Загальна характеристика емоций та почуттiв

Різноманіття  або вузькість відносин тісно  пов´язані з іншою характеристикою – диференційованістю відносин. Наприклад, школярі молодших класів здебільшого задоволені як самим уроком з якогось предмету, так і різними його аспектами: відносинами із учителем, досягнутим результатом, умовами, в яких проводяться уроки тощо. Їхні суб´єктивні відносини часто виникають під впливом випадкових подій (сподобався перший урок, отже, взагалі займатися цим предметом цікаво). Це генералізоване позитивне ставлення найімовірніше свідчить про незрілість молодших школярів як особистостей, про невміння у своїх оцінках відмежовувати один фактор від іншого. Для них навчальна дисципліна може бути цікавою тому, що їм подобається вчитель, який викладає її, або навпаки, учитель не подобається тому, що на уроці нецікаво.

Узагальненість емоційних відносин виникає тоді, коли людина узагальнює емоційні враження та знання й керується ними в вияві свого ставлення до чогось. Наприклад, позитивне ставлення людини до фізкультури буде узагальненим й стійким, а необхідність займатися фізкультурою стане її переконанням, якщо вона розумітиме роль будь-яких занять фізичною культурою для свого розвитку й регулярно одержуватиме від них задоволення.

Для почуттів характерна суб´єктивність, оскільки ті самі явища  можуть мати для різних людей різне  значення. Щобільше, для низки почуттів характерна їхня інтимність, тобто глибоко особистий зміст переживань, їхня потаємність. Коли діляться із близькою людиною цими інтимними почуттями, це означає, що йде задушевна розмова.

В.В. Нікандров  й Є.К. Соніна виокремлюють ще одну властивість почуттів – міцність. Говорять також про глибину почуттів, яка пов´язана зі стійкістю й міцністю почуття.

Почуття відображають соціальну суть людини й можуть досягати великого ступеня узагальненості (любов  до Батьківщини, ненависть до ворога тощо).

Виходячи з  того, яка сфера соціальних явищ стає об´єктом вищих почуттів, їх поділяють (наприклад, П. Рудик) на три групи: моральні, інтелектуальні й естетичні;

Моральними називають  почуття, які переживає людина у  зв´язку з усвідомленням відповідності чи невідповідності своєї поведінки вимогам суспільної моралі. Вони відображають різний ступінь прихильності до певних людей, потреб у спілкуванні з ними, ставленні до них.

До позитивних моральних почуттів зараховують  почуття доброзичливості, жалощів, ніжності, симпатії, дружби, товариськості, колективізму, патріотизму, обов´язку тощо. До негативних моральних почуттів зараховують почуття індивідуалізму, егоїзму, ворожнечі, заздрості, злості, ненависті, недоброзичливості тощо.

Інтелектуальними  називають почуття, пов´язані з пізнавальною діяльністю людини: допитливість, цікавість, подив, радість розв´язання завдання, почуття зрозумілості або здивування, почуття впевненості, сумнів.

Із цього переліку зрозуміло, що йдеться радше про  пізнавальні чи інтелектуальні емоції, ніж про почуття.

Естетичними називають  почуття, пов´язані з переживанням задоволенням або невдоволенням, зумовлені  красою або потворністю сприйманих об´єктів, чи то явища природи, чи твори  мистецтва, чи люди, а також їхніми вчинками й діями.

Це розуміння  краси, гармонії, піднесеного, трагічного й комічного. Такі почуття реалізуються через емоції, які за інтенсивністю  простягаються від легкого хвилювання до глибокої схвильованості, від емоції задоволення до естетичного захвату.

К.К. Платонов виокремлює ще й праксичні почуття, до яких зараховує інтерес, нудьгу, радість, муки творчості, задоволення досягненням мети; почуття приємної втоми, захопленості справою, азарту.

З урахуванням  цієї обставини й варто підходити  до оцінки видів почуттів, про які йтиметься далі.

Нині з´явилася  значна кількість праць, присвячених  емоціям і почуттям, особливо в  зарубіжній психологічній літературі. Однак і дотепер питання, поставлене у заголовку статті В. Джемса «Що  таке емоція?», залишається актуальним як для психологів, так і для фізіологів. В останні десятиліття помітна тенденція до емпіричного вивчення окремих емоційних реакцій без спроб їх теоретичного осмислення, а часом і до принципової відмови від цього. Так, Б. Райм пише, що сучасний стан вивчення емоцій становить розрізнені знання, непридатні для розв´язання конкретних проблем. Існуючі теорії емоцій в основному стосуються лише приватних аспектів проблеми.

Виходячи з  цього, О.М. Леонтьєв вважає, що труднощі, які виявляються під час вивчення цієї проблеми, можна пояснити головним чином тим, що емоції розглядають без досить чіткої їх диференціації на різні підкласи, котрі відрізняються як генетично, так і функціонально. У передмові до п´ятого тому «Експериментальної психології» О.М. Леонтьєв пише: «Цілком очевидно… що, наприклад, раптовий вибух гніву має іншу природу, ніж, скажімо, почуття любові до Батьківщини, і що ніякого континууму вони не утворять». З цього ж приводу Ф. Тайсон і Р. Тайсон пишуть: «Різні теорії афектів найчастіше є несумісними одна з одною і заплутують читача, тому що кожен автор намагається по-своєму визначити релевантні концепції й феномени, одні більш очевидно, ніж інші. Ще й терміни «афект», «емоція», «почуття» нерідко використовують як взаємозамінні, що аж ніяк не додає зрозумілості концепції афектів». Крім цього, нерідко за почуття приймають моральні якості, самооцінки, відчуття.

Попри велику кількість  публікацій з проблем емоцій, навіть у солідних монографіях і підручниках  для психологів багато аспектів емоційної  сфери людини, що мають велике практичне значення для педагогіки, психології праці й спорту, навіть не позначаються. У результаті проблема емоцій і почуттів виявляється представленою в не найкраще.

Виникає закономірне  питання, що є тим компонентом, на основі якого виникають і виявляються емоції та почуття? Таким компонентом, на наш погляд, є переживання.

Багато авторів  пов´язує емоції саме з переживаннями. М.З. Лебединський і В.М. М´ясищев так  пишуть про емоції: «Емоції –  одна з найважливіших граней психічних  процесів, яка характеризує переживання людиною дійсності. Емоції є інтегральним вираженням зміненого тонусу нервово-психічної діяльності, яке відбивається на всіх аспектах психіки й організму людини». Г.О. Фортунатов називає емоціями тільки конкретні форми переживання почуттів. П.О. Рудик, даючи визначення емоціям, ототожнює переживання й ставлення: «Емоціями називаються психічні процеси, змістом яких є переживання, ставлення людини до тих або інших явищ навколишньої дійсності…». За Р.С. Нємовим, емоції – це «елементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стану організму й процесу задоволення актуальних потреб». Незважаючи на різні слова, які психологи використовують для визначення емоцій, суть їх виявляється або в одному слові – переживання, або у двох – переживання відносин.

Отже, найчастіше емоції визначають як переживання людиною  в цей момент свого ставлення  до чогось або до когось (до наявної  чи майбутньої ситуації, до інших людей, до самої себе тощо).

Однак визначення, які дають переживанням, мають формальний і суперечливий характер. Наприклад, Л.С. Виготський визначав переживання як особливу інтегральну одиницю свідомості; К.К. Платонов – як найпростіше суб´єктивне явище, як психічну форму відображення, що є одним із трьох атрибутів свідомості; Ф.Є. Василюк – як будь-який емоційно забарвлений стан і явище дійсності, котре безпосередньо представлене в його свідомості та є для нього подією його власного життя. Водночас цей автор вважає за можливе використати в назві своєї книги поняття «переживання» у сенсі «пережити», «перебороти» критичну ситуацію, що виникла. А це, у свою чергу, ще більше заплутує розуміння сутності цього терміна. Р.С. Нємов вважає, що переживання – це відчуття, які супроводжуються емоціями. М.І. Дяченко і Л.О. Кандибович визначають переживання як осмислений емоційний стан, зумовлений значущою об´єктивною подією чи спогадами епізодів попереднього життя.

Для Л.М. Веккера  переживання – це безпосереднє відображення самим суб´єктом власних станів, а не відображення властивостей і  співвідношень зовнішніх емоціогенних об´єктів. Останнє є знання.

Ми вважаємо, що переживання – це особливе внутрішнє  психічне з різним психоенергетичним  потенціалом і знаком, яке детермінує ефективність функціонування всіх підсистем  психіки.

Його характеризують: полярність (знак); тривалість; глибина; інтенсивність; сила вияву.

Ми вважаємо, що емоції та почуття відносно незалежні  й самостійні явища.

ЕМОЦІЇ –  це переживання людиною ситуативного чи дійового значення предметів та явищ минулого, теперішнього або майбутнього. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від почуттів, виникаючи, може швидко збільшуватися, а потім так само легко об´єктивуватися в інше психічне.

ПОЧУТТЯ – це переживання людиною життєвого  сенсу предметів та явищ.

Почуття розвиваються поступово. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від емоцій, перебуває у психіці відносно тривалий час і навіть усе життя (патріотизм, дружба, кохання, гордість, гідність, ревнощі тощо). Почуття – це таке внутрішнє психічне, яке постійно присутнє в психіці людини, прямо й опосередковано впливає на її поведінку і діяльність. Власне переживання є основою будь-якої емоції та почуття.

Виходячи з  цього, ми пропонуємо страто-диференційну психоенергетичну концепцію сфери  переживань людини, до якої входять: 1) емоційний тон відчуттів; 2) емоційні стани; 3) емоційні властивості особистості; 4) різні емоційні явища та почуття. Отже, йдеться про сферу переживань людини як більш об´ємне поняття, ніж емоції та почуття.

СПИСОК ВИТКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ 

1. Бурлачук Л.Ф. Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. – К. 2003.

2. Василюк Ф.Е.  От психологической практики  к психотехнической теории // Московский  психотерапевтический журнал. –  2004. – №1. – С. 12 – 15.

3. Гиппенрейтер  Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. – М. 2005.

4. Кэмпбелл Д.  Модели эксперимента в социальной  психологии и прикладных иссле¬дованиях. – М. 2003.

5. Мельников  В.М. Ямпольский Л.Т. Введение  в экспериментальную психологию  личности. – М. 2005.

6. Немов Р.С.  Психология. В 3 кн. Кн 3. – 2-ое изд. – М. 2004.

7. Основи психології / За загал ред. О.В. Киричука  В.А. Роменця. – К. 2005.

8. Практикум  із загальної психології /За ред.  Т.І.Пашукової. – К. 2006.

9. Практикум  по общей экспериментальной и  прикладной психологии /Под общей редакцией А.А.Крылова С.А.Маничева. – СПб 2006.

10. Рубинштейн  С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – Т.1. – М. 2003.

11. Слободчиков  В.И. Исаев Е.И. Основы психологической  антропологии. Психология человека: Введение в психологию субъективности. – М. 2005.