Каузальна атрибуція як механізм соціальної перцепції

1. “Неправдива згода” виражається в тому, що сприймаючий приймає свою точку зору як “нормальну” і тому думає, що іншим повинна бути властивою така ж точка зору. Якщо вона інша, значить, справа в “особі” того, хто сприймає. Феномен “неправдивої згоди” виявляється не тільки в переоцінці типовості своєї поведінки, але й у переоцінці своїх почуттів і переконань. Деякі дослідники вважають, що “неправдива згода” взагалі є головною причиною, за якою люди вважають власні переконання єдино вірними.

2. “Нерівні можливості” відмічаються в рольовій поведінці: в певних ролях легше виявляються власні позитивні якості, і апеляція відбувається саме до них (тобто знову-таки до особистості людини, в даному випадку до її ролі, яка дає їй можливості більшою мірою виразити себе). Тут сприймаючий легко може переоцінити особистісні причини поведінки, просто не прийняв до уваги рольову позицію діючої особи.

Л. Росс продемонстрував це з допомогою такого експерименту. Він розділив групу досліджуваних на “екзаменаторів” і тих, “хто екзаменується”. Перші задавали різні питання, а другі, як могли, відповідали на них. Далі Росс попросив тих і інших досліджуваних оцінити свою поведінку. “Екзаменатори” оцінили себе і тих “хто екзаменується” досить високо, а останні приписали більшу ступінь поінформованості “екзаменаторам”, їх особистості. В даному випад-ку не була уточнена та обставина, що за умовами експерименту “ек-заменатори” виглядали “розумніше” просто тому, що це було зумов-лено їх рольовою позицією. В буденному житті цей механізм вклю-чається у приписування причин в ситуації начальник–підлеглий.

3. “Більша довіра взагалі до фактів, ніж до суджень”, виявляється в тім, що перший погляд завжди спрямовано на особистість.

У спостерігаємому сюжеті особистість дана безпосередньо: вона –

безумовний “факт”, а обставини ще потрібно “вивести”. У людей

різний підхід до поведінки  інших, за якими вони спостерігають  зі

сторони. Коли вони спостерігають  дії інших, то людина попадає в

центр уваги, а ситуація стає відносно прихованою. Якщо використати  поняття фігури і фона, яке прийнятне  в гештальтпсихології, то

людина – це фігура, яка  виділяється з оточуючого фона середовища. Тому людина здається причиною того, що відбувається.

4.“Легкість побудови хибних кореляцій”. Сам феномен хибних кореляцій є добре відомим і описаним. Він полягає в тім, що наївний спостерігач спонтанно з’єднує якісь дві особистісні риси як обов’язково супровідні одна одній. Особливо це стосується нерозривного об’єднання зовнішньої риси людини і якоїсь її психологічної властивості (наприклад, “всі повні люди – добрі”, “всі чоловіки невисокого зросту – владолюбні” та ін.). “Хибні кореляції” полегшують процес атрибуції, дозволяючи майже автоматично приписувати причину поведінки особистості, яка спостерігається, створюючи довільний “зв’язок” рис і причин.

5.“Ігнорування інформаційної цінності того, що не відбулося”. Основою для оцінки вчинків людей може бути не тільки те, що “спричинилось”, але й те, чого людина “не зробила”. Однак, у наївному спостереженні така інформація про “неспричинене” часто ігнорується. Поверхово сприймається саме “спричинене”, а суб’єкт “спричиненого” – особистість. До неї, перш за все, і апелює наївний спостерігач.

Існує ряд пояснень того, чому так розповсюджена фундаментальна помилка атрибуції. Вважається, що “перша атрибуція” – завжди особистісна, вона робиться автоматично, і лише потім починається складна робота з перевірки судження про причину. Ф. Хай-дер стверджував, що “причинну одиницю” створює завжди “діяч і дія”, але “діяч” завжди “більш опуклий”, тому погляд сприймаючого перш за все звертається саме на нього.

Висновки:

Каузальна атрибуція –  це своєрідна інтерпретація та оцінка людиною причин і мотивів поведінки  інших на ґрунті буденного досвіду. Феномен атрибуції (приписування) виникає тоді, коли у людини є дефіцит інформації про іншу людину.

Теорія каузальної атрибуції  – це теорія про те, як люди пояснюють  поведінку інших, чи приписують вони причину дій внутрішнім диспозиціям людини (стійким рисам, мотивам і установкам), чи зовнішнім ситуаціям.

Дослідники атрибуції  виявили схильність людей ігнорувати ситуаційні причини дій і їх результатів  на користь диспозиційних.

Тенденцію суб’єктів сприйняття недооцінювати ситуаційні і переоцінювати  диспозиційні впливи на поведінку інших  було названо фундаментальною помилкою атрибуції.

Список літератури

 
1. Белінська Є.П., Тіхомандріцкая О.А. Соціальна психологія особистості: Навчальний посібник. - М.: Аспект Пресс, 2002

2. Келлі Г. Процес каузальної атрибуції. / Сучасна зарубіжна соціальна психологія. / Под ред. Андрєєвої Г.М., Богомолової М.М., Петровської Л.А. - М.: МГУ, 1984. - С. 127 - 137

3. Куніцина В.П., Кулагіна Н.В., Поголипа В.М. Міжособистісне спілкування: Підручник для вузів. - Спб.: Пітер, 2002.

4. Міжособистісне сприйняття  в групі / Под ред. Андрєєвої Г.М. і Донцова А.І. - М.: МГУ, 1981

5. Психологічна енциклопедія / За ред. Корсіні Р., Ауербах А., 2-е изд-е. - С-Пб.: ПИТЕР, 2003.

6. Столяренко Л.Д., Самигін С.І. Сто екзаменаційних відповідей з психології. - Ростов-на-Дону.: МарТ, 2001.