Бідність в Україні та шляхи її подолання

нелогічно, оскільки треба враховувати специфіку регіону та загальної картини бідності в Україні.

Спробуємо детермінувати одні з найістотніших інструментів, які можна застосувати на теренах нашої

держави, адаптувавши їх до регіональних очікувань. Серед них:

1. Підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці.

Необхідно розробити комплекс заходів щодо підтримки як бідних, так і порівняно здорової частини

населення.

Українська національна ідея: реалії та перспективи 84 розвитку, випуск 20, 2008

Необхідною умовою вбачається забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту та

пропозиції на ринку праці, превентивні заходи щодо безробіття.

Політика зайнятості повинно ґрунтуватись на державних та корельованих відповідно до них

регіональних програмах: збереження наявних та створення високопродуктивних робочих місць, забезпечення

активної участі у міжнародному розподілі праці, формування висококваліфікованих професійних кадрів,

оптимізація умов щодо розвитку підприємницької діяльності, лібералізація цієї діяльності на пільгових

умовах, створення правової основи соціально-трудових відносин у сільській місцевості щодо розпаювання та

передавання власності у приватну формацію, сприяння працевлаштуванню особами з фізичними вадами,

інвалідам, молоді, жінкам, осіб із місць позбавлення волі – усій низько конкурентоспроможній робочій силі.

2. Збільшення доходів  від трудової діяльності – пріоритетом має залишатись збільшення рівня

заробітної плати як основного джерела доходів та забезпечення зростання номінального рівня заробітної

плати відповідно до підвищення споживчих цін, підвищення платоспроможності населення через невпинне

зниження кількості та питомої ваги працівників, які отримують заробітну плату, меншу за прожитковий

мінімум, поступове наближення соціальних стандартів та гарантій до прожиткового мінімуму.

Пропонується забезпечити динамічне зростання рівня заробітної плати та інших доходів, купівельної

спроможності громадян, фіксацію середнього класу за допомогою: посилення мотивації до продуктивної та

ефективної праці, встановлення дефініції погодинної оплати із застосуванням рівня мінімального розміру,

недопущення заборгованості з виплати заробітної плати, удосконалення процедури складання трудових

договорів та їхнього правового регулювання у сфері оплати праці, легалізація трудових доходів через

зменшення оподаткування фонду оплати праці та забезпечення їхнього стимулювання.

Пропонується ввести гарантування та індексацію заробітної плати, надання страхових плат та

соціальних дотацій, відшкодування втрачених коштів у банківських установах, страхування вкладів.

3. Створення єдиної інформаційної  системи –спрощення процедури надання усіх видів соціальної

допомоги, підвищення соціального контролю та адресної допомоги, формування та використання цільових

фондів місцевих бюджетів, персональний облік громадян та база податкових інспекцій. Ця сконсолідована

система дасть змогу уніфікувати усю вищенаведену інформацію та встановити реальний контроль над

різними роду соціальними трансакціями.

4. Введення консолідованої  системи адресної допомоги та  соціальних послуг з перевіркою реального

рівня життя – встановлення критеріїв межі бідності, урахування регіональних відмінностей, розмір оподат-

кованого доходу, впровадження нових соціальних стандартів, ефективне правове поле для благодійництва та

меценатства.

5. Поліпшення житлових  умов соціально вразливих верств населення, іпотечне кредитування,

створення спеціальних житлових фондів, субсидування оплати житлово-комунальних послуг, встановлення

державних нормативів, гарантії на отримання кредиті кредитів та на будівництво чи отримання жила.

6. Соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями – максимальна їхня адаптація

до сьогодення, професійна реабілітація та ресоціалізація, створення умов до інтеграції у соціум та превенція

щодо ізоляції, вільний доступ до сфери освіти, медичного забезпечення, професійної зайнятості, громадської

активності, участі у формування соціальної політики.

7. Політична площина –  очищення влади від бізнесу, номенклатури, упровадження законів ринкової

європейської економіки, очищення від корупції, робота над інноваційними сферами високих технологій,

промислового комплексу, сільського господарства на засадах інтенсивного розвитку та НТР, що дасть змогу

вивільнитися від економічного дисбалансу та спрямувати нові асигнування у соціальну сферу.

8. Переорієнтування соціальної політики на активні реабілітаційні заходи, компенсування втрачених

доходів до встановленої межі бідності, встановлення науково обґрунтованої межі бідності, стимулювання

активізації власних зусиль працездатного населення.

9. Створення системи соціального законодавства, легіслатура якого ґрунтується на соціальних

нормативах – фізіологічний мінімум, прожитковий мінімум, соціальний мінімум.

10. Реалізація програм  залучення міжнародних інвестицій  та грантів на соціальні перспективи та заходи,

спрямування коштів на інтенсифікацію технологічного прогресу, що має фактор впливу на соціальну політику та

питання дотацій та асигнувань у соціальну сферу, побудову вільної соціальної політики на засадах

конкурентоспроможності та рівності залучення усіх верств до неї, пошук міжнародних капіталовкладень у

концепції подолання бідності та реалізація міждержавних прагматичних програм з подолання бідності та

глобальної соціальної ревалоризації (деякі держави реалізують 0,7 % свого ВВП на реалізацію таких глобальних

заходів ЦРТ ОНН), державний фандрейзинг соціальної сфери та кооперація у сенсі соціальних транснаціональних

програм соціального розвитку та забезпечення соціальної рівності та стабільності.

Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, випуск 20, 2008 85

Отримані наукові результати можна використати при теоретичному осмисленні та визначенні

масштабів бідності, реальній індикації тенденцій поширення та мінімізації бідності, реалізації стратегічних

завдань зменшення бідності в Україні через діяльність державних та адміністративних установ у сенсі

формування глобальної та державної стратегії мінімізації наслідків бідності в Україні.

Варто враховувати деякі фактори при впровадженні соціальної політики в Україні. У наш час соціальна

політика у сфері оплати праці є типовим шляхом трансформації системи оплати праці та системи соціальних

гарантій від централізовано-планової економіки до ринкової. Пріоритет у розвитку людського капіталу в Україні –

необхідно віддати кваліфікованим спеціалістам на ринку праці. Доцільно вжити заходи щодо збільшення вартості

людського капіталу та ефективності його використання у напрямку економічного зростання.

Усвідомити, що мірилом ефективності соціальної політики є продуктивність праці, яка в кінцевому

підсумку визначає обсяг створеного ВВП у розрахунку на душу населення, а відтак і ресурс, що може бути

використаний на кінцеве споживання громадян, зокрема малозабезпечених. Протягом останніх років приріст

реальних доходів населення перевищував приріст ВВП та продуктивності праці у декілька разів, причому

частка оплати праці у структурі доходів населення скорочувалась на користь соціальних виплат – це призвело

до істотного збільшення дефіциту пенсійного фонду та уповільнення інвестицій.

Сьогодні необхідно змінити цю тенденцію і збільшити ресурси розвитку та створення добре

оплачуваних робочих місць для якомога більшого прошарку українських громадян.

Соціальні програми в Україні мають бути більш регульованими та ефективними щоб допомогу

отримував саме той, хто її потребує.

У подоланні бідності в Україні важливим є підвищення продуктивності праці, зростання ВВП на душу

населення, а також “подолання” тіньового сектору економіки, що допоможе забезпечити населенню України

високий рівень соціальних стандартів.

1. Лібанова Е. Бідність: визначення, критерії та показники // Україна: аспекти праці. – 1997. – № 7. –

С. 9. 2. Лібанова Е. Бідність: діагноз поставлено – будемо лікувати // Дзеркало тижня. – 2001. – 31 березня.

3. Скуратівський В.А. Соціальна політика як суспільний феномен і вид практичної діяльності // Вісник УАДУ. –

1997. – № 1. – С. 130 – 147. 4. Стратегія подолання бідності: Указ Президента України від 15 серпня 2001

року // Соціальний захист. – 2001. – № 9 (39). – С. 4-11. 5. Шевчук П.І. Соціальна політика як складова

політичної культури // Основи політичної науки: курс лекцій / За ред. Б. Кухти. – Ч.3. – Львів: Кальварія,

1998. 6. Atkinson М., Anthony B. Poverty in Europe. – London: LEB. -1998. – 247 pp. 7. Betson B., David M.,

Jennifer L. Alternative Historical Trends in Poverty. – NYC: American Economic Review. – 1998. – 348 pp.

8. Buhmann, Brigitte, Lee Rainwater, Guenther Schmaus, and Timothy M. Smeeding. Equivalence Scales, Well-Being,

Inequality, and Poverty: Sensitivity Estimates Across Ten Countries Using the Luxembourg Income Study (LIS)

Database. – Luxembourg: Review of Income and Wealth. – 1998. – 115 pp. 9. Danziger, Sheldon H., and Daniel H.

Weinberg. The Historical Record: Trends in Family Income, Inequality, and Poverty. – Wisconsin: Weinberg. Russell

Sage Foundation. – 1994. – 50 pp. 10. Osberg, Lars, Kuan Xu. International Comparisons of Poverty Intensity: Index

Decomposition and Bootstrap Inference. – London: The Journal of Human Resources. – 2000. – 65 pp. 11. Paugam,

Serge. Poverty and Social Exclusion: A Sociological View. – Meny: FEW. – 1998. – 50 pp. 12. Triest, Robert K. Has

Poverty Gotten Worse? – Washington: Journal of Economic Perspectives. – 1998. – 87 pp.