Педагогічна система А.С. Макаренка

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Психологія  та педагогіка»

на тему «Педагогічна система А.С. Макаренка»

студентки ЕІМ-2-4

Куріньової Ірини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2012

Антон Семенович Макаренко (1888-1939) – один з найвідоміших педагогів, який збагатив світову педагогіку, вніс великий доробок у теорію виховання.

Антон Семенович Макаренко (1888-1939), вийшовши з глибин народу, тонко  підмітив можливості народних виховних засобів і мудро вплетав їх у своїх навчально-виховних заходах, обстоював їх у своїх творах. Особливо вдало використовував скарби народної педагогіки у розв’язанні проблем  трудового виховання.

В 1920-1927 рр. очолював трудову  колонію для неповнолітніх правопорушників, а з 1927 по 1935 р. – комуну ім. Дзержинського  у Харкові. З 1935р. – заступник  начальника відділу дитячих колоній  НКВС, а з 1937р. цілковито поринув  у літературну роботу.

Макаренко залишив багату педагогічну спадщину – понад 150 творів (романи, повісті, оповідання, п’єси, сценарії, науково-публіцистичні статті). Свій досвід і педагогічні погляди  виклав у творах: “Марш 30-го року”, “Педагогічна поема”, “Книга для батьків”, “Прапори на баштах”, “Методи виховання” та ін.

Основоположним принципом  педагогічної системи А.С.Макаренка  є принцип виховання в колективі. Колектив розглядався ним як універсальний  метод виховання, котрий є загальним  і єдиним, в той же час дає  можливість кожній окремій особистості  розвивати свої здібності, зберігати  свою індивідуальність, йти вперед по лініях своїх нахилів. Він розробив і апробував методику колективістського  виховання, технологію її втілення. А.Макаренко  розробив теорію дитячого колективу, розкрив  основні його ознаки (наявність спільної соціально цінної мети; спільна діяльність, спрямована на дрсягнення цієї мети; відносини  відповідальної залежності; наявність  органів самоврядування); визначив стадії його розвитку, шляхи формування і методику використання виховних можливостей  колективу. Згідно з вченням Макаренка, характерними ознаками стилю життя  і діяльності дитячого колективу  є: мажор, почуття власної гідності, здатність до орієнтування, почуття захищеності, здатність до гальмування, звичка поступатися товаришеві, єдність колективу.

Його теорія враховувала  індивідуальний підхід до особистості  в процесі колективного виховання  і перевиховання, багато її елементів  корисні і нині, особливо для колоній  неповнолітніх злочинців, спеціальних  шкіл-інтернатів.

Оригінально розв’язував  педагог проблеми взаємодії вихованців і вихователів. Він стоїть на тому, щоб спілкування педагогів і  учнів базувалося на дружніх взаєминах, повазі вчителя до особистості учня, вірі в його сили і можливості. По суті він всебічно розробив і практично  реалізував принцип співробітництва. Товариська взаємодія вчителя і  учня має бути такою органічною, такою цільною, що учні не повинні  відчувати наявність у школі  окремих учительських і учнівських інтересів. Серцевиною такої педагогіки Макаренко вважає товариську єдність  і спільність інтересів учителів та учнів. І учителі і учні мають  утворювати одне єдине ціле – педагогічний колектив. Запорукою цього виступає колектив учителів, який здійснює не авторитарний, а виключно педагогічний вплив на учнів.

Багато років працюючи із специфічним контингентом, він  приділяв велику увагу розумовому вихованню  дітей і підлітків, удосконаленню  педагогічного процесу в школі, поліпшенню навчально-виховної роботи. Проводив зразкові уроки, часто відвідував уроки інших учителів, вивчав передовий  педагогічний досвід.

Виходячи з потреби  належної постановки морального виховання  підростаючого покоління, вважав за потрібне запровадження у школах теорії моралі. Стриманість, повага до жінки, до дитини, до літньої людини, пошана до себе, теорія вчинків, які  стосуються суспільства або колективу,- всі ці якості можна запропонувати  учням у переконливій формі. Однак  теоретичні положення будуть непотрібні, якщо вони не підтримуватимуться досвідом самого колективу і постійними вправами.

Серед моральних якостей, які необхідно сформувати в школярів, А.Макаренко чільне місце відводить  вихованню свідомої дисципліни, розглядаючи  її в тісному зв’язку з вихованням волі, мужності й характеру. Він розробив також методику дисциплінування: пояснення, переконання, громадська думка, авторитет  старших, особистий приклад педагогів  і батьків, добрі традиції школи, чіткий режим і розпорядок у школі, різні форми заохочення і покарання (але в жодному разі не фізичні).

Особливе місце в педагогічній теорії і практиці А.Макаренка посідає  трудове виховання дітей і  молоді. У його системі виховання  трудова діяльність була стрижневою. Праця матиме виховне значення лише за умови, якщо вона органічно пов’язана  з моральним, естетичним, політехнічним, фізичним та іншими аспектами виховання. У трудовому вихованні, на його думку, мають бути дві нерозривні сторони: по-перше, у процесі праці виховувати в учнів любов до неї; по-друге, формувати у них уміння і навички  працювати. Виховний вплив праці  можливий тільки тоді, коли вона посильна, результативна, має творчий характер, осмислена, колективна, педагогічно  доцільна. Серцевиною педагогічної діяльності А.С.Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання навчання з продуктивною працею. Педагог не уявляє трудового виховання поза залученням вихованців до активної продуктивної праці поза умовами виробництва. Він був переконаний у тому, що “праця, яка не має на увазі  створення цінностей, не є позитивним елементом виховання”. У комуні ім. Дзержинського продуктивна праця  займала одне з центральних місць  у виховній системі. Це дало змогу  перейти їй на повний госпрозрахунок і не тільки відмовитись від будь-яких державних дотацій на утримання, але й давати державі щорічно  близько 5 мільйонів карбованців  прибутку. Він вважав, що в суспільстві  праця є не тільки економічною  категорією, але й категорією моральною.

Великого значення надавав  А.Макаренко естетичному вихованню  учнів, вважаючи, що прагнення до прекрасного  закладено у людині від природи. Засобами естетичного виховання  він вважав красу природи, пісні, музику, образотворче мистецтво, художню літературу, кіно, театр, чистоту й охайність у всьому, розкішну шкільну садибу, приємне навколишнє оточення, естетичне оформлення класних кімнат, гарний одяг, естетику взаємовідносин у колективі тощо.

У своїх творах (“Педагогічна поема”, “Прапори на баштах”) яскраво  показав значення фізичного виховання  у всебічному розвиткові особистості. Шляхами фізичного загартування він вважав створення відповідних  санітарно-гігієнічних умов, дотримання правильного режиму життя, використання природних чинників, правильний режим  харчування, добру організацію відпочинку, широку програму фізичного виховання (гімнастика, акробатика, теніс, волейбол, футбол, верхова їзда, парашутний спорт, лижний і водний спорт тощо).

Значну увагу А. Макаренко приділяв проблемам педагогічної майстерності. На його думку, педагог-вихователь повинен відповідати певним вимогам: бути патріотом своєї батьківщини; мати добру загальноосвітню, професійну і педагогічну підготовку; бути ініціативним, активним, енергійним і життєрадісним, гуманним і чуйним товаришем і другом, вимогливим до себе і вихованців; працювати творчо; уміти аналізувати свою роботу і вивчати досвід роботи товаришів; мати педагогічний такт. Для того, щоб бути хорошим педагогом, треба багато працювати над собою. У рамках колективу учитель повинен уникати шаблону, діяти творчо, експериментувати, шукати кращі методи впливу на вихованців. Такі колективи добрати не можливо, вони формуються безпосередньо в діяльності під керівництвом директора, громадських організацій. Особливу роль у цій роботі Макаренко надає директору, який, на його думку, є найвідповідальнішою особою в школі, уповноваженим державою керівником. Важливим науково-педагогічним питанням Макаренко вважає питання про співвідношення в колективі педагогів з різним досвідом учительської роботи. Він приходить до висновку, що колектив учителів, сформований з учителів одного віку, чи то старих, чи молодих, завжди буде слабким колективом. Тому то організатори освіти повинні подбати про те, щоб в кожній школі було декілька поколінь учителів, щоб в колі досвідчених була юнь, яка тільки-но приступає до роботи, до педагогічного життя. Отже, організаторам народної освіти, керівникам шкіл треба взяти за правило створення різновікових учительських колективів, що сприяє збагаченню кожного вчителя життєвим досвідом, педагогічною культурою, професійною майстерністю. Педагог у лекції “Педагогіка індивідуальної дії” опрацьовує й таке питання як співвідношення у колективі учителів чоловіків і жінок. Він застерігає про те, що переважання у колективі учителів певної статті негативно відбивається на дітях, не сприяє правильному статевому вихованню. Цю думку А.С.Макаренка можна сформулювати таким правилом: переважання в педагогічному колективі чоловіків або жінок призводить до однобокого виховання дитячого колективу. При доборі колективу варто піклуватися, на думку А.С.Макаренка, і про те, щоб у ньому були люди різної вдачі, різних темпераментів та характерів. Колектив учителів повинен бути естетично виразним, носієм естетичної культури. Цю виразність Макаренко бачив у зовнішньому вигляді вчителя, його вчинках і поведінці.

А.Макаренко надавав великого значення вихованню дітей в сім’ї (“Книга для батьків”). На його думку, необхідними умовами правильного  виховання дітей є “повна сім’я” як виховний колектив; гарні взаємини між батьком і матір’ю, приклад  батьків для дітей у всьому, правильні стосунки між батьками і дітьми, чіткий і строгий режим  життя, правильно організована трудова  діяльність членів сім’ї. Великого значення надавав А.С.Макаренко батьківському  авторитету, особливо аналізував хибні  види батьківського авторитету:

· авторитет придушення (батьки б’ють і залякують дітей);

· авторитет віддалі (між  батьками і дітьми немає нічого спільного);

· авторитет чванства (батьки вихваляють себе і недооцінюють інших  людей);

· авторитет педантизму (батьки – бюрократи і формалісти –  все забороняють дітям);

· авторитет резонерства (батьки надокучають дітям частими  і зайвими повчаннями);

· авторитет любові (батьки надмірно задобрюють дітей);

· авторитет дружби (між  батьками і дітьми існує панібратство);

· авторитет підкупу (слухняність  дітей купується подарунками  й обіцянками батьків).

“Книга для батьків” є своєрідною енциклопедією сімейного  виховання.

Глибоке вивчення педагогічної спадщини А.Макаренка, уникнення “вишукувань” недоліків у ній, творче використання плідних ідей може дати неабияку користь  для вдосконалення навчально-виховного  процесу сучасної української школи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Гавакова Т. І. А. С. Макаренко як психолог. Творче використання ідей A.С. Макаренка та В.О. Сухомлинського у формуванні педагогічної майстерності. / Под ред. B. Є. Лобурца. - Полтава, 1983.

2. Лутошкін А. М. Емоційні потенціали колективу. - М., 1988.

3. Макаренко А. С. Виховання громадянина. - М., 1989.

4. Макаренко А. С. Колектив і виховання особистості. - М., 1972.

5. Моргун В. Ф. Психічна і соціальна зрілість особистості. А. С. Макаренка і Полтавщина. / Под ред. І. Ф. Кривоноса. - Полтава, 1986.

6. Мудрик А. В. Особистість школяра та її виховання в колективі. - М., 1983.

7. Педагогіка. / Под ред. П. А. Пидкасистого. - М.: Акаліс, 2007.

 8. Психологія особистості, що розвивається. / Под ред. А. В. Петровського. - М., 1987.