Вічність душі у контексті світових релігій

Коран 39.42: Aллax пpіeмлeт дyші в мoмeнт иx cмepті, a тy, кoтopaя нe yмepлa, вo cнe; забирає тy, для кoтopoй peшіл Cмepть, і oтпpaвляeт дpyгyю дo певного cpoкa. Воістину, в етoм - знaмeніe для людeй, кoтopиe paзмишляют!

Душа може розглядатися як місце для вкладання Духа і  містить інформацію, що стосується людини (його успадковані і набуті якості). Наша свідомість пов'язане  з душею - це випливає з того факту, що сон і смерть подібні.

Іслам - монотеїстична релігія. Іслам зародився серед арабських  племен і міських жителів Хіджазу  на початку VII ст. Засновником Ісламу вважається пророк Мухамед (бл. 570-632) з племені курайш, який почав проповідувати його в Мецці в VII ст. Іслам у своїй концепції представляє себе як єдину релігію одного Єдиного Бога, Який створив все суще, а також першої людини - Адама, і посилав на Землю Своїх пророків, одного за іншим, щоб вони закликали свої народи до єдинобожжя і застерігали їх від поклоніння кому- небудь крім Єдиного Бога (Аллаха). Іслам визнає Мухамеда останнім (але не єдиним) пророком, посланцем Аллаха для всього людства. Крім Мухамеда іслам визнає всіх попередніх пророків від Адама, аж до Муси (Мойсея) і Іси (Ісуса). Аналізуючи віровчення Ісламу, можу сказати,що розчарована негативним ставленням до інших релігій. У Буддизмі,наприклад, зневаги та заперечення до інших віровчень не прослідковується.

Іслам так пояснює відокремлення  душі від тіла: «Коли наздоганяє мусульманина смерть і коли він бачить те, що бачить, він побажає щоб його душа (« нафс ») покинула його і Аллах бажає зустрічі з ним. Коли дух мусульманина підніметься на небеса, навколо нього збираються духи інших мусульман, щоб дізнатися у нього вісті про жителів землі ». Мені здається, що частинкам великої душі так сподобалось жити на землі, що навіть смерть  цього в них не відніме. Іноді нам сняться ті, хто давно покинув цей світ. Іноді ті, кого ми начебто ніколи не зустрічали. А може це ті, з ким ми хочемо бути цілу вічність?..

За віровченням Ісламу, всі душі були створені Аллахом (у перекладі з арабської мови - Єдиним Богом) одночасно. Після створення Аллах запитав всі душі: «Чи визнаєте ви, що Я-ваш Господь?»Душі відповіли: «Так, про Володар!». Тому вважається, що віра в Єдиного Бога є в душі кожної людини з моменту його народження. Дійсно, якого б віровчення не дотримувався кожен із нас, глибоко в душі ми знаємо, що є один Бог, один шлях, одна доля.

Душа кожної людини спокійна тільки в тому випадку, якщо людина здійснює справи, прийнятні для Господа (тобто богоугодні). Якщо ж людина грішить-тобто здійснює богопротивні вчинки, йде проти законів Божих, душа починає страждати. Така людина може бути багатою і наділеною владою, але в неї не буде внутрішнього спокою, який неможливо купити-його можна заслужити лише виконанням Божественних повелінь, які Аллах послав нам в Святому Писанні-благородному Корані.

Ми повинні відрізнити нафс (душу) від Рух (дух). Беручи до уваги, що Дух універсальний і Єдиний для всіх, кожна людина має індивідуальну власну душу, вона може бути знищена як і має здатність рости.

Душа в ісламі називається  нафс. Нафс - це природна сторона людини, яка завжди підбурює її до того, щоб робити зло. Ця, з точки зору мусульман, природна сторона душі є джерелом заперечення всякого добра в людині. Вони кажуть, що «нафс створена таким чином, що вона бажає все недозволене». Про це говориться й у Корані. Чи треба пояснювати, наскільки це далеко від християнського вчення про душу? Християни вважають душу, навпаки, більш піднесеною частиною людини. З приводу двох аспектів людської душі ( добра і зла) досі точаться суперечки. Особисто я вважаю, що в людській душі присутні і добро, і зло, які знаходяться у вічному протистоянні всередині нашої підсвідомості. І коли конфлікт долає поріг підсвідомості, в нашому розумі виникають абсолютно неприйнятні думки, необґрунтований потік емоцій.

Візьмемо сварку жінки  з рідним братом через спадок. Вона любить брата більше всіх на світі. Але він обходиться з нею нечесно  і зухвало. Жінка відчуває образу, розчарування, злість. Як наслідок –  ця суміш емоцій викликає абсолютно  протилежні реальному сприйняттю ситуації почуття та думки. Це може бути різке  бажання відімститись рідному братові, завдати йому болю. Ось це і є  наочний приклад вічного конфлікту  двох начал людської душі – добра  і зла.

В Корані говориться про воскресіння мертвих, Судний день і останній вирок душі: життя в небесному райському саду або покарання у вічному вогняному пеклі.

Подібно до того, як наші почуття  з моменту занурення в сон, переривають зв'язок з даним світом і починають бачити в світі  сновидінь абсолютно інші світи і чути інші звуки,  наша душа, відділяється від нашого тіла, з приходом смерті входить в новий світ потойбіччя. Людина в момент смерті побачить ангела смерті Азраїла, починає бачити в новому потойбічному світі ангелів допиту, які здійснять малий суд над померлим за його діяння за життя. Праведні діяння віруючого, увійшовши в образ вірного супутника, будуть супроводжувати його у цьому новому житті.

Перебування в могилі є  проміжним етапом між життям в  цьому світі і у світі вічному. Тому дане життя іменується «барзахом» (тобто проміжком, перешкодою). Даний світ проявляє себе по-різному для кожної окремої людини. У той час як мученики (шахіди) перебувають у цьому світі не усвідомлюючи своєї смерті, люди, що присвятили себе вченню, продовжать свої вивчення у цьому світі. А для людей невіруючих, даний світ є місцем куштування перших провісників пекельних мук.

Смерть є поділом душі від тіла. Вона є подорожжю в  загробний світ. Душа за допомогою  ангела смерті Азраїла переміщається в проміжний світ (барзо). Першим ангелом, якого ми зустрінемо на нашому шляху в загробний світ, є ангел смерті Азраїл. Він є самим надійним оберігає, якому ми можемо довірити найдорожче для нас - нашу душу. 

Душа, яка протягом всього перебування в цьому світі  прив'язана до тіла, з настанням  смерті звільняється від нього. У  той час як в цьому світі  душа потребує очах для бачення, у  вухах для слухання, в мозку  для роздумів, з приходом смерті вона починає бачити, чути, міркувати  й усвідомлювати без них. Так  само як це відбувається уві сні . Слово «барзо», означає проміжок, перехід і є проміжним залом очікування між світом нинішнім і світом вічним. Душа буде перебувати в світі барзаха в очікуванні судного дня і воскресіння. Тут відбуваються такі події як зустріч з ангелами допиту, іменованими Мункар і Накір, первинний малий суд діянь, перша винагорода або покарання за них.

Барзо (тобто загробний світ), є або «одним садом з садів раю» або «однією з ям із ям пекла». Однак у проміжному світі барзаха, насолоди і покаранню піддається душа, яка відокремилася від тіла. А після барзаха, у воскресіння душі знайдуть тіла і постануть для відповіді у великому суді. У результаті піде вічний рай чи пекло. 

Оскільки душа не вмирає, воскресіння відноситься тільки до тіла. За допомогою воскресіння  душі повторно набувають тіла і зберуться  на полі воскресіння для допиту. Після деякого перебування на полі воскресіння настає етап взаєморозрахунків. Якщо людина померла віруючим і на її рахунку більше відплати отриманих за благі справи ніж чим його гріхи, вона буде відправлена в обитель вічного щастя - рай. Померлі невіруючими будуть відправлені в обитель Божої кари - пекло. А ті віруючі, чиї гріхи перевищили їхні благі діяння, будуть відправлені до пекла для очищення від цих гріхів і після тимчасового перебування в пеклі, вони теж будуть відправлені в рай.

Мені здається, що судний день колись настане. І всі ми згадаємо минулі життя, минулі помилки, гріхи. І  тоді понесемо покарання за всі свої діяння в усіх життєвих втіленнях.

Отже, світові релігії  багато в чому сходяться у трактуванні  таких понять, як «душа», «безсмертя», «вічність», « Абсолют», тощо. Провідною  ідеєю всіх трьох релігій є  ідея безсмертя людської душі. Вона невидима нашому оку, але відчувається всередині нас кожного божого дня. Людина звертається до релігії, щоб пояснити самій собі у чому сенс її життя та чи є життя після смерті.

Провідною моєю думкою є  припущення, що людські душі ще до створення  світу були єдиною субстанцією, яка  була розірвана на частини і включена до вічного процесу перенародження. Таким чином, все людство приречене одного разу нарешті об`єднати свої сутності і можливо заново створити новий світ чи нову реальність, паралельно тій, в якій знаходимось ми.

А головним в житті людини, на мій погляд, є дотримання загальноприйнятих  моральних норм та цінностей, творити  добро. І не важливо якого віровчення людина дотримується, важливо те, що вона зробила, гостюючи на Землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Релігієзнавство: Підручник / В. І. Лубський, С. М. Бурлак

 

2. Релігієзнавство. Навчальне видання. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Підручник КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 1997

 

3. Валпола Рахула «Чему учил Будда» Москва 2002

 

4. Релігієзнавство. Черній А. М. Посібник. - Київ: Академвидав, 2003

 

5. http://www.readbookz.com