Особливості дітей XXI століття, їх навчання та виховання

Реферат

Особливості дітей XXI століття,

їх навчання та виховання  
 
 
 

                                                      Виконала: Ступінська Мар’яна

                                                                        студентка

                                                                        філософського факультету

                                                                        групи ФФП-32 
 
 
 

    «Щоб  навчати дитину потрібно її вивчити», - так казав відомий педагог      К. Д. Ушинський. Звичайно, щоб здійснювати правильний виховний вплив на дитину, потрібно пізнати її, всебічно вивчити. А для цього потрібно знати особливості її розвитку та сприймати її як особистість.

    Сучасні діти… Які вони? Вони ерудовані  та всебічно розвинені (наслідки інформаційно-технічного прогресу), практичні, вони сумлінно ставляться до своїх обов’язків та проявляють активність у суспільно-корисній праці, критично відносяться до своїх вчинків,  і до дій оточуючих. Вони бувають дуже різні: вразливі, тривожні й байдужі, впевнені й налякані, щирі й злі, трішечки егоїсти і трішки циніки, конфліктні, пристосуванці, самостійні й не дуже, доглянуті й занедбані, нещасні й щасливчики. Вони нерідко помиляються в моральній самооцінці, що спричиняє багато прорахунків у їхній поведінці. Часто діти ділять моральні риси на престижні і непрестижні, необхідні й другорядні. Нерідко другорядними сучасні діти вважають загальнолюдські, справжні моральні риси особистості. На жаль, більшість з них думає, що чесність, порядність, делікатність, скромність, ввічливість у наш час, час духовної кризи, нікому не потрібні, а тому прагнуть стати «крутими», тобто набути рис людини, яка вміє жити, брати від життя все, не думаючи про наслідки. Та всі вони вимагають уваги, піклування, розуміння, вимогливості, правдивості, поваги, доброти, впевненості дорослого в їхньому гідному майбутньому.

    Упродовж  невеликого часу змінилося середовище, в якому здійснюються складні  процеси передачі та засвоєння соціального  досвіду людства (а в цьому  суть виховання), змінилися батьки, змінилися їхні діти. Тож завданням батьків і педагогів є зробити все, аби зрозуміти «нову природу» дітей, знайти ключик розуміння до їхніх сердець, адже сучасні діти потребують нових підходів і засобів впливу.

    Діти  ХХІ століття мають значні відмінності в особливостях розвитку у порівнянні із дітьми, які народжувалися у ХХ сторіччі. Ці діти здатні орієнтуватися в інформаційному просторі трьома способами пізнання світу: логіко-інтуїтивним (рівноправні логіка та інтуїція), інтуїтивно-логічним (логіка підпорядкована інтуїції), інтуїтивним (інтуїція повністю домінує над логікою).

    Шестирічні  діти XXI сторіччя, так як і діти XX ст., мають свої потреби, задоволення яких є одним із важливих аспектів формування особистості дитини. Але сучасні батьки, дуже часто, замінюють потребу повноцінного спілкування дорогими подарунками, одягом, новими комп’ютерними іграми, забуваючи, що чим ближчі вони до своєї дитини, тим успішнішою вона стане в житті.

    Сьогодні  варто говорити про феномен  нової  дитини: пересічний школяр початку третього тисячоліття – істота поінформованіша, прагматичніша, хитріша,  закритіша для сторонніх, незалежніша, цинічніша, суперечливіша за свого попередника. Водночас їй бракує його щирості, довірливості, відкритості, оптимізму, необхідних для повноти життя. Сьогоднішній школяр не стільки гірший чи кращий за свого попередника, скільки просто інший. Із «новою» дитиною важче мати справу не стільки через її кращу, порівняно з попередніми поколіннями, поінформованістю, скільки через більшу відстороненість від реального життя, меншу довіру до дорослих, емоційну нестійкість, багатоликість.

    Дяченко Наталія Олексіївна (вчитель початкових класів) так пише про сучасних першокласників: «Сучасні першокласники сприймають життя чуттєво, а як наслідок, на мою думку, істотно змінився їх спосіб пізнання, зберігання та використання інформації. Якщо в 2001 р. першокласників- кінестетиків у моєму класі (35 учнів) було 5, то у наборі 2005 року (32 учні) – вже третина. Тому діти, які легко відволікаються, погано запам’ятовують (коли вчаться), реагують роздратуванням на зауваження, не соромляться і не розкаюються (коли щось відчувають), люблять бешкетувати серед однолітків, щипають і лоскочуть однокласник, не ходять, а радше бігають, як очманілі (коли починають рухатись), пишуть спотворені літери і їх художні вироби дуже брудні (коли щось роблять руками), навчають нас, педагогів, створювати обстановку, яка відповідає їхньому власному стилю пізнання. Вчителі і батьки повинні вчитися використовувати сильні сторони дітей у процесі навчання і пізнання, щоб мати задоволення і результат.»

    Таран Світлана Степанівна (вчитель початкових класів) пише про своїх вихованців: «Уже 14 років я навчаю  молодших школярів у Золотоніській санаторній школі-інтернаті. Порівнюючи першокласників 1995 і 2006 років, бачу дуже великі відмінності.

    Нинішнє покоління дітей – особливе. На мою думку, воно покликане змінити  світ. А тому просто необхідно створити ситуацію успіху, дати можливість кожному  учню відчувати щодня радість  досягнення, віру у свої сили, усвідомлення своїх здібностей. Діти мають відчувати задоволення від здолання труднощів; розуміти, що задарма у житті нічого не дається, скрізь потрібно докладати зусилля.»

    Вчитель вважає, що взаємодія із школярами  повинна базуватись на урізноманітненні, несподіванці, фантазії, завданнях, що спонукають до дії. Найголовнішою є атмосфера у класі, яка сприяє ефективному навчанню. Учні повинні постійно спілкуватись, дізнаватись нову інформацію, а це все потребує вираження емоцій, тому в класі рідко буває тихо. Учні люблять ставити сценки за власним сценарієм та лялькові вистави. 

    У класі Світлани Степанівни діє ціла система умовних знаків, яка дає можливість відслідковувати діяльність кожної дитини, розуміння нею особисто певного матеріалу. Тільки поєднання трьох стилів сприймання навчання (візуального, слухового та кінестетичного) дає можливість активізувати три рівні мозку, які відповідають за мислення, почуття і діяльність. Тому постійно використовується барвиста наочність, музика та фізична активність.

    Для розвитку продуктивного мислення та розумових здібностей школярів повинні створюватись проблемні ситуації. Вони виникають завдяки суперечності  між пізнаним і непізнаним. Проблеми вирішуються, як тільки учень набуває відповідних умінь. У навчанні проблемна ситуація має цінність, коли дитина відчуває, що проблема для неї посильна. Кожен працює на межі своїх можливостей. Вчитель повинен спонукати учнів до все більшої самостійності, застосовувати парну та групову форми роботи. Це допомагає дітям працювати дружно, без тиску з боку учителя. Обов’язковим є правило: “Виконав свою роботу, допоможи сусідові”. Діти повинні вчитись вільно висловлювати власні думки, заперечувати своїм товаришам і учителю, здійснювати самоконтроль, аналізувати причини помилок, оцінювати власну діяльність і діяльність однокласників,  доводити правильність своїх міркувань чи відмовлятися від хибних.

    Гайдай  Галина Володимирівна (вчитель початкових класів): «Мої учні - це жителі нового XXI століття. Як же це складно, цікаво, відповідально, захоплююче - вести в життя нове покоління! Думаючи над тим, за що мої учні цінують, поважають мене, впевнена, що не за мої методично збудовані, цікаві уроки, на яких діти навчаються серйозної наукової роботи. Не за те, що я добре володію технічними новинками і застосовую їх на уроках для збагачення освітнього середовища - адже багато хто з них в десятки разів краще знають комп'ютер. Не за те, що я освічена людина і можу дати відповіді на їх каверзні питання - в наш час інформаційне поле зростає і неможливо знати все. Не за те, що я обираю демократичний шлях для роботи з молоддю і вислуховую їх думку з усіх питань. Хочеться вірити, що після закінчення школи вони прийдуть до мене, і ми разом згадаємо не дати, терміни і поняття, а зовсім інше.

    Мені  б не хотілося стати для нього, цього нового покоління XXI століття, просто "наглядачем", який щодня відміряє час, проведений ними в стінах школи. Я всіма силами показую дітям, що кожного з них я дуже чекаю, що наш клас має потребу в них! Ось, що вони цінують сьогодні, жителі XXI століття.»

    Галина  Володимирівна впевнена, що діти в школі повинні вчитись не тільки вигравати, бути переможцями. Провести учнів через всі можливі ситуації - від образливої поразки (таке буває) до гучних перемог і навчити їх з честю вирішувати складні життєві рівняння - це одне з найголовніших педагогічних завдань! У такі моменти з'являється повага до педагога за те, що об'єднав і навчив йти з гордо піднятою головою.

    «Думаю, що вже зараз мої діти цінують у мені те, що я завжди, що б не сталося, їх вислухаю. Я збережу секрет. Чому в Ілони очі на мокрому місці вже 3 день? Тому що очі в неї приголомшливого сірого кольору, а Вова заявив, що дівчинка красива тільки тоді, коли очі в неї синього кольору! Я допоможу їй і навчу її пишатися своїм кольором очей. Сьогодні, коли дефіцит уваги дорослого стає актуальною проблемою XXI століття, діти цінують те, що я готова їх почути.»

    «У моїй професії в XXI столітті змінилося багато чого. Підручники стають електронними. З'являються електронні журнали, інтерактивні дошки. Домашні роботи можна не писати, а друкувати на принтері. Спеціальні програми самостійно роблять математичні розрахунки, допомагаючи учням. Оцінки та розклад уроків учні та їх батьки можуть побачити на шкільному сайті. Усні випускні іспити замінило незалежне тестування. Але я - Учитель - це незмінно. А це означає, що в XXI столітті мене будуть оцінювати за щасливі очі моїх дітей під час уроків, за моє душевне і ніжне ставлення до кожної дитини, за те, що кожного ранку мої діти з радістю біжать до школи.»

    На  початку ХХІ ст. в теорії і практиці навчання особливо гостро стоїть питання про розвиток творчих здібностей учнів. Це пов’язано з тим, що орієнтація шкіл на формування в учнів в основному репродуктивного мислення призвела до того, що більшість випускників, які на відмінно знали шкільну програму, не вміють використовувати отримані в школі знання в нестандартній ситуації, під час розв’язання проблемних завдань у різних сферах суспільного життя. На жаль у більшості нинішніх випускників загальноосвітніх шкіл не розвинене творче мислення, вони слабо підготовлені до узагальнення отриманої інформації, перетворення її в гнучкі системи, придатні для застосування в різних життєвих ситуаціях; фактично не підготовлені до творчого аналізу ситуації. Проте відомо, що діти від природи допитливі і сповнені бажання вчитися. Для того, щоб кожна дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідне розумове керівництво з боку вчителя.

    Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці навчально- виховного процесу має стати розвиток у дитини гнучкості мислення.

    Свого часу К. Ушинський писав про те, що логіка природи найдоступніша для дітей. Цю ідею К. Ушинського застосував В. Сухомлинський. Він запропонував власну систему навчання мислити. Під системою уроків мислення В. Сухомлинський розумів школу думки, без якої не уявляється “повноцінної, ефективної розумової праці на всіх уроках не тільки в початковій школі, а й в наступні періоди навчання та розумового розвитку. Вона, ця школа, є фундаментом творчих розумових сил, необхідних для опанування нових і нових знань”.

    Знаючи особливості сучасних дітей, батькам та вчителям, у процесі взаємодії із ними, доцільно дотримуватися таких рекомендацій:

    1. Навчитися не застосовувати силові, авторитарні методи. Не „ламати силою” прояви дітей, а завдяки абсолютному, безумовному прийняттю цих дітей, терпляче (знаходячись у стані емоційної рівноваги) пояснювати, мотивувати, доводити.

    2. Розвивати варіативність мислення, вчитись давати дітям декілька варіантів на вибір.

    3. Підтримувати у дітей інтуїтивні навички, уміння щодо одержання й переробки інформації та здійснення інтуїтивного вибору.

    4. Заохочувати і стимулювати  успішні уроки прийняття інформації.

    5. Надавати дитині підтримку у випадках допущення помилок й висловлювати надію, що дитина зможе у майбутньому, і наступного разу у неї все вийде. Така підтримка має бути щирою, лише за таких умов дитина відчує її.

    6. Заохочувати й розвивати способи (як загальні, так й індивідуальні) одержання дитиною інформації.

    7. Розвивати у себе здатність сприймати ірраціональні способи одержання дитиною інформації для того, щоб дитина змогла сама прийняти себе і вважала, що для людини є нормою як раціональні, так й ірраціональні способи одержання інформації. Дитина має сприймати себе нормальною людиною, хоча і для багатьох батьків несподіваною.

    Проаналізувавши поданий матеріал, можна зробити певні висновки. В першу чергу, потрібно зрозуміти те, що діти XXI століття є іншими! Як не раз уже було сказано, вони значно чуттєвіші від дітей попередніх поколінь, їм не бракує інформації, проте бракує спілкування та розуміння, бракує того, щоб їх хтось вислухав. На мою думку, системі освіти варто впроваджувати успішний досвід окремих вчителів, адже вони пишуть про те, що чудово взаємодіють із своїми учнями, отримують повагу та схвалення. Таким чином, ні в якому разі не можна говорити про те, що сучасні діти є чимось гіршими від попередніх, потрібно просто знайти відповідний підхід. Якщо кожен вчитель буде впроваджувати таку практику як вчителі, думки яких подані вище, то тоді, нарешті, освіта в Україні перейде на новий рівень – рівень, на якому її будуть цінувати та поважати.