Революціонстська теорія Г.Спенсера

 

 

Чорноморський державний університет

 ім. П.Могили   

Факультет соціології

 

Реферат  на тему:

 

"Революціонстська  теорія Г.Спенсера"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 117 групи Гергель Марина М.

Перевірила: 

Чорна В.О

 

 

 

Миколаїв – 2013

 

 

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У моєму рефераті йдеться про революціоністську теорію Спенсера.Я думаю,що ця тема є досить цікавою,оскільки Герберт Спенсер зробив великий внесок в історію розвитку соціології.Спираючись на значний масив знань,він розширив перелік наук, які  хотів охопити в своєму філософському синтезі. Він поділив усі науки на три групи:

• Абстрактні науки (напр. логіка, математика).
• Абстрактно-конкретні науки (напр. — механіка, фізика, хімія).
• Конкретні науки (напр. астрономія, біологія, соціологія)

Герберт Спенсер визначає філологію  як найзагальніше знання, оскільки її узагальнення «охоплюють і об'єднують найширші узагальнення науки.

Герберта Спенсера вважають засновником органічної школи в соціології. У фундаментальній праці "Основи соціології" (1877) Спенсер проводив аналогії між біологічною і соціальною еволюцією, між живим організмом і суспільством,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Біографія Герберта Спенсера

 

Ім’я британського вченого заслуговує на згадку як фундатора серед основоположників соціології.Він справив величезний вплив на соціальні науки свого часу,визначив напрям розвитку соціологічної теорії,окреслив предметне поле дисципліни,основні методологічні принципи .Г.Спенсет народився у Середній Англії у багатодітній родині ,він був старшим і єдиним з дев’яти дітей,що залишилися жити.Батько вчителював,відрізнявся індивідуалістичною вдачею,критикою офіційного кліру.сектанством,виявляв інтерес до наук і політики,що й передав своєму синові.Хвороблива дитина Герберт навчався дома з батьками ,згодом з дядьком,у якого також почерпнув дещицю філософського радикалізму й релігіцного протестантизму.Майбутній учений одержав пристойні знання у галузі природничих наук,хоч і не здобув формальної освіти.Навчання в університеті мало приваблювало його і він пішов служити на залізницю,де завдяки математичним і фізичним знанням посів інженерну посаду.

Молодий Г.Спенсер багато співробітничав з популярними журналами «Нонконформіст», «Економіст»,де віідстоював вільні підприємницькі іднї,захищав індивідуальне самовиявлення особи від обмежуючого контролю з боку держави тощо.Серії його статей згодом склалися у багатотомні праці.Діставши у спадщину від дядька певні кошти,він покинув редакторську працю і до кінця свого життя залишався нкзалежним дослідником,не пов’язаним з будь-якою установою.

В особистому житті Г.Спенсер також не пов’язав себе ні з ким,мешкав одинаком,скромно і економно.Багато хто мав його за чудакуватого самітника загадкову особу.Філософ страждав на нервові розлади,депресії,боровся з ними з  допомогою опіуму,що не сприяло працездатності мислителя;тим більш вражаючою є плідність дослідника –тисячі сторінок з’явилися з-під його пера.

Розмаїття інтересів і обмеженість традиціями академічної науки сприяли привабливості публікацій Г.Спенсера.Останні були надзвичайно популярні.Понад 100 тис. Примірників його книг,які розійшлися на рубежі століть-величезна цифра як на ті часи.1845 р. Г.Спенсер видає «Принципи психології»,а 1862 р. «Початкові принципи»-першу книгу «Синтетичної філології»,де ставилося за мету поеднати всі науки на грунті спільних принципів.Згодом надійшли «Принципи біології» і лише 1873 р. –перша соціалогічна праця «Вивчення соціології»,а 1874 р.- перший том «Принципів соціології».Список видань цим не завершується,включаючи п’ятнадцятитомну «Описову соціологію»,де характеризувалися різні типи суспільства.

Незважаючи на всесвітню відомість на схилі життя,юританський теоретик не посів належного пісця у науковому світі.Свій шлях він завершив у розладі з духом ХХ ст.,що наближалося.Будучи радикалом і прогресистом у молодості ,на старості Г.Спенсер став символом консерватизму;популярний наприкінці  ХIХ ст., він став не цікавим для соціологів після смерті.Багато в чому соціолог став жертвою наступних вульгаризацій та упереджених оцінок своїх опонентів,гострої критики,хоч деякі його праці й давали для цього чимало підстав.

Життєвий шлях та доля вчення Г.Спенсера можуть бути прикладом парадоксів розвитку наукових знань та умонастроїв часу.Видатний теоретик не досяг академічного статусу,не очолив школи,не мав учнів,не виступав публічно,майже не спілкувався з колегами,рідко читав їхні праці(й не посилався на них),тобто не мав характерних рис традиційного вченого.Британський теоретик був ерудитом у вік спеціалізації наукових досліджень,виступав і як біолог,і як соціолог,долаючи дисциплінарні межі.А головне:його погляди,які вважалися радикальними у другіц половині ХIХ ст.,опинилась в арсеналы консервативних кыл ХХ ст., Г.Спенсер був принциповим супротивником соіалістичного колективізму за часів розквіту цих ідей.

 

2. Соціологічна система Спенсера

 

За аналогією з біологічним організмом Спенсер розглядав суспільство як складний організм, вихідним елементом, якого виступає індивід. Правда співвідношення частини і цілого він трактував особливим чином. Індивід, хоча і виступає частиною цілого (суспільства), тим не менше це не звичайна частина органічного цілого, а така, яка характеризується багатьма ознаками цілого, але володіє відносною свободою у рамках цілісної структури громадської організації. Спенсер виділяв риси подібності біологічного і соціального організмів:

1. зростання, збільшення  в обсязі,

2. ускладнення структури,

3. диференціація функцій,

4. зростання взаємодії  структури і функцій,

можливість тимчасового існування частин при розладі

Аналогія з біологічним організмом позначилася і на трактуванні ідеї еволюції Спенсера. У теорії еволюції він виділив сторони:

інтеграція - перехід від простого до складного, об'єднання

індивідів у групи (органи за аналогією з біологічним організмом), кожен з яких виконує властиві їй функції. Товариство виникає як об'єднання індивідів у зв'язку зі зростанням чисельності або поступовим злиттям маленьких володінь у великі феодальні, з яких виростають провінції, королівства, імперії.

диференціація - перехід від однорідного до різнорідної, ускладнення будови. Первісне суспільство - просте і однорідне. Але згодом виникають нові соціальні функції, відбувається поділ праці, відбувається подальша різнорідність структури і функцій, що призводить до виникнення іншого більш складного типу суспільства.

зростання порядку - перехід від невизначеного до визначеного

Спенсер сформулював основні принципи функціонального підходу, які потім розвинув Парсонс. Ці принципи полягали в наступному:

1. Суспільство розглядається  як цілісна структура, єдиний  організм, що складається з безлічі частин: економічної, політичної, військової, релігійної і т.д.

2. Кожна частина може  існувати тільки в рамках цілісної  системи, де вона виконує певні  функції.

3. Функції частин завжди  означають задоволення будь-якої суспільної потреби. Всі разом функції спрямовані на підтримку стійкості суспільства і його відтворення.

4. Оскільки кожна з  частин виконує тільки їй властиву  функцію, у разі порушення діяльності  частин, що виконують певні функції, чим більше ці функції відрізняються, тим важче іншим частинам заповнити порушені функції.

функціонального підходу, які потім розвинув Парсонс. Ці принципи полягали в наступному:

1. Суспільство розглядається  як цілісна структура, єдиний  організм, що складається з безлічі частин: економічної, політичної, військової, релігійної і т.д.

2. Кожна частина може  існувати тільки в рамках цілісної  системи, де вона виконує певні  функції.

3. Функції частин завжди  означають задоволення будь-якої суспільної потреби. Всі разом функції спрямовані на підтримку стійкості суспільства і його відтворення.

4. Оскільки кожна з  частин виконує тільки їй властиву  функцію, у разі порушення діяльності  частин, що виконують певні функції, чим більше ці функції відрізняються, тим важче іншим частинам заповнити порушені функції.

Спенсер розумів, що еволюція всесвіту є необхідний процес. Початковий пункт еволюції - нестабільна гомогенність. «Во всех случаях мы наблюдаем прогрессивное движение к равновесному состоянию». Що стосується людини, «эволюция может закончиться только с установлением величайшего совершенства и полнейшего счастья».  Зрозуміло, рівновага може порушитися, але навіть умови хаосу і розпаду не можна вважати остаточними, тому що з них може початися новий процес еволюції. Отже, всесвіт прогресує, розвивається на краще. На цьому заснований оптимізм Спенсера: «Эволюция есть интеграция материи, сопровождаемой рассеянием движения; в ней материя переходит от неопределенной и несвязанной гомогенности к определенной и связанной гетерогенности, в то время как сохраненное движение претерпевает параллельную трансформацию». 
     Сформульований загальний закон еволюції Спенсер поширив на весь Всесвіт - неорганічну природу, органічну природу (біологія і психологія), надорганічну природу, тобто соціальне життя (соціологія).

Соціологічна система Спенсера (1820 — 1903) грунтується на трьох основних елементах: еволюційній теорії, органіцизмі та вченні про соціальні організації — інститути. 
Ідея еволюції Г. Спенсера спиралася на науковий природничий матеріал, свій еволюціонізм він поширював на всі без винятку явища природи та суспільства — космічні, хімічні, біологічні, соціальні. Спенсер вважав, що навіть такі феномени, як психологія і культура, — природні за своїм походженням і тому розвиваються за законами природи, а отже, й еволюції. 
Еволюція — це поступовий процес безперервної інтеграції матерії, що перетворює її з невизначеної і непов’язаної однорідності (маси елементів) у визначену різнорідність. Так, сонячна система виникає з розсіяної і безладної матерії та утворює взаємопов’язану компактну систему планет. Суспільство виникає як об’єднання людей у зв’язку зі зростанням їх чисельності чи поступовим злиттям маленьких володінь у провінції, королівства та імперії. 
Г. Спенсер категорично виступає проти соціальних революцій і навіть радикальних реформ, які неодмінно порушують і руйнують природній процес еволюційного розвитку, що призводить до занепаду суспільства, спричиняє конфлікти, безладдя та зубожіння. Учений розглядає соціальні революції як історичні патології і порівнює їх із тими наслідками для організму, які викликаються захворюванням шлунка. 
В аналізі суспільства та соціальних явищ спенсерівська соціологічна система спирається на принципи органіцизму, оскільки в ній соціальна система уподібнюється живому організмові. Г. Спенсер дає високу оцінку ідеям О. Конта про зв’язок соціології (соціальної фізики) з біологією і її залежність від останньої. Проте біологічний та соціальний організми, на його думку, мають істотні відмінності: у суспільства нема чітко окресленої форми, суспільство виступає несталою цілісністю, здатність відчувати й мислити притаманна всім складовим елементам суспільства, кожний індивід відносно автономний у системі цілісного суспільства на відміну від структурних елементів біологічного організму; в біологічному організмі складові елементи підпорядковані цілому й існують заради цього, у суспільства не індивиди існують заради суспільства, а суспільство — заради блага кожного окремого члена. 
Виходячи зі свого еволюційного вчення, зокрема “закону групування”, Г. Спенсер показує, що на фазі надорганічної еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані “соціальні органи”, які він назвав “соціальними інститутами”. Сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію — суспільство. 
В “Основах соціології” Спенсер виділяє й аналізує шість типів соціальних інститутів: домашні (сім’я, шлюб), обрядові чи церемоніальні, політичні, церковні (релігійні), професійні та промислові. Він розкриває, як історично завдяки розвитку соціальних інститутів у суспільстві відбулася еволюція стосунків між людьми (від первісної людини до сучасної) внаслідок еволюції знання, мови, моралі, мистецтва, зростання інтелектуального потенціалу суспільства тощо.

В основі соціологічних поглядів Г. Спенсера, лежали два вихідних положення, тісно пов’язаних з дарвінським вченням:

а) розуміння суспільства як соціального організму, подібного до біологічного організму, і організму, який підкоряється тим же законам організації, функціонування і розвитку;

б) вчення про загальну еволюцію, згідно з якою будь-яке явище неорганічного, органічного і надорганічного світу є «частиною загального процесу еволюції», оскільки існує тільки одна еволюція, що відбувається всюди однаково».

Органіцистичні, натуралістичні ідеї Г. Спєнсера невіддільні від його еволюціонізму в соціології. Сам предмет соціології уявлявся йому як вивчення «зростання, розвитку, будівлі і відправлення суспільного агрегату». Еволюція розглядалася ним як джерело будь-якого природного і суспільного явища. У її основі — прояв і взаємодія двох протилежних процесів: інтеграції (концентрації, об’єднання) і дезинтеграцї (диференціації, розсіювання), тому що еволюція — це «інтеграція речовини і розсіювання руху». Вона завжди спрямована на перехід від невизначеного і простого до визначеного і складного.

Таким чином, і соціальна еволюція виступає в Спенсера як автоматичний, нездоланний, в загальному і в цілому визначений процес чергування розвитку і розкладу певних суспільств. При цьому в ході еволюційних змін спершу відбувається перехід від розсіяного стану суспільства в концентрований, а потім — від однорідного стану до неоднорідного.

Згідно з цим Г. Спенсер класифікував суспільства за ступенем їх складності, а соціальний прогрес бачив у послідовному підйомі на усе більш ускладнені ступені організації суспільства, що відбивають все більш високі ступені їхньої внутрішньої згуртованості. Він поділяв у цьому зв’язку суспільства на:

•       прості,

•       складні,

•       подвійно і

•       потрійно складні.

Характеризуючи структуру суспільства, Г. Спенсер розрізняв, наприклад, три підсистеми — підтримуючу (економіка), розподільчу (розподіл праці) і регулюючу (держава), а також шість типів соціальних інститутів (родинні, освітні, політичні, церковні, професійні і промислові). 
Отже, він дав три характеристики еволюції: всюди у Всесвіті розвиток йде від розсіяного до згуртованого, інтегрованого, тобто характеризується концентрацією; від однорідного до різнорідного, тобто характеризується диференціацією; від невизначеного до визначеного, індивідуального. 
Це твердження продовжує ідею прогресу, яку розвивали видатні мислителі до Спенсера - Г. Лейбніц, Г. Гегель. Однак, на відміну від них, воно грунтується на даних наук - геології, ботаніки, фізіології, психології, естетики, моралі, лінгвістики, історії та ін.