Вічність душі у контексті світових релігій

Національний технічний  університет України "Київський  політехнічний інститут"

 

 

Творча робота

На тему:

 

« Вічність душі у контексті світових релігій  »

 

 

Виконала:

                                                                                               студентка 1 курсу

                                                                          ФСП

                                                                                      групи СР-02

  Свириденко Аліна

Перевірив:

                                                                                викладач

                                                                                      Олійник В.М

 

 

 

 

 

Київ 2011

Вічність  душі у контексті світових релігій

Що таке душа? Чи є вона взагалі? Чи має здатність покидати тіло і вселятись в щось інше? Чи може вона помирає разом із своєю тілесною оболонкою? Людство шукає відповіді на ці запитання із самого початку свого існування. Та ніхто і ніколи не зможе відповісти на них однозначно, достовірно.

Людина звертається до релігії, щоб пояснити самій собі у чому сенс її життя, чи є життя  після смерті, чи є вища сила, яка  керує нашими долями. Як не дивно, але  трактування поняття душі у багатьох релігіях однакове. Душа – це особлива нематеріальна субстанція, яка може існувати незалежно від тіла. У світових релігіях має місце вчення про переселення душ. Ось декілька фактів, які підтверджують правдоподібність даної теорії:

Віра в переселення  душ - короткий екскурс по історії.

Думаю, що практично кожен  знає математика Піфагора. Так ось - він теж вірив у реінкарнацію, і навіть охоче розповідав про свої попередні втілення. За словами самого математика, йому довелося побувати селянином, троянським воїном, пророком, і навіть повією. Мабуть , тому він і став таким мудрим ...

 Німецький психолог  Карл Юнг вважав, що жив у  18 столітті. Хоча він не міг  точно сказати, ким йому там  доводилося бути.

Сильвестр Сталлоне вважає, що колись він був дозорним кочового племені.

Переселення душ - це теорія, звичайно, цікава, але людина істота неспокійна - їй потрібні докази. Був один такий випадок. Трирічна дівчинка Шанта Деві одного разу сильно здивувала своїх батьків, заявивши, що вона заміжня пані на ім'я Луджі. Шанта - Луджі докладно описала свою колишню сім'ю, а також будинок, що знаходився в іншому місті. Дівчинка також додала, що вона померла чотири роки тому, під час пологів. До Шанте приїхав колишній чоловік Луджі, якого вона одразу впізнала. А коли Шанту відвезли в Мутру, то вона знову всіх здивувала, спокійнісінько відшукавши дорогу до колишнього свого будинку. Шанта також згадала по іменах всіх членів колишньої родини крім дитини, народження якої коштувало життя Луджі. Ця історія сталася в 1929 році.

Ще більш дивний випадок  переселення душ стався 22 листопада 1963 року. У Новій Гвінеї, в племені  Отобая-Ріа народився туземець Араану. Цей факт так і залишився б невідомим, якби не деякі обставини. Справа в тому, що Араану народився в той момент, коли весь цивілізований світ дізнався про загибель американського президента Джона Кеннеді. Деякий час по тому з'ясувалося, що туземець Араану знає до найменших подробиць найпотаємніші факти з життя Кеннеді. Доктор Клаус Демолен - психіатр з Нідерландів - повідомив, що для обстеження туземця була створена спеціальна комісія. Не дивно, якщо деякі її члени повірили в переселення душ – він розповів масу подробиць про дитинство Кеннеді, накреслив план Білого дому і процитував деякі з тез президента, пов'язані з правлячим класом в Британії. Цікаво, яка сила змусила колишнього президента проміняти Білий дім на хатину дикуна? 

Дохристиянське вчення про душу на території України

Волхви вважали, що бувають душі світлі й темні. Після смерті людини світла душа — по сорока днях прощання з світом та фізичною плоттю своєю - лине у Вирій, де має постійне місце вічного райського проживання. Темна душа, яка за життя творила Кривду направляється в Навь і стає її мешканцем. Богом та покровителем Наві є Велес.

Ведичні твори вказують, що кожна людина несе у собі дві душі водночас — світлу і темну, які борються між собою і цим визначають поведінку людини, міру її добрих і злих вчинків (люди з подвійною душею, як правило, кінчають життя самогубством, вважали волхви). За уявою давніх українців, більшість душ недовго перебуває у Вирії чи Підземеллі - це стосується душ діяльних (невсипущих), тих, які "рвуться на землю", до справи. Таким Род і Чорнобог дозволяють повертатися і втілюватися в новонароджених, не повертаючи, однак, свого попереднього фізичного образу.

Душі відроджуються не лише в людях, але і в тваринах, деревах, рослинах, в нових струмках, річках тощо. Кожна душа переживає близько 8 млн. втілень, перш ніж, вона стане людиною. Люди, які творять Кривду, можуть перевтілитися знову в тілі тварини. Стаючи людиною, душа проходить 4 ступені розвитку та народжується в чотирьох станах - варна трудівників, варна хазяїнів, варна воїнів, варна відаючих.

Давні українці всіляко намагалися не допустити відродження темних душ (наприклад, обкладали місце, де могла народитися дитина, рушниками та ряднами з вишитими та витканими стрілами Перуна, зображеннями Берегині і Мокоші тощо).

З душею пов'язували загадкові явища в житті. Якщо, казали волхви, за тобою десь по дорозі унадився собака - не жени його геть, а приведи додому і нагодуй - то душа твого померлого родича чи ближнього тужить по тобі, хоче бути біля тебе. Коли до тебе під вікно прилетіла пташка та ще й стукнула дзьобиком у шибку - мерщій роздай милостиню старцям чи понеси що-небудь у дар сусідові, ближньому своєму, бо то душа померлого принесла тобі якусь звістку й нагадала про себе.

Роздавати милостиню чи робити якесь добро — то, на думку волхвів, поминати передусім душі померлих, нести їм радість і втіху,тощо. У вченні волхвів про душу відбилися первісні гуманістичні основи української народної моралі, філософії, міфології, космогонії.

Жіноча та чоловіча душі є двома половинами однієї душі. Коли такі душі зустрічаються в Яві, це має назву "зіркової пари".

Вчення волхвів про душу було втрачене після 988 року.

Особливої переконливості концепція  безсмертя набула в християнстві, що, мабуть, і стало однією з головних причин його світового утвердження  і планетарного домінування. За віровченням християнства, душа (дух) є безсмертною, а тіло їй дав Бог, створивши його зі своєї подоби. Коли людина помирає, все повертається на свої місця : тіло, стаючи порохом, опиняється в землі, а душа (дух) як образ Божий повертається до того, хто дав її — до Бога. Кожна людина несе в потойбіччя те, що вона приготувала сама в земному бутті. За Біблією, «збирати собі небесне багатство» слід відповідним повсякденним життям на землі. Тому християнство не нехтує земним життям. Воно лише виступає проти однобічного захоплення задоволенням суто тілесних потреб.

На мою думку, людська  особистість, тобто індивідуальна  душа насправді такою не являється. Вона така лише під час земного життя. Неначе існувала одна єдина субстанція, яка розділилась на мільярди частин і одухотворила все живе не землі. А коли час її земного буття підходить до кінця, кожна з цих частинок повертається до своєї першооснови і починає новий шлях вже у іншій плоті. Близька мені ідея християнства про те, що вчинки людини на землі накладають невидимий слід на її душу. І чим більше хорошого вона зробить на землі, тим прекраснішим буде її наступне життя. Людина підсвідомо розуміє, що колись зіллється з небуттям, але не знає, що її там чекає. Можливо просто не пам`ятає що там. Тому, на інстинктивному рівні шукає спосіб залишитись на Землі, оскільки колись сама захотіла жити тут. В голові витає думка про паралельні реальності, які можливо також були створені тією всеохоплюючою субстанцією. Подібно до віртуальних реальностей, які створюють люди у комп`ютерних іграх.

Або можливо сон. Це також  свого роду паралельна реальність і  в деяких релігіях світу вважається, що душа покидає тіло під час сну  і після смерті. Душа подорожує ними, а інколи довго не може повернутись, оскільки застряє в деяких з них. Наприклад, за християнською традицією, людину, яка покінчила життя самогубством не можна ховати на кладовищі. Мало хто здогадується чому. Я вважаю тому, що ця загублена душа застряє між реальностями і може завадити іншим душам досягти спокою. Адже вона порушила вселенський закон переходу і приречена залишитись самотньою індивідуальністю, не об`єднавшись з першопочатком  своєї сутності, Абсолютом.

Цікавим є трактування  душі в Буддизмі. Вчення про переселення душ, що ще до Будди існувало в брахманізмі, говорить про те, що душа людини, відповідно до закону карми, проходить нескінченний ряд переселень, причому втілюється не лише в людях, а й у рослинах, тваринах.

Буддизм не заперечував розвинуте  брахманізмом вчення про переселення  душ. Однак буддизм вніс у брахманізм суттєві зміни. Якщо брахмани стверджували, що завдяки різним для кожного  стану обрядам, жертвам і заклинанням  можна досягти "добрих перероджень", тобто стати раджою, брахманом, багатим купцем, царем і т.д, то буддизм оголосив будь-яке перевтілення, всі види буття неминучим нещастям і злом. Тому буддист повинен дбати не про переродження, а досягнення нірвани - небуття. Більшість людей досягти цього у даному житті не може. Прямуючи шляхом спасіння, вказаному Буддою, жива істота звичайно повинна знову і знову перевтілюватися. Але це буде шлях сходження до "вищої мудрості", досягнувши якої можна вийти із "круговерті буття" і завершити ланцюг перероджень.

Вмираючи, особистість (душа) розпадається на сканди (складові елементи), але при наступному втіленні сканди знову збираються певним чином (свого роду кубик- рубік), зберігаючи єдність душі. Правильна її "збірка" забезпечує безперервність сутнісного буття особистості, незалежно від того, в яку матеріальну оболонку потрапить душа після чергового перевтілення. Цікаво те, що ми,люди, не пам`ятаємо своїх минулих перевтілень. А от Будда (він же Гаутама, Шак`ямуні, Сідд`артха ) дізнався про всі свої 550 тілесних перероджень коли досяг прозріння .

Присутнє знеособлення людської душі. Точніше сказати раціональне  пояснення того, чому всі ми такі різні і  чому іноді зустрічаємо  тих, хто стає особливо близьким нам  по життю. Таких людей ми називаємо  «спорідненими душами ». Та в чому ж полягає ця спорідненість? Можливо в тому, що колись ці душі були єдиним цілим і в силу невідомих нам обставин були розділені часом і простором, а можливо і багатогранністю реальності буття.

Цікавим є закон карми. Тобто закон воздаяння. Подібно до Християнства, якщо людина буде дотримуватись певних моральних норм, то можливо у наступному житті вона житиме у більш вищому прошарку суспільства. Я щиро вірю у цей закон. Можливо енергія (дух) формується саме під впливом тієї енергетики, яку увібрала в себе людина в процесі своєї життєдіяльності. Я маю на увазі не тільки дотримання морально-етичних цінностей, а й позитив чи навпаки негатив від оточуючих.

Наприклад людина була серійним вбивцею, якого спіймали та осудили  десятки, а може й сотні людей. Їх негативна ціленаправлена енергетика цілком можливо всмоктується в енергію даної людини. Тому, після смерті, злочинець явно не зіллється з Абсолютом, а перевтілиться у нещасного, а можливо й взагалі не в людину ( оскільки за віровченням буддизму кожна рослина, тварина, комаха має душу).

Пекло в буддизмі - це місце, де перебувають єства, практикуючі злість і ненависть. Існує вісім холодних і вісім гарячих пекла. Перебування в пеклі триває довгий час, але не нескінченно. Коли наслідки негативної карми вичерпаються, істота помре і знову народиться в більш високих світах. Вірогідно, що саме так все і відбувається з тими, хто жив неправедно на Землі. Приваблює думка про те, що людина має можливість вирватись з пекла і переродитись заново. Адже наскільки я знаю, в Християнстві все набагато складніше. По-перше перебування у пеклі за цією релігією-вічне. По-друге шляхів виходу звідти не представлено.

Істинним мені здається поняття  нірвани у Буддизмі. Це духовно-психологічний  стан безпристрасності, якого може досягнути людина. Про це я розмірковувала під час висловлення думки, щодо злиття з Абсолютом. У Буддизмі його називають « велике Ніщо». Тобто  знеособлена суть всього, що є у  всесвіті. Ця ідея є мені близькою.

Згадаймо легенду про  життя майбутнього Будди. Він  бачив хвороби, біди та страждання людей. І ніяк не міг зрозуміти, чому ж  вони страждають. Поки після довгих пошуків правди не прозрів під  деревом Бодхи. Тоді він сформулював 4 благородні істини,де вказав, що причина страждань – бажання людини. Щоб позбавитись страждань необхідно відмовитись від земних задоволень, не прив`язуватись до речей, які є тут, на Землі, приборкати всі свої прагнення. Так, послідовники Будди -  аскети займаються відлюдництвом і все, що мають – це пошарпаний одяг та посудину для збору милостині. Вдягаються і голяться  однаково. Такий спосіб життя змушує відректись від земних спокус.   

В сучасній інтерпретації, нірвана  – це стан абсолютного щастя, без  почуттів, переживань, відсторонившись  від зовнішнього світу, вище блаженство, розрив безкінечного циклу народження і смерті — самсари. Це і є злиття з великим Ніщо. В моєму розумінні, довгоочікуване повернення душі до самого початку свого існування, стати краплею у безкінечному морі, завершити все і не почати нічого. Але тут виникає питання, чому ж ми так боїмося злиття з Абсолютом? Чому підсвідомо не хочемо прощатись з земним життям? Можливо тому, що набридло колись перебувати в небутті? Цього, на жаль, ми ніколи не дізнаємось.

Взагалі, слід зауважити, що у всіх індо-європейських мовах (включаючи російську, українську) семантика слова "Дух" сходить до праіндоєвропейського  кореня.

*- Dheu (дути). Звідси ж відбувається грецьке "deos" (Бог), санскритське dhjana (медитація) і т.д. Аналогічна відповідність зустрічається і в семітських мовах: єврейське "ruah", арабське "нафас", перське "дам" - всі ці позначення Духа переводяться як "подув", "дихання". Це пояснюється насамперед тим, що людина досягає з'єднання з Духом, відчуває його на своїй центральній нервовій системі як прохолодний подувший вітер.