Загальна характеристика віку дорослості. Періодизація психічного розвитку людини

Сильні особистості в молодості намагаються уникнути того, щоб їх життя було таким "штучно" стабільним. Вони активно прагнуть до новизни, змін і досягнень. Переживши період молодості, більша частина цих подвижників і новаторів приходить до бажання стабілізації своєї професійної діяльності, сімейного та особистого життя, але це - природно досягнуте переживання зрілої особистості закріпити і осмислити свій досвід, зробити його придатним для узагальнень і передачі.

2. Друга фаза ранньої дорослості

Охоплює період від 30 до 40 років. Особливості розвитку людини в цей час залежать від ступеня і продуктивності її соціальної активності, досягнутого статусу, попередніх стабільних і кризових періодів. Новий статус дорослого забезпечується його правами і обов'язками в різних сферах життя, консолідацією соціальних і професійних ролей.

У другій фазі ранньої дорослості важливим є вдале вирішення таких проблем:

1) Проблема професійної кар'єри. Основною формою соціальної активності людини на цьому етапі її життя є професійна діяльність, накопичення досвіду. Для одних людей задоволеність життям пов'язана з роботою, до інших приходить усвідомлення обмеженості можливостей власного зростання та неможливості здійснення задумів щодо кар'єри. Джерелом задоволення життям для них стає сім'я та особисті інтереси.

2) Проблема виховання дітей. Із  народженням дитини зусилля сім'ї спрямовуються на її виховання. Кожний період розвитку дитини вимагає переходу батьківства на якісно новий рівень. Можливо виокремити такі стадії:

а) формування образу батьківства - від зачаття до народження (дорослі розмірковують, якими вони будуть батьками, спираючись на власні уявлення про еталон батьківства);

б) вигодовування - від народження до 2 років (у дорослих формуються стійкі емоційні зв'язки з дитиною, вони вчаться узгоджувати звичний спосіб життя, вільний час, інтереси з потребами дитини);

в) формування авторитету - від 2 до 5 років (батьки починають переосмислювати своє батьківство, усвідомлюють ймовірність і ризик невідповідності власної та дитячої поведінки еталонній);

г) інтерпретативна - охоплює молодший шкільний вік (важливі зміни в житті дитини змушують дорослих переглянути звичні виховні установки);

д) взаємозалежності - триває протягом підліткового віку (батьки аналізують стосунки зі своїми дітьми);

ж) розлучення (дорослі відпускають від себе дітей і критично осмислюють, якими батьками були).

В процесі розвитку дитини батькам доводиться не тільки вирішувати її проблеми, задовольняти запити, а й долати труднощі, які виникають у подружніх взаєминах. На кожній стадії батьки повинні розв'язувати свої внутрішні конфлікти на все вищому рівні інтеграції. Тому основним завданням ранньої дорослості є вирішення суперечностей між власною ідентичністю та поєднанням соціальних ролей, між близькістю в стосунках з іншими людьми й ізоляцією від них.

Досягнення ідентичності забезпечує відчуття неперервності досвіду дорослого життя. У зв'язку з пошуками ідентичності особистості постійно доводиться пізнавати себе, визначати та переглядати власні пріоритети, місце в соціальному середовищі.

Б.Лівехуд вважає, що в даний період людина здобуває "основну домінантну структуру", яку він афористично визначає як "тональність, в якій пишеться особиста біографія". Йдеться про життєву спрямованість, яка визначається всім попереднім психічним розвитком: життєвими обставинами, соціокультурними чинниками, становищем сім'ї, в якій виховувалася людина, професійним вибором, рівнем громадської активності тощо. Це своєрідна схильність будувати і проживати життя саме так, а не інакше, знаходити в цьому переживання істинності, осмисленості свого життєвого шляху та задоволення ним.

В.І. Ковальов виокремлює декілька типів поведінки в ранньому дорослому віці:

o стихійно-буденний тип: особистість  знаходиться в залежності від  подій і обставин життя; не  встигає за часом, не може організувати  правильну послідовність подій, передбачати їх здійснення; поведінка такої людини ситуативна, безініціативна, фрагментарна;

o функціонально-дієвий тип: особистість  активно організовує перебіг  подій, спрямовує їх хід, своєчасно залучається до них, добиваючись ефективності; але ініціатива охоплює лише окремі періоди перебігу подій, а не їх суб'єктивні чи об'єктивні наслідки;

o споглядально-пролонгований тип: особистість пасивно ставиться  до перебігу часу власного  життя, у неї відсутня чітка організація часу життя;

o творчий тип: особистість ефективно  здійснює організацію часу, пов'язуючи  його з життєвим смислом, вирішенням  суспільних проблем, творчо оволодіває  часом.

В цьому віці дослідники виокремлюють низку нових особистісних характеристик:

o вміння брати на себе відповідальність;

o прагнення до влади і організаторські  здібності;

o здатність до інтелектуальної  та емоційної підтримки інших;

o впевненість в собі та цілеспрямованість;

o схильність до філософських  узагальнень;

o захист системи власних принципів та життєвих цінностей;

o здатність опиратися проблемам  навколишньої дійсності за допомогою;

o розвинутих вольових властивостей;

o формування індивідуального життєвого стилю;

o прагнення "вплинути на світ" та передати індивідуальний досвід молодому поколінню;

o стабілізація системи соціальних ролей.

Особливе значення даної фази дорослості полягає в тому, що, залучаючись до широкого різноманіття суспільних відносин, людина стає їх справжнім суб'єктом, свідомо формує індивідуальне ставлення до навколишнього світу. Приблизно до 40 років людина здобуває унікальну повноту буття, яка складається з розмаїття її прав і обов'язків в різних сферах життя та діяльності: в соціумі, на роботі, в сім'ї; і в той же час, максимальну відповідальність за навколишній світ і за себе в світі.

Більшість дорослих людей досягають стабільності в житті, впевненості у собі. Однак, у цьому надійному і спланованому дорослому світі можуть виникати сумніви, пов'язані з оцінкою пройденого життєвого шляху, з розумінням стабілізації, довершеності життя, переживанням відсутності очікувань новизни, спонтанності життя, можливостей щось змінити (які притаманні дитинству та юності).

Загалом, на етапі ранньої дорослості людина досягає піку в своєму фізичному розвитку, завдяки включенню у різні сфери соціального життя збагачується п досвід. їй доводиться вирішувати важливі проблеми та завдання професійної кар'єри, виховання дітей, досягти ідентичності, розв'язувати суперечність між близькістю та ізоляцією у стосунках з людьми.

 

 

Розділ ІІ. Загальна характеристика зрілого дорослого віку

   У зрілому дорослому віці  людина набуває життєвого досвіду, реалізовує життєві плани, формуються  нові аспекти її Я-концепції, стабілізуються  основні інтереси й емоційна  сфера. На цьому етапі її життя  погіршуються психофізіологічні  функції і здоров'я, часто непростим  випробуванням стає неминучість  виходу на пенсію.

Зрілий дорослий вік є своєрідним проміжним етапом, що охоплює період життя людини приблизно від 40 до 60 років. Однак ці межі досить умовні, адже людина може зараховувати чи не зараховувати себе до цієї категорії залежно від особливостей свого життя: віку дітей, самопочуття, професійних досягнень тощо. Тому і тривалість зрілого дорослого віку у різних людей буває різною.

Людина, яка досягла середини життя, усвідомлює свою відмежованість не тільки від молоді, а й від тих, хто дожив до старості. У цей час вона починає відчувати, що від стану здоров'я залежать професійні успіхи.

Психологічні ознаки зрілого дорослого віку пов'язані з проблемами наступності та зміни життя. На цьому етапі людина усвідомлює, що вже прийняла важливі рішення щодо своєї професійної кар'єри та сімейного життя, а тому необхідно сконцентруватися на їх реалізації. Майбутнє не таїть у собі безмежних можливостей для неї.

Настання зрілого дорослого віку людина фіксує тоді, коли діти починають залишати рідний дім. Воно може бути пов'язане і з професійною кар'єрою, тобто зайняттям вищої посади чи здобуттям певного статусу, або з усвідомленням нереалізованості життєвих планів.

Подолання вікових меж молодості індивіди переживають по-різному. Одні розглядають цей життєвий етап як нову можливість у реалізації свого потенціалу, інші відчувають незадоволеність, внутрішнє збентеження і депресію. Погляд людини на свою зрілу дорослість може бути зумовлений економічними умовами життя, соціальними обставинами та особливостями часу, в якому вона живе. Загалом, більшість дорослих без особливих проблем усвідомлюють, що вони вже немолоді, оскільки вважають, що перебувають у розквіті сил. А зниження фізичної активності вони успішно компенсують набутими досвідом і знанням своїх можливостей, що забезпечує їм успіх у житті. Тому на етапі зрілої дорослості людина легко приймає рішення. Очевидно, з огляду на це категорію людей 40-60 років називають поколінням керівників. Більшість осіб, відповідальних за прийняття рішень в уряді, промислових корпораціях, належать до цієї вікової категорії. Однак немало їх ровесників починають відчувати, що їм важко розпорядитися власним життям, деякі після 40 років починають втрачати життєву енергію.

Внутрішній стан людини у зрілому дорослому віці може бути досить суперечливим. Радіючи з приводу сімейного благополуччя, кар'єри чи творчих здібностей, вона все частіше замислюється над проблемами смерті, швидкоплинності часу. Кожна значна подія - смерть близьких, зміна роботи, розлучення -- змушує подивитись на своє життя під новим кутом зору, задуматися над його минущістю. Очевидно, тому серед психологів побутує думка, що перехід до середини життя є етапом помірної або навіть важкої кризи.

Криза середини життя - психологічний феномен, що переживається людьми, які досягли 40-45 років, і полягає в критичній оцінці та переоцінці досягнутого в житті.

Нерідко така переоцінка зумовлює усвідомлення того, що життя минуло безглуздо і час уже втрачено. Внаслідок цього в настрої людини починають домінувати депресивні стани, знижується її життєдіяльність. Але криза середини життя не є обов'язковою. У багатьох людей перехід до середнього віку відбувається непомітно і плавно. Вони об'єктивно оцінюють свої колишні плани й реальні можливості щодо їх втілення в життя, переосмислюють цілі, яких необхідно досягнути.

Отже, у зрілому дорослому віці людина веде доцільний спосіб життя, відчуває соціальну відповідальність за рідних, допомагає їм. Цей період життя характеризується втратою відчуття молодості, зниженням професійної активності, посиленням інтимності у подружніх стосунках, усвідомленням незворотності фізіологічних змін і пристосуванням до них.

В зрілому віці, як і в ранній дорослості, головними аспектами життя залишаються професійна діяльність і сімейні стосунки. Однак, соціально ситуація розвитку суттєво змінюється: якщо в молодості вона включала оволодіння вибраною професією і створення сім'ї, тобто була ситуацією організації, створення відповідних сторін життя, то в зрілому віці це ситуація реалізації себе, повного розкриття свого потенціалу в професійній діяльності і сімейних стосунках.

Дослідники відзначають неповторність і широке різноманіття особистісних проявів у зрілому дорослому віці: відкритість і замкнутість у вузькому колі особистих відносин; активність і пасивність, бездіяльність; альтруїзм і егоїзм; самостійність і залежність; творчість чи руйнація тощо.

На думку О.Б.Старовойтенко, міжособистісні відмінності в цей період визначаються такими чинниками:

- повнота, глибина і різнобічність зв'язків особистості з суспільством;

- активність людини при оволодінні  різними формами суспільної діяльності;

- ефективність розвитку особистості  як суб'єкта суспільної діяльності  та відносин;

- рівень свідомої організації людиною свого суспільного життя;

- міра опосередкування прогресивних і регресивних суспільних тенденцій особистісними властивостями;

- стійкість і обсяг соціально значущих позицій особистості;

- рівень продуктивності діяльності та масштаб змін, які здійснює людина в суспільних відносинах і власному житті.

О.Б.Старовойтенко пропонує розгорнуту структурну характеристику соціально зрілої особистості, яка повноцінно інтегрована в процес розвитку суспільства. На його думку, зріла особистість відзначається інтелектуальним, діяльнісно- продуктивним, професійним, соціально-активним і свідомим ставленням до навколишнього світу та власного "Я". Визначальною ознакою зрілості є усвідомлення людиною відповідальності та прагнення до неї. Психологічно відповідальна особа - це особистість, яка відповідає за зміст свого життя перед собою та іншими людьми.

Період зрілості - вершина життєвого шляху особистості, особливо тоді, коли людина здорова, сповнена сил, знань та значного досвіду. Людина до цього часу досягає професійної майстерності та визначеного становища в суспільстві. Як правило, сила та енергійність зменшуються, порівняно з попередніми віковими періодами, але професійні завдання людина вирішує успішно за рахунок великого досвіду, вміння організувати свою роботу, правильно обрати помічників. У цьому віці людина досягає вершини своєї професійної кар'єри, в її руках зосереджені функції управління різноманітними сферами життя. О.В.Толстих стверджує, що на сьогоднішній день зріла людина посідає центральне місце в суспільній і віковій структурі соціуму, в неї зосереджені основні важелі державного, суспільного і господарського механізму.