Біблія як культурно-історичний пам’ятник

 Біблійний сюжет про  блудного сина користувався величезною  популярністю і серед художників  голландської школи живопису. Прикладом  може бути репродукція картини  Рембрандта “Повернення блудного  сина”, представлена на нашій  виставці.

 А якщо уважніше  придивитися і до робіт італійського  художника Сальвадора Роза, і  до праці Рембрандта, і до серії  картин Т.Шевченка, помітимо відступ  від первісного змісту притчі про блудного сина. Ця притча потрапила на нашу землю ще в часи Київської Русі у складі Євангелія від Луки у рукописних списках. Протягом ряду століть відбувалася складна трансформація канонічного сюжету. Це простежив письменник Валерій Шевчук, виявивши у ряді творів чимало глибоко індивідуальних розробок теми життя людини, яка, вирвавшись із дому, живе безтурботно, весело, та згодом, зазнавши страждань та скрути, туги за рідним краєм, повертається до батька і старшого брата. Традиційною була подача незмінного тексту цієї притчі, а нового змісту художньому творові надавало оригінальне авторське тлумачення. Образи притчі уже тоді сприймалися символічно: батьком вважалася церква, а блудним сином — відщепенець від неї. Поети та письменники XVI–XVII ст. не тільки по-новому тлумачать притчу про блудного сина, а й створюють на її основі нові твори. Наприклад, Іван Вишенський у своєму «Позорищі мисленному» зображує блудного сина позитивним героєм, а брата-домочадця — негативним. Письменник-полеміст, сам вигнанець, не приховує свого співчуття до блудного сина. Він наділяє його місією заступника рідної землі перед Богом — тут ми угадуємо автобіографічний мотив, який пов’язує долю героя з долею самого автора. Повернення блудного сина до рідної домівки Вишенський взагалі опускає. Тільки один мотив з притчі розробляє і письменник-проповідник Антоній Ради-виловський у творі «Огородок Марії-Богородиці», створюючи історію, відмінну від канонічної. Від імені блудного сина веде розповідь поет XVII ст. Ілля Бачинський у «Пісні світовій». На основі притчі про блудного сина в ній народжується сирітська тема, надзвичайно популярна у давній поезії, згодом — у творах Т.Шевченка.

 Історією про блудного  сина цікавився і Г.Сковорода,  який сам провів своє життя  в мандрах. Звернімося хоча  б до його байки «Про безногого і сліпого» із «Розмови п’яти подорожніх про істинне щастя в житті», щоб переконатись, наскільки оригінальною є переробка первісного сюжету: в мандри вирушає не один, а два сини. Тяжко покалічені життєвими пригодами, вони рятують один одного: сліпий бере на плечі безногого і обидва сини повертаються в обійми свого батька. Найбільшу ж кількість розробок цього сюжету в українській літературі залишив Т.Шевченко, у якого тема відходу з рідного краю і повернення до нього, тема пригод на чужині блукальця, тема каяття й повернення — одна з наскрізних у поезії. Мотиви життя людини, що силою різних обставин була викинута з рідного краю, з отчого дому, розробляються Шевченком у певній залежності від поворотів його власної долі. Так, вони стають домінуючими у ранній творчості поета, посідають значне місце і в час важкої для Шевченка осені 1845 р., і в час ув’язнення та роки заслання. З гіркотою і болем говорить поет про свою самотність у вірші «Вітре буйний, вітре буйний», у творі «На вічну пам’ять Котляревському», у відомій поезії, яку ви знаєте з дитинства як пісню «Думи мої, думи мої», у заспіві до «Мар’яничерниці», що вражає образом перекотиполя, з яким асоціюється доля вигнанця:

 Коли нема щастя,  нема талану,

 Нема кого й кинуть, ніхто не згадає,

 Не скаже хоть на  сміх: «Нехай спочиває,

 Тілько його й долі, що рано заснув».

Особливо своєрідно тема блукальця розвинута в поемі  «Тризна», написаній російською мовою. Ця притча користується великою популярністю в українських письменників, що пояснюється просвітительським призначенням красного письменства, прагненням митців слова показати своєму народові його життя в усій повноті й протиріччях, пробудити свідомість народу. Ремінісценцію притчі про сіяча знаходимо й у творах Лесі Українки, зокрема в її драмі «Адвокат Мартіан». Ставлення Лесі Українки до Біблії було неоднозначним, та поетеса (за свідченням її чоловіка) ніколи з Святим Письмом не розлучалась. Загалом же їй належить більше п’ятдесяти творів, у яких вона звертається до Старого і Нового Завітів, трансформуючи біблійні сюжети у зв’язку з болючими національними та загальнолюдськими проблемами. «Вавилонський полон» Лесі Українки вважають вершиною художнього переосмислення біблійних мотивів, ставлячи його поряд із поемою «Мойсей» І.Франка, творами «Марія», «Давидові псалми», «Пророк», «Неофіти», «Саул» Т.Шевченка.

 На всіх етапах розвитку  літератури митці слова постійно  зверталися до Книги Книг. До XIX ст. біблійна фразеологія була  обов’язковим елементом розвитку  художнього образу, сама ж Біблія  — джерелом істини, авторитетним  суддею, духовним Всесвітом.

Висновок:

Священне писання кожної релігії, у тому числі і християнській  Біблії, має трояке значення. По-перше, у ньому зафіксовані вірування  племен і народів часів складання  і написання їхніх священних  книг. Таким чином, священне писання  є надійним документом, що дає нам  можливість вивчати історію і  культуру народів тих або інших  конкретних народів. По-друге, своїм  змістом священі книги вплинули на формування усього духовного світу  народів, у яких функціонувала дана релігія. Моральні погляди і поводження; свята, обряди і звичаї народу; їхнього  уявлення про навколишній світ і  оцінки його з погляду Істини, Добра, Краси і Справедливості; характер і зміст матеріального і духовного  виробництва, - всі або улаштовувалося текстами священного писання або  виникало з його прямих указівок. Без  знання священного писання того або  іншого народу ми не можемо ні зрозуміти, ні сприйняти, ні включитися у творчий  характер його культури. По-третє, священне писання всіх релігій зафіксувало  минулі тією чи іншою мірою, суперечливі  релігійні погляди. Їхня суперечливість порозумівається тим, що релігійні  погляди - це погляди світоглядні, котрі  ніколи не можуть бути довершені, систематизовані  в єдине ціле, не можуть дати остаточні  відповіді на питання життєвих проблем.

Отже, Біблія – це книга яку читали й брали собі в душу мільйони людей із різних кінців світу, планети нашої, в теперішньому і минулому. Вона впродовж віків справила великий вплив на духовне життя, літературу, культуру, образотворче мистецтво українського народу.

Література:

 Брайчевський М. Ю.  Утвердження християнства на  Русі. — К., 1989.

 Губаржевський І. Основи  українського православ'я. — Чи-каго, 1970.

 Дорошенко Д. Короткий  нарис історії християнської  церк-ви. — Вінніпег, 1970.

 Історія православної  церкви в Україні: Збірка наукових  праць. — К., 1997.

 Історія релігії в  Україні: Навчальний посібник / За  ред. А. М. Колодного, П. Л.  Яроцького. — К., 1999.

 Сулима В. Біблія  і українська література. — К., 1998.

 Фрезер Д. Фольклор  в Ветхом Завете. — М., 1986.

 Библейские легенды.  — М., 1992.

 Бетко І. Біблія  як джерело ідей у творчості  Лесі Українки //Слово і час.  —

1991. — 3.

 Бетко І. Біблійні  сюжети і мотиви в українській  поезії ХІХ — початку ХХ  століття. — Зелена Гура —  Київ, 1999.