Інституцiйнi засади реалiзацii валютноi полiтики

     2) Рівень підприємств,організацій  і банків,що володіють значними  обсягами ва-

лютних коштів,беруть активну участь у валютних відносинах та формують власну

валютну політику,виходячи з того,що їхня діяльність з огляду на значні масштаби

валютних  операцій здатна вплинути на внутрішній валютний ринок;

     3) Рівень національних держав,які через уряди та центральні банки відповідно до

стратегічній  цілей економічного розвитку країни розробляють валютну політику,що визначає особливості поведінки  усіх інших суб’єктів валютних відносин;

     4) Міждержавний рівень,на якому  валютна політика формується  на основі міжна-

родних угод у валютній сфері,покликаний координувати валютну політику окремих

країн,узгоджувати  їх між собою,визначати заходи для  запобігання або подолання

наслідків валютних криз.

     Таким чином,інституційні засади  реалізації валютної політики  відображають її

регулятивний  вплив на організацію валютних відносин на різних рівнях взаємодії.

Однак природно,що найбільш важливим є процес формування і реалізації валютної

політики  на національному рівні,що здійснюється державою в особі центрального

банку країни.

     Другою основною складовою інституційних  засад валютної політики є  її об’єкти.

Об’єкти валютної політики – це сфери суспільного виробництва,пов’язані з валют-

ними  відносинами,на які спрямовуються  зусилля державних органів регулювання 

для забезпечення умов нормального функціонування національної економіки.

     Основними об’єктами впливу валютної політики є:

• Валютний курс;
• Платіжний баланс;
• Грошовий обіг;
• Зовнішньоекономічна діяльність;
• Операції суб’єктів господарювання з іноземною валютою.

     Загалом об’єктом валютної політики можна вважати валютний оборот. Під валютним оборотом слід мати на увазі всі операції суб’єктів валютних відносин

із валютними  цінностями, що здійснюється всередині  країни і за кордоном.

Інституційні  засади реалізації валютної політики мають бути підпорядковані

певним  нормам і правилам, сукупність яких безпосередньо утворює те правове

поле, у  рамках якого власне і проводиться  валютна політика. Це означає, що юри-

дично інституційний механізм реалізації валютної політики має бути оформлений            у вигляді певного валютного законодавства.

     Валютне законодавство – це спеціалізована система нормативно-правових

актів, що регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями на те-

риторії країни і за її межами. Ця система охоплює не лише закони, а й усі інші

підзаконні  акти нормативного характеру (постанови  уряду, укази Президента,

інструкції  Національного банку та інших  уповноважених державних органів),

що регулюють  валютний оборот.

     Валютне законодавство передбачає  регламентацію діяльності суб’єктів  валют-

ної політики, а також визначає об’єкт впливу цієї політики відповідно до ступеня

втручання держави в економічні процеси. Чим  масштабніше таке втручання, тим

ширші сфери валютних відносин охоплює валютна політика, тобто вагомішими є

об’єкти регулювання. Валютне законодавство, таким чином, є невід’ємною скла-

довою інституційного механізму реалізації валютної політики, оскільки воно ут-

ворює те правове поле, у рамках якого лише і можлива діяльність уповноважених

державних органів зі здійснення тих чи інших  заходів валютної політики.

     Особливості різних етапів економічного розвитку країни визначають відмінно-

сті у рівні охоплення валютних відносин регулятивним впливом держави. Неста-

більні умови економічного розвитку, пов’язані з різними кризовими явищами, визначають потребу активнішої участі держави у подоланні негативних наслідків

ринкового механізму організації валютних відносин. Після стабілізації макроеко-

номічної ситуації, включаючи і валютну сферу, потреба в регулятивному впливі

може  зменшуватися, що визначає лібералізацію  механізму здійснення валютних операцій.

     Таким чином, зміст інституційного  механізму реалізації валютної  політики виз-

начається стратегічними завданнями розвитку. Жорстокі антикризові й стабіліза-

ційні заходи державної економічної політики та кола уповноважених органів, які

її реалізують. І навпаки, стратегія економічної  політики держави щодо лібераліза-

ції і налагодження ринкових, конкурентних механізмів взаємодії учасників валют-

них відносин передбачає процес звуження сфер впливу валютної політики у плані 

як суб’єктів, так і об’єктів. Що ж до безпосереднього  практичного наповнення заз-

наченого механізму, то воно визначається певними конкретними формами реаліза-

ції валютної політики, серед яких важливу роль відіграють валютне регулювання

і валютний контроль. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                ВИСНОВОК

   У сучасних умовах можливості регулятивного впливу держави на економіку на

можуть  замикатися лише на національному рівні, оскільки жодна національна

економіка не є закритою. Світ все більше глобалізується, а економіки різних країн

стають  усе більше взаємозалежними. За таких  обставин валютна політика як одна

з головних форм регулювання зовнішньоекономічних відносин набуває ключового

значення  у практичній реалізації державного впливу на перебіг усіх господарських

процесів  з метою реалізації стратегії  економічного розвитку і розбудови  ефективного ринкового механізму.

     Валютна політика – складне  економічне поняття. У вітчизняних  законодавчих та

Нормативних актах, зокрема законах України “Про Національний банк України”,

“Про банки та банківську діяльність”, Декреті Кабінету Міністрів України “Про сис-тему валютного контролю” та інших документах, не подається окреме визначення

“валютна політика”. В економічній і фінансовій літературі складно знайти два однакові визначення валютної політики.

     На мою думку, валютна політика  – це комплекс економічних,  організаційних,

правових, адміністративних та інших заходів, методів, форм, інструментів, які змі-

нюються державою у сфері валютно-фінансових і кредитних відносин відповідно до

поточних  та стратегічних цілей загальної  економічної політики країни. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                   ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 
 

1.Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: підручник. – К.: КНЕУ, 2003 р.

2.Опарін  В.М. Міжнародні фінанси: загальна теорія.-К.: КНЕУ,2008 р.

3.Шемет Т.С. Теорія і практика валютного курсу: навч. посіб. /За ред О.І. Рогача. – К.: Либідь, 2006 р.