Поняття цивільних правовідносин

За підгалузями цивільного права можна виділити такі правовідносини:

речеві й зокрема права власності;

права інтелектуальної власності;

зобов’язальні;

спадкові;

сімейно-правові.

За підставами виникнення: зобов’язальні та інші:

зобов’язальні у свою чергу поділяються на договірні и недоговірні.

договірні відносини виникають у силу укладеного договору. Недоговірні у свою чергу можна поділити на охоронні і деліктні. Перші виникають внаслідок правомірних односторонніх дій, другі – учинення порушення особистих, майнових, моральних прав;

до інших відносяться ті, що виникають внаслідок створення результатів творчої діяльності (інтелектуальні), власності діяльності (власності), завдання збитку чи заподіяння шкоди, на підставі вказівки закону  чи з рішення суду (з імперативним змістом).

За характером зобов’язаної поведінки розрізняють активні і пасивні цивільні правовідносини. При активних правовідносинах їх учасники повинні учиняти активні дії (правочини). При пасивних сторона зобов’язана утримуватися від порушення чужого суб’єктивного права.

За інтересом і об’єктом прийнято розрізняти відносини побутового характеру (сімейні, спадкові, житлові) і економічного (підприємницькі, власності, корпоративні (акціонерні)

За існуванням відносин у часі  розрізняють строкові і безстрокові правовідносини. Строкові  цивільні правовідносини – обмежені певним строком (авторські, патентні правовідносини). Безстрокові цивільні правовідносини  - не обмежені яким-небудь строком (право власності). Здебільше абсолютні відносини є безстроковими, а відносні мають певні строки.

За внутрішньою структурою виділяються прості і складні цивільні правовідносини. Прості цивільні правовідносини - в яких  чітко розподілені суб’єктивні права і юридичні обов’язки: одній особі – суб’єктивні права, другій – юридичні обов’язки (договір позики). Складні  цивільні правовідносини – в який їх учасники одночасно є носіями  суб’єктивних прав і юридичних обов’язків  (договір купівлі-продажу).

Цивільні правовідносини за вимогами індивідуалізації їх учасників можуть бути поділені на дві групи: персоніфіковані – коли учасник цих відносин повинен бути ідентифікований. Це стосується права власності на нерухоме майно, речі, що обмежені у цивільному обороті, особисті немайнові відносини тощо. У цих відносинах вказуються дані про їх учасника за мотивів визначення носія тягаря права власності чи публічних обов’язків, охорони прав і законних інтересів інших осіб, адресності абонементного обслуговування , реєстраційної діяльності тощо;

не персоніфіковані  цивільні відносини не вимагають того, щоб повністю вказувати дані про їх учасника.

Досить цікавою видається позиція І.В.Спасібо-Фатеєвої, яка за рівнем правового регулювання виділяє такі правовідносини:

-    виключного регулювання цивільним правом;

праралельного регулювання цивільним правом та іншими галузями законодавства;

субсидіарного регулювання цивільним законодавством;

передані до сфери цивільного законодавства;

\коригуються цивільним законодавством.

Ми навмисне і даний розділ звели майже всі  висловлені в науковій і навчальній літературі погляди на види приватних правовідносин. Така складна ієрархія, пересікання у назвах, одних і тих же підставах, юридичній характеристиці на сьогодні потребує певного  осмислення. Але в науку і в правосвідомість вводяться нові правові категорії, що мають певне практичне значення.