Роль мови у формуванні особистості

     Вступ

      Мова  є засобом і матеріалом формування та становлення особистості людини, її інтелекту, волі, почуттів і формою буття. Мова – це неперервний процес пізнання світу, освоєння його людиною. Мова є засобом спілкування між людьми, передання власного досвіду іншим і збагачення досвідом інших. Мова сприяє виявленню й задоволенню матеріальних і духовних потреб людей, об’єднує їх у суспільство для досягнення добробуту та розвитку духовних цінностей.

     Мова  існує у двох формах: усній і  писемній. Передаючись з уст в уста, закріплюючись у текстах, вона невтомно долає віки, єднає покоління, збирає і зберігає духовне єство народу, національну картину світу, формує національну свідомість і культуру нації. Потреба ефективного та ефектного спілкування стимулює мовців до художнього осмислення мови, до пошуку все точніших і виразніших мовних засобів. У результаті з загальнонародної мови відтворюється відшліфований, культурний варіант – добірне літературне мовлення, яке й само по собі вже може стати мистецтвом та естетичним матеріалом для інших видів мистецтва.

     Мова  невмируща, бо в ній безсмертя народу, живе в ньому і з ним. Але в безсмерті мови є й часточка безсмертя людини. Через мову кожна людина дотикається до безсмертя свого народу.

      Так, наші  предки від найдавніших  часів залишили в мові історію свого народу, національні звичаї побут, спогади про минуле, думки про майбутнє.

        Отже, мова унікальне (від лат.  unicus- єдине в своєму роді),- виключне явище в житті людини і суспільства. 
 
 
 
 
 

Роль  та функції мови у  формуванні особистості

     Мова  належить до унікальних явищ життя  людини і суспільства. Вона витворилась  одночасно з ними і є не тільки їхньою найприкметнішою ознакою, а  й найнеобхіднішою умовою формування їхньої сутності. Мова обслуговує людину і суспільство, але цим не вичерпується її роль. Мова є і формою буття їх.

     З-поміж  багатьох функцій мови в житті  людини й суспільства основними  називають такі:

     1. Комунікативна функція, або функція  спілкування. Суть її полягає  в тому, що мова використовується  я к засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв'язок у суспільстві. Ця функція є життєво необхідною і для суспільства і для мови. Для суспільства вона важлива тим, що за допомогою мови люди обмінюються думками й почуттями, збагачується досвідом попередніх поколінь, гуртуються для захисту, створюють матеріальні й духовні цінності, дбають про поступ уперед.

     Для мови комунікативна функція також  є вкрай важливою, бо мова, якою не спілкуються вмирає. Зі смертю ж  мови вмирає народ, що був її творцем  і носієм, вмирає жива культура, створена цим народом і мовою, а писемна та матеріальна культура губиться у віках і забувається.

     Народ, який втратив свою мову спілкування, втрачає і увесь той духовно-культурний світ цінностей, що витворився на ґрунті його мови. Такий народ швидко уподібнюється тому народові, чию мову взяв для спілкування, тобто асимілюється, розчиняється в іншій нації. Але, втративши все своє, надбане віками, асимільований народ ні коли не зрівняється з сусідом, чию мову прийняв, бо він втратив національний грунт і гідність, він є менш вартісний, вторинний. Ось чому слід не тільки на словах визнавати право української мови на широке вживання у суспільному житті, а й кожному з нас повсюдно спілкуватися нею, аби українська мова жила повнокровним життям.

     Людство винайшло кілька засобів обміну інформацією: звукові і світові сигнали, азбука Морзе, дорожні знаки, символи, шрифти, коди, жести. Але всі вони мають обмежену сферу застосування і стосовно мови, є вторинними, похідними, такими, що виникли вже на базі мови. Мова є універсальним і унікальним, матеріально найдешевшим засобом спілкування.

     2. Номінативна функція, або функція  називання. Усе пізнане людиною  (предмети, особи, якості, властивості,  явища, процеси, закономірності  та поняття про них) дістає  назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців. Назва вирізняє предмет із безлічі інших. Мовну назву дістають не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні, уявні, вигадані, фантастичні. Завдяки цій функції кожну мову можна як окрему своє

     рідну картину світу, що відображає національне світобачення і світовідчуття. Мовці намагаються в усіх сферах спілкування творити назви своєю мовою. Якщо ж своїх назв не творять, то змушені їх запозичувати з інших мов і перекладати, калькувати або просто в незміненому вигляді засвоювати чужі назви. Немає у світі мов, які б не запозичували назв з інших мов. Але якщо запозичень занадто багато і процес цей інтенсивний, виникає загроза втратити самобутність своєї мови. Тому варто максимально користуватися існуючими назвами або творити нові з матеріалу власної мови, а до запозичень вдаватися лише в разі крайньої потреби.

     3. Мислетворча функція. Мова є  не тільки формою вираження  і передавання думки (як це  ми спостерігаємо при комунікативній  функції), а й засобом формування, тобто творення самої думки. Людина мислить у мовних формах. Процес цей складний, іде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються у словах і в процесі мисленнєвих операцій порівнюються, зіставляються, протиставляються, поєднуються чи розподіляються. Отже, мислити – це означає оперувати поняттями у мовній формі, мовному вираженні.

     4. Пізнавальна функція мови. Вона  полягає в тому, що світ людина  пізнає не стільки власним  досвідом, скільки через мову, бо  в ній нагромаджено досвід  попередніх поколінь, сума знань про світ. Наприклад: засобами мови можна одержати ґрунтовні, об’єктивні знання про космос, океан чи якусь країну, так ніколи там і не побувавши. Мова багата інформацією, вона постійно надає нашому мозку матеріал для мисленнєвих операцій, живить і рухає розвиток інтелекту.

     5. Експресивна, або виражальна, функція  мови. Неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій, волі людини є невидимим для інших. І тільки мова надає найбільше можливостей розкрити їх для інших людей, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів.

     6. Волюнтативна функція є близькою  до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

     7. Естетична функція. Мова фіксує в собі естетичні смаки та уподобання своїх носіїв. Милозвучність, гармонія змісту, форми і звучання, дотримання норм літературної мови у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку.

     У своїй художній довершеній формі  літературна мова сприймається естетично  вихованими мовцями як естетичне явище (наприклад, високохудожні твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся та ін.).

     Мова  є першоелементом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших видів  мистецтв. І ті естетичні цінності, які ними породжуються, зумовлені  значною мірою естетичними можливостями мови (театр, кіно, радіо, телебачення тощо).

     8. Культурологічна функція мови. Мова  є носієм культури народу-мовотворця. Кожна людина, оволодіваючи рідною  мовою, засвоює культуру свого  народу, бо сприймає разом з  мовою пісні, казки, дотепи, жарти, легенди, думи, перекази, історію, промисли, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації.

     Пропагуючи  мову, ми поширюємо свою культуру, вводимо  її у світову. Перекладаючи українською  мовою художні твори і наукові праці з інших мов, збагачуємо нашу культуру набутками інших культур, розвиваємо свою мову.

     Мовна культура людини є показником її загальної  культури, рівня освіченості.

     9. Ідентифікаційна функція мови  полягає в тому, що мова виступає  засобом ідентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення: я такий, як і вони, бо маю спільну з ними мову. Ідентифікація виявляється у часовому вимірі: багато поколінь у минулому є нашими предками, бо говорили нашою мовою. Ідентифікація виявляється у часовому вимірі: українці Росії, Канади, Америки, Австралії та інших країн виявляють свою належність до українства українською мовою.

     Ідентифікуючу функцію можна назвати ще об’єднуючою. Належність до певного народу, його культури зумовлюється етнічно, тобто походженням. Але це не завжди так. Є багато людей не українського походження, які стали українцями за духом, бо сприйняли з українською мовою українську культуру, весь світ українства, і наша земля була і є їм рідною (Марко Вовчок, Юрій Клен, та багато інших).

     10. Міфологічна функція мови збереглася  з доісторичних часів, коли  люди вірили у слово як у  реальне дійство, здатне зупинити  небажаний хід дій, побороти  злі сили, підкорити природу своїй  волі. Ця міфологічна сили слова  знайшла широке відображення в українському фольклорі: заклинаннях, шептаннях, чаруваннях, виливаннях, ворожіннях, казках, переказах, легендах тощо. В них надзвичайною силою наділяються окремі слова, вирази за певних умов їх виголошення. У словесному світі зміщуються межі реального та уявного. Нині у зв’язку з поширенням теорії біологічного поля людини, позитивної і негативної енергії, екстрасенсорики набуває нових імпульсів міфологічна функція мови.

     Одиниці мови по-різному беруть участь у  виконанні функцій мови. Так, комунікативну функцію мови виконує речення, його називають комунікативною одиницею мови. Проте й інші одиниці мови беруть участь у комунікативній функції, але не як окремі комунікативні одиниці, а як одиниці нижчих порядків, як будівний матеріал мовної структури й системи. Номінативна функція лягає на слова, лексичні словосполучення, фразеологізми. В експресивній, волюнтативній функціях задіяна лексика з емоційним, вольовим значенням. У виконанні інших названих функцій беруть участь усі одиниці мовних підсистем із різною мірою продуктивності.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

            Висновки

            Мова єднає між  собою різні покоління людей, як заповіт, як найдорожча спадщина. Вона несе величезний вклад у розвиток людини як неповторної особистості.

      Мова  така ж давня, як і свідомість. Мова впливає на свідомість: її норми, що історично склалися, специфічні у кожного народу, в одному і тому ж об'єкті відтіняють різні ознаки. Проте залежність мислення від мови не є абсолютною. Мислення детермінується головним чином своїми зв'язками з дійсністю, мова ж може лише частково модифікувати форму і стиль мислення.

      Стан  проблеми співвідношення мислення і  мови ще далеко до завершення, воно містить  ще безліч цікавих аспектів для дослідження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Перелік літературних джерел

1. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови. Київ видавництво «Пульсар», 2004.
2. Губко О. Психологія українського народу. – К.: Задруга, 2003.
3. Моргун В.Ф., Ткачёва М.Ю. Проблема периодизации развития личности в психологии. – М.: педагогика 1981.

4. Общая психология. Учебн. пособие для пед. ин-тов. Под ред. проф.

А.В. Петровского - М.: «Просвещение», 1970.

5. Лурия А.Р.  «Язык и сознание», internet.