НЕОЯЗИЧНИЦЬКІ НОВІ РЕЛІГІЙНІ РУХИ

Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Октября 2011 в 20:33, реферат

Краткое описание

Релігійний ренесанс, відродження інтересу до релігійно-містичних шукань минулого, виникнення нових релігійно-філософських вчень, релігійних рухів і незвичайних містичних шкіл, справжній вибух культів другої половини ХХ та початку ХХІ століття – яскрава особливість Нового часу. Строкатість сучасного богошукання є характерною рисою для всіх частин світу планети, всіх континентів і регіонів. Можна сказати, що „епідемія нетрадиційної релігійності” водночас викликає неприйняття, різку критику та завойовує чималу кількість прихильників. Інколи з нічого навколо пророка, вчора ще нікому невідомого, виникають великі релігійні формування. Нині поряд зі світовими релігіями з багатовіковими традиціями діє близько 30 тисяч інших релігійних учень і культів. Без відомостей про них уява про релігійну ситуацію в світі буде неповною. Терміни, якими позначають оформлені в другій половині ХХ ст. нові конфесії, релігійні групи, духовні течії, церкви, в появі яких відбилися модерністські процеси в релігійній сфері, це – новітні релігії, неорелігії, нові релігійні течії, нові релігійні рухи.
Серед численних неорелігій виділяють неохристиянські, неоорієнталістські, неязичницькі та інші утворення. Звернімося до неоязичництва. Відродження етнічних релігій зараз набуває все більшої та більшої популярності в світі. Так, в Англії звертаються до друїдізму та давньої традиції чаклунства, у Греції – до давньогрецької політеїстичної релігії, у Німеччині відроджують арійський рух, у США – рідні американські релігії індіанців, рух Вікка, Асатру тощо. Крім того, слід сказати про неоязичницькі рухи Литви та Латвії, які стали однією з найбільш активних і організованих сил у Європі. В Україні ж існують громади послідовників Л.Силенка, В.Шаяна, прихильників прадавніх дохристиянських вірувань українського народу.

Скачать в ZIP (25.77 Кб) Сколько стоит заказать работу?
Файлы: 1 файл

мой реферат.docx

— 28.29 Кб (Скачать)

     На  півдні України намагалися пропагувати  свої ідеї прихильники культу, заснованого  на поєднанні містики кельтів  та слов’янської міфології. Були повідомлення про діяльність перенесеного на український  ґрунт культу Вуду і т. ін. Ці течії  та культи не мали популярності серед  молоді і потонули в морі розмаїття  неформальної молодіжної ініціативи [5, с. 93]. 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВОК

     На  сучасному етапі діалогу язичництва і християнства можна спостерігати "відповідь" язичництва, яка заключається у своєрідному нашаруванні язичницьких  нововідтворених елементів на християнське, вже тисячоліттям усталене тло.          Не секрет, що наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ століття національне самовизначення і державотворення українського народу стало об'єднуючим фактором для більшості національно свідомих українців. Українофільство та український націоналізм стали загальною модою. Усюди можна було зустріти людей з жовто-блакитними прапорами, які співали українських пісень, були вдягнені у вишиті сорочки, розмовляли українською мовою. Усі прояви національної свідомості позначилися на підвищенні зацікавленості людей в історії України, народних звичаях, піснях і т.п. Україна відчула потребу переорієнтуватися з прагнень далекого "світлого майбутнього" на своє історичне минуле, усвідомити свою причетність до своїх слов'янських пращурів. Виникла проблема пошуку національної самоідентифікації. Формування спільного національного ланцюгу свідомості, який поєднував давніх слов'ян із сучасними українцями, було чимсь подібним до вшанування культу предків.    Тотальна зацікавленість у минулому України спонукала людей звертатися до всього традиційно українського. Зокрема – до "народної" віри своїх пращурів, створюючи все нові й нові неоязичницькі громади. 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

1. Академічне релігієзнавство. Підручник / За ред. А.Колодного. - К : Світ знань, 2000. - С.782 
2. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / За ред. А.Колодного, П. Яроцького. - К.: Знання, 1999. - С.647

3. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство: Підручник. –К.: Наукова думка, 1995.

4. Лозко Г.С. Українська віра (українське язичництво) - етнічна релігія українців // Релігійна панорама. - К.: 2001. - № 8-9. - С. 101 
5. Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник. –К.: Вілбор, 1997.

6. Релігієзнавство / За ред. Рибачука. –К.: Освіта, 1997.

7. Релігієзнавство / За ред. Бублика. –К.: Юрінком Інтер, 1998.

8. Угринович О. Введение в теоретическое религиоведение. –М., 1991, 1996. 

 

Информация о работе НЕОЯЗИЧНИЦЬКІ НОВІ РЕЛІГІЙНІ РУХИ