Генетична соціологія М. Грушевського

Міністерство  освіти і науки україни

Академія  Муніципального Управління 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат:

з дисципліни «соціологія»

на  тему: Генетична соціологія М. Грушевського

 
 
 
 

Виконав студент 

Групи ФК-21

Шульженко Олег 
 
 

м..Київ 2011

 

План

1.Вступ

2.Генетична соціологія М. Грушевського

3.Місце української ідеї в генетичній соціології Грушевського та застосування його соціологічних принципів у сучасній Україні

Висновки

Список використаної літератури 

 

1.Вступ

Михайло Грушевський.

     З ім’ям М.Грушевського пов’язані  знаменні події в історії української науки, культури, національно-державного відродження України. Він є видатним українським істориком, соціологом, провідним організатором академічно-наукoвого життя, відомим суспільно-політичним діячем українського відродження ХХ ст.

     Діяльність  і творчість Михайла Сергійовича  створили цілу епоху в інтелектуальному, науковому, національно-культурному  і державному розвитку нової України  і орієнтують нас у майбутнє. Як творець всебічної багатотомної «Історії України-Руси», непересічний організатор науки М.Грушевський вимагає грунтовного наукового вивчення.

М.С. Грушевський  багато зробив в інституалізації  соціології. 1919 року в Австрії він  заснував Український соціологічний  інститут, де читав курс лекцій з  соціології, які лягли в основу книги «Начала громадянства, або Генетична соціологія» (Відень, 1921) [12]. М.С.Грушевський критично аналізував історичний розвиток соціологічної науки і виступав проти концепцій соціологічного органіцизму, який намагався звести соціальне до біологічного або ж просто ототожнював життя соціальної та біологічної систем. Учений зробив спробу проаналізувати періодичні зміни людського життя через постійне чергування індивідуалістичних та колективістських тенденцій і виявити причини домінування однієї з них на різних етапах розвитку соціально-історичного життя людей. Окремий розділ М.С.Грушевський присвятив аналізу «начал генетичної соціології в українознавстві» [12]. Після революційних подій 1917 р. в Російській імперії розпочався процес офіційного становлення соціології як науки. Але вже в 1922 р. соціологією був оголошений історичний матеріалізм, вона була названа в партійних документах «не сумісною з марксизмом», буржуазною «лженаукою».

 

2. Генетична соціологія М. Грушевського

 

     Соціологічні  погляди Михайла Грушевського формувалися під впливом класичного позитивізму та соціології О. Конта, Е. Дюркгейма, етнології та психології В. Вундта й були відтворені в таких його працях: «Початки громадянства (генетична соціологія)», «На порозі нової України», «Хто такі українці і чого вони хочуть?» та ін.

     Основні питання «генетичної соціології»: що таке суспільство і завдяки чому воно можливе? У соціологічній концепції розвитку соціальності наявне теоретичне обґрунтування законів трансформації суспільства. Аналізуючи соціальні факти та соціальну еволюцію в минулому, М. Грушевський вбачає вирішальну роль у змінах людського життя через конкуренцію індивідуалістських і колективістських тенденцій та їх періодичне чергування. Боротьба цих двох тенденцій зумовлює ритм соціальної еволюції .

     Розвиток  суспільства підпорядковується  законам соціального розвитку, тобто внутрішнім зв'язкам, необхідностям, що керують змінами у формах людської спільності. Узяти до уваги всі фактори соціального розвитку неможливо, позаяк усі вони опосередковані свідомим упливом індивідуальної людської волі на суспільний процес. Досить стало діють протягом усієї історії біологічний, психологічний і економічний фактори. На різних етапах суспільної еволюції перевагу може мати один із них, обмежуючи впилив інших. Так, на ранніх етапах еволюції переважає біологічний фактор, поки на зміну йому приходить психологічний у таких проявах, як мораль, традиції, релігія та ін.

     Основними чинниками історичного процесу  є народ, народна маса, держава. Історична  постать є продуктом епохи та середовища, людська воля обмежена й залежить від соціального оточення.

     Соціологія  повинна досліджувати типові для соціального розвитку стани п тенденції еволюції в кожній сфері людського життя. Тенденції, що набувають характеру закономірних, у суспільстві такі: самоохорона роду, постійна диференціація, виживання найбільш пристосованих, спадковість, наслідування й вибір, залежність попиту та пропозиції, поділ праці. Саме визначення цих законів-тенденцій, що надають загальності та ритму соціальному процесові, роблять соціологію справжньою наукою про загальні тенденції та форми соціального розвитку .

     Аналізуючи  великий етнологічний та історико-культурний матеріал, М. Грушевський виділяє  три стадії розвитку суспільності:

• початки суспільної організації, що характеризують перевагу біологічних факторів розвитку досоціальних форм організації, відокремлення людських спільнот від тваринного світу; поява економічних факторів об'єднання людей у рід, плем'я; виникнення морально-регулятивних функцій, звичаїв, традицій;
• племінно-родова організація та процеси її поступового розпаду, що відбуваються під упливом економічної диференціації, розвитку особистої власності та виокремлення родинної сім'ї з племені;
• формування класової держави, яке супроводжується наростанням індивідуалізму проти колективістських засад спільності, нерівності проти егалітарності, егоїзму проти групової солідарності. Розвиток класової держави супроводжується появою нових релігій і культів, поділом суспільства на соціальні верстви з монархом на чолі.

     На  певному історичному етапі розвитку держави відбувається процес демократизації влади. Причина цього – наростання суперечностей між тенденціями  концентрації та монополізації засобів  і впливів влади в руках  нечисленної верстви та її ж інтересами самозбереження й утримання влади, що можливе за умови залучення широких соціальних верств до участі у владних структурах. Відтак з'являється новий клас, власник нового багатства, котрий потребує поєднання панівного економічного становища з владою. Він дуже активно експлуатує народний інтерес, пропонуючи гасла рівноправності, вдаючись до демагогії, згуртовуючи навколо себе принижених і поневолених.

     Для збереження своєї влади панівна  верхівка використовує психологічну обробку  населення – нейтралізацію та послаблення почуття несправедливості, використання як ідеологічного забезпечення своєї влади національних почуттів, культури, науки.

     Соціологізм мислителя передбачає розгляд суспільства, як цілісного організму, системи, яка  розвивається під впливом певних чинників і тенденцій, які в свою чергу можна вважати основами самоорганізації суспільного і історичного розвитку. Крім того соціологічний підхід до суспільства і історії пердбачає пошук закономірностей і тенденцій, які є панівними на протязі всього розвитку людства, і таким чином соціологічний підхід, сягає в глибину людської еволюції, а також може заглянути в майбутнє, що також не виключає можливість наявності у М.Грушевського футурологічних концепцій. Звідси соціологізм вченого пов'язується з генетичним, ретроспективним і перспективними методами його історичного дослідження. Оскільки соціологічні дослідження «ведуть до історичних коренів суспільства, то на науково-дослідницькому верстаті історика появилася проблема етногенетичного розвитку народу...» в процесі еволюції суспільного життя. За М.Грушевським історія дає змогу «в процесі розвою пізнавати різні сфери людського єства.» тобто в процесі еволюції суспільства. У зв'язку з цим дослідники пишуть, що він «приймав методу генетичної еволюції й плюралістичного вияснювання історичного процесу.» Генетичний метод працює на соціологізм, оскільки дає змогу побачити генетичний зв'язок українського життя і його цілісність в історичній перспективі. Сам М.Грушевський пише, що «сучасна наука шукає генетичного зв'язку...» прослідковує «стадії того самого політичного і культурного процессу» і якщо якесь явище чи факт «взяти його в обстанові історичної еволюції і в цілості його..., факт сей представляється зовсім зрозумілим і натуральним.» З дослідницького матеріалу «треба вибирати тільки те, що безпосередньо служить до зрозуміння еволюції народнього життя.»

     За  допомогою генетичного методу М.Грушевський  намагається прослідкувати розвиток соціальних структур з часу їх виникнення, і тут з генетичним методом  поєднується ретроспективний аналіз явищ, оскільки «приходиться збирати найдрібніші звістки, натяки, припадкові подробиці, ...та доповняти їх щедро висновками ретроспективними, з матеріалів пізніших..., щоб зложити собі якийсь образ тутешніх обставин і загальної еволюції тутешнього життя.»

     М.Грушевський  називає себе «істориком-соціологом», а для соціологічного підходу  є характерним дослідження масових  соціальних явищ і процесів, в яких відбиваються і проявляються соціальні  закономірності. Досліджуючи документи, пам'ятки культури, (вчений використовує також культурно-історичний аналіз явищ), М.Грушевський намагається відшукати за ними реальні соціальні відносини, основні тенденції цих відносин, які проходячи через свідомість людини сконцентрувались в цих пам'ятках. Але в цьому аспекті він уже входить в сферу психологічного аналізу настроїв і станів суспільності, і тим самим його методологія набирає характеру своєрідної історичної герменевтики, з її спробами зрозуміти психологію людей певної епохи, вивести мотиви їх вчинків і дій. І дійсно чи є методологія М.Грушевського суто соціологічна? «Чи це соціологізм? Навряд. Я радше окреслив би його підхід до історії літератури терміном... «geisteswissenschaftliche Disziplin». Ціль соціологізму – пізнання законів і закономірностей, стійких зв'язків, які мають причинно-наслідковий характер, проте М.Грушевський говорить про можливість пізнання тільки загальних тенденцій в соціумі, оскільки «приходиться вважати соціальні факти явищами дуже скомплікованими, які навіть витолкувати буває не легко... Все буде залишатись сумнів: чи всі дані, які беруть участь в данім соціальнім моменті, дійсно взяті на рахунок?...» Тому методологічну вимогу соціологізму Дюркгейма, що «...соціальні факти повинні пояснюватись іншими соціальними фактами» М.Грушевський доповнює зв'язком з різноманітними факторами зовнішніми і внутрішніми. Але і тут знання не буде повним, тому ніяких соціологічних законів не може бути, і в результаті це знання не буде повним, а отже і позитивним. Соціальні факти, як тільки виникають «з свого боку дають нові психологічні мотиви...», які вносяться в життя людиною, а звідси вносяться елементи моральності і доцільності; тому соціологічні закони, які свідчать про детермінацію суспільних відносин не спрацьовують, і на цьому грунті М.Грушевський дещо відходить від соціологізму. З іншої сторони намагаючись пізнати загальні тенденції в розвитку суспільства, узагальнюючи у своїй філософії історії особливості протікання історичного процесу, М.Грушевський розриває з позитивіською методологією, оскільки остання заперечує істинність теоретичних узагальнень.

 

3. Місце української ідеї в генетичній соціології Грушевського та застосування його соціологічних принципів у сучасній Україні

 

     Великою бідою України є те, що визначення нашої національної ідеї і зараз залишається дуже спірним. Це сильно заважає вирішенню таких проблем як: ідентичність нашого народу, розв’язання гострих суперечностей між різними його частинами, партіями, побудові сильної держави тощо. Становлення національної ідеї здійснюється відповідно з певними соціальними закономірностями. Найважливіше значення в розробці української ідеї Михайло Грушевський виклав у книзі «Початки громадянства: генетична соціологія», в яких він сформулював своє соціологічне кредо.

     Ця  робота була видана в 1921 році в Празі маленьким накладом після повернення Грушевського в Україну, де панувала більшовистська ідеологія у вирішенні соціальних проблем. З цих та інших причин ідеї Грушевського і досі не отримали систематичного аналізу. Тому можна вважати, що соціальне кредо Грушевського й досі залишилось «невідомим» майже для всіх наших учених, політиків тощо. В цій роботі Грушевський писав: «Все більш укріплююсь в переконаннi про рішаючу роль в вічних змінах людського життя сеї неустанної конкуренції індивідуалістичних і колективістичних тенденцій і періодичного чергування переваги то одних, то других... Се чергування мені уявляється як основа ритму соціальної еволюції, котрий розслідує соціологія і всі соціальні науки разом з нею» . І далі: «Все людське життя було вічною зміною, вічним чергуванням потягів до колективізму і індивідуалістичної самозадоволенності (автаркії)» .

     Розуміння даного співвідношення, його оптимізація  є найскладнішою проблемою, яка  ще в християнській теології отримала назву «трагедія вибору». Найважливіша заслуга Грушевського полягає, по-перше, в тому, що він довів аналіз цього співвідношення до розкриття тієї суперечності (конкуренції), яка є необхідною, атрибутивною, в усіх суспільних процесах. Дійсно, у кожної людини існує прагнення до кращого задоволення своїх індивідуальних інтересів — індивідуалістична тенденція. Але сама по собі вона, звичайно, є егоїстичною, і це призводить до неможливості організації будь-якого соціуму. Тому завжди існує і протилежна їй колективістична тенденція, спрямована на обмеження індивідуалістичної, на заборону вибору людиною тих видів її діяльності, які вважаються шкідливими для важливих загальних інтересів, що пов’язано з відповідним зменшенням ролі певної індивідуалістичної тенденцій і навпаки.