Роберт Мертон про витоки девіантної поведінки та її врахування в соціально - політичному управлінні

Способи iндивiдуальної адаптацiї стосуються не особистостi, а ролевої поведiнки. Таж сама особа – в залежностi вiд ситуацiї – може вдаватися до того чи iншого шляху реагування.

Концепцiя Мертона має важливе значення перш за все тому, що вона розглядає конформiзм та девiацiю в одному контекстi, в однiй системi спiввiднесення, а не як непов'язані категорiї.

Бiльш того, Мертон виходить з того, що в американському суспiльствi iснує консенсус. щодо цiнностей та цiлей. Але критики зауважують, що американське суспiльство є плюралiстичним з досить великою кiлькiстю рiзних субкультур.

Є значна кiлькiсть прикладiв iснування мов би «вiдхильної» поведiнки, що можуть бути поясненi через непридатнiсть застосування до них тих самих норм, якi спрямовують поведiнку бiльшостi населення США (наприклад, деякi норми iндiанцiв стосовно шлюбу).

Девіантна поведінка є  складовою людської життєдіяльності  в цілому, її об'єктивних факторів (середовище — потреби) та суб'єктивних факторів (усвідомлення об'єктивних потреб у  вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових установок та реалізації їх у вчинках, поведінці, діяльності).

Отже, поведінці як кінцевому  елементові у ланцюгу зазначених факторів людської діяльності передують  інші — середовище, потреби, інтереси, цінності, мотиви, цілі. Звідси висновок: шляхи удосконалення поведінки  людини означають невпинне поліпшення навколишнього природного (екологічного) та соціального (економічного, політичного, культурного) середовищ, задоволення  життєвих потреб кожної людини, що детермінують збіг її особистісних інтересів, цінностей, мотивів і цілей із загально прийнятими, суспільне значущими.[8]

Такий загальнометодологічний висновок конкретизується різноплановими науковими дослідженнями, важливе  місце серед яких посідають соціологічні, що взаємопов'язані з усіма іншими, насамперед з тими, що стосуються правової системи.

Подолання девіантної поведінки є одним із головних завдань сучасного суспільства. Вважається, що запобігання девіації складається з тріади: 1) профілактики; 2) власне запобігання; 3) запобіжних заходів. На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийняття), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання.

Профілактика правопорушень має такі основні цілі: 1) обмеження впливу негативних факторів; 2) вплив на причини злочинних проявів; 3) вплив на мікросередовище; 4) вплив на особистість, здатну на злочин.

Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопорушників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення правопорушників до суспільно корисних занять. Переконання поєднується з примусом. Крім кримінального покарання застосовуються різні адміністративні засоби впливу.

Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, ознак злочинності та особистості злочинця. Злочинність — динамічне соціально – правове явище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві на даному етапі і характеризуються певними кількісними та якісними показниками (стан, рівень, динаміка, структура, характер). Йдеться про зареєстровану і приховувану (латентну), не зареєстровану, злочинність, про її детермінанти — об'єктивні й суб'єктивні, головні й другорядні.[6]

Розробляючи шляхи подолання  девіантної поведінки, треба виходити і з того, що безпосередньою психологічною  причиною окремого злочину є намагання  індивіда задовольнити свою потребу  всупереч і на шкоду суспільним інтересам. За соціальним змістом потреби поділяються  на життєво необхідні (їжа, одяг, житло  та ін.); нормальні, що соціальне схвалюються; деформовані; спотворені. Після середовища потреби є другим важливим об'єктивним фактором людської життєдіяльності, поведінки, включаючи її відхилення.

Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію, деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне  задоволення. Це стосується як окремого індивіда, так і певних груп індивідів. Звідси – групова, організована злочинність, учасники якої спілкуються в умовах кримінологічної ситуації.

Структура особистості злочинця включає: 1) соціальне – демографічні ознаки; 2) кримінально – правові ознаки; 3) соціальні прояви у різних сферах життя; 4) моральні властивості; 5) психологічні особливості. Ці риси мають соціальне негативну спрямованість: спотворені потреби, які багато в чому залежать від несприятливого середовища, усвідомлюються злочинцем у власних інтересах, орієнтаціях, мотивах і цілях, які суперечать загальноприйнятим,

Антисуспільна спрямованість суб'єктів девіантної поведінки характеризується негативно – зневажливим ставленням до людини, її цінностей; корисливими, егоїстичними намірами; нехтуванням соціальних норм; легковажно – безвідповідальним ставленням до свого місця в суспільстві. [7]

Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті, повинні визначатися з  урахуванням названих специфічних  рис особистості злочинця, впливаючи  на середовище (обставини, ситуацію), формування здорових потреб, насамперед потреб у  самовдосконаленні, на процес усвідомлення цих потреб та їх активного задоволення  через творчість. Деформація особистості починається саме з втрати життєвої мети як цільової установки творення самого себе і обставин свого життя. Ця внутрішня робота особистості потребує великого напруження і зусиль, але тільки таким шляхом людина може подолати свої негативні риси, розвинути свій потенціал. Суспільство зацікавлене у такому самовдосконаленні кожного члена суспільства і покликане всіляко допомагати розвиткові особистості.

Висновки

Роберт Мертон вважає, що соціальна аномія пов'язана із соціальною структурою суспільства, насамперед з соціальними групами, виділеними з морально – психологічними ознаками, по їхньому відношенню до цілей і засобів, тому що у стабільному суспільстві цілі і засоби перебувають в умовній рівновазі. Якщо порушена рівновага цілей і засобів у діях соціальних груп, то в суспільстві виникає дисбаланс, що веде до соціальної напруженості і конфліктів.

Р. Мертон торкаючись способів впливу соціальної структури на вибір індивідом тієї чи іншої поведінки, зауважував, що люди можуть переходити від однієї альтернативи до іншої у міру того, як вони втягуються в різні види соціальної діяльності. Ці категорії відносяться до рольової поведінки в специфічних ситуаціях, а не до особистості в цілому. Вони є різновидами більш – менш терплячого реагування, а не формами організації особистості.

Нині більшість дослідників свідчить про взаємозумовленість девіантних вчинків і деструктивних соціально – політичних процесів, які відбуваються у суспільстві. У цьому часто вказується те що, зростання тих чи інших порушень є наслідком втрат і помилок у виконанні соціально – економічних реформ, а в числі причин особливу увагу відводять зниженню життєвого рівеня громадян, порушенню сформованого балансу сил між інститутами виховання, криза традиційної системи ценностей.

Неправильна поведінка закріплюється за допомогою кількох механізмів, основні з них – реакції наслідування і протесту – це нормальні людські реакції. Потрібно чітко визначити і реалізувати шляхи подолання девіантної поведінки стосовно середовища – потреб, їх усвідомлення й діяльного задоволення задля утвердження законності та правопорядку.

Отже, девіація, як не прикро, перебуває в постійному процесі розвитку, а тому всі зусилля сучасного суспільства спрямовані на те, щоб знайти найефективніші шляхом подолання цього явища.

Список  використаної літератури

1. Девиация и социальный контроль. – Режим доступу: http://scepsis.ru/library/id_589.html
2. Исследование Р. Мертоном девиантного повидения и способов адаптации. – Режим доступу: http://www.socio.rin.ru/cgi-bin/article.pl?id=1291
3. История Социологии. – Зборовский Г. Е. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/17310524/sotsiologiya/issledovanie_deviantnogo_povedeniya_sposobov_adaptatsii#461
4. Р. Мертон. – Социальная структура и аномия. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/Article/mert_soc.php
5. Особа в системі культурно – цінісних орієнтацій розвитку. – Режим доступу: http://www.vuzlib.net/sots_rozv/23.htm
6. Профілактика девіантної поведінки. – Режим доступу: http://studentu5.com/index.php?work=428&page=4
7. Сучасні соціальні технології та практика соціально – політичного управління. – Режим доступу: http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=188&Itemid=341
8. Психологічні умови попередження девіантної поведінки. – Режим доступу: http://ua.textreferat.com/referat-11000.html
9. Теория социальной аномии Роберта Мертона. – Режим доступу: http://otherreferats.allbest.ru/sociology/00097702_0.html
10. Шульга М.А.Соціально – політичне управління. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 248с.