Великий науковий доробок залишив по собі Г. Спенсер. Найбільш значні його твори: "Основні начала", "Основи біології", "Основи психології", "Основи соціології", "Основи етики". Він - визнаний у  світі теоретик органіцшму й еволюціонізму  як напрямків у соціології та один із фундаторів структурно-функціонального підходу до аналізу суспільних явищ.

     Як  засновник органіцизму, вчений вдався до аналогій між біологічним організмом і суспільством, підкреслюючи, що суспільство, як і біологічний організм, із часом кількісно збільшується в об'ємі, ускладнюється його структура, посилюється залежність його складових частин між собою. Водночас суспільство, втрачаючи деякі свої одиниці, продовжує існувати як цілісність, постійно самовідтворюючись. За таких умов роль комунікаційної системи відіграє мова, що внутрішньо пов'язує окремі складові суспільства в єдине ціле та виконує такі ж функції, як і шкіра в біологічному організмі. Оскільки шлях науки йде в напрямку від відомого до невідомого, то можна пояснити появу органістичної концепції.

     Так, саме в біології на той час було досягнуто значних успіхів, а  суспільство розглядалося тільки як потенційний предмет для вивчення й тому дослідники при поясненні  складних суспільних явищ вдавалися  до аналогії з організмом.

     Як  теоретик еволюціонізму, Г. Спенсер обстоює принцип вільного розвитку суспільства від втручання урядів і реформаторів. В основу своєї філософії мислитель поклав модні на той час дарвінівські та мальтузіанські ідеї про природний добір і боротьбу за існування. За Г. Спенсером, виживати мають ті, хто є найбільш пристосованим, а суспільство через природній добір здатне відкинути нездорових, нерозумних, повільних, нерішучих. Втручання ж держави, на думку вченого, тільки посилить деструктивні процеси, сприятиме виживанню непристосованих, що врешті-решт призведе до занепаду суспільства.

     Учений  Г. Спенсер - ідеологічний ворог соціалізму, оскільки соціалізм, на його думку, передбачає невіддільність від рабства. Його політико-ідеологічні  погляди можна розцінити як ліберальні, що відповідало англійській національній традиції.

     Обстоюючи принцип структурно-функціонального  аналізу, Г. Спенсер створив власне вчення про державу. Він розглядав  державу як складноструктуроване явище, окремі одиниці якого мають власні функції. У дусі ліберальних поглядів він вважав, що держава як соціальна інституція повинна слугувати індивідам, а не навпаки.

     Предметом дослідження Г. Спенсера стало вивчення таких соціальних інститутів, як сім'я, політика, економіка та релігія. Досліджуючи  соціальні інститути суспільства, їхні функції й роль у суспільстві, він розуміє власне суспільство як цілісну структуровану систему, що підпорядкована об'єктивним законам еволюційного розвитку. Не втратили своєї актуальності дотепер його міркування та висновки про рівновагу, гармонію, стабільність у суспільстві, а також зворотні суспільні процеси: розпад суспільства, регрес, дисгармонію, деструкцію тощо[4, c. 173-176].

     У поглядах Спенсера з'єдналися еволюціонізм, принцип laіssez faіre і концепція філософії  як узагальнення всіх наук, а також інші ідейні плини його часу. Відсутність систематичного утворення й небажання вивчати праці попередників привели до того, що Спенсер черпав знання з тих джерел, з якими йому трапилося познайомитися.

     Ключем  до його системи об'єднаної науки є робота "Основні початки" (Fіrst Prіncіples, 1862), у перших розділах якої затверджується, що ми нічого не можемо знати про останню реальність. Це "непізнаване" виходить за межі наукового дослідження, а релігія просто користується метафорою, щоб хоч якось його представити й мати можливість поклонятися цієї "речі в собі". У другій частині праці викладається космічна теорія еволюції (теорія прогресу), що Спенсер уважає універсальним принципом, що лежить в основі всіх областей знання і їх підсумовуючої. В 1852, за сім років до публікації "Походження видів" Ч. Дарвіна, Спенсер написав статтю "Гіпотеза розвитку" (The Development Hypothesіs), у якій викладалася ідея еволюції, багато в чому следовавшая теорії Ламарка й К. Бера. Згодом Спенсер визнав природний добір як один з факторів еволюції (він автор терміна "виживання найбільш пристосованих"). Відправляючись від фундаментальних законів фізики й ідеї зміни, Спенсер приходить до розуміння еволюції як "інтеграції матерії, супроводжуваної розсіюванням руху, що переводить матерію з невизначеної, нескладної однорідності в певну, зв'язну різнорідність, і виробляючої паралельно тому перетворення що зберігається матерією руху". Всі речі мають загальне походження, але через спадкування рис, придбаних у процесі адаптації до навколишнього середовища, відбувається їхня диференціація; коли процес пристосування закінчується, виникає зв'язний, упорядкований Всесвіт. В остаточному підсумку всяка річ досягає стани повної адаптованості до свого оточення, однак такий стан хитливо. Тому останній щабель в еволюції - не що інше, як перший щабель у процесі "розсіювання", за яким, після завершення циклу, знову треба еволюція.

     В 1858 Спенсер склав план твору, що став головною працею його життя, "Системи  синтетичної філософії" (A System of Synthetіc Phіlosophy), що повинне було включати 10 томів. Головні принципи "синтетичної філософії" Спенсера були сформульовані на найпершому етапі реалізації його програми, в Основних початках. В інших томах давалася інтерпретація у світлі цих ідей різних часток наук.

     Найбільшу наукову цінність представляють  його дослідження із соціології, у  тому числі два інших його трактати: "Соціальна статика" (Socіal Statіcs, 1851) і "Соціологічні дослідження" (The Study of Socіology, 1872) і вісім томів, що містять систематизовані соціологічні дані, "Описова соціологія" (Descrіptіve Socіology, 1873-1881). Спенсер - засновник "органічної школи" у соціології. Суспільство, з його погляду , - це організм, що еволюціонує, подібний до живого організму, розглянутому біологічною наукою. Суспільства можуть організовувати й контролювати свої власні процеси адаптації, і тоді вони розвиваються в напрямку мілітаристських режимів; вони також можуть дозволити вільну й пластичну адаптацію й тоді перетворюються в промислово розвинені держави.

     Однак невблаганний хід еволюції робить адаптацію "не випадковістю, але необхідністю". Наслідком концепції про космічну силу еволюції Спенсер уважав соціальну  філософію laіssez- faіre. Покладений в основі цієї філософії принцип індивідуалізму ясно викладений в "Принципах етики":

     "Кожна  людина вільна робити те, що  бажає, якщо не порушує при  цьому рівну волю будь-якої  іншої людини".

     Соціальна еволюція є процесом зростаючої "индивидуации". В "Автобіографії" (Autobіography, 2 vol., 1904) з'являється ультраіндивідуаліст по характері й походженню, людина, що відрізняється надзвичайною самодисципліною й працьовитістю, однак майже позбавлений почуття гумору й романтичних устремлінь. Помер Спенсер у Брайтоні 8 грудня 1903.

     Виступав  проти революцій і різко негативно ставився до соціалістичних ідей. Уважав, що людське суспільство, як і органічний мир, розвивається поступово, еволюційно. З відкритим супротивником утворення для незаможних верств населення, уважав демократизацію утворення шкідливої[7, c. 458-461]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Предмет і методологія  соціологічного пізнання

      Органіцизм  і функціоналізм, систематизація "соціальних фактів" та інші характерні риси соціології Г. Спенсера, запозичені з природничих  дисциплін, не заступають, проте, положень його теорії, присвячених специфіці соціального пізнання. Тут Г. Спенсер багато в чому був піонером. Він обстоював наукову слушність соціології, яка тільки починала набувати ознак наукової дисципліни. Британський учений доклав чимало зусиль, аби довести, що узагальнення і пояснення, розкриття причинної зумовленості інваріантів соціального світу, що вивчаються, мають таку саму закономірну форму, як і в "точних науках". Складність соціальної реальності аж ніяк не заперечує можливостей віднайти фундаментальні закони в соціальних процесах, а оскільки такі закони виявляються і є розуміння їх, то, робить висновок Спенсер, стає можливою наука. Ґрунтовні порівняльні екскурси до історії біології, психології та інших наук надають його аргументації досить переконливої форми.

      Предмет соціології, за Г. Спенсером, — це стадії зростання, диференціації та інтеграції суспільства, функціонування його частин та інституцій, творення соціальних агрегацій, систематизований опис сфер людських стосунків. Він був одним із перших, хто звернув увагу на роль конфліктів у процесі еволюційного розвитку людського суспільства.

      Всупереч  ярликам "простолінійного позитивіста" Спенсер застерігає щодо небезпеки  короткозорості надмірного каузального  моделювання, підкреслює значення абстрактного теоретизування. Його не без підстав вважають автором "перших правил соціологічного методу", що відіграли важливу роль у формуванні принципів соціологічного пізнання.

      Спенсер першим обґрунтував функціональний аналіз, теорію еволюційного розвитку суспільства, історично узагальнив системний підхід до соціальних процесів. Значним є його внесок в аналіз соціальних інституцій, методологію соціальних досліджень, а також у багатьох інших доробках соціологічного теоретизування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

     У теоретичному відношенні заслугою Спенсера була спроба сформулювати структурно-функціональний підхід до суспільства. Своєю концепцією структурної диференціації, розумінням суспільства як саморегульованої системи, аналізом взаємозв'язку соціальних функцій зі структурою суспільства Спенсер передбачив багато положень структурного функціоналізму в соціології та етнології. Він першим у соціології почав систематично використовувати поняття «система», «функція», «структура», «інститут». Мислителів другої половини XIX ст. приваблювала у Спенсері впевненість в нездоланності соціальної еволюції, визнання закономірності всього існуючого, точність висновків.

     Англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер (1820—1903 pp.) вважається засновником соціального  дарвінізму. Він використав дарвінізм для того, щоб довести перевагу одних соціальних груп над іншими. Таким чином, Г. Спенсер виправдовував війни, політику колоніалізму й будь-які дії, спрямовані на конкуренцію чи конфлікт.

     Герберт Спенсер – продовжувач справи Конта. Центральним поняттям висуває поняття еволюції. Еволюція – інтеграція матерій, переводить матерію з невизначеної незв’язаної однорідності у визначену зв’язану. Проходить скрізь однаково, але має три етапи: 1)неорганічний; 2)органічний; 3)надорганічний. Це цикл. Два типи еволюції – проста і складна. Проста – кількісна інтеграція елементів, а за складної відбуваються певні перетворення. Порівнює суспільство з організмом.

     Одна  з основних робіт його називається  “Суспільство є організмом”. Аналогії та відмінності: 1)Як і біологічний організм, суспільство росте, збільшується в об’ємі, з маленьких держав виростають великі імперії; 2)По мірі росту суспільства його структура ускладнюється, так само й структура організму; 3)по мірі росту суспільства відбувається диференціація його структур та функцій. Відмінності між Контом та Спенсером у розумінні соціології та питання: що було перше – індивід чи соціум?

     У Конта першим був соціум, а вторинним  – індивід, у Спенсера ж навпаки, з індивідів утворюється ціле.

     Спенсеріанство  є філософський позитивізм, що описує еволюцію як зростання складності й настання рівноваги як вищий стан. По Спенсеру, життя є безперервний процес переходу від однорідного стану до гетерогенного й від гетерогенного до однорідного. Життя є безперервне пристосування внутрішніх співвідношень до зовнішнього.

     Спенсер стверджував універсальність законів  еволюції, які були застосовні не тільки до форм, але й до розумів, що коштують за формами.

     У кожному прояві буття він розпізнавав  фундаментальні тенденції розгортання  від простого до складного, затверджуючи при цьому, що після досягнення крапки рівноваги завжди треба процес розпаду. Однак, згідно Спенсеру, розпад піде тільки в тому випадку, якщо за ним може піти знову інтеграція на більше високому рівні буття. 
 
 
 

Список використаної літератури 

   1. Данилюк І. Історія психології (остання чверть ХІХ-перша половина ХХ ст.):Підручник для студ. вузів/ Іван Данилюк,. - К.: Либідь, 2002. - 148 с.