Християнські свята

Воздвиження Хреста Господнього урочисто відзнача­ється 27 вересня. Воно супроводжується пишними ритуалами. Під час богослужіння виносять прикрашений квіта­ми хрест і встановлюють його посередині храму. Церемо­нія супроводжується дзвоном, церковними піснями.

Віруючі вшановують хрест як символ християнства — символ спокутування, страждання і спасіння, вважаючи, що кожна людина, як і Христос, повинна здолати свій «хресний шлях».

9.БОГОРОДИЧНІ СВЯТА

Вони охоплюють свята на честь Ді­ви Марії — матері Ісуса Христа (Богородиці). Це — Різдво Богородиці, Введення в храм Богородиці, Благовіщення Пресвятої Богородиці, свято Першої Пречистої, Покрова (перші чотири відносять до дванадесятих) і багато свят на честь «чудотворних» ікон Богородиці.

У вшануванні Марії Богородиці наявні сліди вшану­вання давніми народами богині землі, яка народила спасителя, божого сина — бога рослинності. На створення обра­зу християнської Богородиці вплинули уявлення давніх єгиптян про богиню Ізіду. Християнство Богородицю зо­бражує «царицею небесною», крилатою небожителькою, «оповитою в сонце». На голові в неї вінок з дванадцяти зі­рок. Давньоєгипетську богиню Ізіду також зображували небесною царицею, вважаючи, що вона народила божест­венного сина — спасителя Гора. Християнська Богороди­ця має спільні риси із богинею сирійців і фінікіян — Астартою. Давні народи поклонялися цим богиням, вважаючи їх божествами родючості землі і худоби, заступницями землеробства.

З дохристиянських релігій запозичила церква й ідею не­порочного зачаття. Згідно з міфами народів Давнього Сходу від непорочних матерів народилися Мітра, Будда, Заратуштра. Саме ці міфи й прислужилися до створення християн­ської легенди про «непорочне зачаття» Діви Марії.

Різдво Богородиці (Мала Пречиста). Церква пов'я­зує його з давніми землеробськими осінніми святами, приуроченими до завершення збирання врожаю. У цей день підкреслюється, що Божа Мати є великою праведни­цею, помічницею і заступницею людей, покровителькою сільського господарства, яка «народженням Христа» зро­била перший крок до їх «вічного спасіння». Святкують 21вересня.

Введення в Храм Богородиці. Пов'язане з відданням трирічної Марії на виховання в Єрусалимський храм. Встановлюючи це свято, церква переслідувала насамперед мету переконати батьків у необхідності приводити в церк­ву дитину в ранньому віці. Святкують 4 грудня.

Благовіщення Пресвятої Богородиці. Святкують його з нагоди одержання Марією звістки від архангела Гавриїла, що вона народить дитину від Святого Духа. На Русі це свято церква пов'язувала з початком весняно-польових ро­біт («освячення» насіння тощо) і прикметами про майбут­ній врожай. Святкують 7 квітня.

Перша Пречиста. Церква відзначає його як день па­м'яті Божої Матері. Церковне тлумачення цього свята ба­гато чим нагадує давньосирійське сказання про смерть Кібели — богині родючості. На Русі свято Першої Пречистої злилося з давньослов'янським язичницьким святом зби­рання врожаю і принесення хліба й плодів у жертву духам. Святкують 28 серпня.

Покрова Богородиці. Це свято пов'язане з видінням Богородиці, яке начебто явилося в 910 р. у Влахернському храмі Богородиці в Константинополі. Під час нічного бого­служіння юродивий Андрій, прийнятий до сонму святих, і його учень Єпіфаній нібито бачили, як Богоматір, яку об­ступили ангели і святі, з'явилася над ними, помолилась про спасіння світу від бід і страждань, розпростерши над усіма біле покривало.

На Русь свято прийшло разом із православ'ям, церква використовувала його для витіснення осінніх язичниць­ких свят, що влаштовувалися по закінченні польових ро­біт. Відзначають його 14 жовтня.

Дуже шановане свято Покрови в Україні, воно ввібрало традиційне пошанування жінки, матері, жіночого начала загалом, уособленого в образі землі-матері. Особливим бу­ло ставлення до цього свята в українського козацтва, воя­ків УПА.

10.ПАСХА (ВЕЛИКДЕНЬ)

Це одне з найзначніших христи­янських релігійних свят. Встановлене воно першими хри­стиянами в пам'ять про страждання, смерть і воскресіння Ісуса Христа.

Історично свято походить від звичаю деяких давніх на­родів Близького Сходу (вавилонян, єгиптян, євреїв), які займалися скотарством, приносити під час весняного свя­та в жертву духам ягнят, телят з першого приплоду. Вони вірили, що цим задобрюють злих духів, і ті вже не будуть нищити худобу й насилати на неї хвороби. З переходом до землеробства як спокутну жертву духам приносили випе­чені із зерна нового врожаю хліб, коржі, фрукти тощо. Ці землеробські свята злилися зі скотарською Пасхою і перей­няли її назву. Їх об'єднувало сподівання на чудодійну доб­ру силу божеств, які вмирають і воскресають.

Християнство запозичило цю традицію, втіливши її у вченні про жертовну смерть Ісуса Христа. Однак основна ідея — самопожертва Бога заради людей — збереглася. Ре­лігійна сутність обряду залишилася такою, як і тисячоліт­тя тому: принесенням жертви очистити людей від зла, хво­роб, нещасть і трагедій.

Ідея спасіння, хоча б після смерті, отримала значне по­ширення, особливо серед простолюду. Образ Христа, який добровільно прийняв мученицьку смерть, немовби закли­кає терпіти земні страждання. Утверджуючись і розвива­ючись, християнське вчення розробило церемонію свят­кування Пасхи, і з II ст. це свято стало одним з найголов­ніших.

Тиждень перед Великоднем називається Великим, або Страсним, оскільки його дні пов'язані зі Страстями Гос­подніми. Особливо важливі дні настають із четверга, який називають «чистим». Він пов'язаний з Тайною Вечерею Ісуса Христа з апостолами.

Матеріальним утіленням воскресіння є пасхальні яйця (в Україні — писанки) — символ життя, весни, сонця, у християнстві — символ спокути гріха людини.

У Київській Русі святкування Пасхи було запровадже­но в X ст. Тут воно злилося з місцевими слов'янськими вес­няними святами. Давні слов'яни весною перед початком сільськогосподарських робіт влаштовували свято сонця, що «воскресає». У ті дні вони приносили жертви духам і божествам рослинності, прагнули задовольнити духів по­мерлих предків. Християнська Пасха ввібрала в себе бага­то із давньослов'янських релігійних обрядів, зокрема гро­мадські сімейні трапези, до яких готували хліб, сир, яйця, копчене м'ясо тощо.

      Оскільки у ранньому християнстві святкування воск­ресіння Христа збігалося з іудейською Пасхою, на Нікейському, Антіохійському соборах було вирішено святкувати Великдень першої неділі після повного місяця, яка наставала або у день .весняного рівнодення (21 берез­ня), або після нього. Проте обов'язковим було святкування Пасхи іншого дня, ніж в іудеїв. За місячним календарем весняний повний місяць припадає на одне й те ж число, за сонячним — на різні числа й навіть на різні дні тижня. То­му Великдень не має точно встановленого календаря. Від­значають його у межах 35 днів — від 4 квітня по 8 травня. Для точнішого визначення дати святкування Пасхи на кожен рік були зроблені відповідні обчислення, які нази­вають пасхаліями. У православ'ї вони залишилися незмінними дотепер. У католицизмі формула цих обчислень зазнала деяких змін, тому не завжди обидві церкви святкують Пасху одного й того самого дня.

ВИСНОВКИ

     Календарні свята й обряди — складний фольклорний комплекс, в якому поєднуються раціональний досвід і релігійно-магічні вірування, високоестетичні традиції та пережиткові звичаї.
До складу річного аграрного кола входили зимові, весняні, літні та осінні свята, обряди і звичаї. Обов'язковими компонентами календарних свят українців були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування, драматичні сценки, розваги, спортивні змагання тощо. Свята супроводжувались виконанням календарно-обрядових пісень, приурочених до кожної пори року: зимові колядки та щедрівки, веснянки, купальські, троїцькі, обжинкові пісні та ін.
Завдання календарної обрядовості відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього. Довгі століття через свята і обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Свята задовольняли духовні й естетичні потреби народу, в них проявлялися його почуття, таланти, здібності.
 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Арутюнов В.Х. та ін. Релігієзнавство: Навчальний посіб. – К.: Наука, 2001. – 343 с.

2.Докаш В.І., Лешан В.Ю. Загальне релігієзнавство: Навчальний посібник. – Чернівці.: Літера, 2005. – 278 с.

3.Дьяченко А.П. Религиоведение: Учебное пособие. – К.: Наука, 2004. – 256 с.

4.Закович М.М. та ін. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Академвидав, 2000. – 315 с.

5.Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство: Навч. посіб. 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Наука, 2004. – 410 с.

6.Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій. – К.: Академвидав, 2004. – 694 с.

7.Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство: Підручник. Вид. 2-ге, доп. – К.: Академвидав, 2008. – 464 с.