Генетична соціологія М. Грушевського

     По-друге, саме взаємодія цих протилежних тенденцій, результат розв’язання суперечності між ними, по Грушевському, є тим головним чинником, який визначає функціонування та розвиток усіх соціальних явищ — від вічних змін в діяльності окремої людини до еволюції будь-якого суспільства. Вже в цитованих вище положеннях Грушевського міститься ряд методологічних закономірностей, що розкривають розв’язання цієї головної суспільної суперечності. Це дає можливість назвати дані положення соціальним принципом Грушевського. Він зробив спробу застосувати свій соціальний принцип до більш глибокого з’ясування суті певних етапів розвитку людства. Грушевський вважав, що цей принцип поширюється на «усі соціальні науки». Оскільки і в сучасній літературі немає жодної концепції, яка б так чітко і глибоко визначала головну суспільну суперечність та методологію її розв’язання, то найважливіше завдання вчених, і, мабуть, не лише українських, полягає в систематичному аналізі можливостей застосування принципу Грушевського .

     В зв’язку з цим спробуємо проаналізувати, виходячи з принципу Грушевського, ті основні ідеї, на які спирались і спираються наші реформатори з часу отримання Україною незалежності, та які, за їхньою думкою, і повинні були відігравати роль об’єднуючої ідеї для нашого народу. Як відомо, за часів радянської влади у нас панував принцип пріоритету загальних інтересів над індивідуальними. Ця перевага колективістичної тенденції призвела до суттєвого обмеження індивідуальної ініціативи, ринкових відносин в економіці, централізовано-бюрократичної системи управління суспільними процесами тощо. Усе це і стало причиною глибокої кризи СРСР й інших соціалістичних країн. Тому основна загальна ідея реформування усіх цих країн природно полягала у збільшенні ролі індивідуалістичної тенденції. Ця ідея співпадає і з положенням принципу Грушевського про необхідне чергування переваги однієї з протилежних тенденцій. В цьому плані можна погодитися з тезою реформаторів, що «курс реформ залишається незмінним». Але чому цей курс призвів у більшості соціальних процесів в Україні до значно глибшої кризи?

     Суть  справи в тому, що загальна ідея, про  яку йшлося, є досить абстрактною, тому реформування будь-якого суспільства обов’язково повинно спиратися на її конкретизацію у певних моделях, програмах, системах практично- технологічних дій. Наші реформатори виходили з такої основної ідеї: ми — європейці, тому нам не треба вигадувати чогось суттєвого, а взяти моделі лібералізації політики, економіки (зокрема шокової терапії), які вже почали досить успішно працювати в деяких східноєвропейських країнах в пострадянський період. Ця ідея і зараз є досить поширеною.

     Висновки

     Михайло Грушевський — блискучий, неперевершений організатор наукового життя, голова Наукового товариства імені Шевченка, Українського наукового товариства, історичної секції Всеукраїнської Академії наук, керівник університетської та академічної кафедр, засновник львівської і київської наукових шкіл, які складають цілу епоху у вітчизняній історіографії. Михайло Грушевський — видатний громадський і державний діяч, визнаний лідер національно-демократичної революції. Він належить до тих політиків, які сповна пізнали велич і насолоду тріумфу і гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього життя — самоствердженню свого народу.

     Учень Антоновича, видатний науковець, історик, соціолог, політичний діяч Михайло Грушевський, вважав, що соціальний прогрес однаковою мірою визначається біологічними, економічними й психологічними факторами. Значне місце в його дослідженнях відведено вивченню історії України, історичного процесу взагалі, генезису східнослов'янських народів. Але особливу увагу заслуговують погляди Грушевського щодо виникнення й розвитку української й російської народностей, становлення державності в Україні й Росії.

     М.Грушевський  найпослідовніше поглибив свої історичні досліди соціологічними студіями. Він вперше почав застосовувати в українській історіографії історико-соціологічний метод, розроблений на рубежі ХІХ і ХХ ст. європейським позитивізмом. Перебування М.Грушевського у Парижі в 1903 р. на студіях мало переломне значення для його творчості, внаслідок чого він з історика соціально-економічних та суспільних явищ перетворився на історика-соціолога. Основа соціологічних інтересів М.Грушевського – фактори соціальної еволюції, закони суспільного розвитку, суть соціології тощо. Критично оцінюючи західні соціологічні теорії (О.Конта, Г.Спенсера, К.Маркса та ін.), М.Грушевський обґрунтував неможливість моністичного розуміння історії, а також неправомірність застосування природничого розуміння закону для пізнання соціальної реальності. У суспільстві можуть діяти лише емпіричні закони, які виключають автоматичність і механічність соціального процесу, оскільки слід рахуватися з психологією, елементами доцільності і моральної регуляції людської спільноти. Крім того, наведені закони діють лише в окремих сферах соціального життя.

     Використана література

1. Домбровський О. Процес розвитку релігійної думки в інтерпретації Михайла Грушевського // Укр. історик. – 2002. – № 1-4
2. Маковецький А. М. Соціологія. – Чернівці, 2000.
3. Піча В. М. Соціологія. – Київ, 2000.
4. Соціологія: Підручник для студентів вищих на­вчальних закладів / За ред. В. Г. Городяненка — К.: «Академія», 2002.
5. Соціологія: терміни, поняття, персоналії: Навч. словник-довідник / За заг ред. В. М. Пічі. – Львів, 2002.
6. Тельвак В.П. Українська церква в історіографічній спадщині Михайла Грушевського // Історія релігій в Україні: Праці ХІІ Міжнародної наукової конференції (Львів, 20-24 трав. 2002 р.). – Львів, 2002.
7. Черниш Н. Й. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 2003.