Українське ораторство XIX—XX ст

    Загалом слід сказати, що початок XX ст. — це трагічна епоха. З одного боку, це пора піднесення національної самосвідомості українців, буяння духовної та митецької культури краю, розвій найрізноманітніших шкіл і течій у літературі та мистецтві. З другого боку, цей національний ренесанс був приречений на загибель в умовах наростання тоталітаризму. Зокрема, якщо йдеться про вільний розвиток української мови, що звільнилася з-під гніту попереднього утиску в самодержавній Росії, то успіхи її безперечні. Але паралельно починається, як складова частина боротьби з "українським націоналізмом", поступова, планова та невблаганна русифікація України. За цих умов годі було й сподіватися на будь-який розвій української риторики.²

    Прослідкуймо  кілька етапів цього процесу. З жовтня 1927 р, прийнято постанову ЦК ВКП(б) "Про  поліпшення партійного керівництва пресою". Одразу ж при Комуністичному університеті ім. Артема в Києві відкривається відділ газетних працівників; згодом — газетний технікум; зявляється чимало нових газет і журналів. Впроваджено обласні газети (1932 p.). У 1924—1925 pp. в ефір виходять Радіопередачі, серед яких помітне місце займають "робітничі та колгоспно-совгоспні радіогазети"; тематика цих передач — "соціалістичне змагання, викриття світового імперіалізму та пережитків минулого". З 1939 р. до цього залучається й Західна Україна.

    Тяжкий  період другої світової війни та післявоєнні  репресії стосовно українства майже  докорінно винищили можливості вільного українського слова. Проте це не означає, що зникла офіційна риторика, офіційна пропаганда. З 1945 р. працює українське радіо; з 1951 р. розгортає свою діяльність українське телебачення, першу програму якого дивиться 94% населення, другу — 78,5%. Та з часом згортається і українська мова як така — з часів, коли в Україні секретарем республіканської компартії був В. Щербицький. Якщо, звичайно, не зважати та той напів-зрусифікований, вихолощений варіант української ораторської мови, який культивувався в газетярстві, радіо, телебаченні і мав своїм результатом лише те, що після розпаду Радянського Союзу 90% населення України проголосували за її незалежність.

    Новітня епоха історії України позначається спалахом риторичної енергії суспільства. Вивільнення духовного пошуку призвело до оновлення древньої церковної гомілетики: змагання та полеміки між різними конфесіями набувзють широкого резонансу. Понад сто політичних партій України користуються повним правом виголошення своїх програм і гасел. Академічне слово набуло небувалої досі розкутості — як у сфері змісту, так і форми самовиразу оратора.  

Використана література

1. Абрамович С.Д. Риторика і гомілетика. – Чернігів, 1995.
2. Абрамович С.Д., Чикарьова М.Ю. Риторика. – Львів, 2001.
3. Булахов М.Г. Історія України-Русі. – К., 1991. –Т.1.
4. Вандишев В.М. Риторика: екскурс в історію вчень і понять. – К., 2003.
5. Риторика загальна і судова / Абрамович С. Д. та ін.. – К., 2002.
6. Рікер П. Мова політики і риторика. – К., 2005.
7. Сагач Г.М. Ділова риторика: мистецтво риторичної комунікації. – К., 2003.
8. Сагач Г.М. Риторика. – К., 2000.
9. Сагач Г.М., Юніна О.А. Загальна риторика. – К., 1992.