Алкоголізм, як вид девіантної поведінки

    Національний  Авіаційний Університет

    Інститут  економіки та менеджменту

    Кафедра логістики 
 
 

    Реферат

    На  тему: «Алкоголізм як вид девіантної поведінки» 
 
 
 

    Виконав: студент групи 302 ФМЛ

    Лебедєв Євгеній

    Перевірила:

    Грищенко  Л. В. 
 
 
 
 

    Київ 2011

    Алкоголізм - зловживання алкоголем. Небезпека  алкоголізму поширена в нашій  країні дуже широко. За даними численних  вибіркових опитувань, спиртні напої  в VIII класі вживали приблизно 75 відсотків, у IX - 80, в X-XI класах - 95 відсотків хлопчиків. Це, звичайно, не пияцтво, але чим раніше дитина залучаючається до алкоголю, тим сильніше і стійкіше буде його потребу в ньому.

    Особливість фармакологічного впливу алкоголю на психіку полягає в тому, що, з одного боку, він, особливо у великих дозах, пригнічує психічну активність, а з іншого, особливо в малих дозах, стимулює її, знімаючи свідоме гальмування і, тим самим, даючи вихід пригніченим бажанням і імпульсам. Стан простого алкогольного сп'яніння включає минущі соматовегетативних, неврологічні і психічні розлади. Власне психотропний ефект проявляється зміною поведінки, а також мотиваційними і мовними порушеннями, зниженням здатності до прогнозування, самоконтролю і можливості адекватної, критичної оцінки ситуації. Основними проявами класичного варіанту алкогольного сп'яніння є ейфорізуючу, комунікативний, седативний, транквілізуючий, релаксуючий ефекти.

    1. Оскільки сп'яніння знижує переживається індивідом почуття тривоги, пияцтво частіше зустрічається там, де більше соціально напружених, конфліктних ситуацій.

    2. Випивка пов'язана зі специфічними  формами соціального контролю: в  одних випадках вона є елементом  якихось обов'язкових ритуалів ("церемоніальне  пияцтво"), а в інших виступає як анти нормативна поведінка, засіб звільнення від зовнішнього контролю.

    3. Основний мотив пияцтва у чоловіків  - бажання відчувати себе і  здаватися сильніше; п'яний намагається  привернути увагу до себе, частіше  поводиться агресивно, порушує  норми звичаєвого поведінки і т.д.

    4. Алкоголізм часто корениться  у внутрішньому конфлікті, зумовлений прагненням особистості подолати почуття залежності від алкоголю. Це має свої соціально-педагогічні передумови. Якщо суворість виховання і дефіцит емоційного тепла в ранньому дитинстві змінюються потім установкою на самостійність і особисті досягнення, людині важко поєднати ці суперечливі установки. Це викликає почуття залежності, мотиваційний конфлікт, що знаходить тимчасовий дозвіл в алкогольному сп'янінні, що створює ілюзію свободи (Г. Баррі, 1976).

    Поняття "зловживання алкоголем" (або  наркотиками) у неспеціалістів викликає іронію: хіба можна вжити їх "во благо"? Але фахівцям вельми важливо розрізняти: а) випадкове, епізодичне вживання алкоголю; б) більш-менш регулярне пияцтво; в) алкоголізм, коли суб'єкт вже не може обійтися без алкоголю.

    Ці  відмінності не тільки кількісні, а  й якісні. Що сприяє алкоголізації  людей, особливо підлітків та юнаків? Випиваючи, підліток прагне погасити характерне для нього стан тривожності і  одночасно позбутися надлишкового самоконтролю і сором'язливості. Важливу роль відіграють також прагнення до експерементованості і особливо норми юнацької субкультури, в якій випивка традиційно вважається одним з ознак мужності і дорослості. І, само собою зрозуміло, діє негативний приклад батьків.

    Розрізняють три стадії алкоголізму:

    1. Початкова стадія (в клініці - неврастеническая) характеризується психічною залежністю від алкоголю, наростанням толерантності до спиртного, втратою блювотного рефлексу, появою випадків запам'ятання окремих подій і своєї поведінки в стані сп'яніння. У цій стадії відбувається перехід від епізодичного пияцтва до систематичного.

    2. Розгорнута стадія (в клініці  - наркоманіська) характеризується нестримним, компульсивним потягом до алкоголю. Толерантність до алкоголю досягає максимуму. Формується абстинентний (похмільний) синдром. З'являється фізична залежність від алкоголю. Відзначаються виражені порушення сну. Спостерігаються соціальні труднощі, неврологічні і соматичні расстройст ¬ ва, виражені порушення сну. Можливі алкогольні психози.

    3. Кінцева стадія (в клініці - енцефалопатіческая) характеризується зниженням толерантності до алкоголю і переважанням фізичної залежності від нього в порівнянні з психічною. Найбільшою виразності досягають психічні прояви абстинентного синдрому. Алкогольні психози досить часті.

    За  патопсихологическим показниками виділяють чотири основні типи особистості хворих на алкоголізм:

    I. Інтровертірованной-нейротіческій (неврозоподібних) тип. Цим особам притаманне значне збільшення показника за шкалою нейротизму, виражена інтровертність, ситуаційно-депресивна самооцінка зі схильністю до самозвинувачення, нестійкість, крихкість рівня домагань. Виникнення неврозоподібних проявів пов'язано як з інтоксикацією та її астенізірующіе впливом, так і з реакцією хворого на зміну його соціального статусу і властивої йому системи відносин при відомій схоронності критичності до свого стану.

    II. Екстравертований-нейротіческій (психопатоподібний) тип характеризується вираженою екстравертірованность, високим показником нейротизму. Тут також часті неадекватні ситуації, особистісні реакції. Особистісні зміни більш стабільні і носять характер стійких аномальних поведінкових реакцій. При цьому типі захисту, що зводяться до кліше типу "всі п'ють", а "я не такий вже п'яниця". Екстравертірованность таких хворих незвичайна, вона не тільки через ¬ мірна, але і змінена якісно, ​​носить патологічний характер у зв'язку з притаманними цим хворим змінами системи потреб і мотивів.

    III. Екстравертований-анозогнозічний тип. Тут на перший план виступає безтурботне ставлення до свого справжнього стану і майбутнього. Самооцінка стає грубо неадекватною. Особливо виражені механізми психологічного захисту, які набувають явно патологічний характер і полягають у беззастережній тенденції до самовиправдання ("непитущих я не зустрічав", "Були сварки вдома, у кого не буває, але взагалі, і на роботі, і вдома все нормально").

    У механізмах психологічного захисту  хворих на алкоголізм Ю. Є. Рахальскій (1977) виділяє дві сторони: "внутрішня" пояснюється первинними змінами критичності, емоційності, волі; "зовнішня" пов'язана з впливом групи (компанії алкоголіків) до прийнятої в ній аргументацією, оцінними стереотипами.

    Б. С. Братусь (1974) бачить в поясненнях хворих алкоголізмом не тільки прояв  захисних особистісних механізмів. Основну  причину їх він вбачає у властивих  цим хворим зміни мотиваційної сфери. Алкоголь в очах хворого сприймається вже не тільки як засіб, що задовольняє  його особисті потреби, а й як засіб, необхідний для задоволення певних по ¬ требностей всіх людей. Тому до виправдань хворий на алкоголізм вдається зазвичай при особливих обставинах після ексцесів або у зв'язку з госпіталізацією, а в іншому його позиція щодо вживання спиртних напоїв носить скоріше наступальний характер. Це є проявом характерних для хворих на алкоголізм порушень ієрархії мотивів і потреб.

    З механізмами патологічної психологічного захисту, безсумнівно, пов'язаний своєрідний алкогольний гумор - плоский, грубий, цинічний. У гуморі алкоголіків часто  видно елемент агресивності, спрямованої  проти оточуючих. Висміюються близькі, товариші по службі, друзі, нерідко  перед випадковим слухачем безсоромно оголюються інтимні моменти сімейного  життя хворого. Більш того, Б. С. Братусь  зазначає, що хворі на алкоголізм зовсім не володіють розвиненим почуттям гумору. З поглибленням алкогольної деградації особистості вони відчувають все більші труднощі при необхідності зрозуміти сенс гумористичного малюнка, жарт. Смішним у їхніх очах стає те, що не представляється смішним здоровій людині.

    При дослідженні алкогольного психічного дефекту велике значення набуває  оцінка збереження у хворого критичності. Критичність, яка С.Л. Рубінштейном (1946) розглядалася як вершинний утворення особистості, в патопсихології розцінюється як важливий критерій оцінки психічної діяльності (Б. В. Зейгарник, 1962, 1969). За Б. В. Зейгарник (1968), критичність є чинником, що свідчить про особистісну збереження хворих. Розрізняють (І. І. Кожуховська, 1972) три аспекти критичності: до своїх суджень, дій і висловлювань; до себе, до оцінки своєї особистості; до своїх психопатологічним переживань.

    В.А. Худіков (1982) було встановлено, що протягом захворювання порушення самооцінки виявляються раніше, ніж розлади критичності у пізнавальній діяльності, ще до сформування вираженого алкогольного недоумства. Порушення критичності - важливий об'єктивний критерій алкогольної деградації.

    IV. Апатично-інтровертірованний тип. Є вираженням грубої алкогольної деградації особистості і характеризується аспонтанністью в поєднанні з "порожньою" інтровертністю, що свідчить про втрату соціальних контактів, про відхід від реальної дійсності, про скоєний відсутності інтересу до подій.

    Пропонована В.М. Блейхер і І.В, Крук (1986) систематика типів особистісних змін відображає картину алкогольної психічної деградації в динаміці. Виділення цих типів особистісних змін може сприяти визначенню стадії захворювання, ступеня і характеру психічного дефекту.

    Слід  також виділити такі риси алкоголіків, як підозрілість, недовірливість, підвищена недовірливість, необґрунтовані ревнощі, готовність до хворобливої ​​фіксації помилкових тверджень. У мотиваційній сфері змінюється зміст потреб і перебудовується ієрархія мотивів. Як відзначає Б. С. Братусь, алкоголь стає мірилом для оцінки успішності дій задля задоволення потреби в ньому, для того чи іншого ставлення до все більшої частини навколишньої дійсності. З часом оцінки ¬ ка хворим свого оточення починає більш-менш залежати від того, допомагає чи ні даний предмет, дія, людина задоволенню потреби в алкоголі. Алкоголь стає провідним мотивом поведінки.

    Перебудова  системи мотивів супроводжується  зростанням психічної залежності від  алкоголю і порушенням структури  діяльності, яка все більше підпорядковується  необхідності купувати спиртні напої. Потреба в алкоголі стає домінуючою в мотиваційній сфері. Зникають далекі мотиви, а поведінка регулюється  ближніми, серед яких основний і змістотворний - алкоголь. Розвиваються порушення опосередкування потреби в алкоголі, у зв'язку з чим стає необхідною випивка. Це штовхає алкоголіка на отримання потрібних матеріальних засобів усіма доступними йому способами, у тому числі протиправними.

    Слід  зазначити, що побутове вживання алкоголю багато в чому визначається існуючими  в суспільстві традиціями і умовами. Вродженого нахилу до вживання алкогольних  напоїв не існує. Засвоєння алкогольних  звичаїв і звичок в основному  відбувається в малій групі під впливом групових норм.

    Установка на алкоголізацію складається вже  в дитячому віці, якщо дитина виховується  в сім'ї, члени якої вживають алкоголь. Дослідження, проведені в дитячих  садах, показують, що близько третини  хлопчиків у віці 3 - 4 років грають "у п'яних". Діти, які отримали завдання "грати у свято", розливали  воду по іграшковим чашках і цокалися, зображуючи п'яних. Залучення підлітків  до вживання алкоголю, як правило, пов'язано  з наслідуванням дорослим і старшим  товаришам у мікросоціальному оточенні. У свою чергу дорослі, не схильні  до вживання алкоголю, відчувають тиск з боку групи. Відмова від спиртних напоїв в середовищі питущих людей робить їх "не такими, як усі", а члени групи насторожено ставляться до тих, хто не хоче або не може засвоїти групові норми.

    Крім  групового психологічного тиску, відому роль відіграють індивідуальні психологічні особливості суб'єкта, що визначають ризик побутового пияцтва. Найчастіше це відсутність стійких інтересів  і життєвих установок. Таку особистість  прийнято називати аструктурною (Е. Е. Бехтель). Зі шкільного віку особи цього типу відрізняються безхарактерністю, не проявляють інтересу до занять у навчальному закладі, успішність у них низька. Вони легко потрапляють під вплив старших дітей та підлітків з асоціальними схильносями. Приступивши до роботи на виробництві, вони зазвичай легко засвоюють спеціальність і можуть добре працювати при постійному жорсткому контролі. До самостійної роботи, що вимагає самоконтролю і внутрішньої дисципліни, вони мало придатні. Відпочивати й розважатися вони не вміють і тому схильні до безцільному проведенню часу, читають мало, а прочитане швидко забувають. При цьому в більшості своїй це простодушні, кілька легковажні, товариські, але недалекоглядні і несамостійні в своїх рішеннях люди, більше половини з них мають татуювання.