Адиктивное поведение

ВСТУП

Адиктивна поведінка –  порушення поведінки, що виникає  в результаті зловживання різними  речовинами, що змінюють психічний  стан людини, включаючи алкоголь і  тютюн, до того моменту, коли фіксується факт психічної і фізичної залежності. На відміну від закордонних дослідників, більшість українських дослідників вважають адикцію синонімом залежності, а адиктивну поведінку синонімом залежного поводження, у вітчизняній літературі адиктивна поведінка частіше означає хворобу, яка ще не сформувалася, а має місце порушення поводження, у відсутності фізичної й індивідуальної психологічної залежності.

Найбільш схильними до адиктивної поведінки є підлітки, у підлітковому віці розвивається здатність  віддаватися переживанням, породженим новими, колись не випробуваними враженнями. Формується і більш точне регулювання  почуттів, зокрема, більш зроблене володіння  вираженням своїх почуттів і настроїв. Прагнення до нових, незвичайних  відчуттів і переживань лежить в  основі мотивації підліткової адикції. Мікросередовище  в якому  підліток знаходиться постійно штовхає  його до адитивних вчинків, причини можуть бути різними: біологічні,  психологічні, світогляд, сім’я,  підліткові комплекси. Виникнення адиктивної поведінки може бути різним, особливо в мікросередовищі підлітків. Тому актуальність вивчення проблеми не викликає сумніву, що і зумовило вибір теми дослідження.

Об’єктом дослідження: є формування адиктивної поведінки підлітків.

Предмет дослідження:   вплив мікросередовища на формування адиктивної  поведінки підлітків.

Мета дослідження:   виявити чинники які впливають на розвиток адиктивної поведінки підлітків.

Завдання дослідження:

- виокремити чинники мікросередовища які провокують виникнення адиктивної поведінки підлітків.

-  розробити рекомендації  для батьків щодо профілактики  адиктивної поведінки підлітків.

-   дослідити причини вживання наркотичних речовин у мікросередовищі підлітків.

Для реалізації поставлених  у курсовій роботі завдань використовувалися  такі методи:

• метод збору емпіричних даних;
• системний аналіз.

Практична значущість дослідження забезпечується розробкою та проведенням дослідження за допомогою анкетування, спрямованого на виявлення причин мікросередовища підлітків які провокують зловживання наркотичними речовинами.

Розділ 1. Вплив мікросередовища як головний фактор розвитку адиктивної поведінки  підлітків 

1.1 Причини мікросередовища  які провокують виникнення адиктивної поведінки у підлітків.

Внутрішній світ підлітка – загадковий світ,   на цей внутрішній світ впливає багато чинників, зокрема макросередовище (суспільство в цілому) і мікросередовище  (близьке оточуюче середовище). Взаємовідносини між членами сім’ї, між однолітками, емоційні переживання та турботи підлітків саме вони впливають на розвиток особистості.

Особистість підлітка –  це жива і органічна єдність її індивідуальних особливостей. Однією з характерних рис особистості  цього віку є її незавершеність, здатність швидко змінюватися. Друга  риса -  ніжність і тендітність особистості, що відзначається її легкою піддатливістю. Підліток легко вбирає різні переживання, не вміючи зрозуміти свої конфлікти і правильно їх вирішити. Мікросередовище підлітка, це його близьке оточуюче середовище - сім’я, друзі, клас. В залежності від того яке буде це мікросередовище (позитивним чи негативним) воно буде відігравати важливу роль у розвитку його особистості, у поведінці, у його успішності у навчанні і т.п.

Сім’я є найбільшим чинником який впливає на адиктивну  поведінку підлітків через порушення  сімейного контексту.

Кажучи про хімічну  залежність, найчастіше ми маємо на увазі людину, у якої є ця хвороба. Але останнім часом фахівці почали звертати увагу на всю сім'ю і  визнали, що залежність від вживання ПАР – це сімейна хвороба, сімейна  проблема. [ 3 ]

Фахівці відзначають, що практично  у всіх випадках підліткової наркоманії виявлялися ознаки одного з типів (а  інколи і декілька) проблемних сімей: неповна сім'я, сім'я, що розпалася, ригідна, псевдосолідарна, деструктивна ( автономія  і сепарація окремих членів сімей, відсутність взаємності в емоційних  контактах); гіперопіка з боку матери, що переймає на себе всю відповідальність за вчинки дитяти; надзайняті і недбайливі батьки, гипоопека; відсутність кордонів між поколіннями; гипопротекция; нерозвиненість батьківських відчуттів у батьків дитяти; проекція на підлітка власних негативних якостей; емоційне відкидання і відсутність дійсної батьківської любові і так далі. Можна вважати, що, з одного боку, неблагополуччя в сім'ї має велике значення у формуванні адиктивної поведінки підлітка, а з іншої – очевидно, що при наркотизації одного з членів деформується вся система внутрішньосімейних взаємин.

Особливу увагу необхідно  приділити проблемі розвитку дітей, зростаючих в сім'ях, де є хімічна  залежність. Ці діти складають генетичну  групу риски по розвитку алкоголізму  і наркоманії. Крім того, що страшніше, оскільки менш очевидно, ці діти несуть в собі комплекс психологічних проблем, пов'язаних з певними правилами  і ролевими установками такої  сім'ї, що теж веде до того, що діти потрапляють  в групу риску.

Також одним із чинників можна назвати вплив груп  однолітків. На думку багатьох авторів це провідний соціопсихологічний чинник. Очевидно, що в основному залучення підлітків до наркотиків і алкоголю відбувається в компаніях однолітків. Тут також може йти мова про таку психологічну якість, як навіюваність.

Також грає роль «мода» на вживання наркотиків і вплив засобів масової інформації. Сорокін В.М. в своєму дослідженні «Наркотики і підліткова субкультура» за допомогою методу семантичного диференціала показав, що такі поняття, як «наркотики», «сучасний», «модний», «стильний», опинилися дуже близько розташовані в єдиному семантичному просторі. [ 4 ]

Риси  людини  які провокують залежність від наркотиків:

• Егоцентризм. Всі роздуми наркомана  концентруються на його особі, тому він здібний до повноцінного спілкування з іншими людьми.
•    -   Боязнь успіху, поведінка наркомана деструктивна. Його боязнь успіху заснована на страху, що успіх не може бути довгим, що він коли-небудь кінчиться. Щоб усунути цей страх, наркоман прагне зруйнувати свій успіх. Такого наркомана можна розглядувати як особу, що несвідомо намагається знову стати дитям, що повністю залежним і не має відповідальності, уникає її.
•      -  Сильне відчуття агресії і садизму по відношенню до інших. Підлітка, що випробовував  в дитинстві образи і фізичні покарання, приваблюють опіати із-за антиагресивної дії. Вживання опіатів робить можливим уникнення дисфорії (відчуття злісної туги), що асоціюється з гнівом і злістю, дозволяючи йому залишатися спокійним і розслабленим.
•    -   Самоповага розглядується як головний психодинамічний механізм, лежачий в основі наркоманії. Прийом наркотиків виступає у такому разі як компенсаційний механізм убогого самоімиджу, низької самоповаги. Наркотик є замінником всього того, від чого їм доводиться відмовлятися унаслідок абсолютної неспроможності задовольняти свої потреби загальноприйнятим способом.

  Наркоманія проблема багатошарова і причин тут безліч. Вживання наркотиків є сумою різних чинників, обумовлених як індивідуальними, так і соціальними чинниками, а також комбінацією. Порушення емоційного контакту між матерями і підлітками  вважають одним з базових чинників становлення адиктивної поведінки підлітків.   Особливістю їх стосунків є дратівливість і авторитарне придушення матерью агресивності дитяти. За результатами обстеження підлітків-наркоманів, взаємини в їх сім'ях характеризується як автономне, паралельне існування матери і дитяти, а так само непослідовність виховних дій по відношенню до підлітків. Цікавий той факт, що матери частіше схильні бачити взаємини зі своїм дитям в сприятливіших тонах, ніж підлітки, які частіше підкреслюють конфліктність стосунків.

 Великий вплив на  повсякденне життя і перспективи  розвитку підлітка виявляє школа.  На школу покладаються важливіші  функції: передача знань, культурних  і моральних традицій і цінностей,  допомогу в соціальній адаптації  і виробленні адекватної соціальної  поведінки, сприянні особистісного  становлення. Але не завжди  школа виконує свої функції.  Більш того, деякі освітянські  системи і підходи можуть сприяти  формуванню і закріпленню адитивних  механізмів [ 6].

Традиційна  освіта саме несе на собі адиктивні  риси – риси, спрямовані на розходження  із дійсністю. Перш за все це виявляється у подачі учбового матеріалу поза інтеграцією з реальним світом, орієнтуванні на пріоритетність знань учбових предметів, акцентуванні корисності знань у контрасті з міжособистісними стосунками. Нівелювання значущості міжособистісних стосунків може виходити з того, що учнів націлюють на всепоглинаючу учбову працю, яка активно підкріплюється вчителями і батьками. Це призводить до того, що у підлітків не залишається часу для себе, для своїх інтересів, для спілкування із ровесниками. Замість того, щоб відбувалося розумне знайомство із дійсністю, відбувається відрив від реальності. Так поступово формується невміння жити «тут і зараз». Не набувши необхідного досвіду у зустрічах з реальністю і її проблемами, дитина виявляється безпомічною при зустрічі з реальними проблемами і хоче уникнути їх будь-якими засобами. Практика показує, що дуже часто саме відмінники, становлячись дорослими, обирають найтяжкі форми адитивної поведінки – алкоголізм та наркотики.

 Вплив  комп’ютерних ігор на формування  адитивної поведінки підлітків

У наш час комп’ютери, устатковані різноманітними інформаційними та ігровими програмами, не тільки застосовуються майже в усіх галузях науки  і практики, але й стали найпопулярнішими розвагами дітей, підлітків і  навіть багатьох дорослих. Широкого розповсюдження набувають і негативні наслідки взаємодії людини з електронними засобами. Одним із таких наслідків  є комп’ютерна залежність, або  комп’ютерна адикція, яку в науковій літературі розглядають як психологічну неможливість подолати бажання постійно спілкуватися з комп’ютером. Ознайомлення з комп’ютером, зазвичай починається в школі, але все більша частина батьків намагаються навчити своїх дітей користуватися цим модним технічним пристроєм якомога раніше, щоб вони не відставали від ровесників. За даними американських учених, 31% дітей від 3-х років уміють спілкуватися з комп’ютером, спостерігається тенденція до зниження віку. Результати анкетування у пострадянському просторі показали, що 80% учнів 5-7 класів загальноосвітніх шкіл – захоплюються комп’ютерними іграми, причому багато хто з 10-12 –річних підлітків має вже ігровий досвід 4-6 років. Психодіагностичне обстеження останніх років, здійснене вітчизняними науковцями, виявило, що близько 30% дітей і підлітків, які захоплюються комп’ютерними іграми, зловживають перебуванням у віртуальній реальності, і 10% з них знаходяться в стадії психологічної залежності від комп’ютера [8;c.31].

Виявлено, що комп’ютерна  залежність формується набагато швидше, ніж будь-які інші традиційні залежності (від палі6ння, наркотиків, алкоголю, азартних ігор), - у середньому 0,5 -1 рік  постійного захоплення з добовим  навантаженням 4-12 годин. Причому комп’ютерній залежності більше піддаються хлопчики – у них може формуватися адикція  після 6 місяців із –зазначеним вище 6навантаженням. Діти й підлітки зі стажем спілкування з комп’ютером  від 8 місяців до 2-х років регулярного  навантаження до 12 годин на добу, як правило, вже мають виразну девіантну  поведінку, причому більшість із них потребує лікування в психоневрологічних диспансерах та проведення психокорекційної роботи. Проблеми, спричинені комп’ютерною адикцію підлітків від комп’ютера ускладнюються тим, що на даному етапі вивчення комп’ютерної адикції, лікувальна та психокорекцій на робота дає повне вилікування лише у 52% [ 7 ].

Найбільш діти піддаються залежності від комп’ютерних ігор, особливо, так званих «рольових», завдяки  високій динамічності подій у  них. Логіка ігри, як правило, побудована таким чином, щоб змусити суб’єкта не відволікатись і сприймати  гру від початку до кінці як єдиний процес. Повне заглиблення  в гру створює в гравця ефект  співучасті у складному процесі, що існує тільки для нього. Під  час першої ж гри людина одержує  величезне задоволення, яке їй хочеться відчувати знов і знов. Зрозуміло, що здатність до максимального заглиблення  в комп’ютерні ігри використовують розробники програмового забезпечення ігор, щоб одержувати якнайбільші  прибутки від збуту свого продукту. Ігрова індустрія більш швидкими темпами постачає все досконаліші  комп’ютерні ігри, які з кожною версією стають все більш реальними. Завдяки мультимедійним технологіям  підлітки настільки вживаються в  комп’ютерну гру, що в її віртуальній  реальності їм стає цікавіше, ніж у  реальному житті. Їх приваблює, що за невиконання завдань, які постають перед ними «там» вони не одержать поганих оцінок, їх не будуть сварити  батьки, бо зроблені помилки завжди можна виправити шляхом повторення гри.

Необхідно зауважити ще одну особливість взаємодії дитини з  комп’ютером. На відміну від занять спортом або рухових ігор, грати  з комп’ютером можна набагато довше, оскільки фізичне навантаження на м’язи тіла мінімальне, й відчуття втоми, яке сигналізує про вичерпаність сил, з’являється значно пізніше, ніж  під час гри, наприклад у футбол. У результаті через відсутність  своєчасних сигналів від м’язів надмірне навантаження комп’ютерною діяльністю, Інтернет - взаємодією або комп’ютерними  іграми призводить до перевантаження мозку, зору, хребта, підвищення артеріального тиску, що негативно впливає на психіку дитини [5;c.144].