Напрямки наукової діяльності Макса Вебера

2.5 Дослідження Вебером «світових релігій»

Одним із наймасштабнішим  дослідженням Вебера було дослідження  існуючих у світі релігій або, як він їх називав, «світових релігій». До нього  ніхто з учених не брався за таку масштабну працю. Вебер провів детальні дослідження індуїзму, буддизму, даосизму і раннього іудаїзму. Результати своїх досліджень виклав у  книзі "Протестантська етики та дух капіталізму", вперше опублікованої в 1904-1905.  У своїй роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» Вебер намагається пояснити генезис сучасного капіталізму, зв'язавши цю проблему з соціологією релігії, зокрема з протестантизмом. Він вбачає зв'язок між етичним кодексом протестантських віросповідань і духом капіталістичної економіки, заснованої на ідеалі підприємця-раціоналіста. Вебер продемонстрував той факт, що  на успіх окремих людей у підприємницькій діяльності великий вплив мають світоглядні ідеї, які вони поділяють. «Німецький соціолог прослідкував таку залежність на конфесійній приналежності німецьких підприємців. Реальне співвідношення між протестантами  та вихідцями з католицького середовища, котрі досягли успіху, було явно не на користь останніх. Цю тенденцію, яка є конкретним соціологічним фактом, автор простежує не лише в Німеччині, а й в Америці,Англії,Шотландії,Голандії.»

[management.com.ua/vision/vis016.html]

Розгляд впливу протестантизму на економічний розвиток Заходу – є лише частиною розпочатої спроби оцінити вплив релігії  на соціальне і економічне життя. Провівши аналіз східних релігій, автор  дійшов висновку, що саме вони є гальмуючим механізмом розвитку промислового капіталізму західного зразка. «Це сталося не тому, що інші цивілізації в порівнянні із західними є відсталими, просто їх цінності відрізняються від тих, що панують у Європі.»[ Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. М.: ИНИОН, 1976.] Автор наводить як приклад Китай , який тривалий час був наймогутнішою, найбільш розвиненою в культурному відношенні країною, але релігійні цінності, що в ньому панували послужили гальмом для економічного розвитку.

Отже, Вебер  довів, що саме раціональна релігійна система – кальвінізм , зіграла головну роль у підйомі капіталізму на Заході , а ірраціональні релігійні системи,  такі як конфуціанство, даосизм, індуїзм,  перешкоджали розвитку раціональних економічних систем.. Виховання людини в колі протестантів, прищеплення їй норм протестантської етики, що мають переважно аскетичний характер, зумовлює у подальшому у такої людини тенденції раціональної поведінки й успіхи в бізнесі. Норми протестантизму вимагають від віруючого пуританської, аскетичної поведінки, відмови від життєвих насолод, які можуть бути здобуті за гроші та стимулює вкладання грошей у виробництво, накопичення їх, що й призведе до багатства однієї людини, а згодом, - і до багатства всього суспільства.

2.6 Соціологія влади за Вебером, стратифікація суспільства і класи

Влада являє  собою одну з фундаментальних  засад у розвитку суспільства. Вона має правовий, економічний, духовно-ідеологічний характер: існує скрізь, де наявні будь-які стійкі об'єднання людей. До того ж влада тісно пов'язана з політичною сферою, виступає як засіб здійснення і як спосіб утвердження певної політики.

Проблема влади  завжди привертала увагу соціологів. Для творчості Вебера вона, безперечно, є ключовою. При аналізі  проблем  політичної влади автор безпосередньо спирається на його теорію соціальної дії. Свого роду атрибутом соціальної дії Вебер вважає «орієнтацію на іншого», яка передбачає взаємне очікування відповідної поведінки всіх сторін, що наявні у політичних відносинах.

Саме Вебер  створив концепцію легітимних типів панування, виокремивши серед них 3 типи:

• традиційний  тип – влада підкріплена й  обгрунтована посиланнями на раніше, до нас, заведений порядок, що пройшов  перевірку часом, а тому є авторитетним. Влада царів, наприклад, освячувалася успадкованою від предків вірою в Богом дане або здавна усталене право тієї чи іншої особи чинити владу, карати чи милувати. Давність роду, що іноді вів генеалогічне походження від міфологічних героїв, була безумовним доказом права на владу. Птолемей, колишній воєначальник Александра Македонського, захопив Єгипет силою і почав правити. Проте, за звичаєм влада не могла знаходитися в руках людини безрідної, інакше вона була б нелегітимною. Згідно з джерелами, Птолемей не знав навіть імені свого діда, проте йому склали генеалогію, де його прямим предком був названий Геракл.

• раціонально-легальний  тип (або раціонально-правовий)передбачає існування в суспільстві усіма  визнаних безперечних правил досягнення влади претендентами. Якщо правил, а  це переважно закони про вибори, дотримувалися, претендент в результаті виборів наділяється відповідними повноваженнями й отримує право віддавати розпорядження й вимагати підпорядкування. Людина має владу тому, що є обраною, і такий порядок визнається та дотримується усіма. В сучасних демократичних суспільствах склався саме такий тип легітимності.

• харизматичний  тип  це влада людини, послуги  якої для країни та її народу неоціненні, це влада героя, що зробив неможливе, змінив попередній економічний та соціальний устрій, очолив революцію або завдав поразки агресору. Джерелом влади у цьому разі є надзвичайні заслуги, які викликають довіру і подяку більшості до людини, що перебуває на вершині влади. Харизматичні лідери існували завжди, проте, мабуть, лише в новітні часи їхні претензії на владу були підтримані переважною більшістю населення і виправдані в їхніх очах.

За Вебером, перший тип легітимної влади найбільшою мірою відповідає сучасним суспільствам, оскільки вони організовані бюрократично, а це слово в німецького соціолога  не має негативного змісту. Суспільство бюрократично організоване тоді, коли організоване раціонально: визначені цілі та вибрані найефективніші засоби для досягнення їх, розраховані витрати, розподілені функціональні обов'язки, встановлена ієрархія влади, повноважень і відповідальності, визначені правила взаємодії частин соціального цілого, що функціонально та ієрархічно диференційовані.

Раціональна впорядкованість  суспільства виявляє себе і в  тому, що все помітнішу роль у  забезпеченні життєдіяльності соціума  відіграють різноманітні організації - економічні (підприємства та фірми), політичні (партії та рухи), суспільні, молодіжні, добродійні тощо. Організації також є бюрократичними, в них діють правила, норми, розпорядження, що регулюють усі взаємодії та підлягають заучуванню й виконанню; влада розподілена і закріплена так, що нижні ланки ієрархії підзвітні й підконтрольні вищим; управління організаціями здійснюється на підставі письмових документів  виконання керівних функцій в організації передбачає ґрунтовну спеціальну підготовку, потребує особливих здібностей та навичок і не може розглядатися в суспільстві як щось другорядне, претендуючи на частку поваги та визнання(престиж).

Взагалі Вебер  наполягав на тому, що бюрократизація (раціоналізація) суспільства є передумовою домінування раціонально обгрунтованого типу влади.

Веберовский підхід до теми стратифікації грунтується на аналізі ідей Маркса, які він розвинув і модифікував. Між цими двома теоріями існує дві найважливіших відмінності. По-перше, Вебер, погоджуючись з уявленнями Маркса про зв'язок класу з об'єктивними економічними умовами, вважає, що на формування класу  впливає набагато більша кількість чинників, ніж зміг помітити Маркс. Згідно з Вебером, поділ на класи визначається не тільки наявністю або відсутністю контролю над засобами виробництва, а й економічними відмінностями, не пов'язаними безпосередньо з власністю. До числа таких визначальних факторів у першу чергу відносяться майстерність і кваліфікація, що впливають на можливості даної людини виконувати ту чи іншу роботу. Люди, що належать до категорій професіоналів та управлінців, також працюють за наймом, але заробляють більше, умови праці в них краще, ніж у робітників. Кваліфікаційні посвідчення, вчені ступені, звання, дипломи і отримана професійна підготовка ставлять їх у більш вигідне становище на ринку праці порівняно з тими, хто не має відповідних дипломів. Аналогічним чином і серед робітників досвідчені та добре підготовлені заробляють більше, ніж низькокваліфіковані або некваліфіковані робітники. По-друге, Вебер виділяє крім класу ще два важливих аспекти стратифікації. Одному він дав назву статус, іншому - партія.

Класи за Вебером існують за таких умов: 1) існує сукупність людей, для яких є спільною можливість задовольняти певний обсяг життєвих потреб; 2) якщо ці можливості забезпечені певним рівнем винагороди і намаганням підтримувати або підвищувати його; 3) якщо ці можливості є за умов ринку товарів та ринку робочої сили. Класова ситуація - сукупність можливостей забезпечити себе матеріальними і соціальними благами, знаходити застосування знанням, навичкам і особистому досвіду.

Клас як певну групу людей,  Вебер ділить на три основних типи:

1) клас власників;

2) стяжательний клас, що експлуатує послуги на ринку;

3) соціальний  клас, що складається з безлічі класових статусів, між якими спостерігаються зміни, що відбуваються як на персональній основі, так і в рамках кількох поколінь.

Особливу увагу  Вебер приділяв так званому «середовищнього класу », відносячи до нього тих, хто завдяки підготовці володіє всіма видами власності та володіє конкурентоспроможністю на ринку праці. Сюди він

відносив незалежних селян, ремісників, чиновників, зайнятих у суспільному та приватному секторі, осіб вільних професій.

Прикладами  інших класів у нього були:

- Робітничий клас як ціле, зайнятий у механізованому процесі;

- «Нижні» середні  класи;

- Інженери, комерційні  та інші службовці, а також цивільні чиновники, тобто «інтелігенція» без власності;

- Клас людей,  що займають привілейовану позицію завдяки власності та освіті.

Досліджуючи класову  структуру суспільства соціолог постійно шукав точки дотику і переходи як між окремими групами всередині одного

класу, так і  між основними класами. Як наслідок, запропонована ним схема класової структури суспільства виявилась настільки заплутаною, що, виходячи з неї важко скласти повний перелік класів.

У будь-якому  випадку, на думку соціолога, вирішальним фактором, що визначає приналежність людини до того чи іншого класу суспільства, були його можливості на ринку праці або, якщо бути більш точним, та плата, яку він міг отримати за свою роботу.

Таким чином, якщо у Маркса «лінія фронту» проходила між робітниками і роботодавцями, то у Вебера - між покупцями праці та його продавцями.

Тим не менше, виходячи з даної теорії, головним фактором, що створює клас, є економічний інтерес, а також наявність або відсутність власності.

3. Висновок

Отже, Макс Вебер  вніс істотний вклад у велику кількість  галузей соціології,  такі як загальна соціологія, методологія соціального  пізнання, політична соціологія, соціологія права, соціологія релігії, економічна соціологія, теорія капіталізму.Прослушать Теорії вченого становлять фундамент сучасної соціології. Його концепція ідеальних типів розглядається як найбільш зручний  спосіб упорядкування емпіричного матеріалу. У своїх дослідженнях Вебер проводив думку про раціональність як визначальної складу сучасної європейської культури. Раціональність протистоїть традиційному і харизматичному способам організації суспільних відносин. Центральна проблема Вебера - зв'язок господарського життя суспільства, матеріальних та ідеологічних інтересів різних соціальних груп і релігійної свідомості. Вебер розглядав особистість як основу соціологічного аналізу. Він вважав, що такі складні поняття, як капіталізм, релігія і держава, можуть бути осмислені тільки на основі аналізу поведінки індивідів. Займаючись вивченням релігії, Вебер виявив взаємозв'язок між соціальною організацією і релігійними цінностями. За Вебером, релігійні цінності можуть бути потужною силою, що впливає на соціальні зміни. Однією з найбільш постійних тем в роботах Вебера є дослідження бюрократії. Він вважав, що розквіт бюрократії - неминуча риса нашої епохи. Бюрократія робить можливою ефективну роботу великомасштабних організацій, але створює проблему демократичної участі мас в житті сучасних суспільств.

Макс Вебер - видатна постать у німецькій  і світовій гуманітарно-соціальної думці ХХ століття. Протягом довгого  часу концепції Вебера вважалися  найбільш серйозною альтернативою  марксизму, а вчення соціолога ніколи не загублять своєї пізнавальної цінності.  Ідеї Макса Вебера сьогодні досить популярні для сучасної соціологічної думки. Вони переживають своєрідний ренесанс, відродження. Його соціальні ідеї мали випереджальний характер, адже вони і зараз є  затребувані соціологією.

 

         

  4. Література

1. Вебер М.  Избранные произведения.

2.  Вебер,  Макс. Основные социологические  понятия. – М.: Прогресс, 1990

3. Соціологія: Навч. посібник / За редакцією С. О.  Макеєва. — К.: «Українська енциклопедія»  ім. М. П. Бажана, 1999 - 344 с.

4. Арон Р.  Этапы развития социологической  мысли. . – М.: Прогресс, Политика, 1992. – 605 с.

5. Гидденс З.  Социология: Учебник. — М.: Эдиториал  УРСС, 1999 – 531 с.

6. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. — СПб.: Питер, 2002. —  688 с

7. ru.wikipedia.org

8. Митюрин М.  Макс Вебер за 90 минут - Аст,  Сова, 2006 – 95 с.